Блаженніший Любомир Гузар — про фінансування церковних потреб

( розмір 4.62 MB )
( розмір 4.56 MB )
( розмір 4.62 MB )
( розмір 4.56 MB )

Частина 1.

Кор.

Дорогі слухачі, у сьогодішній програмі ми вам представимо і певним чином проаналізуємо Звернення Блаженнішого Любомира до вірних УГКЦ у справі фінансування церковних потреб. Мету написання цього документа Глава УГКЦ пояснює так: «Під час проповідей та у різних зверненнях ми часто чуємо про брак грошей, інколи здавалося б занадто часто. При тому ми рідко отримуємо пояснення що, де чому і як. Отож хочу докладніше поговорити з вами про фінансування нашої Церкви.»

Документ складається з п’яти частин. У першій Блаженніший любомир пояснює про необхідність Церкві мати матеріальні ресурси. Слухаємо фрагмент Звернення, яке озвучив диктор Радіо «Воскресіння» Орест Града.

Текст Звернення

Церква, встановлена Господом нашим Ісусом Христом, є Божою за своїм походженням та змістом. Її остаточною метою є допомагати людям бути з Богом під час життя на землі та у вічності; її засобами є Боже Слово, Святі Тайни та молитва. Однак Церква складається з людей, діє на земному рівні їхнього життя і тому включає водночас людський аспект. У реалізації цього аспекту вона мусить діяти відповідно до потреб своїх членів. Звідси бере початок проблематика фінансування, бо без грошей не можливо звести храму, побудувати школи та інших благодійних установ, утримувати священнослужителів, допомагати студентам, убогим, хворим і задовольняти інші потреби. Проте треба пам’ятати, що метою фінансової політики Церкви у жодному разі не може стати накопичування земних благ, тим паче бажання вигоди, престижу чи впливів, які є результатом багатства. З історії знаємо, що нагромаджене для таких цілей майно веде до трагічних наслідків.

Кор.

Тоді у зверненні до вірних УГКЦ у справі фінансування церковних потреб Блаженніший Любомир пояснив, звідки Церква черпає засоби для вищезгаданої діяльності. За його словами джерелом її фінансування загалом є пожертви добрих людей.

Текст Звернення

Ці пожертви можуть мати три форми. Перша – це пряма пожертва, складена сьогодні. Друга – майно Церкви, подароване у вигляді більших чи менших офір у минулому. Третя – прибуток від виробничої діяльності церковних підприємств. Церква використовує ці засоби фінансування у різних місцях та обставинах упродовж багатьох століть. У нашій історії в Україні до середини ХХ століття Церква оплачувала свої потреби здебільшого із дарів багатих людей: ці дари були джерелом сталого прибутку. Окрім того, кожна парафія мала земельну ділянку, доходу з якої вистачало на поточні витрати. Коли треба було реалізувати більші проекти, наприклад будівництво чи ремонт храму, парафіяни складали додаткові пожертви. Витрати на загальні потреби Церква покривала із позапарафіяльних маєтностей. У своєму розпорядженні наша Церква мала ще й комерційні підприємства, які давали додатковий прибуток. Саме завдяки діяльності таких установ слуга Божий Митрополит Андрей (Шептицький) посилав багатьох студентів на навчання в різні країни світу та допомагав вірним на поселеннях. З таких доходів утримували церковні заклади, зокрема духовні семінарії, й підтримували деякі культурні інституції. Інакше було з нашими вірними на поселеннях, які, крім невеликої допомоги з рідної землі, покривали церковні потреби переважно особистими пожертвами. Такі форми фінансування були достатніми до середини ХХ століття.

Із приходом комуністичного режиму наша Церква в Україні втратила все своє майно, як те, що безпосередньо потрібне для церковного життя: храми, монастирі, навчальні установи, – так і всю допоміжну маєтність, необхідну для утримання священнослужителів та покриття інших церковних витрат. Наприкінці ХХ століття, за Божим Провидінням, наша Церква знову отримала свободу, але окрім храмів, і то не всіх, майже нічого іншого з її колишньої власності їй не було повернуто. Сьогодні ми не плекаємо великих сподівань на те, що держава ближчим часом виправить несправедливе минуле, провівши процес реституції, тобто повернення Церкві її майна чи справедливої його компенсації. Така невтішна ситуація ставить перед нами певні завдання, які треба вирішувати.

Кор.

Відтак у другій частині свого звернення УГКЦ у справі фінансування церковних потреб Блаженніший Любомир пояснив, чому Церква домагається забраного у неї комуністичною владою церковного майна.

