Блаженніший Любомир Гузар про рішення Синоду єпископів УГКЦ, що проходив у Львові 29 листопада – 5 грудня 2009 року. 17.12.2009

( розмір 4.04 MB )
( розмір 4.58 MB )
( розмір 4.48 MB )

Частини 1, 2, 3

Дорогі радіослухачі, від 29 листопада до 5 грудня 2009 року у Львові відбувалося засідання Синоду єпископів УГКЦ. Синод — це найвищий церковний орган засідання якого відбувається раз на рік і який вирішує найважливіші питання церковного життя. У Синоді, що його очолив Глава УГКЦ Блаженніший Любомир взяли участь єпископи УГКЦ з України та з-за кордону, а саме з Західної Європи, США, Канади, Бразилії, Аргентини та Австралії. Основною темю робочих засідань було питання євангелізації. Одним з головних надбань цього Синоду стало Синодальне послання з нагоди 20-ліття легалізації УГКЦ, 65-ліття з дня смерті Митрополита Андрея та 25-ліття з дня смерті Патріарха Йосифа. Саме із запитанням про цей документ ми і розпочали наше ексклюзивне інтерв’ю, яке дав Блаженіший Любомир для Радіо «Воскресіння».

Синодальне послання говорить про бачення УГКЦ єдності Церков Володирового хрещення у формі сопричастя. Ми попросили Главу УГКЦ пояснити специфіку цього підходу.

Блаженніший Любомир

Христова Церква в Україні, коли християнство остаточно прийняв в кінці Х століття рівноапостольний князь Святий Володимир, була одна. З бігом часу особливо в останніх десятиліттях та Церква поділилася і нашим бажанням є щоби ми повернули до первісної єдності. Але це візьме довший час і мусить іти поступово. Ми мусимо знайти шлях один до одного, мусимо все ще свідомі якоїсь відмінності, якийсь час прямо я б сказав призвичаюватись один до одного. Навчитися респектувати один одного, прийняти до вітдома той факт, що ми є поділені і що з бігом часу це поділення створило пені особливі прикмети у кожній гілці і що заки ми колись, при Божій помочі, повернемось до цілковитої єдності, так як вона була первісно, мусимо перейти такий довший шлях до тої цілі. Довший шлях, який не тільки довгий часом, але перш усього довгий тим, що мусимо переходити цілий процес з однієї фази до іншої.

Кор.

Тобто можна сказати, що первісна єдність церков володимирового хрещення була у формі сопричастя?

Блаженніший Любомир

Ні, то була одна Церква. Я говорю тепер про внутрішню єдність. Ми були один народ, одна Церква, не було поняття Схід, Захід, Південь чи католики, православні чи щось. Цей поділ нам накинула історія, ми відходили один від одного, ми ділилися внутрі. Церква за часів Володимира була все ще єдина на, так би мовити, міжнародному рівні, не була поділена. Формально вона поділилася аж після нашого хрещення , в 1054 році. Вона була об’єднана, але тут говоримо про об’єднання в такому широкому значенні, міжнародному, що так скажу. Не було такої відрубності — Візантія, Рим, Царгород чи щось інше, це все ще було об’єднане. Тут я маю на думці внутрішню єдність, яку ми хотіли би шляхом такого сопричастя внутрішнього довести до остаточної єдності, первісної єдності. На тому шляху, як я згадав перед тим, ми вже набули певних особливостей, звичаїв літургічних і т. д., це все мусимо, що так скажу, по дорозі до остаточної цілі навчитися респектувати один в одного, нікому нічого не накидати, та внутрішня єдність мусить визріти у нас.

Синодальне послання окремим своїм розділом говорить про патріархат УГКЦ. Тому ми запитали Блаженнішого Любомира чи не перешкоджатиме патріарший устрій УГКЦ розвитку моделі сопричастя?

