Презентація книги сестри Володимири Максимів ЧСВВ “Галицький рід”

1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок Голосів: 3
Loading...

Цьогоріч побачила світ книга-трилогія сестри-василіянки Володимири Максимів «Галицький рід». Наші слухачі вже мали можливість почути радіосеріали «Повстанське Різдво» і «Незламні греко-католики», підготовані за книгою у виконанні автора. На прикладі галицької родини Дзвоників, а згодом Максимівих,  сестра Володимира описує знакові події ХХ сторіччя -від 1914 року і до сучасності. Йдеться про долю українців, котрі зазнали репресій, поневірянь, депортацій, про учасників національно-визвольних змагань – січових стрільців, воїнів Повстанської армії. Національно-визвольна війна продовжується, що бачимо із сучасних подій. Тому книга сестри Володимири спонукує ще раз заглибитись у нашу історію, щоб не повторювати її помилок.

Актуальність книги відзначали 28 лютого на презентації у Львівській обласній універсальній науковій бібліотеці. Зокрема, виступили директор бібліотеки Іван Сварник, письменник Ігор Калинець, директор видавництва «Духовна вісь» Тетяна Домашенко, правозахисник Анна Семенюк. Ігор Калинець, зокрема, зазначив, що книга дуже цікава і буде мати своє окреме життя у літературі спогадів.

Книга сестри Володимири Максимів «Галицький рід» вийшла у видавницві «Духовна вісь», яке очолює поетеса Тетяна Домашенко, яка у програмі Радіо “Воскресіння” поділиться своїми думками. Про працю над книжкою розповість також сестра Володимира Максимів, ЧСВВ.

( 5.79 MB ) Презентація книги сестри Володимири Максимів ЧСВВ

До ефіру програму Радіо “Воскресіння” підготувала Любомира Бурка

ГАЛИЦЬКОМУ РОДОВІ,

МОЇМ НЕЗАБУТНІМ БАТЬКАМ

Стефанії Дзвоник і Євгенію Максиміву

та їхнім побратимам –політв’язням Норильська,

діячам українського підпілля та усім

війною згорьованим, несправедливо засудженим,

Батьківщини позбавленим, на чужині похованим присвячується

This book is dedicated

TO UKRAINIAN GALICIAN GENERATION,

MY UNFORGETTABLE PARENTS

Stefaniya Dzvonyk and Yevgen Maksymiv

and their sworn brothers and sisters – political prisoners of Norilsk,

active members of the Ukrainian underground and to everyone

who shared the sorrows of war, who was wrongfully convicted,

who was deprived of Motherland or burried in the outland


У книзі описується життя характерної галицької родини Дзвоників, яка, починаючи з 1914 року, потрапляє у вир знакових подій XX сторіччя, де її спіткали війни, полон, тюрми, табори особливого режиму, еміграція.

Життєві шляхи кожного із членів роду розходяться в різні сторони світу, для декого назавжди й безповоротно. І хоч їх розділяють континенти, духом своїм вони пов’язані один з одним. Родинне вогнище, запалене предками, не згасає навіть тоді, коли старші завершують земну мандрівку.

На основі історії родини Дзвоників, а згодом Максимівих, автор розповідає про долю мільйонів українців, котрі зазнали репресій, поневірянь, депортацій, невблаганної смерті поза батьківщиною.

У новій книзі Надії Максимів використані архівні матеріали МДБ ЛО, УСБУ ЛО, ЦДІА України м. Львова, музейні експонати, військові карти, власноручно зроблені світлини, свідчення очевидців та учасників подій, епістолярна спадщина.

Серед героїв книги – учасники національно-визвольних змагань – Січові Стрільці, члени ОУН, воїни УПА, 1УД, активні учасники підпілля УГКЦ і чимало інших видатних галичан, які сумлінним виконанням своєї Богом призначеної місії в житті залишили в історії краю незгасний слід.

Їм і присвячується книга «Галицький рід».

Для широкого кола читачів та дослідників.

 

The book describes the life of a typical Ukrainian Galician family of Dzvonyks. Starting from 1914 they got into a whirl of momentous events of the 20th century, where wars, captivity, imprisonment, prison camps, and emigration had broken the family apart.

Eventually all family member’s lives take different routes, some of them finding themselves on different continents without a chance for coming back. But despite the oceans and continents between them, they maintain a strong spiritual link with each other. The family hearth set by their ancestors does not go out even when the eldest ones finish their life journey.

Based on the story of the Dzvonyk family, and subsequently Maksymiv family, the author tells us the story of millions of Ukrainians who went through oppression, distress, deportation, and implacable death away from their motherland.

In her new book Nadiya Maksymiv uses archive documents of Ministry of State Security (MDB) in Lviv region, Administration of Security Service of Ukraine (SBU) in Lviv region, Ukrainian Central State Historical Archive in Lviv, museum pieces, military maps, her own photographs, eyewitness and veteran evidences, epistolary heritage.

Characters include members of Ukrainian national resistance – Sich Riflemen, members of OUN, UPA, 1st Ukrainian Division, active members of UGCC in the underground and many other outstanding Ukrainian Galicians who left their mark on history by honestly performing their mission assigned by God.

