Ексклюзивне інтерв’ю з ієромонахом Венедиктом (Валерієм Алексійчуком)

( розмір 5.90 MB )

Кор.

3 серпня 2010 у Канцелярії Верховного Архиєпископа УГКЦ, повідомили про т е, що ієромонах Венедикт, у світі Валерій Алексійчук Студійського уставу приналежний до Святоуспенської Унівської Лаври згідно з вибором Синоду єпископів УГКЦ є призначений єпископом-помічником Львівської архиєпархії УГКЦ. Цей вибір вже підтвердив Папа Римський Бенедикт XVI, призначивши новому владиці титулярний престол Джерманічана.

Сьогодні у нашій програмі пропонуємо познайомитися ближче з отцем Венедиктом і послухати його ексклюзивне інтерв’ю.

Ієромонах Венедикт (Алексійчук) народився 16 січня 1968 року в селі Борщівка Костопільського району Рівненської області. З 1975 по 1983 рік навчався у Борщівський восьмирічій школі. 1983 році розпочав своє навчання у Рівненському медучилищі за спеціальністю фельдшер, яке закічив 1987 році. Опісля працював на станції швидкої медичної допомоги.

З травня 1987 року по травень 1989 року — служба у війську. Опісля рік працював як фельдшер в санаторії у місті Трускавець.

У 1990-1993 роках навчався у Духовній семінарії в Дрогобичі. Був висвячений на священика 29 березня 1992 року.Тоді ж був призначений на парафію села Бистриця, Дрогобицького деканату. Крім того, душпастирював при церкві Святої Трійці у м. Дрогобич.

Від 1992 до 1994 року, працюючи в Патріаршій катехитичній комісії, відповідав за організацію місійної праці на Східній Україні.

13 травня 1993 року був прийнятий до Святоуспенської Унівської лаври монахів Студійського уставу. Отримав монаший постриг 13 жовтня цього ж року. 31 грудня 1995 року отримав Малу схиму.

З липня 1994 року душпастирював в новоствореному монастирі св. Бориса і Гліба у Полоцьку (Білорусія). Одночасно працював на парафіях в Вітебську, Могильові, Гомелі, Бресті. Був духівником в молодіжній християнській організації в Мінську.

У 1996 році закінчив Люблінський католицький університет з написанням магістерської праці на тему «Християнська духовність за св. Іваном з Кронштадту».

У грудні 1996 року перебував в місті Сан-Кетерінс (Канада) з метою заснування у цьому місті нового монастиря. Звідти повернувся в квітні 1999 року, оскільки був обраний ігуменом Святоуспенської Унівської лаври. У травні 2000 року повторно був обраний ігуменом,а в травні 2005 року — переобраний на наступну каденцію.

З 2004 року — член Патріаршої комісії у справах монашества.

З жовтня 2004 року розпочав докторантське навчання в Люблінському католицькому університеті. У 2006 році закінчив ліценціат у згаданому університеті з теології духовності.

У 2006 році був адміністратором парафії святого Миколая в м. Перемишляни. У лютому 2006 року призначений головою секретаріату Собору монашества УГКЦ. У травні 2007 року очолив Літургічну раду. У серпні 2007 року був обраний головою Ради вищих настоятелів чоловічих інститутів богопосвяченого життя УГКЦ.

18 квітня 2008 року в Люблінському католицькому університеті захистив докторську працю на тему «Настоятель як духовний отець. Дослідження в світлі творів преподобного Теодора Студита».

Далі у нашій програмі пропоную послухати розмову отця Венедикта.

Отче розкажіть чи було для вас рішення Синоду несподіванкою і які почуття вирували у вашому серці і думках коли ви почули про своє призначення на єпископське служіння?

Отець Венедикт

Якщо казати що це було несподіванкою звичайно що не є так. Я вчусь усе в своєму житі приймати як з рук Божих, тому у тому рішенні усвідомив для себе таку річ, що це є місце де Бог у даний етап мого життя хоче мене бачити.

Пригадую собі, коли я був настоятелем невеличкого монастиря, не хотів бути настоятелем, бо завжди знаємо що в тих що керують мають багато відповідальності, турбот, клопотів, я говорив зі своїм духовним отцем що я просто собі служив би, молився, а він каже: «Бог хоче тебе бачити настоятелем, а точніше хоче тебе на цьому місці спасати». Я собі думаю, Боже якщо ти мене будеш спасати на місці настоятеля, хай так буде. І, виходячи тепер з того проголошення, я собі те спокійно сприйняв, як Бог хоче мене спасати в такому сані, якщо це він для мене бачить як місце мого освячення і спасіння, то я собі прийняв спокійно.

Кор.

Розкажість будь-ласка про вашу родину, батьків та середовище, в якому ви виховувалися.