Блаженніший Любомир

Він повинен допомагати, бо УГКЦ повинна бути, так би мовити, самобутньою. Це у православній традиції називається автокефалія. В католицькій традиції це називається Церква свого права. Зміст чи одного чи другого є не якесь таке цілковите відділення від усіх інших, ціль того є що Церква є самобутньою, це значить є сама собою, з певною внутрішньою автономією, і патріарший утрій, так як ми його розуміємо, є власне, в тому напрямі, щоби підчеркнути згідно з традицією сходу, підчеркнути самобутність тої Церкви, але це не значить ні в який спосіб відділення від усіх інших. Радше навпаки, Церква існує в патріархатах, в помісних церквах, але це є одна і та сама Христова Церква. Таке порівняння є трішки таке примітивне, але воно не є цілковито риторичне, а саме, ми маємо одне людство, але маємо стільки різних держав. Той факт, що ми інуємо в окремих державах цілковито не заперечує факту, що ми усі є люди, що ми усі є члени одного людства, одного людського роду по цілому світі.

Кор.

Завершується рік християнського покликання, з особливим наголосом на священичому покликанні. З цієї нагоди буде видано окреме синодальне прослання. Ми запитали Блаженнішого Любомира про основні акцекнти цього документа?

Блаженніший Любомир

Так як титул, чи підтитул каже: «Священник — знаряддя Божого милосердя для людей». Що це значить, як священик повинен бачити себе як слуга людей? Священство не є для освячення душі священика. Свята Тайна священства, яку ми одержуємо в рукоположенні, є таїнством, яке людину приготовляє до служіння. Це дуже інакше, як скажім хрещення чи миропомазання, де святе Таїнство є для освячення людини, яка одержує. Тут людина одержує оце святе Таїнство щоб служити.

Кор.

2010 рік згідно з постановами Патріаршого Соноду єпископів буде талі з наголосом до покликання, але вже з наголосом на покликанні до богопосвяченого життя.

Блаженніший Любомир

Хочу тут звернути увагу на той факт, що частина людей і мужчин, і жінок одержали від Господа Бога особливе покликання, бо не забуваймо що цей рік 2010 є третім з ряду посвяченим для теми «Християнське покликання». В першому році, 2008-му, ми наголошували християнське покликання взагалі, що кожна людина має якесь покликання від Господа Бога, і що повинна це покликання плекати, шанувати, розвивати і вживати якнайкраще можливо для свого добра і для добра людей. Цей рік 2009 ми наголосили що між тими покликаннями є покликання до священства. То значить до священослужіння. Третій рік з ряду, це буде 2010 буде підчеркати цей факт, що між покликаннями, якими Господь Бог обдаровує людей є також покликання до так званого богопосвяченого життя, яке має свої особливості, особливі прикмети, які об’являються у так званих євангельських Радах. Людина, яка відчуває в собі такий поклик Господа Бога вибирає життя в особливий спосіб зберігає убожество, відрікається посідання земських дібр, зберігати стан безженний і третє — послух. Хоча може бути посвячене життя також у жонатому стані, але тоді зберігає так само совісно подружню чистосту і вірність. Це є такі інститути товариства християнського життя. Також це є люди, яких ми включаємо до категорії так званих богопосвячених, таких, які живуть за певним законом.

Кор.

Тоді Глава УГКЦ розповів про завдання, які Синод ставить у цьому році.

Блаженніший Любомир

Ми хочемо звернути увагу на ту форму покликання, бо вона є надзвичайно важлива для цілої Церкви. Тоді ці люди своїм життям, діяльність, молитвою свідчать певні основні християнські правди у християнській спільноті, чогось відрікаються, не тому що те, чого вони відрікаються є зле, але відрікаються для того, щоб могти краще, досконаліше Богові служити, і через те своє відречення вони свідчать про певні християнські вартості. Також в цьому році хочемо звернути більшу увагу на самий факт покликання, то значить що заохотити тих молодих людей, мужчин, чи жінок, які це відчувають таке покликання, щоб вони його шанували, плекали, ішли за тим покликанням Божим, за тим Божим запрошенням. А з другої сторони щоб ціла християнська спільнота підтримувала тих людей, що відчувають це покликання і живуть в ньому, і щоб не ставила перешкод. Це може головно бути зі сторони батьків, чи родини, чи якихось угруповань, які прямо роблять неможливим здійснення прийняття цього Божого запрошення.