The book «Galician Generation» is dedicated to all of them.

For the wide circle of readers and researchers.

 

Біографія

Надія Максимів народилася у Львові в родині політв’язнів Євгенія і Стефанії Максимівих 10 березня 1958 року. Після закінчення середньої школи та Львівського кінотехнікуму працювала кіномеханіком і майстром-реставратором у Львівській конторі з прокату кінофільмів до 1981 року. У той же час вступила до підпільного монастиря сестер Чину Святого Василія Великого, а згодом обрала собі чернече ім’я – с. Володимира.

З 1992 року – духовний наставник греко-католицького ліцею ім. Климентія Шептицького.

З 1993 до 1996 року навчалася на філософсько-богословських студіях Папського інституту в Римі, де здобула ступінь магістра релігійних наук.

Працювала деканом катехитично-педагогічного факультету Івано-Франківського Теологічно-Катехитичного Інституту з 1996 до 1998 року, а опісля – бібліотекарем церкви св. Андрія оо. Василіян у Львові. Впродовж цього часу с. Володимира – перекладач міжнародних формаційних курсів для сестер.

З 2001 року працює в Архикатедральному соборі св. Юра у Львові, член Українського Богословського Наукового Товариства. Підготувала до беатифікації справу о. Петра Вергуна.

Автор видань «Добрий пастир», «Рік Митрополита», «Дорогою пам’яті», «Роздуми про блаженства».

У 2003 році виконувала обов’язки референта у науково-меморіальній експедиції «Місцями голодомору в Україні 1932-1933 рр.», після якої вийшла у світ книга «Експедиція: понад смертю».

З 2007 року – почесний член Спілки Політв’язнів України. Від 2007 року й надалі займається дослідженням періоду репресій окупаційних режимів у Галичині у XX столітті.

Має відзнаки:

За любов до України, патріотизм і особистий внесок у справу утвердження і розбудову Української держави та з нагоди 20-річчя утворення Львівської обласної Спілки політичних в’язнів України  нагороджена почесною ювілейною відзнакою її проводом;

З нагоди 70-річчя створення УПА нагороджена Львівською ОДА почесною ювілейною відзнакою;

З нагоди 60-ї річниці Норильського повстання українських політичних в’язнів нагороджена проводом Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих ювілейною відзнакою.

 

Від автора

Спонукою для написання цієї книги стала для мене зустріч мого батька та отця доктора Івана Музички в пана Івана Кривуцького в Сокільниках. Його книги «Де срібнолентий Сян пливе», «За полярним колом» викликали небуденне зацікавлення, тож ми втрьох вирішили відвідати автора і розпитати про його минуле. Розповідь розвідника УПА, політв’язня норильського особливо-режимного табору чітко малювала в нашій уяві картини з життя українських політв’язнів, серед яких були мої батьки. Шлях їхніх випробувань теж стелився через Норильськ – табір за колючим дротом. Тож було про що поспілкуватися колишнім політв’язням і священику, що пережив лихоліття війни. При наступних зустрічах отець Іван Музичка, п. Іван Кривуцький, інші політв’язні Норильська – Дмитро Калиняк, Мирослав Мелень, зрештою, мої батьки Євген і Стефанія Максиміви заохочували мене до написання книги на згадку про в’язнів ГУЛАГу. Вже після блаженної кончини моїх родичів приятель мого батька львівський композитор Михайло Мануляк постійно пригадував мені про світлу місію – залишити спогади про моїх близьких. Подібним чином спонукувала до написання книги Віра Панич, приятелька нашої родини.

Після шестирічних пошуків і досліджень в архівах УСБУ Львівської області, ЦДІАЛ, бібліотеках, музеях, опитування свідків тогочасних подій, проведення експедицій місцями героїчної слави і національно-визвольної боротьби, опрацювання літературних, документальних, епістолярних джерел, перегляду фільмів на актуальну тему з’явилася моя праця – художньо-документальна повість «Галицький рід». У ній коротко викладаю історію Галичини в XX сторіччі, прив’язуючи до неї різні події та мій рід, галичан загалом, що проживали тоді в тих населених пунктах, звідкіля бере початок генеалогічне дерево мого роду. Читачі зможуть ознайомитися з історією та побутом сіл Верещиця, Каменобрід (Яворівщина), Зимна Вода, Рудно (Краківське передмістя Львова), Мшана (Зборівщина), Гутисько (Бібреччина) та інших, зануритися в атмосферу, яка тоді панувала в цих повітових населених пунктах, відчути дух галицького селянства, його стремління до виявлення самобутності через духовну, культурну спадщину, невтомну працю, відтворення себе через багатовікове морально-звичаєве право, національні традиції, зв’язок з природою, релігією.