Текст Звернення

Одна причина є в тому, що насильно позбавляти когось його власності – чи то поодиноких осіб, чи якусь установу – є несправедливістю, гріхом. Держави, побудовані на тоталітарних філософіях, не звертають уваги на такі «тонкощі». У них немає поняття справедливості чи гріха. Натомість держави, основані на справді демократичних засадах, не мають права використовувати несправедливо набуте майно. Друга причина, чому Церква домагається повернення майна, зовсім іншого плану. У багатих країнах, де громадяни одержують відповідну зарплату за свою працю, їхніх пожертв вистачає на покриття як дрібних поточних, так і більших, надзвичайних, витрат. Натомість у бідних державах або тих, які щойно повертаються до нормального економічного ладу, фінансові можливості громадян є обмеженими, Церкві не вистачає коштів на оплачування першочергових потреб, зокрема утримання шкіл на всіх рівнях, включно з університетами, на загальну просвіту, на забезпечення душпастирства у надзвичайних обставинах, на місійну діяльність. Одне слово, Церкві бракує засобів для розвитку повноцінної діяльності, потрібної для нормального, здорового духовного служіння.

Кор.

У третій частині свого звернення Глава УГКЦ навів біблійні приклади доброго та недоброго управителя. Управитель, за словами Блаженнішого Любомира, не є власником майна, але і не є невільником, який отримує наказ що має робити. Управитель це людина, якій власник передає певні засоби з дорученням керувати ними і примножувати їх для свого пана.

Текст Звернення

Усе, що створене, походить від Бога і Йому належить. Господь передає нам, людям, в управління всі блага і водночас дає загальні вказівки, як їх використовувати. Ми повинні Божі дари з вдячністю прийняти, їх шанувати і ними згідно з Божою волею розпоряджатися. Ісус Христос подає приклади, якими мають бути управителі Його майном: «Сказав до нього його пан: Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана свого!» (Мт. 25, 21). При цьому Господь описує, як слід поводитися із своїми підлеглими: «Тут Петро озвався: Господи, чи Ти до нас кажеш цю притчу, чи й до всіх? А Господь відповів: Хто ж це той вірний і кмітливий управитель, якого пан настановить над челяддю своєю, щоб дати їй у визначену пору мірку пшениці? Щасливий той слуга, пан якого, прийшовши, знайде, що він так робить! Істинно кажу вам, що він його поставить над своїм маєтком. Коли ж слуга той скаже у своїм серці: Бариться мій пан, не приходить, – і почне бити слуг та служниць, їсти і пити й упиватися, то пан того слуги прийде дня, якого він не сподівається, й години, якої він не знає, і відлучить та й між невірними призначить йому долю» (Лк. 12, 41–46).

Кор.

Про свою ідею, яку мав Блаженніший Любомир, пишучи це звернення, в ексклюзивному коментарі для Радіо «Воскресіння» він сказав так:

Блаженніший Любомир.

Церква як кожна інша установа, яка існує на землі, має свої потреби, які є також зв’язані з певними коштами. Завжди підходить таке питання — потреба коштів, але звідки їх брати? Впродовж історії були дуже ріжні способи як Церква оплачувала свої потреби, бо ж треба, щоб ті, хто працює, були оплачені, отримували належну зарплату. Якщо треба набути якісь матеріальні добра, то треба за них заплатити. Це дуже ясно для кожної людини, яка має сім’ю, якусь відповідальнсть за якусь громаду, більшу чи меншу. З існуванням такої групи людей, чи навіть одної особи, з цим є зв’язані певні кошти, це є частина нашого життя. Ніхто в цілому світі не є в такій ситуації, що він міг би сказати, я все маю, мені нічого не потрібно щоб оплачувати, мої потреби є всі покриті, так що я не маю жодних турбот в цьому. Такого немає, бо це противиться природі людської спільноти.

Звідки мають приходити ці гроші так потрібні? Бо це не є люксусу що Церква хоче. Це є потреба щоденного життя. Отже сьогодні це є з добровільних пожертв вірних. Я бажав пояснити це людям. Бо приходять ці запити з різних сторін, то прямо відповісти на ті питання, а з другої сторони усідомити нарід, що хоча це є прикре і трудне, але нема іншого способу як покрити дуже поважні потреби, конечні потреби, щоб Церква могла функціонувати і служити людям.

Підготував отець Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Частина 2

Кор.

Дорогі радіослухачі, у сьогоднішній нашій програмі ми почуємо другу частину звернення Блаженішого Любомира до вірних УГКЦ у справі фінансування церковних потреб. Минулого разу ми говорили про це звернення, ми його аналізували, фрагменти цього звернення ми слухали. Сьогодні ми продовжимо наше пізнання цього документу.