Підготував отець Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Частина 2

Дорогі радіослухачі, від 29 листопада до 5 грудня 2009 року у Львові відбувалося засідання Синоду єпископів УГКЦ. У Синоді, що його очолив Глава УГКЦ Блаженніший Любомир, взяли участь єпископи УГКЦ з України та з-за кордону, а саме з Західної Європи, США, Канади, Бразилії, Аргентини та Австралії. Основною темю робочих засідань було питання євангелізації. Одним з головних надбань цього Синоду стало Синодальне послання з нагоди 20-ліття легалізації УГКЦ, 65-ліття з дня смерті Митрополита Андрея та 25-ліття з дня смерті Патріарха Йосифа. Саме цей документ став предметом розгляду у нашій попередній програмі. Сьогодні ми будемо слухати другу частину інтерв’ю Блаженнішого Любомира для слухачів Радіо «Воскресіння». У цій програмі ви почуєте про тему, на яку Церква буде звертати увагу наступного року. Про головну тему Синоду 2010 року, про місійну діяльність Церкви та про видання катехизму УГКЦ.

2010 рік згідно із постановами Патріаршого Синоду єпископів буде далі роком християнського покликання, але з наголосом на покликання до богопосвяченого життя. Про це Блаженніший Любомир детальніше:

Блаженніший Любомир

Рік 2010 є, можна б сказати, третій з ряду посвяченим для теми християнське покликання. В першому році, 2008-му, ми наголошували християнське покликання взагалі, що кожна людина має якесь покликання від Господа Бога, і що повинна це покликання плекати, шанувати, розвивати і вживати якнайкраще можливо для свого добра і для добра людей. Цей рік, 2009-й, ми наголосили, що між тими покликаннями є покликання до священства. То значить до священослужіння, що є люди які покликані бути священиками, вчителями, святителями, пастирями, душастирями для людей. Третій рік з ряду, це буде 2010-й, буде підчеркати цей факт, що між покликаннями, якими Господь Бог обдаровує людей є також покликання до так-званого богопосвяченого життя, яке має свої особливі прикмети, які об’являються у так-званих Євангельських радах. Людина, яка відчуває в собі такий поклик Господа Бога вибирає життя в особливий спосіб зберігає убожество, відрікається посідання земських дібр, зберігати стан безженний і, третє, — послух.

Кор.

2009 рік мав наголос на священичому покликанні, 2010 матиме наголос на покликанні до богопосвяченого життя. Чи передбачається рік із наголосом на покликанні мирянина?

Блаженніший Любомир

До певної міри це довершено в перший рік, але наш Синод між іншим також вирішив приготовляти Послання про життя мирянина у Церкві. Бо миряни становлять 90 відсотків усього християнського люду. Я не знаю чи може рік наступний 2011-й буде в якийсь спосіб особливо у тому напрямі посвячений, я не можу сьогодні сказати, але напевно буде дуже логічним закінченням цілого того триріччя, що так скажу. Бо, безумовно, перший рік мав на оці також мирян, там не було різниці, там було взагалі покликанння. А може щонайменше через то послання, через певні такі святкування, ми будемо старатися звернути увагу на покликання мирянина, значить, завдання мирянина, його свідомість, відповідальність, життя, святість у Христовій Церкві.

Кор.

Згідно із постановою головною темою наступного Синоду буде міграція. Це означає, що завершено випрацювання теми євангелізвції. Тому ми запитали про основні здобутки у вивченні Синодом цієї теми.

Блаженніший Любомир

Ми передискутувавши багато, передумавши багато бачимо, що випрацювати таку стратегію, таке зрозуміння що таке євангелізація, це нелегка справа, і я би не вважав, що ми вже закінчили, це абсолютно ні. Ми ще мусимо працювати і є ще передбачені певні моменти впродовж найближчого року для певного кращого оформлення того матеріалу, що ми назбирали, для поглиблення зрозуміння що таке євангелізація і як її здійснювати. Бо євангелізація це є представити Ісуса Христа ближньому. Одним словом щоб не було нікого у нашому народі, який не мав би нагоди довідатися про Христа. Не тільки чути про нього, але бачити Христа у своєму ближньому, одним словом — свідчити Христа нашим життям. Це є дуже важливий елемент і ми мусимо ще краще попрацювати щоб усі члени нашої Церкви і усі, хто хоче прислухатись до того, що ми кажемо, щоб краще зрозуміли це своє завдання — свідчити Христа.

Кор.

Зараз у нашій програмі розповідь Глави УГКЦ про головну тему майбутнього Синоду — міграцію.