Цю ідилію, яка творилася завдяки глибинно-філософському устрою життя пращурів і ближчих поколінь, перериває війна. Спочатку Європейська, а згодом Друга cвітова. Мозаїка щоденного життя галичан зазнає змін – настає розлука в родинах через мобілізацію до війська, депортації в глибину імперій, вивезення на примусові праці до Німеччини, зміну суспільного і державного устрою, репресії, терор з боку комуністичної влади. Сотні і тисячі галичан опиняються без домівок поза рідним краєм у німецьких концентраційних і радянських спецтаборах, на безмежних просторах Сибіру. Здавалося, вже ніщо не здатне їх потішити, але українці – це мужня нація, що дає паростки великого терпіння і стійкості навіть тоді, коли світ поділений на переможців і переможених, де, на перший погляд, не в силі що-небудь змінити. Потяг до свободи, до прекрасного, збагачення себе найкращими цінностями минулих і тогочасних поколінь, всього людства дає змогу галичанам вистояти у важкій боротьбі за своє існування, зберегти право зватися автентичним, давнім українським етносом, що несе вогонь цілісності буття нащадкам у новітню добу.

Це твір-трилогія, що складаєтсья з частин: «У дзеркалі історії», «Роз­киданий вирій», «В обіймах долі».

Вступним словом до книги є есе австрійського теолога, доктора літургійних наук, Франка Вальца, уродженця Баденської Франконії, родина якого пережила репресії під час примусового виселення етнічних німців військовими формуваннями із заселених ними територій Чехії в 1945 році близько до австрійського кордону. У моєму творі чимало місця відведено галицьким німцям, котрі перебували в добросусідських відносинах з українцями. Спільність доль у пережитому під час і після Другої світової війни послужила для мене спонукою долучити професора Зальцбурзького університету Франка Вальца до роздумів над книгою.

Перша частина трилогії присвячена початковому періоду ведення Європейської війни (1914–1915 рр.) на території Галичини і наслідкам воєнних операцій для краю. Перед іспитом світової історії постає важке становище галицьких селян в умовах імперських окупацій, їхній спосіб життя, страждання, переслідування авторитарними режимами і намагання за всіляку ціну зберегти свою гідність та жити за давніми віковими устроями, посталими в Галичині. Крім загальних подій, деякі з них розгортаються у селі Верещиця на Яворівщині, на подвір’ї мого прадіда Григорія Дзвоника, де квартирують австрійські офіцери у вересні 1914 року. З відступом австрійських і наступом російських армій картина суспільного ладу в Галичині змінюється.

Один із австрійських генералів, уникаючи полону, переховується на обійсті Дзвоників. Цю подію давно розповідав моїй мамі Стефанії та тітці Любі Дзвоникам їхній батько Теодор, мій дідусь. Галичанин і австрієць і є головними фігурантами першої частини трилогії. Встановити точно прізвище невідомого генерала не вдалося, позаяк розповідь про це мала місце більше 50 років тому. Під час з’ясування особи таємничого австрійця тітка Люба, почувши декілька імен відомих воєначальників тієї епохи, зауважила схожість одного з них із відомим діячем Першої світової. У розповіді Теодор Дзвоник наголошував, що це був найголовніший воєначальник, який і допоміг йому в критичній ситуації життя.

У пошуках інформаційних підставових джерел довелося опрацювати німецькомовну документальну літературу початку XX сторіччя. Основ­ною історичною базою виявився п’ятитомний щоденник начальника Польового Генерального Штабу австро-угорських армій – фельдмаршала Франца Конрада фон Ґьотцендорфа, документаліста і картографа. Тисячі сторінок щоденника просто вражають об’ємом подій, військових зведень, телеграм, прізвищ, воєнних стратегій, які мені допомогли у побудові сюжету. Найбільш складні місця щоденника Начальника Генштабу допомогла мені перекласти їмость Марія Заблоцька з Рудна. У книзі подано військову карту за 7 вересня 1914 року, щоби читачі мали змогу ознайомитися з розташуванням і діями австро-угорських і російських армій на території Галичини під час Європейської війни (див. вклад.).

Щоби ввести читача в атмосферу тогочасної доби, використовую місцеві діалекти, вживані галичанами на теренах свого краю на початку минулого століття.

«У дзеркалі історії» – це розділ про офіцерську честь і культуру, вміння чи невміння вояків поводитися на плацдармах воєнних дій, посеред окупованого населення. Автор проводить межу і паралель між мудрістю військовою і мудрістю переможених, підкреслюється присутність філософського, мирного світогляду галицьких селян у період Європейської війни. Не залишаються поза увагою й українці, що перебували під царським і польським гнітом.

Наступна частина трилогії – «Розкиданий вирій» стосується періоду Другої світової війни. Уся моя родина, сотні тисяч галичан опинилися перед її загрозою і були змушені приймати конкретне вольове рішення, щоб оминути повного фізичного знищення чи підкорення ворогові, що означало пасивний крок до рабства. Таким чином, на заклик Українського Центрального Комітету, очолюваного Володимиром Кубійовичем, постало військове формування під назвою Дивізія «Галичина», яке й мало протистояти руйнівній силі Московії, що під приводом «визволення» захоплювала українські землі та поневолювала автохтонів. Поза цим головним завданням військового формування, що складалося з галичан, були й інші призначення дивізії на теренах Європи. До війська юнаків мобілізовували німецькі військові чинники, котрі на той час перебували в ролі переможців, і як у Галичині, так і поза нею – в Європі, користувалися привілеями змінювати суспільний і державний лад країн на свою користь. У Дивізії «Галичина» служив піхотинцем мій дядько Петро Дзвоник, родом із Зимної Води, а крім нього ще й інші родичі з Яворівщини, про обставини військової служби яких не маю достатньо фактів.

