Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук – про міжконфесійний та суспільний вимір УГКЦ. (редактор о. Ігор Яців) 27.09.2011 р.

( розмір 4.47 MB )

Дорогі радіослухачі, в сьогоднішній програмі ми будемо слухати фрагменти інтерв‘ю Блаженнішого Святослава Шевчука, Глави УГКЦ, яке він дав для РІСУ. В сьогоднішній прогармі у першій частині ми почуємо відповіді Глави УГКЦ про міжконфесійний, а у другій – про суспільний вимір УГКЦ. Блаженніший Святослав вже неодноразово говорив про стратегічне партнерство з гілками українського православ‘я, тож журналісти запитали про те, що саме має на увазі Глава УГКЦ.

Блаженніший Святослав.

Я думаю, що сьогодні для того щоб говорити про стратегічну співпрацю ми мусимо поставити собі такі цілі і завдання, які будуть реальні до здійснення. Якщо ми поставимо собі за стратегію наприклад об‘єднання наших церков до 2020 року, думаю що це би не було дуже реалістично. Я думаю навпаки це би зашкодило нашому якомусь стратегічному партнерству. Ми мусимо сьогодні шукати форми такого партнерства. Наприклад, я пригадую, нещодавно відбувся науковий семінар щодо Київської Церкви, яка була досліджувана з історичного боку різними науковцями і такого типу дослідження зацікавило всіх. Там були представники усіх Церков, які себе вважають спадкоємцями Київської традиції. Я думаю буде цікаво і я до цього буду заохочувати усіх – вивчати спадщину київського християнства. Я думаю що чим глибше і повніше ми будемо відкривати для себе глибину коріння київського християнства, тим більше ми будемо наближатися одні до одних. Ми тоді будемо розуміти, що у нас є набагато більше спільного від того що нас розділяє, як говори блаженний Папа Іван ХХІІІ. Я думаю що така стратегія це буде до певної міри зближення в дії, яке нікого не відштовхне, що воно тільки допоможе віднайти свою власну ідентичність.

Кор. Слухаючи розповідь про стратегічне партнерство у співрозмовників Блаже?ннішого Святослава виникло запитання про те, яке його бачення майбутнього Церков Київської традиції, та які можливі кроки реалізації цього бачення?

Блаженніший Святослав.

Я думаю, що нам буде потрібно ще раз осмислювати і здійснювати цю стратегію, яку накреслив Блаженніший Любомир у своїй, я би сказав, програмній проповіді – єдиний об‘єднаний божий люд у краї на Київських горах. Я вже не раз цитував це слово, тому що свого часу воно мене дуже перейняло, тоді ще як богослова і науковця. Тоді коли Блаженніший Любомир, коли лише готувався до перенесення осідку до Києва, він у тій проповіді накреслив певний шлях, який ми маємо пройти, те завдання, яке ставить перед собою наша Церква. І там було дуже багато таких складових, від одного до другого. Наприклад, від конфесійного протистояння – до першості у любові, від церковного ексклюзивізму – до сопричастя і багато інших таких напрямних. Я думаю чогось іншого сьогодні я не буду шукати. Мені би дуже хотілося щоб ми здійснили те, що Блаженні ший тоді задекларував.

Кор.

Від розмови про стосунки з православними співрозмовники перейшли до розмови про стосунки з протестантами. Які в УГКЦ є масштабні міжконфесійні проекти з протестантами, яак ви плануєте продовжувати і налагоджувати співпрацю з протестантськими Церквами?

Блаженніший Святослав.

Я не знаю наскільки це можна назвати дуже масштабним, але в нас співпраця полягає в таких двох ключових моментах. Найперше ми дуже активно співпрацюємо з протестантами в контексті Всеукраїнської Ради Церков. Ми бачимо, що коли мова йде про різні соціальні або суспільно-політичні позиції, які християни в Україні займають чи повинні займати ми, фактично з ними є однодумцями. Дуже цікаво, що протестанти, можливо, не маючи якихось ідеологічних схем, які би над ними тяжіли вони є справді українськими патріотами. Дужегарно захищають українську державність, ідентичність і, я би сказав, що ми маємо в їхній особі дуже такого потужного і серйозного союзника.

