Блаженніший Любомир — про кризу світових релігій, єдність християн та національну ідею

( розмір 5.77 MB )

Кор.

Дорогі радіослухачі, в одній із наших попередніх програм ми слухали фрагменти інтерв’ю Блаженнішого Любомира для ділового тижневика «Контракти». Це інтерв’ю вийшло в цьому виданні під заголовком «Багатство не біда». В інтерв’ю Блаженніший Любомир висловив такі ключові думки: велике багатство не є прокляттям, найкращим способом використання багатства є створення робочих місць а також меценатство, допомога потребуючим. Інша думка — тих, хто безкорисливо допомагає ближнім Господь Бог винагороджує також і матеріально. Сьогодні ми будемо слухати другу половину цього інтерв’ю, в якому йтиметься про кризу світових релігій, про те, що кращим доказом існування Бога є життя самої людини, про єдність християн та про національну ідею. Але все по порядку…

Чи визнає предстоятель УГКЦ, з огляду на глобальні процеси, що охопили більшу частину планети, існування кризи світових релігій?

Блаженніший Любомир

Я б сказав, до певної міри так. Так звана глобалізація, в чому є криза? Люди кажуть — нащо нам Церква? Ми бачимо, що Церква може бути причиною поділу. Нащо нам Бога? От маємо багато релігій — поділ між людьми, а іноді навіть релігійні війни. Тому забудьмо за Церкву, за Бога, і тепер створюється якась така ідеологія добробуту, людські права… такими починають оперувати термінами чисто людськими, земськими, відлучуючи їх від їхнього властивого джерела, а значить від Бога. Релігія на чому полягає? Релігія — це є зустріч з Богом, релігійною людиною може бути той, хто в якийсь спосіб відчуває безпосередній зв’язок з Богом. Нажаль ми, маючи дуже світські ідеології, які поширюються і які є свідомо підсичувані скажімо ворогом нашого спасіння, стараються віддалити людину від Бога. І тому та глобалізація, хтось каже: дивіться, то всі люди будуть вміти писати, читати, то всі люди будуть мати досить їсти — то є наша ціль життя. Працюємо тільки для того, а залишім Бога і всі ті релігії і все інше. Мені здається, це є бажання літати не маючи крил, забуваючи, що все це має своє джерело у відношенні людини до Бога. Тому є таке зісвітчення, чи секуляризація, з латинского, воно спричинює кризу у різних світових релігіях, не тільки у християнстві. Європа назагал — доволі зісвітчена, навіть не хоче згадати про свої релігійні християнські корені, відмовляється. Під цим оглядом прекрасна річ, що в нашій конституції ті хто її писав первісно не забули згадати про відповідальність людини перед Богом, то значить відношення людини до Бога. Це дуже гарна ціха нашої конституції. Це свідчить про справжню христянську релігійну культуру нашого народу. Але, нажаль, в Західній Європі, як писали цю конституцію для ЄС, відмовилися згадати про християнські корені Європи. Це є симптом і це діється також в інших релігіях по цілому світі, де відмова згадати про Бога, а, навпаки, така глобалізація, така нівеляція усяких релігійних понять.

Кор.

Яким чином Церква має реагувати на явища глобалізації про які згадав Блаженніший Любомир вище?

Блаженніший Любомир

Я думаю головно через примір, безумовно проповідуючи. Це перша річ, по-дурге, це є приклад христян. Християни мусять у своєму житті показати, що для них справді Бог, то є щось дуже дійсного, що їхнє відношення до Бога, це є основна правда їхнього життя — найкращий спосіб переконувати других що Бог існує. Я поводжуся в певний спосіб і хтось мене питає, а чому ти так поводишся — бо я вірю в Бога. А він скаже, — ага, то він вірить в Бога, — то якась вартість є вірити в Бога. Одни словом це є примір. Це є наш найкращий засіб, не якісь великі торжества, це є зовнішність. Релігія — це є відношення людини до Бога, починаючи від поодинокого індивідума. Люди лучаться разом, люди які живуть з віри, і Церква це є збір тих людей, які живуть з віри. Це є спілка віруючих людей, які мають це саме, але кожен у свій спосіб але мають те відчуття, що Бог для них це є найважливіша дійсність.

Кор.

Існують п’ять прийнятих християнською церквою доказів існування божого буття. Чи потребують вони, з огляду на кризу, про яку йде мова, перегляду?

Блаженніший Любомир

Абсолютно є, навіть більше ніж коли-небуть інакше. Є різно філософські докази існування Бога, але найкраще це є те, яке людина засвідчує своїм життям. Це є найбільш переконливе. У цих процесах глобалізації, коли, здається, затираються усі ці різниці, коли світ стає в якийсь спосіб глобальним, велике глобальне село, як то кажуть тепер. В тому селі одиниця — людина, яка вірить в Бога. Це є лікарство проти тієї безмежної глобалізації, того затертя. Щойно недавно вийшли з того комуністичного кошмару, в чому він полягав — він затирав вартість людини. Маса, це велике число людей, але людей без індивідуальностей, не людей справді свідомих свого я. То були множество істот, які виглядають і мають певний спосіб життя але не мають того внутрішнього відчутти своєї гідності що вони є неповторні, що вони є люблені Богом, що вони мають відношення до Бога і до других людей. Це старалися дуже свідомо затерти, знищити. Отже є маса народу і, тепер, держава робить вас людиною, в який спосіб? Дає вам медаль, нагороду. Тому люди мали повні гуди медалей бо це було що держава зробила вас іншим, зробила вас кимсь. Для християнина в повному значенні того слова цього всього не потрібно, це не є суттєве так як воно було подумане у тій комуністичній ментальності. Людина є людиною не тому що хтось другий зробив її людиною — Бог її зробив людиною, зробив і своєю дитиною.