Отець Венедикт

Я є сам з Волині де я народився, виховався, скінчив школу, після медичного училища і там я перебував до своїх свідомих 20-ти навіть трохи більше років. Моя мама була вителька, тато будівельник, маю молодшого брата і сестру, вони вже не молодші, мають родини, дітей, а вже після служби у війську я переселився на Галичину, тут більше зіткнувся з життям Церкви. Однак моя родина була віруючою і тому можна казати тим ким я є у своєму світоглядові, своїй особистості я дуже завдячую родині. Я не можу пригадати ні однієї хвилі свого життя, коли б я чувся нелюбленим зі сторони батьків. Звичайно батьки вимагали може часто, може якісь і покарання були але я завжди чувся любленим. Тому десь великі почуття у мене перед батьками. Моїх батьків немає вже, тато трагічно загинув, мама хворіла на рак і також померла.

Кор.

Чи стала вам у пригоді, тепер вже у священичому служінні спеціальність фельдшера, яку ви здобули перед навчанням у семінарії?

Отець Венедикт

Так. Я багато речей у житті, як ви питали про служіння єпископа, багато речей не розумієш що нам Бог дає так і тоді, може до кінця я не був свідомий свого покликання, але любов працю. Працював на швидкій допомозі, їздив на виклики, сам якось робив ту працю і опісля я думаю знадобилося як я вже був ігуменом у монастирі то найперше я пильнував за здоров’ям братів, я був той перший, до якого вони приходили, щось там допомагав, їх лікував, якщо треба уколи робив. Я думаю що десь мені завжди була цікава людина як особистість і може мене завжди до самої людини тягнуло, чи то навчання медицини, чи після того, як я став священиком, бо я спочатку був священиком, працював на парафії і вже після того я прийшов до монастиря. Тому це бажання якось допомогти людині, турбуватись про людину було, але воно в різних аспектах різні періоди мого життя виражалося.

Кор.

У який момент свого життя ви відчули покликання до священства і що спонукало вас у 90-их роках вступити до Дрогобицької семінарії?

Отець Венедикт

Деколи дехто може виразити якісь свої моменти, які повпливали на нього, якийсь священик, якась проповідь, прочитана книжка чи реколекції, в мене не було такої події. Моє життя якось так складається що в мене немає якихось особливих знамень Божої дії, що Бог якось особливо проявляється. Можу сказати що бачу Бога у всіх обставинах нашого життя як дію і тому коли говорити про покликання то воно поволі дозрівало. Я думаю що мене привело досвященства, а після до монашества — це завжди пошук ідеального. Я завжди був ідеалістом і тепер ним вважаюся. Пошук тих ідеалів привів мене до глибшого життя в Церкві, а стикнувшись більше з життям у Церкві, до семінарії, ставання священиком, а потім і ще більшого бажання жити життям тим ідеальним, кажучи християнською мовою досконалим, привело мене до монашества. Оцей мій пошук ідеалів напевно так завжди мене супроводжував, в остаточному розумінні, що нашим ідеалом чи взірцем завжди є Господь.

Кор.

Чому ви обрали саме монастир студійського уставу?

Отець Венедикт

Це є трудне питання, знаєте, коли особи познайомились, заприятелювали, і кажуть що він є на сьомому небі, закохався по самі вуха, а монах, коли він відчує своє покликання, що Бог його кличе, має бути на сімнадцятому небі. Це його коханя, його любов, тому чому він має бути вірний, тому я десь у якийсь момент свого життя відчув, що це є те місце де Господь мене кличе, що це є місце де я найкраще можу жити тими ідеалами, де я найкраще можу пізнавати, шукати Бога це найкраще місце де я можу освячуватися а, остаточно, спасатися.

Кор.

Розкажіть будь-ласка про ваш досвід душпастирювання на теренах Білорусі.

Отець Венедикт

Якось так склалося що я більше душпастирював поза Україною ніж на Україні — 2,5 року в Білорусії, 2,5 року в Канаді. В Білорусії в Полоцьку ми заснували нашу обитель Полоцьок. Це древнє місто яке розташоване на півночі Білорусії, але я провадив більше, так би мовити, місіонерську діяльнсіть. Був у монастирі в Полоцьку, служив там на парафії, служив також у Вітебську на парафії а також у Гомелі на парафії. Якщо подивитись то Полоцьк є на півночі, Гомель є за 50 кілометрів від українського кордону на півдні, і служив у Бресті, який є за 5 кілометрів від польського кордону. Я цілу Білорусію об’їздив. Моє тоді враження було і тепер коли я в приїжддаю до Болорусії, що кожна людина шукає Бога. Ми можемо їй казати, вона віруюча чи невіруюча, комуніст, належить до одної чи другої політичної партії, але кожна душа по природі є християнка, кожна душа прагне Бога, прагне Христа. Може в Білорусії я то так відчував що кожна людина хоче Бога і наше завдання як Церкви, а моє як душпастиря допомогти їй пізнати цього Бога, відкрити Бога, зустрітися з Богом на ви. З одної сторони її душа прагне Бога, шукає, з іншої сторони, в лапках кажучи, я є спеціаліст по Богові, бо я священик і я мав би дати їй того Бога. Тоді я десь відчував таку спрагу людей по Богові а з іншої сторони мав таке переконання що якщо ти людям даєш Бога люди його приймають. І вони хочуть цього.