Документ складається з п’яти частин. У першій Блаженніший Любомир пояснює про необхідність Церкві мати матеріальні ресурси. У другій — говорить про те, чому Церква домагається повернення забраного у неї комуністичною владою майна. У третій — наводить Біблійні приклади, в яких описує поведінку доброго та недоброго управителя. У четвертій частині звернення до вірних УГКЦ у справі фінансування церковних потреб Блаженніший Любомир розповів про те, на які потреби Церква витрачає фінансові ресурси. Слухаємо фрагмент звернення, яке озвучив диктор Радіо «Воскресіння» Орест Гарда.

Текст Звернення

Оскільки Церква є багаторівневою структурою, то і її потреби можна класифікувати. Першим рівнем є парафія, джерелом фінансування якої є здебільшого пожертви парафіян. Вірні Церкви – і духовенство, і миряни – повинні дбати про свою парафію, щоб мати належний храм для богослужінь та інші житлові, навчальні чи соціальні парафіяльні приміщення, а також забезпечити належну винагороду священнослужителям, катехитам та іншим особам, які працюють для добра парафії. При тому слід пам’ятати про вбогих та тих, хто потребує матеріальної підтримки.

Якщо у парафії з’являються залишкові засоби, Євангеліє радить інвестувати їх у добрі діла – діла любові до ближнього, – тобто допомагати тим, хто цього справді потребує. Накопичування грошей, не використання їх для добра, наприклад складання великої суми на банківський рахунок та хизування своїм замороженим багатством, суперечить духові християнського управління.

Кор.

Пояснивши про фінансові потреби парафії, Предстоятель УГКЦ розповів про потреби єпархії чи екзархату, а тоді про потреби загальноцерковних установ.

Текст Звернення

Другий рівень – це єпархія (екзархат), що складається з певної кількості парафій і утримує установи, потрібні для ширшої спільноти, наприклад семінарію, в якій виховуються майбутні душпастирі, єпархіальні комісії, що дбають про різні спільні для багатьох парафій справи, та різні культурні й благодійні заклади. Потреби цього рівня покривають через встановлений для кожної парафії єпархіальний (екзархальний) внесок, який називається «катедратик», бо походить від назви єпископського уряду – катедри.

Єпархії і екзархати у свою чергу дбають про загальноцерковні установи, які становлять третій рівень у церковній структурі – патріарший. Наша Церква, яка сьогодні ще є Верховним Архиєпископством, а з Божою допомогою невдовзі буде визнана Патріархатом, об’єднує єпархії та екзархати в Україні й у багатьох інших країнах світу. При Верховному Архиєпископові, Главі цілої помісної Церкви, є установи, які служать усій Церкві. Вони називаються Патріаршою курією. Кожна єпархія і кожен екзархат, відповідно до кількості вірних, сплачує фіксований внесок на її утримання.

Кор.

У останній, п’ятій, частині звернення Блаженніший Любомир описав декілька загальноцерковних збірок, які проголосив Синод єпископів УГКЦ, зокрема, на будівництво Патріаршого собру в Києві, на екзархати у Східних областях України, збірку «Андріїв гріш», на УКУ, на видання катехизму УГКЦ, тощо.

Текст Звернення

Чи справді вказані загальноцерковні потреби такі для нас важливі? Хочу коротенько з’ясувати мету кожної вищезгаданої потреби, і відповідно – збірки, для кращої орієнтації жертводавців.

А. Патріарший собор Воскресіння Христового в Києві. Це символ єдності нашої Церкви. Він належить не тільки місту Києву. Він належить не тільки Україні. Це – храм і центр, про який кожний вірний нашої Церкви, незалежно від того, де у світі він живе, може сказати: «Це мій храм», – і водночас: «Це наш храм». У цьому соборі всі мають почуватися як у своєму домі.

Кор.

Тоді Блаженінший Любомир пояснив важливість збірки для потреб екзархатів у Східних областях України та збірки під назвою «Андріїв гріш».

Текст Звернення

Б. Екзархати у східних областях України. Західна Україна, зокрема Галичина, була єдиною частиною України, де упродовж останніх двох століть Українська Греко-Католицька Церква могла нормально розвиватися. В усіх інших частинах країни греко-католицькі громади зазнали послідовного винищення. Проте, за дивним Божим промислом на території України на схід від Збруча є ще багато вірних нашої Церкви. Намагаємося вишукувати тих людей, творити для них нові церковні громади, парафії, екзархати чи єпархії. Це вимагає значних коштів, яких вірні нашої Церкви на цих теренах самі зібрати не можуть. Вони з часом стануть самостійними, однак у перші роки їхнього існування ми мусимо їм допомогти. Фінансування цієї потреби включає передусім утримання священнослужителів та будівництво храмів і церковних центрів, без яких не можливо організувати нормального церковного життя.

