Олег Турій про 1020-річницю Хрещення Київської Руси (частина 2) 11.06.08

( розмір 5.53 MB )

Дорогі радіослухачі, у сьогоднішній наші програмі ми будемо слухати другу частину розмови із доктором історичних наук, директором Інституту історії Церкви УКУ паном Олегом Турієм. Ми проводимо наше інтерв’ю у рік, в якому Україна святкує 1020-ліття хрещення Київської Русі.

Під історичним кутом зору яка важлвість тої події для держави у якій ми живемо?

Олег Турій

Відзначення кожного ювілею, особливо історичного як для окремої людини так і для народу це є нагода звернути увагу не стільки на саме минуле, чи на сам факт в минулому, як на його значення для сучасного життя і з перспективою нашого руху у майбутнє. Тому це озирання у минуле, так як кожна людина, підсумовуючи свої літа і, плануючи майбутнє, вона завжди робить своєрідний висновок із того, що вже пройшло. І тому відзначення ювілею хрещення Руси—України воно насамперед важливе з огляду на те, щоб привернути увагу суспільства до місця і ролі духовної спадщини, релігійної, спадщини віри у сучасному житті сучасної України. Попри всі ті обставини економічного, політичного сучасного життя мені здається не випадкове і звернення до віри і всі соціологічні дослідження показують що для більшості українців віра є чимось важливим, що Україна є загалом віруючою державою і український народ здебільшого є віруючим народом. Що саме в цій перспективі, мені здається, є важливим відзначення цього ювілею. Дуже добре було б щоб воно не нагадувало ті ювілейні відзначення радянських часів, коли ювілей був заради самого ювілею, заради прикриття вузькополітичних, чи як би ми тепер сказали вузькоконфесійних цілей. Важливо щоб цей ювілей розкрив нам усе багатство християнської спадщини України у її різних історичних періодах і її різних вимірах. Мені здаєтья що у цьому відношенні є звернення до початків християнства а саме до того аспекту, що територія сучасної України стала християнською коли Христова Церква була нерозділеною, вона була єдиною. Прийнявши християнство у східній традиції і зробивши цю традицію органічно своєю, питомою, важливою для нашої культури, водночас Київська Русь і її Церква впродовж століть залишалася відкритою до стосунків і з християнським заходом. Тому, мені здається, що якраз оце розкриття багатства християнської традиції в усіх її розмаїтих проявах воно має показати сучасному українцеві якоюсь мірою не лише місце цієї подї у минулому а саме місце духовної спадщини сучасної України у цілому світі, а зокрема, у європейському вимірі. Мені здається що в цьому відношенні, якщо в такому дусі, такій атмосфері, а саме до цьго закликає у своєму зверненні і Глава УГКЦ Блаженніший Любомир і якщо це буде відбуватися, то тоді цей ювілей і його значення для нашого суспільства буде дуже важливим.

Кор.

З нагоди святкування ювілею хрещення та й раніше часто звучить термін Київська Церква. Користуючись висловом пана Олега, ми попросили його пояснити сучасному українцеві, як би він це назвав, що таке Київська Церква?

Олег Турій

Церква є єрархічною структурою, церква має певний канонічний порядок і, мені здається, що саме у цих критеріях ми можемо розглядати тяглість тієї чи іншої церковної традиції і, очевидно, враховуючи і певні історичні етапи. Тому одним із таких критеріїв це є питання території поширення. І якщо ми подивимося то ця територя змінювалася впродовж часу, вона ділилася на кілька юрисдикцій, зокрема, в середині 15 ст. від київської давньої митрополії, тої якою вона існувала з моменту християнізації, відділилася московська миторолія, яка пізніше отримала статус патріархату, у, так би мовити, різних складних обставинах. І тим не менше за допомогою світської влади, внаслідок тиску на царгородського патріарха і т. д. Тому ми вже можемо говорити що з лона Київської митрополії з’явилися дві митрополії. Поділи юрисдикційні траплялися і раніше. Були спроби створити Галицьку митрополію в період Галицько-волинського князівства. Ще раніше подібну спробу здійснив суздальський князь Юрій Долгорукий і його син Андрій Боголюбський, який хотів мати митрополію для власного князівства. Тобто ми дуже часто бачимо, як через ті чи інші політичні обставини територія якоїсь церковної провінції може ділитися, може знову об’єднуватися іт. д..

Пізніше ми зможемо говорити про інший вид поділу, поділу, який не означав територіального розмежування первісно, а відбувся радше з огляду на питання сопричастя і юрисдикційного підпорядкування. Це, очевидно, наслідки Берестейської унії помимо бажання її творці й відкрити київську митрополію чи відновити її зв’язки із ширшим християнським світом. Сталося так, що частина єпископів і значна частина мирянства, шляхти не підтримали цю ідею, воліючи залишатись у давньому зв’язку із царгородським патріархатом і таким чином відбувся, скажемо так, поділ київської митрополії вже радше за якоюсь конфесійною ознакою. Але і одна і друга в даному випадку церкви вважали себе одинаковою мірою спадкоємницею київської церкви, тому можемо вважати сучасні церкви, які є в Україні, які є у єдності з Римом, чи які не є у єдності з ним, одинаковою мірою спадкоємницєю цієї київської традиції.