Блаженніший Любомир

Міграція, як тема, радше буде звертатися до конкретної ситуації, бо ми бачимо в історії нашої Церкви за останні сто двадцять чи скільки років міграція відіграла дуже важливу роль і сьогодні ми є в обличчі факту еміграції дуже чисельної. Що це значить? На це можна дивитися очами науковця, соціолога, політика, підприємця і багато інших способів бачити еміграцію взагалі. Але ми хочемо поглянути беручи під увагу конкретні обставини життя, конкретні потреби тих людей, які вийшли поза межі рідного краю. Чи це є тепер, чи це було може тому сто років. Що ми від того навчилися? Розходиться, щоб ми побачили це як богословський факт. Господь Бог так, скажім, зарядив, що в нашому народі дуже поважне число впродовж тих останніх років вийшло поза межі України і створили релігійні, а також і культурні, спільноти в різних країнах, залишаючись собою. Що це значить? Яка з того користь? Кому з цього користь? Чи є це страчені люди, чи навпаки? Це є служіння людству, Вселенській Церкві, яку ми сповняємо. Одним словом це має дуже різні аспекти не тільки чисто, що так скажу, соціологічні, чи політичні чи інші, але ми хочемо перш усього збагнути також релігійний аспект цього, так би мовити подивитись на цю дійсність оком віри.

Кор.

Наступне запитання дотичне до теми міграції — про місійне служіння Церкви. Судячи із постанов під час цього Синоду відбулося фактичне оформлення пасторально-місійного відділу УГКЦ, було призначено його голову, а це владику Йосифа Міляна. Які головні завдання стоять перед цим відділом сьгодні?

Блаженніший Любомир

Як найкраще можливо служити тим вірним нашої Церкви, які знайшлися у ситуації, де нема наших церковних структур. Наприклад, хтось виїхав до Англії, чи до Німеччини, чи до Франції — там його приймає наш екзархат. Там є так би мовити наші структури, наші священики, спільноти, парохії. Натомість люди, які поїхали, скажімо до Італії, Іспанії, Португалії і багато інших карїн по цілому світі знайшлися в ситуації, де нема такої структури, де стурктура є, скажім, латинської Церкви, яка старається у свій спосіб нам допомогти, але є з тим певні проблеми зв’язані. Ми хочемо забезпечити нашим емігрантам, вихідцям з України, особливо тим, які думають залишатися поза межами Укрїани, в тих країнах стараємося забезпечити їм повне релігійне життя, літургічне життя але також і культурне життя — збереження мови, культури, так як їм Церква у своїх документах забезпечує.

Кор.

Цьогорічний Синод, як і попередній під час засідань розглядав тему видання катехизму УГКЦ. Чи можна вже сказати коли цей важливий документ буде опублікований?

Блаженніший Любомир

Я би сказав що цей момент починає вже конкретно зарисовуватися. Ця праця тривала 10 років і ми дійшли тепер до того, що ми надіємося буде останнє читання перед офіційним затвердженням і публікацією. Ми досить далеко зайшли, може навіть під час 2010 року вже будемо могти поставити печатку на цей проект, надзвичайно важливий для нашої Церкви і приступати до публікації ну і, евентуально, з часом також і до перекладів на мови тих країн, де наші люди вже тривало живуть. Цей катехизм повинен представити перш усього вірним нашої Церкви, але також і всім іншим специфіку нашої віри. Господь Бог є один, є одна віра, одне хрещення, але люди, тому що ми є люди, а люди є дуже різні, кожний з нас у свій спосіб, можна б сказати, здійснює, живе тою вірою. Також наш нарід, я скажу дуже так образно, свою музику, свій іконопис, свою специфіку в будові храму, але це є зовнішнє, але також і у внутрішньості, ми так би мовити, прийняли християнство з Святої землі, з Палестини, через Візантію прийшло в Україну, в Україну-Русь, ту старинну Київську Русь, але наші предки надали таку свою специфіку, вони сприйняли ці Божі правди, нічого не міняючи в суті віри, вони в свій спосіб жили, а ми за ними живемо такою специфікою, як ми здійснюємо нашу віру.

Підготував отець Ігор Яців. (Фрагмент програми «Радіо Воскресіння»)

Частина 3

Кор.

Шановні слухачі, у цьому Різдвяному часі в нашій програмі ми будемо слухати третю, завершальну, частину ексклюзивного інтерв’ю Блаженнішого Любомира для слухачів Радіо «Воскресіння».