У другій частині трилогії переплітаються факти з життя зимновідчан Стефанії, Марії, Анастазії Дзвоників – моєї мами, тети і бабусі, котрі були змушені покинути родинний дім і поневірятися по таборах для біженців війни в Східній Європі. Маму німці по дорозі вивезли до Німеччини, залучивши до дружинниць протиповітряної оборони і до праці на військовому заводі, бабуся ж із тетою в пошуках притулку скиталися містами, де постали осередки для Переміщених осіб, якими опікувалися різні міжнародні організації, у тому числі IRO. Багато інформації на цю тему почерпнула із листів моєї родини, заадресованих на нашу адресу до Львова, як і з листування українських політичних емігрантів у Західній Німеччині.

Період репресій галицьких українців комуністичним режимом висвітлений у розділах «Під ордою», «У кігтях шулік», «У полоні північного сяйва». Матеріали для нього автор почерпнула з архівних документів, музейних експонатів, розповідей батьків та інших політв’язнів, документальної літератури й кіно. Розділи «У зоні опору», «Дума про повстанців», «Історія «Гайдамаки» розповідають читачам про національно-визвольну боротьбу та українське підпілля в добу Другої світової війни, діяльність Організації Українських Націоналістів у Львові та Української Повстанської Армії на теренах Львівщини. Серед учасників українського підпілля перебував мій батько Євген Максимів і його друзі з ОУН.

Розділ «Лелеки над океаном» розкриває долю української діаспори, зокрема моєї родини, по прибутті до Америки після років поневірянь Європою. Там, на іншому континенті, здаля від рідної домівки, де поселяються Дзвоники, їхній дух палає вічним і нездійсненним прагненням повернутися в Галичину. Символом українців, що розкидані по далеких світах і живуть стремлінням до рідної землі, є лелека, «Божа птиця», великий перелітний птах, що проображає родину і батьківщину.

Інкультурація галичан в американське суспільство, їхня внутрішня, духовна праця знайти і зберегти себе посеред інших рас і релігій, нездоланна туга за рідним краєм, реагування на вбивство і смерть американського президента Джона Кеннеді в Далласі, прагнення прибути до Вашингтону на відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку, осиротіння родини через трагічні випадки – усе це об’ємний перелік подій, явищ і роздумів, стремління до школи вартостей українця, яких торкнулася авторка у розділі «Лелеки над океаном».

Третя частина трилогії «В обіймах долі» охоплює період радянської доби, повернення з таборів ИТЛ (ВТТ) моїх батьків та їхніх друзів, становлення політв’язнів у тогочасному суспільстві, діяльність Української Греко-Католицької Церкви в час переслідувань і вихід з підпілля, перехід екс-республіки України у фазу Незалежності. Такий незвичний поворот в історії вказує на дію Божого Провидіння в житті галичан.

Переживши епохальні події XX сторіччя, йдучи до мети дорогами, сповненими випробувань і несподіваних потрясінь, заявивши вірність Богові й національній ідеї, по невпинних досвідах життя, галицький рід може розповісти грядучим поколінням таємницю його стійкості та місії у світі словами псалмоспівця: «До тебе, Господи, взиваю й кажу: Ти моє прибіжище в землі живих, Ти – моя доля!» (Пс. 141).

У книзі розділам передує авторський епіграф, у якому стисло викладено зміст кожного розділу. Використані світлини взято з родинного архіву або надані політв’язнями Норильська, або зроблені автором чи на його замовлення. Додано знимки з приватних архівів громадян Австрії, Великобританії, Німеччини, Польщі, опрацьовані дизайнерами Ольгою Шингур і Романом Ґерою.

Висловлюю щиру подяку Львівській національній науковій бібліотеці України ім. В. Стефаника, Центральному державному історичному архіву України м. Львова, сектору архівного забезпечення УСБУ у Львівській області, Львівській обласній спілці політичних в’язнів України, Львівській регіональній історико-просвітницькій організації «Меморіал», Міжнародному благодійному фонду «Україна 3000», громадянам Львова та зарубіжжя за надані архівні документи і фотоматеріали, інтерв’ю.

Щоби підсилити зміст моєї книги, я залучила до співапраці людей, які знали моїх батьків чи родину, тож їхні твори у епілозі «Барви споминів» стали доповненням трилогії. Це Ганна Семенюк, лікар і правозахисник; Михайло Мануляк, музикант і львівський композитор; Юрій Остюк, музикант; сестра Павла Дубасюк, черниця; історик Зимновідської школи № 1 Юрій Петрівський; юрист за фахом Ольга Панчак. У книзі використано матеріали покровителя родини Дзвоників у Америці, покійного професора Євстахія Ясеньовського.

Графічні малюнки до тексту трилогії виконані львівським художником Романом Петриком на замовлення автора.