Набагато боліснішим є питання, яке склалося внаслідок утворення Московського патріархату. Бо московська церква в суто історичному відношенні є дочірньою по відношенню до Києва. Натомість завдяки здобуттю вищого єрархічного статусу пізніше вона сама почала сама претендувати на певні території, які входили до київської митрополії, які були дуже чітко відокремлені від московської юрисдикції та, покладаючись вже на аргументи не стільки канонічні, як радше такі емоційно-конфесійні. І тому в сьогоднішніх дискусіях дуже часто одні аргументи підмінюються іншими тому питання хто є дочкою а хто — матір’ю, воно досьогодні дуже сильно затуманює певні питання, не даючи на них конкретної відповіді. Очевидно, якщо ми дивимося в історичному плані, то ми бачимо і мусимо це визнати, що московська церква є також спадкоємницею київської церкви. Проблема полягає у тому, що московська цервка вважає себе церквою-матір’ю, не визнає себе дочкою по відношенню до Києва. Отже, тут не лише питання історичної спадкоємності, а лише питання самосвідомості, якщо церква визнає себе приналежною до цієї традиції, і інші, ті які належать до цієї традиції трактують її у цьому сенсі, то, очевидно, що тут немає сумніву у такій приналежності. Проблема полягала у тому, що дуже часто через політичні обставини, через сторонні завоювання відбувалася зміна і кордонів тієї чи іншої церковної юрисдикції і їхнього статусу і їхнього підпорядкування. Відомо, що наслідком просто приєднання частини східних теренів України до російської держави стало спочатку поглинання київської православної митрополії московським патріархатом, а пізніше таке ж аналогічне поглинання київської унійної вже митрополії і, що дуже важливо, що і одна і друга митрополія мали назви київських і, як бачимо вони були якби принесені в жертву імперській церкві царської Росії.

Кор.

12-13 вересня цього року у Києві відбудеться міжнародна наукова конференція на тему Київської Церкви, яку організовує інститут, який він очолює. У назві конференції, зокрема, є еклезіальна традиція та екуменічна перспектива. Наскільки така конференція може мати екуменічну перспективу?

Олег Турій.

Я би сказав більше, це є нашою дуже свідомою, дуже ясною метою. Ми цього не приховуємо, хто може нас звинуватити у конюнктурі, але мені здається, що у даному випадку краще щоб таких кон’юнктур було більше ніж інших, де якісь заходи робляться виключно декоративно. Сходяться люди, потім вони розходяться і знову обливають один одного брудом. Нам йдеться про щось інше, наш інститут є науковою інституцієї і насамперед запрошуємо на цю конференцію людей, які компетентно, фахово, науково займаються тим, про що ми з вами пробували сьогодні кількома штрихами говорити, тобто чим була та київська традиція в історії, якою вона була, як вона була представлена, які були проблеми, конфлікти в минулому. Тобто саме простежити цю лінію спадкоємності, не виключаючи нікого, а розкриваючи місце і вклад кожного із тих, хто сьогодні зараховує себе і кого зараховують до цієї спадщини. Це так би мовити одна частина.

Другий важливий момент, який будже на цій конференції це, власне, представлення в історичній пам’яті тих чи інших народів чи тих чи інших церков — що для них є київська спадщина, коли та чи інша церква відрікається від цієї спадщини, наскільки вона від неї відходить, коли вона старається приховати цей аспект. Я просто наведу кілька моментів. От візьмемо тих же самих греко-католиків але на закарпатті. Наскільки для них ця традиція є важливою чи не важливою. Чи сучасні дослідники підкреслюють цей момент чи не підкреслють. Або що роблять православні в сучасній Польщі, чи вони себе вважають спадкоемницями київської митрополії чи ні? Або що роблять православні чи греко-католики на Білорусі, наскільки у їхній історичній пам’яті цей момент пов’язання з Києвом має конституюючий чинник, чи конституююче значення для їхньої сучасної ідентичності. Отже, це є ті всі моменти, які будуть обговорюватись таким своєрідним вже другим блоком. Третій блок — ми свідомо запланували таке питання, яке сьогодні дуже часто кидається з різних середовищ, але по великому рахунку серйозно не обговорюється. Це питання єдиної помісної Церкви. Ми дуже часто чуємо що хтось когось хоче загнати до єдиної православної помісної церкви до якоїсь там певної дати, я думаю що була така спроба до двотисячного року об’єднати усіх і вся, тепер мені здається що з таким самим ентузіазмом, який як на мене є безпідставовий, буде відбуватися навколо подій 1020-ліття хрещення і т. д. Для нас важливим, власне, у цій екуменічній перспективі, звести нарешті за столом людей, які би один одному у вічі сказали хочуть вони єднатися чи не хочуть, на яких засадах і наскільки у даному випадку історичні аргументи, те про що ми говорили, є тим що буде їм допомагати до цього поєднання. Тобто ми хочемо дати можливість уже сучасним якщо не предстоятелям церков, ми реалісти, ми не дуже надіємося що вдасться відразу досягти якогось діалогу на найвищому рівні, але принаймні якщо це будуть уповноважені представники, люди компетентні, які займаються практичними питаннями душпастирської співпраці чи то якихось ініціатив, то напевно що тоді питання єдиної помісної київської церкви, я спеціально наголошую на цьому, неконфесійної , не церкви об’єднаної проти когось, а церкви яка готує тих хто «за», за щось. У першу чергу очевидно хто є за Христа, за віру у даному конкретному народі, у даний конкретний час, то мені здається що така конференція буде мати добрі позитивні імпульси і для цього процесу поєднання. Тобто вона насправді повинна показати церковний підхід до цієї теми, не політичинй не національний, не державницький, при всій важливості цих усіх підходів, але в першу чергу треба поставити на еклезіальні на богословські моменти у цьому процесі.

