Світлої пам’яті Владики Юліяна Гбура. Матеріал Лідії Ковальської. Редактор Л. Пуга.

1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок Голосів: 4
Loading...

Владика Юліян Гбур. Світлої пам’яті доброго пастира. 24 березня виповнюється два роки з дня його упокоєння у Господі.

По кому подзвін?

Немає людини, що була б як острів, сама по собі; кожна людина – грудка землі, часточка суходолу: і якщо море змиє хоча б скалку материка, поменшає Європа, і так само буде, якщо змиє мис, оселю твого друга, а чи твою власну; від смерті кожної людини малію і я, бо я єдиний з усім людством; тому ніколи не питай по кому подзвін – він по тобі.

Джон Донн

Фото з похорону Владики Юліана Гбура. Укрінформ. М. Лисейко

Фото з похорону Владики Юліана Гбура. Укрінформ. М. Лисейко

( розмір 6.16 MB )

Такими словами розпочав останнє прощальне слово під час архиєрейської Літургії Владика Іван Мартиняк, єпископ Перемиської єпархії, під час похорону владики Юліяна Гбура, єпарха Стрийського. Згадав владика про те сумне і невеселе, з чим довелося зустрітися покійному владиці Юліяну на українській землі, і про ту місію, яку з гідністю виконував наш добрий пастир, наш духовний батько, архиєрей Юліян.

Минуло два, роки відколи душа Слуги Божого Юліяна відійшла у засвіти.

Хто він такий, з якої родини? Стислі біографічні рядки: народився 04 грудня 1942 року у с. Брижава біля Перемишля, куди були переселені батьки владики Юліяна. Середню освіту здобув у Місінській семінарії у Нисі. Філософію і богослів’я студіював у Вищій духовній семінарії монашого чину. Рукоположений на священика 21червня 1970 року. Душпастирював у Кракові, Гурові Ілавецькему та Острому Барді в Польщі. З 1982 по 1991 рік був деканом Ольштинського деканату. Декретом Примаса Польщі Стефана кардинала Вишенського від 11.06.1989 року призначений візитатором для греко-католиків Польщі та Консультантом Примаса у справах управління УГКЦ. З 26 квітня 1991 року – протосинкел Перемиської єпархії. Від 30 березня 1994 року став помічником – протосинкелом Львівської архиєпарії. Єпископську хіротонію отримав 7 липня 1994 року в соборі святого Юра у Львові. Введений на престол Стрийської Єпархії Української Греко-Католицької Церкви 18 листопада 2000 року в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці у м. Стрию.

Пригадую цей осінній день, який зібрав великий натовп віруючих біля храму Успіння. Тоді Владика Юліян запитав на повний голос: «Чи ви знаєте, чому я тут?» Якийсь час панувала мовчанка, а тоді він сказав до вірних: «Бо я люблю вас». Так з любов’ю крокував своїм нелегким шляхом слуги Божого, слуги його Церкви, всі роки, аж до останнього подиху.

Від самого початку праці в Стрийській єпархії розбудовував нашу Церкву, від «першого камінчика» збудував єпархію з усіма її структурами. Відтоді про Стрийську єпархію заговорили як про одну з найкращих. Своєю відданістю Церкві, жертовною працею слугував прикладом для молодих священиків. Був взірцем шляхетності, відданості нашій Церкві в різних умовинах. Без перебільшення був будівничим нашої Церкви, бо збудував храми не тільки для вірних у Польщі. В п’яти деканатах Стрийської Єпархії відновлені та побудовані не один храм.

Тому, мабуть, заслужив собі у Всевишнього зібрати на свій день відходу до Вічності у дуже символічний спосіб – під час виборів нового Глави нашої Церкви 24 березня. Саме вранці о 4.20, коли сходило сонце над мурами древнього Львова, спільна думка більшості архиєреїв УГКЦ об’єднала їх у виборі нового Патріарха. Як мріяв про це покійний владика Юліян! Як він тішився кожному поступу молодих отців, котрим з великою радістю давав свячення. Мабуть, сьогодні, якби був живий, по-батьківськи обійняв би свого співбрата, а вже зараз Патріарха нашої Церкви Блаженнішого Святослава. Символічно і те, що Архиєреї з чотирьох континентів відпроваджували в останню дорогу свого співбрата.