Кор.

Що найбільше вам запам’яталося із вашого служіння будучи Ігуменом Святоуспенської Унівської Лаври?

Отець Венедикт

Як я згадував у мене немає таких моментів. Якось кожна хвиля для мого життя ігуменського була дорога. Я дуже любив своє ігуменське служіння. Я можу жити без нього, я правду кажучи вже не хотів бути ігуменом, але бачив для себе добру нагоду послужити для братії. Вони прийняли рішення і це була їхня воля, що вони мене вибрали на це служіння, а я бачив ту оказію що ти можеш послужити їм усім. Ти маєш владу послужити всім. Тому для мене це було дуже добре і мало добрі приємні стосунки відносини з братією. Завжди чувся добре у своїй монашій спільноті і якось все більше і більше закохувався у своє монаше життя, як я казав до сімнадцятого неба добирався. Тут в кінці свого ігуменського служіння хотів просто пожити по-монашому, жити спокійно, тихо без якоїсь там відповідальності, бо служіння ігумена тягне за собою багато адміністративних справ. Воно трохи забирало часу. А я завжди хотів того часу присвятити особам, як я згадував, братам а цього часу завжди бракувало. Я думав що тої адміністрації буде менше я зможу більше жити звичайним сталим монашим життям.

Кор.

Ви полишаєте монастир і розпочинаєте нове подвижництво. Чи існує у вашому серці певний смуток, адже в одному з інтерв’ю ви сказали що монах, це Марія, яка сидить у стіп Господа і слухає Його слово. Тепер ви мабуть будете схожі на Марту, яка клопочеться про багатих?

Отець Венедикт

Я не лишаю монашество, я є монахом. Я склав свою схиму у цій спільноті і я вибрав цю дорогу щоб йти монахом, я є монах дальше але виконую служіння єпископа всього-навсього. Моє враження що Марія потім могла більше бігати за Марту, але я казав, вона сиділа у ніг і вслухувалась що дійсно Христос від неї хотів. Моє тепер завдання і покликання в служінні єпископа буде ще більше сидіти у ніг Христа і вслухатися що Бог хоче від мене у цьому служінні, як я маю його виконувати. Тому це ще більше мене спонукає до налагодження глибших відносин з Господом, все глибшого життя у Бозі щоб у Бозі відшуковувати то, як Він хоче щоб я служив людям, Церкві, Богові.

Кор.

Хто з святих у вашому духовному житті є взірцем до наслідування?

Отець Венедикт

Крім мого покровителя святого Бенедикта, який закономірно є моїм взірцем до наслідування, моєму серцю дуже близькі святі наші українці Борис і Гліб, які мали тут цілковиту довіру до Бога. Певність того що ні волосинка з голови не впаде щоб не було на те Божої волі. Тому вони для мене є таким взірцем уповання на Бога, взірцем покладання на цього. Взірцем розуміння що не в людських структурах, не в людях, не в знайомствах, не в тих чи інших якихось програмах, ідеях правда. Наша сила є у Христі. Вони для мене є тим взірцем такого цілковитого покладання, уповання довіри до Бога.

Кор.

Ми знаємо про вашу любов до нашої Східної традиції, плекання обряду, чи підтримуватимете ви це у вашому архиєрейському служінні?

Отець Венедикт

Для мене традиція не тому що так чи інше кажеться, робиться чи стається. Вона є для мене вираженням життя у Бозі. Традиція для мене дорога тому, що це є моє життя так як моя мова, вона мені дорога бо вона моя, я нею дихаю, говорю, живу так і традиція, тому що нею я говорю з Богом. Це є спосіб моїх стосунків, відносин з Богом. Тому коли говорити чи я буду зберігати її — звичайно я буду зберігати те що мене будує у моєму відношенні з Богом, те що дає мені добре щоб ці відношення добрі були.

Кор.

Яке значення буде вашого гербу і що символічно буде на ньому зображено?

Отець Венедикт

Буде зображено три мої батьківщини. Перша батьківщина це Україна, символом України ми знаємо що є Оранта (Богородиця), другий символ моєї батьківщини це є моя мала батьківщина, я як я вже згадував є родом з Волині. А герб Волині це є хрест рівнораменний і на хресті буде зображена моя духовна батьківщина — це Лавра.

Кор.

Про що новопоставлений архиєрей скаже вперше до вірних Львівської архиєпархії?

Отець Венедикт

Возлюбім один одного.

Підготував отець Павло Дроздяк

(Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.