«…Ми, як віруючі люди повинні усе в нашому житті, але особливо такі визначніші хвилини в житті нашого народу бачити також очами віри». Блаженніший Любомир — про день пам’яті жертв політичних репресій.

( розмір 4.41 MB )

Кор.

Дорогі радіослухачі. 16 травня в Україні відзначають День пам’яті жертв політичніх репресій, 9 травня відбувалося святкування Дня Перемоги і завершення ІІ світової війни. З нагоді Днів молитов 9 та 16 травня Блаженніший Любомир, Предстоятель УГКЦ звернувся до вірних і всіх людей доброї волі. У зверненні Глава УГКЦ поєднує увагою ці дві події. Про головну мету написання цього документу Блаженніший Любомир у коментарі для Радіо «Воскресіння» сказав таке:

Блаженніший Любомир

Я хотів звернути увагу вірних і взагалі людей доброї волі на те, що такі справи треба розглядати також очами віри. Не тільки захоплюватися зовнішніми відзначеннями, які до певної міри є політичним підтоном, але ми, як віруючі люди повинні і це, взагалі усе в нашому житті, але особливо такі визначніші хвилини в особистому житті чи в житті нашого народу бачити також очами віри і дивитися що, властиво, в тих подіях є для нас найважливіше. Що можемо, що повинні ми робити? Не тільки святкувати, там забавлятися, але справді духовно, релігійно підійти до того, щоб такі моменти використати для себе і для цілого народу.

Кор.

Справжня, остаточна перемога стане можливою якщо ми усі, в повному значенні цього слова, будемо поводитись як належиться людям. Усі інші перемоги є лише частковими або уявними і ніколи не приносять усім справжнього миру – наголошується у Зверненні. Глава УГКЦ закликає передусім подякувати Богові що завершилися воєнні дії і що був врятований наш український народ та інші народи від великої загрози, яку ніс із собою нацистський новий порядок. Разом з тим, зазначається у Зверненні, треба молитовно згадати воїнів, які віддали своє життя в боротьбі за визволення рідної землі, полонених, яких безжалісно винищували, мирних жителів, які стали жертвами воєнного лихоліття. Потрібно згадати усі, хто томився і загинув у таборах смерті, тих, хто був насильно вивезений на примусові роботи далеко від рідного краю, ветеранів, які пережили війну і в останнє десятиліття відійшли у вічність, і, звісно, також тих, які залишаються з нами як живі свідки жорстокої боротьби за свободу нашого народу. Як зазначає Глава Церкви хоча відзначення перемови обмежується спомином про воєнні дії 1941-45 років наші молитви і наші роздуми повинні охопити далеко більший період, ще навіть Першу світову війну. Через спричинену нею політичну, економічну, а головно моральну кризу, був створений сприятливий грунт для поширення тоталітарних ідеологій ленінізму-сталінізму, а опісля гітлеризму – пояснює Блаженніший Любомир.

Хоча ми тішимося упродовж 65 років що виграли війну немає відчуття того, що наслідком тієї перемоги став справді глибокий і тривалий мир. Бо майже вся друга половина ХХ століття для нашого українського народу як і для інших сусідніх народів була періодом протистояння і жорстоких випробувань, продовжує у своєму зверненні Блаженніший Любомир. Мету застанови над подією перемоги над гітлерівським режимом предстоятель греко-католиків вважає у тому щоб пізнати, наскільки це можливо, що відбувалося у душах людей які жили в ті часи і як те що сталося впливає на нас сьогодні. Цитата із звернення: «Хочемо це зробити, бо відчуваємо вплив минулого на наше сьогодення, який є не завжди позитивним і корисним. Тому просимо в Господа, щоб допоміг нам подивитися на минувшину очима віри і на основі віри будувати своє майбутнє – підкреслюється у звернені. Знаємо, що у важкі часи гонінь люди поводилися по-різному, заначає Блаженніший Любомир і ретельно пригадує і тих, хто користав з усіх земних благ і привілеїв, діяв безкарно перед людьми і тих, хто зі страху чи з бажання сподобатися можновладцям віддавали свої таланти і вміння на служіння неправді. А також і ту найбільшу групу людей пригноблених і заляканих безправною поведінкою сильних світу цього які своєю пасивністю намагалися вижити й уникнути переслідувань. Як зазначає Глава УГКЦ треба мати глибоке співчуття до тих, кого ми віднесли до перших трьох груп, та за них усердно молитися. Блаженніний пише — Вони були у нашому гіркому минулому. Однак ще й сьогодні дехто з них намагається повернути це минуле, або ж безпорадно дозволяє це робити іншим. Ще інша група людей чинили опір неправді й безправ’ю, були готові страждати чи навіть прийняти мученицьку смерть, захищаючи те, що уважали правдивим і справедливим. Ті люди показалися справжніми переможцями, вони в повному значенні того слова зберегли свою людську гідність та свою віру в Бога і в правду. Їм маємо віддати належну шану. Ми повинні дякувати Богові, що такі люди були. Вони можуть бути нашими вчителями, бо своєю жертвою нас освячують — наголошує Блаженніший Любомир.