Інтерв’ю проведено за підсумками роботи Синоду єископів УГКЦ, який відбувався від 29 листопада до 5 грудня 2009 р. Основною темою робочих заідань, у яких взяли участь єпискпи УГКЦ з України та з-за кордону, а саме Західної Європи, США, Канади, Бразилії, Аргентини, Австралії, було питання євангелізації.

У цій програмі ви почуєте про стан справ щодо видання катехизму УГКЦ, про партикулярне право Церкви та про розвиток її інформаційної діяльності.

Перше запитання — про важливість видання катехизму.

Блаженніший Любомир

Цей катехизм повинен представити перш усього вірним нашої Церкви, але також і всім іншим специфіку нашої віри. Господь Бог є один, є одна віра, одне хрещення, але люди, тому що ми є люди, а люди є дуже різні, кожний з нас у свій спосіб, можна б сказати, здійснює, живе тою вірою. Також наш нарід, я скажу дуже так образно, свою музику, свій іконопис, свою специфіку в будові храму, але це є зовнішнє, але також і у внутрішньості, ми так би мовити, прийняли християнство з Святої землі, з Палестини, через Візантію прийшло в Україну, в Україну-Русь, ту старинну Київську Русь, але наші предки надали таку свою специфіку, вони сприйняли ці Божі правди, нічого не міняючи в суті віри, вони в свій спосіб жили, а ми за ними живемо такою специфікою, як ми здійснюємо нашу віру.

Кор.

Тоді Блаженніший Любомир пояснив необхідність існування власного катехизму.

Блаженніший Любомир

Оскільки Свята віра, Боже об’явлення є щось безконечно широке6 нема одної культури, одного народу, який міг би сказати: «…я все збагнув, я досконало все роблю…» Кожний має якісь особливості і беручи усе це разом становить багатсьво Церкви. Ми в цьому також не пасемо задніх, ми також як укльтурний народ вже 1000 років тому, навіть ще перед тим, ми прийняли ту благу вість, Христову новину, але сприйняли її такими, якими ми є, з тими певними, так би мовити, наголосами, якимим ми переживши це збагачуємо Вселенську Церкву. Тепер цей наш катехизм старається схоити те, що є питоме для нас так, щоб ми самі краще себе зрозуміли, як ми живемо тою вірою і, як хтось схоче пізнати як ми це сприймаємо і як ми живемо Святу Віру може відчує те збагачення і поглибить своє власне зрозуміння віри. Бо кожен щось додає, додає глибину, а не щось до віри, пірнувши в глибину тієї віри переживши її. При Божій помочі, під натхнення Святого Духа, розуміється не самостійно, збагачує той скарб розуміння святої віри, якої ніхто з нас ніколи не вичерпає.

Кор.

Цьогорічний Синод, як і попередній під час засідань розглядав тему видання катехизму УГКЦ. Чи можна вже сказати, коли цей важливий документ буде опубліковано?

Блаженніший Любомир

Я би сказав що цей момент починає вже конкретно зарисовуватися. Ця праця тривала 10 років і ми дійшли тепер до того, що ми надіємося буде останнє читання перед офіційним затвердженням і публікацією. Ми досить далеко зайшли, може навіть під час 2010 року вже будемо могти поставити печатку на цей проект, надзвичайно важливий для нашої Церкви і приступати до публікації ну і, евентуально, з часом також і до перекладів на мови тих країн, де наші люди вже тривало живуть.

Кор.

У постановах Синоду знаходимо словосполучення «партикулярне право». Ми попросили пояснити цей термін для наших радіослухачів.

Блаженніший Любомир

В Церкві є загальне право для всіх. Є один кодекс для Західної Церкви — один для Східної. Але він є загальний для всіх, скільки тих двядцять чи скільки Церков є Східної традиції, це є загальне. Але кожна з цих Церков має свою специфіку, свою канонічну традицію, церковно-правну. Партикулярне право це є кодифікація власне тої специфіки. Як ми під правним оглядом здійснюєм певні форми нашого життя, так як воно підходить нашій народній вдачі, нашим обставинам це становите те партикулярне (особливе для якоїсь конкретної групи членів Христової Церкви, звичайно або одного народу або кульрути).

