Життя і служіння мати Моніки Полянської ЧСВВ

1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок Голосів: 5
Loading...

Про життя і служіння мати Моніки Полянської ЧСВВ розповідають сестри василіянки Лукія Мурашко і Дарія Турків

Сестри василіянки (зліва  направо) Лукія Мурашко, Дарія Турків у студії Радіо

Сестри василіянки (зліва направо) Лукія Мурашко, Дарія Турків у студії Радіо "Воскресіння"

( 10.80 MB ) Про життя і служіння мати Моніки Полянської ЧСВВ розповідають сестри василіянки Лукія Мурашко і Дарія Турків

Програму Радіо “Воскресіння” підготувала Любомира Бурка

Ісусе, провадь мене грішну на Голготу. Там серцем хочу зайняти місце Магдалини, а тілом — того розбійника, що вмирав з Тобою. І так, розп’ята на хресті, хочу визнавати Тебе, Любове моя, своїм Богом і Спасителем.

Із записів мати Моніки Полянської

Мати Моніка з Теодоровичів Полянська народилася 28 травня 1885 року в селі Іваниківка на Станіславівщині (Івано-Франківська обл.) в багатодітній священичій сім’ї о. Миколи Теодоровича та Харитини Охримович, її охрестили Марією. Жила у нелегкий час, сповнений терпінь і випробувань першої половини XX ст. Мати Моніка була ігуменею у трьох монастирях, вела листування з Митрополитом Андреєм Шептицьким. З 2002 року триває беатифікаційний процес для піднесення мати Моніки до лику блаженних.

В родинному колі

У сім’ї Теодоровичів “панував дух живої віри й побожности”:  вставали зранку близько п’ятої години, і всією родиною та з домашньою прислугою спільно молилися і щодня йшли  до парафіяльної церкви на Божественну Літургію, під час якої приступали до Святого Причастя.  Дві сестри Марії – Ірина і Анна  стали монахинями василіянками, а четверо братів – Павло, Євстахій, Василь і Петро – священиками.

Родина є вогнищем духовного формування особи. Саме в родині були закладені духовні основи для подальшого життя усіх дітей Теодоровичів, адже кожен з них був надзвичайно активним  і жертовним у служінні Богові і людям.

Марія, наймолодша з дочок, вирізнялася особливою вродою та веселою вдачею, любила танцювати та малювати. Освіту Марія здобувала спочатку в Трибухівській народній школі, а згодом – у приватній жіночій вчительській семінарії у Львові. На той час навчання в такій семінарії було престижним: студентки вивчали релігію, українську, польську та німецьку мови, фізику, географію, історію, вчились малювати і каліграфічно писати, співати. Під час навчання Марія проживала в монастирі Сестер Василіянок. Після закінчення вчительської семінарії у 1904 році  вийшла заміж за о. Амброзія Полянського, який через важку недугу помер у 1908 році.

Монастир у Словіті

Покликання

Після смерті чоловіка, Марія вирішила повністю посвятити своє життя на службу Богові. Це не була втеча від проблем чи спосіб знайти розраду. Проявилася велика таємниця Божого Провидіння. Бог незвичним способом покликав Марію до праці, до молитви, до служіння. Молода вдова, залишивши своїм батькам на виховання трирічну донечку Іванку, вступила до монастиря сестер василіянок в селі Словіта на Львівщині. Незважаючи на вищу освіту, захотіла стати «домашньою» сестрою. На той час у жіночих монастирях був поділ сестер на «хорових» (освічених) і «домашніх» (тих, що вели домашнє господарство). Моніка, відчуваючи потребу у впокоренні, тиші і молитві, спочатку займалася важкою фізичною роботою. Згодом її було переведено до «хорових» сестер, а потім – у 1917-му році з благословення митрополита Андрея Шептицького обрано Настоятелькою Словітського монастиря.

Церква у Словіті

За часів ігуменства Мати Моніки, в монастирі був порядок і  дисципліна, Мати була вимогливою, але водночас і справедливою, за що її любили і поважали.

Впродовж багатьох років її духовним провідником був Митрополит Андрей Шептицький, якому вона у численних листах довіряла найпотаємніші пориви свого серця.

У 1927-му році її призначають Ігуменею монастиря сестер василіянок в с. Журавному. Саме приміщення монастиря потребувало ремонту і не було придатним для проживання, тому його  продали і у 1930-му році купили землю в с. Підмихайлівці (на Івано-Франківщині), де  розпочали будівництво нового великого монастиря.

Заснування Підмихайлівського монастиря

Підмихайлівський монастир сестер василіянок – один з монастирів Івано-Франківщини, який проіснував недовго і пережив болючу ліквідацію – арешт сестер, їх переслідування та ув’язнення.

Наприкінці 20-тих років минулого століття сестри василіянки вели активну релігійну працю серед українського народу. Їх монастирі в Словіті, Яворові, Станіславові, Ужгороді – були справжніми осередками духовності, освіти та культури. Один з таких монастирів в Журавному був старий і з кожним днем все більше руйнувався. Монахині жили і працювали в Журавному до весни 1929 року. В 1930 році м. Моніка Полянська ігуменя монастиря уклала контракт з отцем Іваном Туркевичем, щоб отримати від нього близько 95 моргів землі з парком, домом та іншими забудовами в селі Підмихайлівці, що на Станіславівщині, щоб там розбудувати новий великий монастир.