«Галицький рід» – не лише екскурс в історію Галичини чи Європи, це, головним чином, реабілітація моїх батьків Стефанії Дзвоник і Євгена Максиміва, їхніх побратимів, діячів українського підпілля, політв’язнів радянських тюрем і таборів. Зокрема, велика частина книги присвячена 60-річчю повстання політв’язнів Норильлага. Як дочка політичних в’язнів Норильська, після ґрунтовного вивчення та опрацювання архівних матеріалів, опираючись на документальні факти і розповіді родичів та їхніх друзів, запевняю читача, дослідників про достовірність поданої мною інформації. Вагомість сказаного мною увиразнюю словами отця-доктора Івана Музички до мене з Риму за жовтень 2012 року: «Що стосується спогадів Ваших Добрих Батьків про Норильськ, пишіть, цитуйте слова Батьків, щоб їхні терпіння не пропали, а вчили нові покоління».

Тож переймаючи від одного з найповажніших богословів Церкви цю слушну і дорогоцінну настанову, сповняю мій святий обов’язок перед світлою пам’яттю спочилих у 2007 році моїх родичів, а також у минулому часі недалеких предків і далеких пращурів.

Які наші корені, хто ми і звідки походимо, куди прямуємо і що по собі залишимо нащадкам – над цим радить замислитися читачам автор книги і закликає до конкретних дій.

 

Тож серцем, сповненим любов’ю,

Рід галицький навіки збережім.

Хай його змаг, здобутий кров’ю,

Започаткується в нетлін.

 

З любов’ю до України та всіх людей,

сестра Володимира Максимів, ЧСВВ

 

 

 

Author’s Note

 

Dear readers,

in your hands, you are holding my book, artistically-documentary story, entitled «Galician Generation», a narration that covers almost all events of the last century.

The book begins with a preface entitled «The Galician Myth» written by the Austrian theologian, Ass.-Prof. of the University of Salzburg, Dr. Frank Walz, who acquaints the reader with the culture and history of Galicia, the period when Galicia became a part of the Austrian Empire, experienced two World Wars, suffered deportations, and saw families division and unification – that is the part of both individual and collective memory. The author’s ancestors also suffered deportation from the German territory «Badischen Frankenland» during the «March of Death» in 1945.

This is a story about war in Europe, military operations conducted by the Austrian and Russian armies in Galicia in 1914, the Ukrainian legion, customs and cultural heritage, attitudes of Galicians and their relations to militaries and vice versa.

The main heroes in the first part of this trilogy entitled «In a Mirror of the History» are my grandfather Teodor Dzvonyk and the Austrian general Franz Conrad von H?tzendorf. The reader learns about the hospitality of Galician peasants towards members of the Austrian armed forces on their Eastern front where the general was kept in hiding by my family in their village property, the hard times suffered by Galician Ukrainians, and the release of Teodor Dzvonyk from a captivity.

We further learn about the fate of the following villages, towns and settlements: Kamenobrid, Zymna Voda, Rudno, Kaltwasser, Zymnovidka, Hutysko, Bibrka in the Lviv region and Mshana in the Zboriv region. Apart from native populace you’ll meet in the story Galician Germans, the Poles and other nationalities which friendly exist towards the general population.

The second part of the trilogy entitled «Scattered Souls» introduces the readers with the events of the World War II. Who are the main heroes? They are the soldiers of Ukrainian Division «Halychyna», defending their country against the Russian onslaught, most of them perished near the town of Brody. A battle that is often compared with the battle for Stalingrad.

We found it necessary to point to the role women played during the war, especially in air defense battery companies, defending cities and industrial complexes from enemy attacks. One of such person was my mother, Stefaniya Dzvonyk, who took part in the defence of Leipzig city.

Maybe you are interested in the topic of Partisan War? Then my book is for you, because on its pages you will meet the heroes of UIA (Ukrainian Insurgent Army), members of the Ukrainian underground, among which my father, Yevhen Maksymiv, and many of his friends from the Lviv region, who fought for the Ukrainian Independance in the ranks of OUN (Organization of Ukrainian Nationalists).

That would not be a complete picture of the events of the XXth century in which Galicia was involved. The arrival of the Soviet regime in Western Ukraine in 1939-1941 brought repressions and terror to the one third of the local population (1 788 123 persons). Those who managed to survive deportation were used by Moscow as free labour in the Gulags of Siberia.

The chapter «In Captivity of the Northern Lights» depicts the life of prisoners in the camp of Norilsk, especially that of my parents, who due to the fact that they were artistically inclined, managed to remain alive. This book is dedicated to the 60th anniversary of the Norilsk insurrection and to its protagonists.

The chapter entitled «Europe after the War» describes the life of the Ukrainians in Western Germany, and especially that of my grandmother Ana­stasia, my aunt Mariya and my uncle Petro Dzvonyk, at first in the camps of Schweinfurt and Aschaffenburg and then as ?migr?s in the United States of America.

The third part of the trilogy is entitled «In an Embrace of the Destiny». Here the story revolves around the life of my parents and other family members (how they returned to Ukraine), underground and the legalization of the Ukrainian Greek-Catholic Church and the Proclamation of Independance of Ukraine in 1991, the final years of my parents and those of their friends. If you wish to know how they managed to survive all the trials and what force kept them going, then read my book «Galician Generation»!