Зведення на єпископський престол нинішнього глави УГКЦ Блаженнішого Святослава. Перший зліва — Владика Юліян Гбур.
7.04.2009 р. Свято Благовіщення. Зведення на єпископський престол нинішнього глави УГКЦ Блаженнішого Святослава. Перший зліва — Владика Юліян Гбур. (Фото Л. Пуги )

Нелегко будувати оселю, а надто важко будувати святий храм для людських душ. Якось під час зустрічі зі мною, на початках нашої єпархії, сказав мені Владика: «Я знав, що буде тяжко, але я не думав, що настільки». Мав дуже чутливу, вразливу натуру. Тому боляче переживав все, що стосувалося справ церковних, його особисто. Як сказав у прощальному слові Владика Іван Мартиняк: «Не раз чув у спину те образливе «полячок», хоча походив з дуже патріотичної української родини, котра з Лемківщини мусіла перебратися на Перемищину, бо не милували поляки тих українців, котрі обстоювали своє, рідне: віру, мову, культуру… І тому з такою гіркотою і болем в голосі якось виплеснув «Там, в Польщі був чужим, бо є українцем, а тут не став своїм, бо народився в Польщі…»

Мені довелося спілкуватися з парафіянами парафії Воздвиження Чесного Хреста в Гурові Ілавецькому, де Владика Юліян запам’ятався своєю подвижницькою працею як парох, що намагався не тільки згуртувати парафію, як сім’ю, але кожен мав якийсь обов’зок – хтось брав участь в будівельних роботах з відновлення храму, адже саме за стараннями о.-пароха Юліяна були проведені великі реставраційні та будівельні роботи.

Люди охоче співали в церковному хорі. Тут слід згадати, що якось, коли вже Владика Юліян був у Стрию, стрияни мали можливість приймати в Народному Домі композитора п. Мирослава Скорика. Був присутній на цьому вечорі і владика. Прозвучала незабутня «Мелодія» М. Скорика, де домінує скрипка. Розчулений Владика вийшов на сцену подякувати композиторові і тоді сказав, що ця «Мелодія» все життя йде за ним по житті. «Люблю скрипку, бо й сам колись грав на ній». Добре розумівся на церковному співі. Пригадую, як на Різдвяні свята Львівський чоловічий хор «Благовість» колядував у Стрию. Цей неповторний спів годі забути. Владика підійшов до хористів подякувати і тоді побажав собі: «Як колись умру, щоб ви мені на похороні заспівали». Та не сталося… Не тільки добре орієнтувався в музиці, але й малярстві, особливо церковному, в іконописі. А щодо церковного будівництва, то, напевно, міг би бути консультантом. Тут, у Стрийській єпархії започаткував видання єпархіяльної газети «Арка», єпархіяльного вісника.

В своєму робочому кабінеті мав картину, яку можна було б назвати «Волошкове поле». Одного разу Владика побачив, що я уважно вдивляюся в картину, запитав мене:

— Вам подобається?

— Дуже, – кажу.

— І мені також.

Душпастирюючи в Гурові Ілавецькому, запроваджував нові форми праці на парафії. На той час майбутньому єпископові щойно виповнилося 30 літ, йшов всього третій рік його священства. Про це детально розповідає хроніка парафії Воздвиження Чесного Хреста, яку започаткували за наполяганням о.Юліяна: «Перші душпастирські кроки отця Юліяна Гбура на гуровоілавецькій парафії були дуже важкі. Нікому було його ввести в атмосферу і актуальну ситуацію парафії, а навіть привітати. Житлова ситуація була також не найкращою. Отцеві не було де мешкати, а курія не хотіла прийняти до відома і забезпечити квартиру. Тому теж отець примушений був замешкати в Семінарії Отців Вербістів у Пєнєнжні, про що засвідчує посилана туди на його адресу кореспонденція. З Пєнєнжна доїжджав отець на Служби Божі до Острого Барда і до Гурова.

