Життя і діяльність о. Йосафата Лесіва

1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок Голосів: 3
Loading...

Пам’яті священика Йосафата Лесіва — одного з духовних світочів прикарпатського краю, який 29 березня 2013 року упокоївся в Бозі на 96-му році життя.

Отець Йосафат Лесів

Отець Йосафат Лесів

( розмір 6.21 MB )

Ім’я Йосафата Лесіва нерозривно пов’язане з історією Української Греко-Католицької Церкви та багатостраждального українського народу. Це був дійсно відважний і рішучий апостол віри, приклад ревного та жертовного служіння для інших священиків, зокрема для молодої генерації. У своїй промові на заупокійній службі Божій Архієпископ і митрополит Преосвященний Владика Володимир Війтишин сказав, що у нашому земному житті ми маємо багато прикладів праведного життя, а зокрема й приклад о. Йосафата Лесіва, який бачив на своєму життєвому шляху війну і мир, підпілля і розквіт Української Греко-Католицької Церкви, проголошення незалежності України і її розвиток; він не зламався, а твердо вірив Богу й непохитно стояв у хвилини випробувань.
Отож давайте згадаємо, яким був життєвий шлях священика Йосафата Лесіва.

Отець Йосафат народився 28 липня 1917 року. А оскільки це було за декілька днів до свята пророка Іллі, хлопчину назвали Іллею. Образ пророка став першим знаком Божого Провидіння щодо дитини, якій судилося бути пророком християнської надії у тогочасному загрозливому світі. Батько Іллі — Семен-Дам’ян Лесів та мати Марія роду Шубин виховували сімох дітей. Крім майбутнього священика у родині ще були брати Федір, Дмитро та Василь і дві сестри – Софія та Євдокія. Ще один брат Іллі Стефан помер ще дитиною. Саме 1917 року вибухнув більшовицький жовтневий переворот і на цілих сім десятиліть світло жертовності і любові стало на боротьбу з темрявою безбожництва і тяжкими злочинами проти людськості.

Та спомини дитинства не можна затьмарити нічим. Тому о. Йосафат завжди згадував дитячі роки з просвітленим обличчям У побожній сім’ї Лесівих — Бог на першому місці. Щоранку і щовечора моляться, щоб Господь і Мати Божа опікувалися кожним членом великої родини. Щонеділі і щосвята з батьками, братами й сестрами Ілля йде до дерев’яної церкви св. Параскеви у рідному селі Церківна на Прикарпатті.

Дерев’яний храм св. Параскеви в с. Церківна
Дерев’яний храм св. Параскеви в с. Церківна

Тяжка селянська праця та заробляння шматка хліба не заполоняють цілковито життя родини Лесівих. З невеликих статків батько викроює лепту на релігійну та патріотичну літературу. У небагатій хатині можна побачити християнське видання «Місіонар», ілюстровані книжки «Дзвіночок» та «Наш приятель» для юнацтва, часописи «Христос – наша сила», «Золотий колос», «Діло» та інші. І годі собі уявити цю патріотичну родину без «Кобзаря» Тараса Шевченка.

У селі Церківна діяло братство Покрови Пресвятої Діви Марії, Апостольство молитви, товариства «Просвіта» та «Сокіл». У неділю і свята люди зранку йшли до церкви, а по обіді — до читальні «Просвіти», щоб обговорити господарські справи чи подивитися виставу або концерт до свята. Батьки та діти з родини Лесівих брали активну участь у житті громади, в усіх культурних та релігійних заходах. Не дивно, що за такого виховання молодший брат Іллі — Василь став священиком. Сестра Євдокія також хотіла посвятитися Богові — як черниця, була у монастирі в Хорватії, але важко захворіла і мусила повернутися додому. Відтак провадила побожне життя як мирянка.
Ілля із захопленням вбирає шкільну науку, багато читає, та усі його стремління визначає глибока релігійність, що стає основою для пізнання світу і формування особистості. Коли 1931 року парохом до сіл Церківна та Станківці призначають о. Дениса Лукашевича, батьки віддають чотирнадцятилітнього Іллю до нього у навчання.

Хлопець допомає у багатодітній родині Лукашевичів по господарству, а натомість дістає неоціненну науку. Сама постать отця, який отримав священичі свячення з рук митрополита Андрея Шептицького, була школою для допитливого побожного хлопця. З о. Лукашевичем Ілля Лесів вивчав старослов’янську мову, катехизм, історію Церкви та України. Людський і священичий приклад о. Дениса — непересічної особистості з трагічною долею — назавжди закарбувався в серці майбутнього священика.