This trilogy is the rehabilitation of my parents (Stefaniya Dzvonyk and Yevhen Maskymiv), as well as their friends and many others who were unjustly convicted by totalitarian regimes during and after the war. The book makes extensive use of archive documents, military sources, photographs, stories of eyewitnesses, who actively took part in the events they had described. I personally took part in expeditions, visited villages and walked the same roads as my father did as a radio operator of UIA 69 years ago…

The writers of the epilogue entitled «The Vivid Memoirs» are: Anna Semenyuk – «Mother’s Prayer», Mykhaylo Manulyak – «Reminiscences about Maks», Yuriy Ostyuk – «On Musical Continent», Sr. Pavla Dubasyuk – «White-winged Gulls of Ukraine», Yuriy Petrivsky – «Epopee of Stefan», Olha Panchak – «I gave an Oath to Ukraine». You can also find material written by professor Yevstakhiy Yasenyovsky, deceased, who was patron of the Dzvonyks family in the USA. The graphic presentation has been made by Roman Petryk, an artist from Lviv.

I want to thank all my sponsors for their help, especially Mr. Michael Herman from Great Britain, and also my friends for their input, those who donated photographs from Austria, Great Britain, Germany, Poland and Ukraine, and also those who made it possible for me to access archives of citizens abroad.

I also wish to thank sincerely to the author and writer of the journal «Heiliger Dienst» and the representative of the Catholic Faculty of Theo­logy, Deakon Ass.-Prof. of Salzburg University, – Dr. Frank Walz for his prayers and cooperation.

Dear readers, it is my great pleasure to present you with this book entitled «Galician Generation», so that together we may come to the appropriate conclusions, having peered into the looking glass of history. The world has had enough of wars. The time has come for totalitarian systems to stop apportioning the blame on other single military formations or persons, who were not party to crimes against humanity. Attaining peace on this planet starts with you – through a warm smile, a good word, an extended hand.

 

Forever with profound respect for you,

Nadiya Maksymiv (Sr. Volodymyra, OSBM)

Galicia, Lviv 2013

Einleitende Bemerkungen Essay «Der Mythos Galizien»

Suchen und Fragen

Woher komme ich? Wohin gehe ich? Was kann ich wissen? Was soll ich tun? Was darf ich hoffen? Was ist der Mensch? Solche philosophischen Fragen wie sie Immanuel Kant (1724-1804) mit vielen Philosophen vor und nach ihm in aller Ausf?hrlichkeit gestellt hat, pr?gen das Denken der Menschen aller Zeiten. Es sind gleicherma?en historische wie anthropologische Fragen. Es sind Fragen einer ganzen Gesellschaft wie jene eines einzelnen Individuums. Und es sind Fragen auf die es nicht immer eine eindeutige und auch nicht immer die gleiche Antwort gibt.

Dennoch muss nach Antworten gesucht werden, idealerweise nach gemeinsamen Antworten, miteinander hoffend, aneinander glaubend, sich gegenseitig verstehend. Ein bekanntes geistliches Lied von Michael Scouarnec (*1934) bringt es auf dem Punkt:

Suchen und fragen, hoffen und sehn, miteinander glauben und sich verstehn, lachen, sich ?ffnen, tanzen befrein: Und Gott spricht sein Ja, es stirbt unser Nein. Klagende h?ren, Trauernde sehn, aneinander glauben und sich verstehn, auf unsere Armut l?sst Gott sich ein: Und Gott spricht sein Ja, es stirbt unser Nein. Planen und bauen, Neuland begehn, f?reinander glauben und sich verstehn, leben f?r viele, Brot sein und Wein: Und Gott spricht sein Ja, es stirbt unser Nein.

Gott spricht sein Ja zu den Menschen durch die Geschichte hindurch, trotz aller Widrigkeiten, trotz manchem Nein, das die Menschen sich gegenseitig zusprechen – das ist nicht nur eine abstrakte, singul?re, christliche Hoffnung, das ist vielerorts erlebte Erfahrung. Es ist nicht zuletzt die Erfahrung, dass die innere Sehnsucht nach Freiheit und Unabh?ngigkeit st?rker ist als jeder ?u?ere Versuch einer Unterdr?ckung.