Латинські священики також не були вдоволені приїздом молодого енергійного душ пастиря. Надіялись вони, що асиміляція українського населення буде поступати і з часом усі греко-католики почнуть практикувати римо-католицький обряд». (Витримано мову оригіналу). Одним із способів боротьби з греко-католицькими парафіями було безпідставне підвищення плати на утримання храму, а також різного роду надумані скарги з боку римо-католицьких священиків на отця Юліяна. Але не всі римо-католики мали такі настрої. Інколи доходило абсурду, коли в селах, де не було нашої церкви під час похорону ксьондзи забороняли занести небіжчика для здійснення чину похорону.

«Не зважаючи на такі чисельні перешкоди, о.Юліян не падав духом. Вкладав багато зусиль і віддавав серце священичій праці, особливо дбав про виховання у греко-католицькому дусі дітей та молоді, які щораз чисельніше почали приходити на навчання релігії та приступати до першого причастя.»-«Хроніка»

Якось на адресу Єпархії на ім’я Владики прийшло прохання від відомого в Польщі журналу на зразок «Форбс» заповнити анкету як одного з видатних поляків, на що Владика делікатно, але впевнено відповів, що не є поляком, але українцем. Все життя говорив з таким милим лемківським акцентом. Якою радісною була зустріч паломників з Польщі з Владикою, колишніх парафіян владики з Гурова Ілавецького в Стрийській Єпархії. Люди зі сльозами радості зустрілися зі своїм духовним наставником. «Нам дуже Вас не вистачає, – казали гості. Але ми розуміємо і тішимося, що ви на українській землі розбудовуєте нашу Церкву».

11.10.2004 р. Владика Юліян бере участь у Соборі Львівської архиєпархії УГКЦ.(Фото А. Копака)
11.10.2004 р. Владика Юліян бере участь у Соборі Львівської архиєпархії УГКЦ. (Фото А. Копака)

«Отець звертав увагу вірних на значення Євхаристії в житті кожної людини, парафії і Церкви. Дійсність у єдності з Ісусом Христом, то дійсність християнська, яка повинна бути постулатом мирян, і яка ставала джерелом дарів Святого Духа» «Хроніка».

Добре мені запам’яталася одна з проповідей владики Юліяна про Святу Євхаристію, про пошану до хліба. Згадав тоді Владика, з якою глибокою пошаною відносилися вдома у Владики до хліба: «Як впав кусочок хліба зі столу або крихти, ми шанобливо піднімали той хліб і цілували його. Жодній дитині не прийшло до голови кидатися хлібом, чи тим більше копати ногами. Ми добре пам’ятали, що під видом хліба і вина споживаємо кров і тіло Христа».

Дуже любив молодь, дітей. Пригадую, з яким задоволенням і батьківською любов’ю дивився на діточок, котрих сам причащав першим Святим Причастям. Його проповіді були глибокі і дуже лаконічні, повчальні і актуальні одночасно. Можливо, не всі відразу охоплювали їхню сутність, але байдужими не залишали нікого.

Владика Юліян був блискучим богословом. Виступ на одній з численних конференцій. 11.09.2004 р. (Фото А. Копака)
Владика Юліян був блискучим богословом. Виступ на одній з численних конференцій. 11.09.2004 р. (Фото А. Копака)

Дуже просто пояснював здавалось би складні речі: «Пам’ятайте, – казав владика, говорячи про Карітас,- що це є милостиня бідного для бідного, це коли бідний поділився з бідним».