Як зауважує Глава Церкви — Ми не бажаємо нікого судити, кожен повинен сам себе запитати про стан свого сумління, щоб примиритися з Богом і ближніми. Та в одному слід бути впевненими: про краще майбутнє можемо мріяти тільки тоді, коли позбудемося вад минулого. А це не може статися без молитви і сумлінної праці над собою. Тому мусимо благати у Господа Його благодаті для себе і усіх співвітчизників. І тільки тоді, коли повністю очистимося від важкої спадщини тоталітарного режиму, коли з Божою допомогою подолаємо власні немочі, зможемо відсвяткувати справжню перемогу. Шлях до такої перемоги не є легким, на ньому не стануть у пригоді ні танки, ні гармати, ні навіть жертва життя воїна чи знищення ворога. Її можна здобути тільки через перемогу над самим собою: над страхом, що легко паралізує душу, над ненавистю і бажанням помсти, над пасивністю перед лицем неправди і насилля.

Тоді Предстоятель УГКЦ дає свою пораду щодо засобів та методів змін на краще, цитата із Звернення: «Тоталітарні системи і всі люди, які впродовж віків були і є отруєні чадом їхніх ідеологій, думають, що світ можна змінити, усуваючи всіх інакомислячих. Насправді ж, світ можна змінити, коли ми шануватимемо гідність кожної без винятку людини, коли кожну особу трактуватимемо як рівну собі, як Божий твір, обдарований тими самими Божими благодатями. Після смерті Ісуса Христа, коли здавалося, що Його справа зазнала повної поразки, ті, хто не вірив у Його воскресіння, хотіли різними способами довести все до забуття. Однак апостоли і ті, що на їхнє свідчення, повірили у Христа, сказали: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей». Це звертання до Святого Письма Блаженніший Любомир продовжує такм висновком: «Упродовж віків, а особливо в минулому ХХ столітті, було багато спокус більше слухати людей: ленінів, сталінів, гітлерів, – аніж жити по-Божому. Ті безбожні, людиноненависницькі режими зазнали поразки, але ще не остаточної. Повна перемога настане, коли візьмемо до серця відважне слово апостолів і більше слухатимемо Бога, ніж людей.»

Своє звернення Блаженіший Любомир закінчує такою настановою: «9 та 16 травня будемо широко згадувати минуле. В ці дні треба нам також молитися та постановити щиро працювати на краще мирне майбутнє. »

Про те як віруюча людина має відзначати ці дві дати 9 і 16 травня Блаженніший Любомир у коментарі для Радіо «Воскресіння» сказав таке:

Блаженніший Любомир.

Я думаю що напевно, так як навіть було запрошення, є, навіть, запрошення від Уряду, від Деркомітету у справах релігій, є запрошення і я дуже радий тому щоб ці дні також і релігійно відзначити приватною чи спільнотною молитвою, молебнами, акафістами чим хочете але молитва абсолютно повинна бути дуже важливим елементом в цій справі, в цих двох днях 9 і 16 травня цього року. А крім того ватра посвятити хоч кілька хвилин на певну застанову що ці події значать для мене, для суспільства, для цілого народу. Як я маю не тільки зовнішньо використати, а внутрішньо, духовно щоб утривалити те, що є добре а відкинуто те, що показалося в практиці минулого жття як шкідливе і для мене і для моєї ближчої, дальшої спільноти, для цілого народу. Так би мовити — молитва і застанова. Я думаю що християни, віруючі християни і, взагалі, люди серйозні, добрі люди, люди доброї волі я думаю, повинні так до таких ситуацій підходити.

Кор.

Глава УГКЦ на власному досвіді зазнав усіх лихоліть війни, адже його сім’я через військові дії мусіла втікати спочатку до Австрії, а потім до США. Як він особисто сприймає дату 9 травня?

Блаженніший Любомир

Бачите я радий що ота загроза, яка була дуже поважна для нашого народу і взагалі для багатьох народів, я дуже радий що вона закінчилася поразкою того гітлерівського режиму. Але з другої сторони я мушу дуже щиро сказати мені було надзвичайно прикро, не тільки мені, а й моїм батькам, моїй родині, приятелям і взагалі тій цілій громаді, в якій я жив, я думаю що і багато ширше, нам було дуже прикро що, властиво, не було розв’язки. Що, хоча усунено одну загрозу, але що ще страшні речі діялися через десятки років. Щиро скажу, що мені навіть дуже трудно уявити собі як то було отут в Україні під тим сталінським режимом, як люди страшно терпіли, які не тільки фізичні переслідування, але моральні переслідування. Багато про це оповідають очевидці, свідки тих часів. Мені інколи аж трудно повірити що так воно було, але я не можу сумніватися бо ті люди говорять із особистого пережиття. Говорять дуже щиро, вони страшно пережили це і можна тільки співчучати з ними. Дякувати Богові що найгірше минуло, але також і старатися щоби ото лихо, той тоталітаризм ленінсько-сталінський, який так гнобив той нарід 70 і більше років, щоб він цілковито зник. Щоб те лихо проминуло цілковито. Про те мусимо старатись.

Підготував отець Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння» )

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.