22 червня на тій спільній Панахиді, коли ми молилися за жертв того дня один із глав протестантських церков повторив мою тезу про те, що і сталінський і гітлерівський режим, це були людиноненависницькі режими і ідеології. Мені було дуже цікаво почути з уст протестантського лідера таке саме розуміння цих історичних феноменів. Наступна така співпраця, це праця в контексті Українського Біблійного товариства. Коли мова йде про популяризацію Святого Письма, його вивчення, організацію тих чи інших конференцій за участю тих чи інших представників конфесій, які от читають і роздумують над Божим Словом. Відтак приготування щораз більш досконалих перекладів Святого Письма на українську мову, потім все те, що ми робимо в контексті Біблійного апостоляту, щоб якось заохотити наших вірних любити Святе Письмо і його читати. Тут ми з протестантськими церквами є однодумцями і дуже гарно співпрацюємо.

Кор.

Колись Блаженніший сказав, що він не проти якщо в парку напроти Собору Святого Юра побудують мечеть. В той самий час Російська православна Церква дуже голосно заявляє у різних середовищах про ісламську загрозу. Чи відчуває УГКЦ ісламську загрозу для християнства в Україні?

Блаженніший Святослав.

Питання ісламської загрози це є не так зовнішнє питання, як внутрішнє. Якщо ми є поганими християнами, то нам буде загрожувати ісламська мечеть навіть поза межами України. Якщо ми є сильними християнами, тобто ми розуміємо хто ми є і розуміємо свою віру не в теорії а на практиці, нам не страшною буде ця мечеть навіть тоді, коли вона буде побудована навіть через дорогу від нашої церкви. Отож я думаю, що нам не так треба боротись проти ісламу а за сильне християнство. До-речі це висловив не тільки я, а теж Іларіон Алфеєв. Очевидно, що це питання треба розглядати з різних сторін – політичної, суспільної, але коли ми говоримо про церковне бачення цього питання, то нам треба бути собою, тоді все стане на свої місця. Ми не будемо боятися наших сусідів, які є іншої релігії або іншої віри.

Кор.

Яке бачення Глави УГКЦ майбутнього українського суспільства і чи поняття «християнська Україна» є реальним.

Блаженніший Святослав.

Я думаю що це є досить складне питання. Всякі футурологічні прогнози завжди є приблизні. Я думаю, що незалежно від того які будуть суспільні, економічні, політичні процеси відбуватися і за сто і за двісті років людина в Україні залишиться людиною. Це означає істотою, сотвореною на образ і подобу Божу, яка буде шукати того Бога. Тож питання християнської ідентичності народу України це питання повної або неповної реалізації його духовних потреб. Тому ми, як християни нового часу, я думаю, маємо особливий обов’язок щоб нащадкам нашим, тим майбутнім членам нашої Церкви передати в усій чистоті, повноті віру наших батьків.

Кор.

Під час інтерв’ю журналісти ствердили, що до УГКЦ належать тільки українці, тоді прозвучало запитання – де є національна ідентичність і у чому є єдність УГКЦ?

Блаженніший Святослав.

Коли мова йде про християнську віру, це поняття не є абстрактне, тобто, віра завжди передається в контексті якоїсь культури в історії якогось народу. І коли ми говоримо про нашу Церкву, тобто ми говоримо про певний спадок нашої віри, яку ми переживаємо у своїй культурі. І тоді, коли ми говоримо, що ми є відкриті для інших людей інших національностей то вони розуміють, що вони приходять до віри саме через український культурний еклезіальний контекст і історію. Але тут треба зберігати таку делікатну межу, якщи ми у нашій Церкві будемо проповідувати національну ідею, то тоді ми будемо абсолютно відтинати можливість для не українців бути членами такої Церкви. Якщо ми будемо проповідувати віру Христову втілену в культурі і в історії нашого народу, то тоді і наша християнська культура, і наша християнська історія стане величезним багатством, яке радо приймуть представники інших народів, і це де-факто відбувається по цілому світі.

(Фрагмент програми Радіо «Воскресіння». Підготував Отець Ігор Яців)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.