Говорячи про великий вклад в розбудову Української Греко-Католицької Церкви, неможливо не згадати, як боровся, саме так, боровся за наші церкви в Польщі, тоді ще священик Юліян Гбур. Легко бути патріотом на своїй землі, довести своє право на свою віру на чужині – треба мати відвагу, наполегливість і велику відданість тому народові, котрому служиш. Тому не дивно, що відпровадити в останню земну мандрівку приїхали до владики Юліяна не тільки його родина, а й вірні. Приїхали ті, кого він любив, для кого був сіячем Божого слова і котрі любили його. Отець Юліян натякав часом, що «парох повинен колядувати цілий рік у своїх родинах», тобто шукати дороги до серця вірних.

Ось як описує стосунки між парохом і громадою Гурова Ілавецького в Спогадах п.Роман Сенишин «Гуровські парафіяни були йому доброзичливі. В очах мирян уособлював парафію і Церкву. Так думали усі хористи і, гадаю, чи не всі парафіяни. Думаю, що не почувався осамітненим, навіть тоді, коли деякі справи протягалися. В одному був дуже консеквентний, не любив зайвих парад і церемоній, в яких мусів бути персоною номер один. Відмовлявся від щорічних «святкувань» іменин, ювілеїв тощо, чим придбав собі симпатію більшості мирян, виявляючи скромність, рішучість, ретельність і повагу. Імпрези такого типу носять забарвлення філютерії. Гідні уваги є ювілеї т.зв. «округлі», говорив отець, а краще «кольорові». Тому ми тільки на іменини, по Літургії співали йому Многоліття… »

А скільки труду і знань вклав Владика в організацію реставрації собору Юра у Львові. Хіба можна забути титанічну працю з організації приїзду в Україну Святішого Отця Івана Павла ІІ у 2000 році? Необхідно було продумати до найменших дрібниць не тільки сам візит, але й зустрічі з вірними, забезпечення такої маси людей найнеобхіднішим. Пізніше світ дасть високу оцінку організації цього візиту. Хіба це не заслуга Комісії і особисто владики Юліяна, яка займалася організацією візиту?

Вболівав душею за тих слуг церкви, котрі від нелюдських тортур поклали свої голови на чужині. Так в 2004 році повернулися в Україну тлінні останки блаженної пам’яті Петра Вергуна, якого Папа Іван – Павло ІІ під час візиту в Україну, ввів до сонму українських мучеників за віру, чиї мощі тепер зберігаються в Стрийському храмі Успіння Пресвятої Богородиці та в Городку. Пригадую, як тільки отці привезли останки і встановили їх в єпархіальній каплиці, Владика довго молився і плакав. Сльози текли по його худорлявих вилицях і скапували на підрясник, а наш Єпископ, молитовно склавши руки до Господа, в цей час, мабуть, не тільки дякував Господові за повернення ще одного Праведника нашої Церкви, а й про його заступництво на небі.

Під час останньої зустрічі зі мною, вже будучи хворим, сказав мені слова, які досі бринять у вухах: «Скажіть всім, що я їх люблю, а особливо тих, які мене не люблять». Вмів прощати і любити так, як це повинен робити Християнин. Тому в день прощання зі своїми співбратами, з вірними, яких зібралося чимало (не зважаючи на прикру холодну весняну погоду), простив своїх кривдників і прощався з тими, хто прислуговував йому в останні хвилини: з сестрами-вінкентіанками, з владикою Тарасом, котрий став помічником владики Юліяна, зі священством, вірними не тільки Стрийської єпархії, а й тими, хто знав покійного, працював з ним.

Два роки тому відійшов у Вічність Слуга Божий Юліян, наш єпископ, наш добрий духовний батько. Нашим обов’язком має стати молитва за упокій його душі і вдячність за те, що був з нами, трудився для нашої багатостраждальної Церкви. Просімо в своїх молитвах, щоб Всевишній прийняв його душу в царстві небеснім. Нехай та земля, на якій трудився останні роки, стане для слуги Божого Юліяна, нашого незабутнього, доброго Пастира, пухом.

Лідія Ковальська, Стрийська єпархія

Опубліковано у Дати. Події. Імена | Теґи: , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Коментарі закриті.