«Ми хочемо відродити віру в серцях людей, обдарувати їх любов’ю і теплом» — інтерв’ю з Владикою Йосифом Вертом, головою Конференції Католицьких Єпископів Росії, ординарієм для католиків візантійського обряду Росії

( розмір 5.48 MB )

  • Преосвященний Владико, як виглядає духовне релігійне життя в Росії?

  • У Росії 70 років панував войовничий атеїзм, і було зруйновано майже всі храми. Найстрашніше те, що проходив процес викорінювання віри з людських сердець. Тільки наприкінці 80­-х і початку 90-­х років минулого століття почалося відродження: Церкви отримали свободу. Я говоритиму про Католицьку Церкву. Сьогодні в Росії є чотири римо-­католицькі єпархії, чотири єпископи. З 1993 року існує Вища духовна семінарія в Санкт-Петербурзі. У моїй єпархії в Новосибірську діє передсемінарія. За ці 15 років свободи було відроджено і створено багато спільнот, які мають можливість сьогодні майже нормально розвиватися. На початку до нас на допомогу прибуло достатньо велике число духовенства з інших країн. Сьогодні в Росії їх понад 200. Останніми роками ми висвячуємо випускників нашої семінарії (однак ще не дуже багато). Таким чином, у наших громадах зростає кількість російських священиків. За 15 років Церква в Росії, особливо в Сибіру, втратила велику частину пастви через виїзд російських німців до Німеччини. Виїжджають також, але значно менше, поляки і литовці. Та водночас до Церкви прийшло багато молоді, або тих, які раніше не були пов’язані з Церквою. Тому наші парафії все­ ж таки зростають. У багатьох приходах є стабільне число прихожан. Разом з тим можна говорити про помітну зміну якості духовного життя вірних. Вони сьогодні прагнуть не тільки знати істини віри, а й ведуть багате духовне життя. Але, треба визнати, що вони становлять тільки невеличку частину тих людей, які мають католицьке коріння, значно більше залишаються далекими від храму, і наше завдання – допомогти їм переступити поріг церкви і почати християнське життя.

  • Що Ви робите для того, щоб в таких суворих кліматичних умовах викорінювати суворість з людських сердець?

  • Особливо страшні сліди в серцях людей залишили 70 років атеїзму. Одного разу в одній телепередачі показували людей, які їдуть в метро, простують вулицями тощо. Автор цього сюжету звернув особливу увагу на вираз облич городян. Вражала їхня суворість, холодність і похмурість. Жодної усмішки. Я вважаю, що цю суворість можна викоренити з людських сердець тільки поступово, коли в них входитиме Господь, коли оживатиме віра. І це є мета всієї нашої діяльності: ми хочемо відродити віру в серцях людей, обдарувати їх любов’ю і теплом.

  • Окрім того, що Ви є ієрархом Римо-Католицької Церкви, Вам доручена опіка над греко-католиками всієї Росії. Які Ваші обов’язки стосовно греко-католиків?

  • У 1991 році були призначені єпископи для Росії, для римо-­католицьких єпархій. Однак у буллі Папи про призначення було сказано, що єпископ має юрисдикцію також і для вірних східного обряду, поки не буде встановлено інакше. Тому вже з 1991 року, тобто від початку мого служіння в Сибіру, я мав обов’язок піклуватися про греко­-католиків. Тим паче, що у мене в єпархії були греко-католики, особливо в Кузбасі, де вже з 1959 року підпільно служив греко­-католицький священик редемпторист о. Василь Рудка. Наприкінці 2004 року я був призначений ординарієм для всіх вірних католиків візантійського обряду. Те, що я виконував раніше в межах своєї єпархії в Новосибірську, тепер я повинен робити для всієї Росії. Перше, що можна і треба робити – це знаходити адреси невеликих спільнот вірних, вивчати їхні духовні потреби, і по змозі, допомагати їм. Звичайно, за межами Преображенської єпархії за цей рік зроблено ще дуже мало. Проте вже є священик в Санкт-­Петербурзі, який регулярно служить Літургії, я не один раз зустрічався зі священиками і вірними східного обряду в Москві. На мою думку, тут не варто поспішати, намагаючись за короткий час зробити щось велике. А треба діяти терпеливо, без метушні, щоб засіяти маленьке зерно, яке сходить і поступово росте.

  • Скільки греко-католиків в Росії і в яких регіонах вони зосереджені?