Є такі загальні принципи, які ми признаємо, якими ми живемо, але є також та специфіка наша, яка також є свого роду збагаченням. Ми робимо так, інші роблять інакше, а кожен, якщо це робить в дусі Христовім, то щось додає, щось додає позитивного. То не є що один кращий від другого. Це є радше один інший від другого але в сумі то так як камінчики, кожен камінчик у мозаїці є інший, але разом вони дають певну форму краси. Тут так само партикулярне право, кожен нарід, кожна помісна Церква має таку специфіку і ми стараємося тепер, бо маємо доступ до архівів, маємо доступ кращий як будь-коли за останні 70-80 років, маємо кращий доступ до джерел отої нашої власної історії — як ми це робили, щоби жити християнським життям.

Кор.

У постановах читаємо, що для врегулювання обігу духовної літератури та захисту від псевдо-релігійних видань Синод виріших нагадати вірним, що католицькою літературою вважається та, яка має затвердження або дозвіл місцевого ієрарха. Як практично це буде здійснено?

Блаженніший Любомир

Коли людина бере в руки якусь книжку, яка є релігійного змісту, вона повинна мати потвердження зі сторони Церкви. Ті що продають, або продукують літературу вони свідомі того, але дуже часто люди, маючи якісь свої власні фантазії, уяви, не дуже зв’язані з наукою Церкви, вони друкують книги немовби це було справді виразом Церковної правди і, або нічого не кажуть, або пишуть — за дозволом церковної влади, що нічого не значить. Щоб упевнитися що дана книжка з релігійного змісту справді віддзеркалює християнську віру так, як їїї Церква вчить, непомильно, щоб він як відкриє там має побачити, що цю книжку хтось переглянув і якийсь єпископ, чи то місцевий чи там де книжка друкувалася, що він це потверджує, що справді ця книга віддзеркалює християнську віру, що у ній нічого нема, що тій вірі противиться.

Кор.

Синод висловився за потребу розбудови департаменту інформації. Що це означає, що Церква хоче осягнути, працюючи з інформацією?

Блаженніший Любомир

Щоб люди перш за все одержували інформацію, знали про життя Церкви, знали про те, що діється в Церкві взагалі в цілому світі. Але важливим є щоб те, що вони одержують було правдиве, щоб те, що вони одержують було справді на користь слухача чи читача. Але перш за все щоб була інформація, бо інформація в сьогоднішньому світі надзвичайно важлива і щоб вона була достовірна і справді в дусі Церкви, що так скажу, в дусі того служіння людям, служіння правдою.

Кор.

Навколо нас безліч інформації, церковна інформація входить у те число. Як на думку Блаженнішого Любомира церковній інформації пробитися до читача?

Блаженніший Любомир

На ринку, так би мовити, інформатики вона є на рівні з усіма. Її сила має полягати в її достовірності, в її позитивному підхіді до справи, до життя, в її правдомовності, її, так би мовити, зрілої оцінки того що діється. Її сила є у якості духовній і моральній свого звітування, своєї інформатики.

Кор.

Упродовж останніх років вірних Церкви запрошують до підготовки головної теми майбутнього Синоду. Чи це означає що вже зараз потрібно писати свої пропозиції щодо головної теми Синду 2010 року — про міграцію?

Блаженніший Любомир

Ми ще не зробили такого заклику, але він напевно буде. Перш усього буде декрет скликання, в якому офіційно весь нарід довідається що такий Синод передбачений з такою тематикою і коли цей декрет буде проголошений, буде разом із ним висловлене побажання щоби ці чи духовенство, чи миряни, а головно організації, щоб висловлювали свої позитивні думки до тої теми, як найкраще, що робити, чого оминати, одним словом щоб збагачували підготовку. Ми з попередніх синодів маємо досвід, інколи були роки, таке би мовити товстіші і сухіші. Були роки, коли така праця мирянства і духовенства дуже нам допомагала, були дуже цінні висловлені думки, які ми пізніше передаємо Синодові, бо справді є щось цінного, що варто почути. А були роки такі слабші, що скажу, але в кожному разі буде заклик і наша надія що те що до нас дійде що воно збагатить думання, збагатить бачення тої цілої проблематики чи в історичному чи в сьогоднішньому виді еміграції.

Підготував отець Ігор Яців (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.