Прислухаючись до голосу свого покликання, пізнаючи себе самого та свої бажання під час довгих молитов, Ілля прагне цілковито посвятити життя Богові. Його найбільше бажання — вступити до Гошівського монастиря. Попри незгоду батьків, він потай вчиться дяківської справи і згодом таки потрапляє до Гошівської обителі за сприяння її тодішнього ігумена ієромонаха Ігнатія Тисовського. Цей ревний священик, професор морального богослов’я, який провадив багатогранну душпастирську працю, залишив незабутній слід у пам’яті о. Йосафата.
Коли ж Гошівський монастир окупували «перші совіти». Вихованці обителі роз’їхалися до своїх домівок. Так мрія про монастир для молодого Іллі Лесіва стала нездійсненною…

Незабаром хлопця мобілізують до армії. Отримавши повістку, Ілля кинувся за порадою до тодішнього о. ігумена Макарія Греня. Той виписав хлопцеві посвідку про те, що Ілля Лесів є питомцем Гошівського монастиря. Та у воєнкоматі така інформація викликала лише лють і лайку, як і все, що стосувалося релігії. Через таку, на погляд радянських окупантів, провину хлопця записують до штрафного батальйону. Проте Господь вберіг його від загибелі.
Жахливі картини зруйнованого світу супроводжували штрафників до самої Воронезької області, де довелося служити. У с. Середні Ікорці їх розселили по квартирах. Ілля дуже зрадів, що житиме у черниці Наталії, яка була засуджена на сім років заслання, а потім купила хатину і залишилася доживати віку тут.
У ці важкі часи Ілля уповає лише на Господа. Він молиться сам і заохочує до молитви інших, адже розуміє, що навіть у цих нелюдських умовах люди не перестають прагнути Бога, хочуть бути ближчими до Нього. Навіть коли остання надія, здається, полишила їх, вони хочуть слухати науку про Господа, приймати хрещення, ставати християнами.
Вдаючи звичайні посиденьки з совєтськими піснями, все більше людей збиралося до дому сестри Наталії на спільну молитву. Довго так тривати не могло — кадебісти заарештували Іллю та двох його співмешканців-штрафників (один з яких — Микола Гордіца з Ямниці поблизу Станіславова, до армії був дяком). На арештантів відкрили кримінальні справи, звинувативши в поширенні релігійної пропаганди.

Наступним місцем служби штрафника Лесіва став авіаційний завод у Новосибірську. Тут йому й виголосили вирок по слідству — рік ув’язнення за поширення релігійної пропаганди у Воронезькій області. За порадою досвідченого в’язня хлопець розпочинає голодування, вимагаючи, щоб його випустили з тюрми, оскільки він ні в чому не винен. Господь сприяє здійсненню цього задуму — хлопця відпускають, але ненадовго. Знову заарештовують і на підставі начебто додаткових документів і свідчень за старою справою засуджують до трьох років таборів. Та Господь допоміг все пережити, все витримати.

Пізніше, у свої вже немолоді літа, Отець Йосафат намагався згадувати щось добре про ті часи, але важко замовчати правду про жорстокі табірні будні. Люди, чиї найкращі роки минали в неволі, стали справжніми національними героями, лицарями вірності і честі. Та ще на більшу повагу і захоплення заслуговує життя людини, яке постійно супроводила молитва. Саме молитва допомагала о. Йосафату гідно долати нелегкий життєвий шлях. І тим невмирущим, часто незримим, прихованим у глибинах опором можна пояснити чудо утворення 24 серпня 1991 року незалежної України і вихід з підпілля катакомбної Української Греко-Католицької Церкви.

Процесійна хода навколо храму св. Параскеви у с. Церквіна. 90-ті роки ХХ століття.
Процесійна хода навколо храму св. Параскеви у с. Церквіна. 90-ті роки ХХ століття.

Із тюрми та заслання Ілля Лесів повертається додому у 1947 році. Довго й наполегливо він готується до прийняття духовного сану. 9 років навчається у підпільній Стрийській духовній семінарії, дякує у селах Церківна, Станківці, Бубнище, Росточки, Липа, Лужки, Кальна, Гошів, Витвиця. І нарешті 7 квітня 1979 року на свято Благовіщення у селі Вільхівці Жидачівського району владика Йосафат Федорик уділив йому Таїнство священства. У той день Ілля, який був єдиним кандидатом на рукоположення, одержав нове ім’я Йосафат чину Святого Василія Великого. З того часу він підпільно працює священиком у селах і містах Івано-Франківщини та Львівщини. Щоб ворог не натрапив на його слід, відправи, богослужіння, вінчання, хрещення дітей проводили за складним таємничим планом. Однієї неділі о. Йосафат був у Церківні, на другу – у селі Витвиця, потім у Бубнищі, Липі, Станківцях, Гошеві — таким сповненим небезпек було життя Йосафата Лесіва, як і кожного греко-католицького священика у ті часи.