Kultur einer Multikulturalit?t

Galiziens mit seiner bewegten Geschichte und vielf?ltigen Kultur ist ein gutes Beispiel daf?r. Trotz aller historischen Herausforderungen hat diese Region, mit seiner besonderen «Kultur einer Multikulturalit?t» bis heute ?berlebt. Eine oft romantisierte, scheinbar heile, vornationale Welt verschiedener Literaturen, Sprachen, Religionen, ?konomien, ethnischer und sozialer Gruppen pr?gt das, von seiner Inkorporation in das Habsburger Reich im Jahre 1772 bis zum Ausstieg aus der ?sterreichischen Monarchie im Jahre 1918, ehemals ?sterreichische «Kronland Galizien und Lodomerien». Kein Land der ?sterreichischen Monarchie war von so vielen Volksst?mmen bewohnt wie Galizien: Ruthenen, Polen, Russinen, Deutsche, Armenier, Juden, Moldauer, Ungarn, Roma, Lipowaner und andere. Und bis heute wirkt dieses multikulturelle Erbe Galiziens vor allem in der Ukraine, in Polen, und in ?sterreich sowie in den L?ndern der Emigration, wie beispielsweise Deutschland oder der USA weiter. Diese «?bernationalit?t» des habsburgischen Vielv?lkerstaats f?hrt zur Entstehung eines mit dem Habsburgmythos verbundenen «Mythos Galizien». Vor allem durch die Geschichten so bedeutender Schriftsteller wie Fanz Kratter, Karl Emil Franzos, Leopold von Sacher-Masoch, Ivan Franko oder Josef Roth wird dieser Mythos forciert. Gleichzeitig war allerdings die oft beschworene multikulturelle Einheit im praktischen Alltag auch ein konflikthaftes multiethnisches Gegen-einander und die Bezeichnungen Galiziens als «Getreidekammer Europas» auf der einen und «Armenhaus Europas» auf der anderen Seite lassen weitere Konfliktfelder erahnen.

Als langj?hrige Landeshauptstadt Galiziens gibt Lemberg/Lviv in besonderer Weise Zeugnis von dieser Multikulturalit?t. Dies geschieht nicht zuletzt durch die Pr?senz der zahlreichen Kirchen unterschiedlichster Konfessionen und Synagogen vor dem 2. Weltkrieg. Lemberg war und ist bis heute Sitz des r?misch-katholischen Erzbischofs und bis 2005 war es auch Sitz des Metropoliten f?r die Ukrainisch-Griechisch-katholische Kirche, des heute noch immer so genannten «Gro?erzbischofs von Kiew und Galiziens». Die Protestanten der Augsburger Konfession, die sp?ter als Siedler ins Land kamen, hatten als h?chste Landeskirchenbeh?rde einen Superintendenten in Lemberg. Die ebenfalls Ende des 18. Jahrhunderts als deutschsprachige Siedler ins Land gekommenen Mennoniten bildeten die Gemeinde Lemberg-Kiernica mit mehreren Gemeindeh?usern. Seit 1867 besa?en die Galizier die in Cisleithanien eingef?hrte einheitliche ?sterreichische Staatsb?rgerschaft mit gleichen Rechten und Pflichten f?r jedermann, alle Religionen waren gleichberechtigt. Lemberg bildete einen Knotenpunkt wichtiger europ?ischer Handelswege und war zugleich von zentraler Bedeutung f?r das europ?ische Judentum. Lange Zeit galt Lemberg zurecht als die Stadt der Lebensfreude, des geistigen und kulturellen Aufbruchs, der fruchtbaren Vermischung von Menschen aus unterschiedlichsten Kulturen, Religionen und Sprachen – wahrhaftig die «Urzelle einer europ?ischen Stadt», wie es der deutsche Historiker Karl Schl?gel einmal genannt hat.

Die eine Geschichte und die vielen Geschichten

Die Geschichte ?sterreichs und Deutsch­lands und damit meine eigene Geschichte ist mit der Geschichte Galiziens eng verkn?pft. Mit der Teilung Polens in den Jahren 1772-1795 beginnt Kaiserin Maria Theresia und nach ihr Kaiser Josef II. im gro?en Stil Deutsche zur Auswanderung und Besiedelung Galiziens anzuwerben, sodass im Laufe der Zeit in der Mitte Galiziens regelrechte deutsche Sprachinseln entstehen. Viele Nachkommen dieser ehemaligen Auswanderer, die sogenannten «Galizien-Deutschen», wurden dann schlie?lich 1940 zun?chst nach Polen ?bersiedelt und nach dem Krieg wieder endg?ltig aus ihrer neuen Heimat vertrieben.

Ein weiterer Ankn?pfungspunkt ist die ber?chtigte «Galizische SS-Division Nr.1», die in der Mehrzahl aus dem Lemberger Raum rekrutiert wurde und damit das gesamte Geschehen des 2. Weltkrieges mit all seinen Auswirkungen – auch f?r meine eigene Herkunftsfamilie.

Aufgewachsen in einem kleinen deutschen Dorf im sogenannten «Badischen Frankenland», in einer Familie, die v?terlicherseits ?ber viele Generationen bereits in dieser Region ans?ssig ist und m?tterlicherseits aus M?hren, einem Teil der heutigen Tschechischen Republik stammt, lebe ich seit nunmehr 21 Jahren in ?sterreich. Ich kenne den 2. Weltkrieg und die Vertreibungs-Geschichte meiner Gro?eltern vor allem aus ihren eigenen Erz?hlungen. Meine Gro?mutter war mit ihren beiden kleinen Kindern Teil des sogenannten «Br?nner Todesmarsches», der Vertreibung der deutschsprachigen Bev?lkerung M?hrens am Fronleichnamstag 1945 w?hrend mein Gro?vater in russischer Kriegsgefangenschaft war.