  • На території азійської частини Росії я вивчав це питання вже в 90-­х роках. У той час на моє прохання священик родом з України два місяці їздив по Сибіру, відвідував різні спільноти, збираючи статистичні дані про греко­-католиків. Повернувшись, він повідомив, що в Сибіру проживає близько 2 мільйонів українців. І якщо в Україні 10 відсотків населення – католики, то можна припустити, що в Сибіру ще вищий відсоток католиків, тому що із Західної України більше депортовано, аніж із Східної. Це люди, які мають греко-­католицьке коріння. За результатами перепису населення 2003 року в Росії проживає близько 3 мільйонів українців, 2/3 з яких – в Сибіру. Тому, можна сказати, що ми просто зобов’язані охопити своєю душпастирською опікою щонайменше 300 тисяч осіб

Зараз в Росії служать 16 священиків, які є або греко-католицькими, або мають право біритуалізму. Перше місце за кількістю греко-католиків займає Кузбаський регіон. Вже з 1959 року в Прокоп’євську служив священик візантійського обряду, який уділяв святі таїнства. Це допомагало вірним зберігати свою приналежність до Греко-Католицької Церкви. Інший регіон – це Омськ. Там теж існує греко-католицька спільнота. В останні роки ми немовби відкрили Америку, виявивши, що на півночі Тюменської області Росії проживають сотні тисяч українців, які 30 років тому приїхали на нафтові розробки. З них 10% чи більше є греко-католиками (і це не тільки греко-католики за походженням, а й за змістом). Повертаючись влітку додому, в Україну, у відпустку вони йдуть до Сповіді, приймають інші святі таїнства у своїх парафіях на Батьківщині, потім повертаються до Сибіру і працюють до наступної відпустки, упевнені, що тут немає їхньої Церкви . На останній Великдень я був у Нижнєвартовську, де спільнота тільки зароджується, і там вже було 100 осіб. У Світлий понеділок, другий день Великодня, я був в Сургуті: там також було 100 осіб.

  • Як відомо, російська влада не дуже сприяє греко-­католикам, зокрема в реєстрації. Чи згідні Ви з таким твердженням? Чому?

  • З таким твердженням я не згоден. Труднощі, спричинені бюрократизмом, є у всіх сферах життя Росії. (Треба б Маяковського, який би покивав пальцем бюрократам.) Наприклад, у нас є проблеми з відкриттям візи для священиків, які прибувають до нас з інших країн. Але точно такі самі проблеми є у бізнесменів, комерсантів і навіть політиків. Звичайно, треба боротися за те, щоб священикам було легше діставати візу, і щоб не треба було кожні 3 місяці їхати додому і її оновлювати. Однак я проти того, щоб надавати цьому відтінок негативного ставлення супроти греко-­католиків з боку світських властей. Сьогодні ми справді маємо проблеми з реєстрацією священиків, вже декілька років намагаємося зареєструвати греко­-католицькі спільноти в Нижнєвартовську, Сургуті і Челябінській області, але, я сподіваюся, що нам вдасться їх вирішити.

  • У душпастирскій праці Ви, напевно, маєте багато труднощів. Що зараз є найбільшою проблемою?

  • Рани, завдані атеїзмом, дуже глибокі. І це ми відчуваємо на кожному кроці. Ще в радянські часи, вкрай рідко зустрічаючись з іншими священиками, ми мріяли і припускали, що було б, якби Церква стала вільною. І ми були майже впевнені, що всі люди відразу хлинуть до храмів. А сьогодні ми говоримо, що 70 років віру викорінювали з сердець людей, і 70 років треба, щоб її відродити. Саме людське серце було поранене, і це ­одна з найбільших проблем. Зовнішньою проблемою є, звичайно, матеріальний стан. Сьогодні, коли наші спільноти невеликі і розкидані по всьому Сибіру, вірні не можуть будувати свої храми, не можуть навіть оплатити своїми пожертвами витрати на бензин, щоб священик міг приїхати до них за 300 кілометрів чи більше відслужити Службу Божу. Не говорю вже про те, що для того, щоб, наприклад, поїхати до Східного Сибіру і віднаходити там поодинокі сім’ї або маленькі групи греко-­католиків, потрібні дуже великі гроші. Цих грошей у нас немає, тому наші священики здійснюють пастирські поїздки настільки, наскільки вони можуть їх оплатити. Таким чином, кількість і якість пастирських поїздок прямо пропорційні фінансовим можливостям.

  • Які позитиви, особливо серед греко­-католиків, вже існують та які Ви можете передбачити?

  • У Преображенській єпархії вже довший час служать 6 священиків східного обряду. В останні роки, коли моя юрисдикція поширилася на всю Росію, на зустрічі греко­-католицьких священиків приїжджають 15­-17 осіб. Це тішить, оскільки видно, що є немало людей, які готові служити, готові почати роботу приведення в нормальний стан греко­-католицьких спільнот.

Розмовляв о. Ігор Яців

Біографічна довідка

Народився в 1952 році в Караганді в сім’ї німців­-католиків. У 1975 році приїхав до Литви і вступив до Товариства Ісуса (Єзуїтів) і підпільно почав готуватися до прийняття священства. Закінчив Каунаську католицьку семінарію і був висвячений на священика. Душпастирював в місті Актюбінську (Казахстан) серед німців­католиків. У 1987 році був призначений настоятелем католицької спільноти в місті Маркс Саратовської області. З квітня 1991 року – апостольський адміністратор для католиків Сибіру. Єпископська хіротонія відбулася 16 червня 1991 року в Москві. Наприкінці 2004 року став ординарієм для католиків візантійського обряду в Росії. У 2005 році вибраний головою Конференції Католицьких Єпископів Росії.

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.