Кор.

Журналіст Контрактів Яніна Куть сказала, що з точки зору науки, насамперед релігієзнавства, феномен релігії виник насамперед у процесі самоусідомлення давньої людини. Усвідомлюючи себе людина зрозуміла, що є смертною і щоб впоратися із страхом кінця власного існування їй знадобився Бог. Церква напевно має заперечувати, що релігія є наслідком страху.

Блаженніший Любомир

Це є така теза, яка починає філософію в половині дороги. Релігія — це є зустріч з Богом, це є відчуття і це є початок релігії. Поняття смерті чи інші це вже є похідні поняття, які людина в різний спосіб старалася інтерпретувати. Релігія остаточно, це є дуже міжособова справа, але особова у значенні якому: я, особа, стою перед Богом, який є також особою. Це дає те відчуття, що людина починає відчувати, що вона є люблена, хтось її любить бо вона існує. Це поняття відчуття Бога, Бога як джерела свого життя. Початок і кінець. Звідки я походжу, куди я йду — це є ті основні питання. Смерть це є зміна ситуації, але вона не є кінець мого існування якщо я бачу себе у світлі Бога. Старі римляни, які не мали поняття життя позагробового, коли вони хоронили людину, клали в гріб і казали: був, його вже нема. Він тільки переставився, ми кажемо, не умер. Ми вживаємо слово вмер, але не в абсолютному, немов би взагалі перестав існувати, затерлася його індивідуальність. Ні. Він існує, продовжує своє життя в іншій формі.

Кор.

Ви згадували про поведінку прикладу. Яким з огляду на це могло би бути примирення церков про необхідність якого ви також згадували?

Блаженніший Любомир

Ми є поділені як християни. Наша трагедія людська неміч є велика. Подумайло про родину, сім’ю. Є батько мати, є скільки там братів і сестер і дітей. Вони можуть усі жити в згоді, якщо вони один одного приймають такими як вони є. Але наша людська слабість є така що ми любимо якось так різнитися. Я маю то, а ти того не маєш. А там той відповідає — ти маєш те але я маю щось іншого. Це так поволі починає так всякати, що пізніше брати перестають навіть говорити один з одним. Не перестають бути братами, бо не можуть цього заперечити, але перестають спілкуватись один з одним настоюючи на якійсь новій різниці. Поділ церков, християн, будь-який релігійний поділ, завжди починається від чогось дуже дрібненького, а пізніше він росте. А пізніше люди почитають вживати ці різниці на підчеркнення що вони є інші, кращі. Ми сьогодні є в такій ситуації, що ми ще не доросли духовно прийняти один одного такими як ми є. Ми ще ставимо барикади, будуємо мури, загороди, бо нам здається що якщо я когось признаю то я перестану сам бути кимось. Наше таке мильне поняття що моя ідентичність залежить від заперечення ідентичності іншого бо він не такий як я. Коли ми це подолаємо тоді будемо жити як одна щаслива родина.

Кор.

Національна ідея це термін до якого ставлення у різних людей не однакове. Якою бачить національну ідею, яка могла б об’єднати державу Блаженніший Любомир.

Блаженніший Любомир

Я думаю, що це повинно будувтися на християнському патріотизмі. Господь Бог дав що я народився з тих батьків в цій країні, яка має певну історію, мову, культуру і т. д. Це є факт. Я до цього приналежу. Я можу поводитися у різні способи. Я можу тому, що я родився від такого і такого батька і матері ненавидіти когось хто народився від інших батьків. Але коли я скажу що я народився від такого і такого, а він народився від своїх, властиво, яка між нами різниця? Різниця є, бо мої батьки і його є інакші. Мої батьки, скажімо, живуть на цій українській землі, а його батьки — на російській, японській — яку хочете. Але ми є всі діти чиїхось батьків, коли ми один одного приймем шануючи, я думаю, що ніхто цьому не здивується, що я скажу, що свого батька і матір я більше шаную як чиїхось інших мужчин і жінок на цілому світі. Взагалі через них я одержав дар життя, але це не значить, що я когось іншого понижую, що я кажу — твій тато і мама нічого не варта. Мої батьки — то хтось. Якщо я шаную і люблю мені близьких де мене Господь Бог поставив, я не вибирав батьків, я народився в такій родині, але я люблю ту родину, шаную але я нікого іншого не понижую. Якщо ми вийдемо з такого заложення тоді ми не створюємо якоїсь такої фантастичної справи, якісь уявлення, національна ідея в такому дуже абстрактному понятті. Ні. Національна ідея, це любити те до чого я народився. Шанувати, підтримувати, боронити те що є моє але, в той сам час, нікого іншого не понижуючи, не відмовляючи нікому іншому його права любити свою батьківщину, своїх батьків. Мені здається такий підхід, мирний підхід, природний підхід ідентифікує людей. Коли я скажу, що я українець — а то значить ти належиш до тої великої сім’ї, а ти росіянин — ти нележиш до тої сім’ї, а ти поляк, то ти належиш до тої сім’ї. Але кодний раз тішиться своєю сім’єю, шанує її, підтримує її, але нікому іншому не відмовляє права бути дитиною своїх батьків.

Підготував отець Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.