В. «Андріїв гріш». За первинним задумом ця збірка мала становити особистий фонд Глави УГКЦ, щось на зразок «Петрового гроша», який збирають для Папи Римського. Із цього фонду Верховний Архиєпископ міг би користати для розв’язання певних проблем. Однак, у зв’язку з тим, що у нашій Церкві останніми роками багато вірних опинилися поза її структурам – єпархіями чи екзархатами, – «Андріїв гріш» тимчасово отримав інакше цільове призначення. Ця збірка сьогодні призначена для того, щоб забезпечити духовну опіку поселенцям та заробітчанам на теренах колишнього Радянського Союзу та у Західній Європі, де ще немає сформованих церковних структур. Щоб належно підготувати священнослужителів, катехитів та інший персонал і щоб дати їм можливість доїжджати, потрібні певні кошти. Наші брати і сестри-емігранти самотужки не можуть оплатити цих потреб. І поки у місцях їхнього проживання не буде наших церковних структур, ми повинні їм допомогти.

Кор.

Ще дві загальноцерковні збірки проводяться на потреби УКУ та для написання куатехизму УГКЦ

Текст Звернення

. Український католицький університет. Цей вищий навчальний заклад забезпечує високий рівень освіти, виховує християнський світогляд та здорові моральні засади у студентів всіх факультетів, а також формує вищу богословську науку в Україні. Ця установа виховує християнську еліту. Сьогодні в університеті навчаються здебільшого жителі України, але, сподіваємося, що до нього вступатимуть юнаки й дівчата з усіх країн, в яких існує наша Церква, і ставатимуть для нашої спільноти відповідальними провідниками.

_. Катехизм УГКЦ. Упродовж останніх років наша Церква готує Катехизм для всіх вірних – дорослих, юнацтва та дітей. Це велике і дуже важливе завдання, бо в тій книзі мають бути пояснені основні правди святої віри згідно з нашими віковими традиціями та нашою літургійною практикою. Видання та переклад Катехизму різними мовами для вжитку вірних нашої Церкви також на поселеннях вимагають великих коштів. У важливості такого проекту не потрібно переконувати – вона зрозуміла.

Кор.

Завершив своє звернення до вірних УГКЦ у справі фінансування церковних потреб Блаженніший Любомир словами вирозуміння та заохоти.

Текст Звернення

Дорогі в Христі, я перечислив основні загальноцерковні потреби і пов’язані з цим збори пожертв. Я свідомий того, що ви вже не один раз складали свої пожертви на потреби своїх парафій, єпархій чи екзархатів, а крім того ще й допомагаєте своїм родинам чи громадам в усьому світі, з яких походите. Закликаючи вас зробити свій внесок у певну справу, розумію, що немовби накладаю додатковий тягар, але водночас усвідомлюю, що всі вищезгадані потреби – чи місцевого, чи загальноцерковного характеру – нашій Церкві потрібні.

Оскільки ці потреби не включені до адміністративної структури Церкви, я звертаюся до вас, поодиноких членів Церкви, з проханням підтримати ту чи іншу ціль. Ви не маєте нагального обов’язку допомагати у конкретній потребі – кожен цілковито вільно може вибирати те, що йому подобається, що лежить йому на серці.

Я представив вам всю фінансову ситуацію нашої Церкви, щоб ви складали свої пожертви, без яких ми не можемо існувати, із розумінням та охотою.

Кор.

Про свою ідею, яку мав Блаженніший Любомир, пишучи це звернення, в ексклюзивному коментарі для Радіо «Воскресіння» він сказав таке:

Блаженніший Любомир.

Сьогодні ми знайшлися в дуже іншій ситуації. Люди запитують, як це все можна утримати? Нам забрали все наше майно і віддають дуже повільно і то дуже частинно, віддають храми, культові будинки, а все інше, що давало дохід нам не віддають. Церква мала певні земельні посілості, які давали прихід і з приходу яких можна було багато дечого покрити. Це щодо коштів. Ми цього не маємо. Звідки мають приходити ці гроші? Так потрібні, бо це не є люксусу, що Церква хоче. Це є потреба щоденного життя. Отже сьогодні практично це є з добровільних пожертв вірних. Я бажав пояснити це людям. Бо приходять ці запити з різних сторін, то прямо відповісти на ті питання, а з другої сторони усідомити нарід, що хоча це є прикре і трудне, але нема іншого способу як покрити дуже поважні потреби, конечні потреби, щоб Церква могла функціонувати і служити людям.

Підготував отець Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.