В цей період Мати Моніка писала: “Я нічого не хочу, лишень, щоб в тім монастирі Пресвята Тройця вповні була прославлена, зродилось багато святих”. Всі труднощі вона поручала святій Малій Терезі, щоб “ті рожі, які обіцяла випрошувати там в небі дала лишень стільки, скільки потреба на закуплення того ґрунту і збудування монастиря, щоби тим помогла сповнити Божу Волю”.

Сплатити суму в Підмихайлівцях матері Моніці допоміг Митрополит Шептицький та отець Схрейверс, позичивши гроші, які мати Моніка сподівалась повернути з квести (збору пожертв) в Америці. Всі сестри з Журавинського дому того ж року перебралися до Підмихайлівського, не змінивши настоятельки дому. Мати Моніка Полянська з сестрою Марією Должицькою поїхала до Північної Америки на квесту, де пробули півтора року. В Америці  Мати Моніка одержала стільки жертв, що монастир в Підмихайлівцях привели до порядку й сюди почали приїжджати монахині з різних монастирів.

Затвор

У 1933-му році Мати Моніка відрікається ігуменства і з дозволу вищої церковної влади йде жити в затвор. Її замурували у келії, залишивши два віконця: одне – до каплиці, щоб приймати Святе Причастя, а друге – для отримання скромної їжі.

В затворі Мати вела аскетичне життя  лише кілька місяців, бо з наказу отця Климентія Шептицького вона вийшла із затвору і прийняла уряд ігумені  Підмихайлівського монастиря. «Я нічого не хочу, – писала Мати Моніка,- лише, щоб  в тому монастирі  Пресвята Трійця була вповні прославлена і зродилось  багато святих».

У колі дітей. Мати Моніка в центрі

Служіння

Як ігуменя, Мати Моніка була дуже активною, чуйною до потреб інших. Дбала про освіту дітей і молоді. З нагоди різних свят готувала подарунки для дітей: цукерки, образочки, а також випікала тістечка, щоб пригощати інших. Хоч основною працею Підмихайлівського монастиря була опіка над сиротинцем, Мати Моніка співпрацювала з місцевою «Просвітою» і «Союзом Українок», спільно з ними готувала святкування з нагоди українських свят.

Маючи милосердя і співчуття  до потребуючих, Мати  Моніка у важкі воєнні часи давали односельчанам працю у господарстві, організовувала медсестринські курси, годувала вбогих, сиріт і потребуючих, допомагала пораненим воїнам ОУН-УПА, перев’язуючи їхні рани, а також переховувала євреїв.

Арешт і заслання

За активну працю, служіння своєму народові була заарештована 27 листопада 1945-го року. Два роки Мати Моніка провела в Станіславівській (Івано-Франківській) тюрмі, де пережила 25 допитів за перших півроку. Її садили в такий бокс, де не можна було поворухнутися, а на голову капала вода, – згадували очевидці. Це був один з найважчих видів тортур.

21 червня 1947-го року їй було винесено вирок – вісім років позбавлення волі. 62-річна Ігуменя, вже на той час хвора, товарним вагоном була вивезена в табір Дубравлаг (Мордовська АРСР, поселення Явас).

Але і на чужині вона не покладала  рук, вела активну духовну діяльність, підтримувала і допомагала полоненим. Наглядачі називали її праведною людиною, а самі засуджені кликали мамою.

26 грудня 1951-го року Мати Моніка Полянська померла на засланні, йдучи на пошту для отримання передачі.

Могилу Матері Моніки до сьогодні не вдалося знайти, хоча експедиція  виїжджала в Мордовію на цвинтар, де вона похована.

У 2009-му році в Підмихайлівцях відбулося поховання капсули із землею, яку набрали з табірного цвинтаря в с. Парца (Мордовія).

Капсула із землею з табірного цвинтаря

На сьогодні зібрано і опрацьовано  істориками, сестрами василіянками  детальну інформацію про життя і  смерть Матері Моніки Полянської, особа якої для нас – людей ХХІ століття, є прикладом мужності, віри та вірності Христові.

За матеріалами сестер Василіянок

«Для жертви любови не буде суду, бо Бог щастям вічним надгородить якнайскорше свою власну любов, котру зобачить горіючу в їх серцях. Щоби дійти до того не вистарчить словами висказати пожертвованняся і любов Христу. Треба зістати правдивою жертвою любови і віддатися Ісусу цілковито, оскільки віддамося любови».

«Не я віддалилась від світа, але Христос завів мене до того раю, бо міг знайти прибіжище і щастя від зіпсутого світа в храмі мого серця. Тож уважай, Моніко, що ціле твоє життя має бути одним повівом любови. Повиннам виливати слези над зневагами, які дізнає Христос від світа, складати Єму любов повну винагороджень. Я через обіти так тісно злучилась з Христом, що радість і смуток Христа повинен знайти відгомін в моїй душі».

«О Ісусе, Ти бачиш, що не хочу служити Тобі для нагороди, лишень для того, що Тя люблю і хочу працювати, щоби з’єднати багато душ для Тебе, єдиний мій Скарбе, Єдиний.»

Із записів м. Моніки Полянської,ЧСВВ

Повідомлення про вислухані молитви і свідчення про життя м. Моніки надсилайте на адресу:

Монастир Сестер Чину св. Василія Великого

вул. Кирила і Методія, 17
79005  м. Львів, Україна
тел. / факс: (0322) 97-00-63

Опубліковано у Сучасне монашество | Теґи: , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Коментарі закриті.