Кор.

Для важливості заходу важливі особи, які у ньому беруть участь. Тому ми зхапитали про те, кого організатори передбачають побачити серед учасників конференції і чи запрошені представники різних конфесій? Адже маємо досвід, коли одна з конфесій організовує по цілій Україні конференції на тему 1020 річниці хрещення і до учасні запрошує тільки своїх представників.

Олег Турій

Наш підхід не є новим. Так подібним чином ми організовували серію конференцій присвячених Берестейській Унії, подібним чином ми обговорювали проблеми насильницької ліквідації УГКЦ і тепер ми хочемо це робити насамперед з залученнямусіх найкращих фахівців, які є на сьогодні у світі. Ми плануємо запросити і вже попередню згоду дали деякі відомі і авторитетні науковці, які працюють у провідних наукових інституціях США, Канади, Польщі, Росії, Білорусі ну і я вже не маю потреби говорити, що ми це робимо у якнайтіснішій співпраці з Національним університетом Києво-Могилянська академія, який згуртує навколо себе київських та інших дослідників з багатьох міст і університетських центрів України. Тобто в даному випадку для нас найголовнішим критерієм є фахова компетенція тієї чи іншої людини, якщо йдеться про науковця чи готовність до діалогу, якщо йдеться про людей церкви, богословів та екуменістів. І в одному і в другому випадку цей захід планується бути міжнародним, міжконфесійним і і, як я надіюся, з дуже грунтовною науковою базою. Очевидно, що наше бажання запросити провідних науковців, до якоїсь міри воно пов’язане із дуже земними матеріальними проблемами як забезпечення і т. д. Ми маємо запевнення з боку Синоду єпископів УГКЦ, але дуже хотілося б щоб саме такі акції підтримувала б і наша держава, зокрема міністерство освіти, науки, культури, які мали би також сприяти саме таким ініціативам і, по великому рахунку, вони йдуть на робзудову нашої науки нашої культури і загалом нашого українського національного життя. Якщо говорити про конкретні імена, то я думаю, що присутність таких дослідників як Ігор Шевченко з Гарвардського університету, Кристіан Ганнік з Нюрндерзького університету, Єжи Клочовський відомий дослідник із Любліна, надіємося на приїхзд Вацлава Гринєвича, відомого відомого екуменіста, не лише теоретика але й практика екуменічного руху. З Росії ми очікуємо на приїзд таких відомих фахівців як Тетяна Опаріна, яка спеціально займалася питання взаємин київської і московської митрополії. Єлєна Білякова, Михаїл Дмітрієм — це є науковці імена яких є знані, авторитетні. Кожен із цих дослідників очевидно має свої якісь наукові пріоритети, преференції але я ще раз повторюю, що навіть якщо є якісь моменти які становлять предмет наукової дискусії то буде дискусія з аргументами а не з емоціями. Це є ще один, мені здається, показник того, що і наш інститут і загалом унівреситет прагне не стільки диктувати якісь свої умови як задавати певні параметри і творити нагоди. Я думаю що така нагода буде нагодою для наукового середовища, для людей церкви, але ,мені здається, що це також є добра нагода для київських студентів, студентів інших вузів, яких ми радо запрошуємо на цю конференцію. Бо мені здається що справді ті люди, та проблематика, яка буде там представлена буде доброю школою також і для молодого покоління якщо ці люди будуть служити як мультиплікатори то це може спричинитися і до більш компетентного і відкритого обговорення і зрозуміння цих проблем в українському суспільстві загалом.

Підготував отець Ігор Яців (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Коментарі закриті.