Серед молоді с. Станківці. Перший зліва — о. Г. Токар, посередині — о. Йосафат Лесів. 2007 р.
Серед молоді с. Станківці. Перший зліва — о. Г. Токар, посередині — о. Йосафат Лесів. 2007 р.

Радянській владі за кілька десятиліть панування таки вдалося різними методами відлучити людей від Бога. Багато сімей жило без Таїнства шлюбу, люди впродовж років не сповідалися й не причащалися. Хтось жив так, боячись втратити роботу; хтось намагався таким чином уникнути матеріальних стягнень, а часом і арештів, яким підлягали ті, хто ходив до Церкви. А були й просто вороже налаштовані до Церкви люди — захоплені фальшивими ідеалами комунізму. Усіх їх отець Йосафат не засуджував — жалів, як добрий батько блудного сина, і за них молився та заохочував до молитви своїх парафіян.

І ось катакомбна Церква вийшла з підпілля. Першу Службу Божу відкрито відправили на сільському кладовищі села Церківна 27 липня 1988 року. при тисячній кількості віруючих із навколишніх сіл. Богослужіння відправляли отці-василіани Матей Гаврилів та Йосафат Лесів, Літургію супроводжували співом черниці Володимира і Антонія Дмитришин та сестри-монахині зі Львова. З того часу Богослужіння відправляли регулярно і відкрито, хоронили померлих, охрещували новонароджених, вірні приходили на Літургію цілими сім’ями — налагоджувалося життя Церкви і мирян.

Отці Йосафат Лесів та Матей Гаврилів на Богослужінні у 90-х роках
Отці Йосафат Лесів та Матей Гаврилів на Богослужінні у 90-х роках

Ревний і досвідчений пастир, о. Йосафат Лесів розумів велике значення і відповідальність праці в період, коли Церква, вийшовши з підпілля, відновлювала свої втрачені сили та зміцнювала церковні структури. В уже немолодому віці він невтомно проповідував Євангеліє і вічні цінності, будив у парафіянах любов до Господа, Пресвятої Богородиці та рідної України, а своєю палкою вірою і власним прикладом запалив вогник бажання цілковито посвятити себе служінню Богові у багатьох серцях, допоміг прислухатися до голосу покликання численним молодим людям. Близько тридцяти священників, ченців та черниць обрали свою життєву дорогу — дорогу повної посвяти Богові — завдяки саме отцю Йосафату Лесіву, серед них і отець Климентій Стасів — директор видавництва «Місіонер», автор книги «Вартовий Господнього світильника», присвяченої отцеві Йосафату. Цією книгою користувалися і ми для того, щоб відтворити життєвий шлях священика. У передньому слові до видання є такі слова Владики Софрона Мудрого: «Ми знаємо найбільше про тих українських мучеників, котрих папа Іван Павло II беатифікував у 2001 році в Україні. Але є ще багато інших світлих постатей, які потрохи відходять по свою нагороду до Небесного Отця. Серед нас їх стає все менше й менше. І саме о. Йосафат є їхнім свідком, а також свідком великої епохи — XX ст., яка проминула».

На свято свщм. Йосафата у храмі в с. Церківна. 2007 р. На фото зліва направо: оо. К. Стасів, В. Серемчук, Й. Лесів, В. Левицький, В. Лесів
На свято свщм. Йосафата у храмі в с. Церківна. 2007 р. На фото зліва направо: оо. К. Стасів, В. Серемчук, Й. Лесів, В. Левицький, В. Лесів

Сьогодні отця Йосафата Лесіва вже немає з нами. Вирушив до Творця ще один свідок епохи, добрий пастир і ревний священик. Помолімося ж за упокій його душі. Хай земля йому буде пухом…

Лист з особливим Апостольським благословенням від Папи Бенедикта XVI з нагоди 95-річчя о. Йосафата Лесіва.
Лист з особливим Апостольським благословенням від Папи Бенедикта XVI з нагоди 95-річчя о. Йосафата Лесіва.

(За матеріалами книги о. Климентія Стасіва «Вартовий Господнього світильника», Видавництво «Місіонер», Жовква, 2012 р. підготувала Лідія Пуга.)

Опубліковано у Дати. Події. Імена | Теґи: , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Коментарі закриті.