Zwei Generationen liegen zwischen jenen Ereignissen und heute – und dennoch ist es auch f?r die heutige Generation wichtig, jene Geschichten als Teil ihrer Geschichte wahrzunehmen. Die Auswirkungen der beiden Weltkriege reichen bis in unsere Gegenwart und weit dar?ber hinaus. Die Bedeutung der Herstellung der Einheit Deutschlands 1990 wird ebenso wie die Unabh?ngigkeitserkl?rung der Ukraine 1991 erst aus ihrem jeweiligen geschichtlichen Kontext heraus verst?ndlich. Die individuellen und kollektiven Erfahrungen von Deportierung, Vertreibung, Zwangsarbeit, Kriegsgefangenschaft und Besetzungen, Trennung und Wiedervereinigung von Familien sind Bestandteil sowohl des individuellen als auch des kollektiven Ged?chtnisses. Die zahllosen Ukrainer die durch das Sowjet-Regime nach Sibirien verschleppt wurden oder die allein ?ber 100 000 Lemberger Juden, die in den NS-Vernichtungslagern ermordet worden sind, d?rfen nie vergessen werden und m?ssen bleibendes Mahnmal sein. Schuld, die Generationen vor uns auf sich genommen haben verlangt nach Vers?hnung der nachfolgenden Generationen. Vers?hnung zwischen den V?lkern beginnt aber erst dann wirklich, wenn konkrete v?lkerverbindende zwischenmenschliche Beziehungen gelebt werden. Erst dann wird im Erz?hlen der pers?nlichen Geschichten Verst?ndnis m?glich, auch und gerade dann, wenn aus der Sicht der Betroffenen manches wom?glich ein wenig anders klingt, als die offiziellen Geschichtsschreiber dies nach-erz?hlen und auch dann, wenn die pers?nliche Wertung der Ereignisse  sich nicht immer mit dem Allgemeinempfinden deckt.

Zukunft durch Erinnerung!

Es ist also wichtig, sich gegenseitig die «alten Geschichten» zu erz?hlen und damit die Fragen nach den eigenen Wurzeln und nach der jeweiligen Identit?t sowohl pers?nlich als auch kollektiv zu stellen. Eine besondere Herausforderung stellt dabei das Verh?ltnis der eigenen Kultur zu einer fremden dar und die damit im Zusammenhang stehenden Fragen der In-kulturation.

In der Multireligiosit?t Galiziens spielen dabei die Kirchen eine besondere Rolle, in besonderer Weise die Ukrainische Griechisch-Katholische Kirche, die von vielen als Hort der ukrainischen Nationalbewegung angesehen wurde. Bereits 1839 von Zar Nikolaus I. in den Gebieten au?erhalb Galiziens aufgel?st, erfolgte unter Stalin 1946 auf der Synode von Lemberg die erzwungene «Selbstaufl?sung» des bis dahin noch verbliebenen Teils. Erst nach ?ber 40 Jahren im Untergrund erwacht die Griechisch-Katholische Kirche der Ukraine nach der offiziellen Wiederzulassung 1989 zu neuem ?ffentlichen Leben – f?r viele Menschen, in und au?erhalb der Ukraine, ein Zeichen der Hoffnung und der Orientierung, der Freiheit und der Unabh?ngigkeit.

In den Texten und Liedern der Liturgie, in den liturgischen Vollz?gen, den liturgischen R?umen und Gew?ndern wird nun in aller ?ffentlichkeit wieder ein «Kult» gefeiert, der gleichzeitig eine ganze Kultur ausdr?ckt. Die Liturgie ist Zeichen der gro?en Bewegungen der (Heils-)Geschichte und sie nimmt hinein in die Erz?hlgemeinschaft der jeweiligen Kirche. Damit schafft sie Identit?t und verweist als Feier des Glaubens auf die immer gr??ere Wirklichkeit hinter jeder Realit?t. Dieser Blick hilft dabei, trotz aller Widrigkeiten des Lebens Ja zum jeweilig konkreten Dasein zu sagen.

Der ?sterreichisch-j?dische Neurologe und Psychiater Viktor Frankl (1905-1997) hat exakt dieses Motto: «Trotzdem Ja zum Leben sagen» als Devise f?r die von ihm begr?ndete psychotherapeutische Schule der «Logotherapie und Existenzanalyse» gemacht, in der es vor allem darum geht, den Sinn unseres Lebens nicht aus den Augen zu verlieren. Dieser Sinn ist ein je individueller, je nach Person und Situation ein anderer. Der Blick in die Geschichte will uns die Augen f?r den Sinn unseres je konkreten Daseins ?ffnen und dabei helfen, Zukunft sinnvoll zu gestalten, indem wir heute, hier und jetzt, verantwortlich die Vergangenheit erinnern.

M?ge dieses Buch von Nadia Maksymiv (Sr. Volodymyra, OSBM) einen Beitrag dazu leisten!

Ass. Prof. Dr. Frank Walz

Графіка. Худ. Роман Петрик

Церква Успіння Пресвятої Богородиці у селі Каменебрід (XVIII ст.)

Church of Assumption of the Virgin Mary in Kamenobrid village (18th century)

 

Опубліковано у Books and Periodicals | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Коментарі закриті.