Євген Сверстюк — про святкування 1020-ліття з часу хрещення України-Руси. 28.05.2008

( розмір 2.85 MB )

Кор.

Невдовзі українське суспільство урочисто святкуватиме 1020-ліття з часу хрещення України-Руси. Ця подія спонукає нас повернутись пам’яттю у той далекий час, коли князь Володимир силою волі спонукав русичів повернутись у бік нової релігії та прийняти християнський закон у свій дім. Багато чого за той час зотліло у часовому вихорі: змінювались власники земних володінь, ржавіли мечі наших князів та завойовників, з гробниць та могил викидали кості недругів та патріотів, але закон християнської віри ніколи не покидав нашого дому. Власне, сьогодні маємо нагоду почути думки письменника, редактора часопису “Наша віра” Євгена Сверстюка у контексті визначеної теми – святкування 1020-ліття з часу хрещення України-Руси.

Євген Сверстюк

1000-ліття хрещення, яке ми відзначали двадцять років тому, це була справді дата для кожної нації і, якоюсь мірою, це був прорив в ідеологічній блокаді релігії. Звичайно це було проведено чисто формально на рівні тодішніх можливостей і з дозволу начальства і, більше того, це було за інструкцією зверху. Якби не було такої інструкції то та російська Православна церква, яка фактично представляла релігійне життя в СССР не піднялася до сміливості святкувати 1000-ліття хрещення. Зараз піднімається питання про святкування 1020-ліття хрещення. Це є та некругла дата, це штучно поставлене питання, судячи з усього з чисто політичних міркувань, власне зудячи з того, що ця ініціатива йде з Москви. Там саме придумано отакий привід. Це можна прийняти, оскільки ніколи не завадить нагадати народові, що він є християнським, і ніколи на завадить нагадати, що той хто є хрещений повинен і поводитись як хрещений, бути християнином і культивувати християнські цінності.

Кор.

Відомо, що християнські конфесії в Україні не завжди виявляють увагу та позитивний настрій одні до одних. Чи може ця знакова дата стати певним стимулом до спільного діалогу та об’єднання різних конфесії у реалізації ключових проектів?

Євген Сверстюк

То є нагода зустрітися усім християнам, а нині є дуже багато конфесій у християнстві і в нас вони мають свободу зустрітися усім і поговорити про найважливіше. Як вони можуть нині створити, як тепер кажуть, привабливий проект для привернення уваги молоді до християнських традицій, історії, цінностей. Це була б дуже добра нагода, але це можна реалізувати тільки при умові, коли подавати людям христянство, як християнські цінності а не як нагоду для якоїсь політичної пропаганди і політичної кон’юнктури, якою вона б не була. Нині можна було б поставити дуже важлві для народу, для молоді і для старших і, навіть для політичних партій, важливі духовні орієнтири, ті орієнтири, які можуть підняти людей від споживацьких інтересів до вищих духовних вартостей.

Кор.

Безумовно, хрещення України-Руси та християнська місія у нашому домі впродовж віків мала неабияке значення, наголошує Євген Сверстюк.

Євген Сверстюк

Фактично це з’язано з нашою культурою, писемністю, історичними пам’ятками, з нашими національними поетами з їх творістю — тими опорами яких тримався український народ у найтяжчих випробуваннях за свою історію. Бо важко уявити як міг би вижити в умовах тоталітарної деструкції і примусового атеїзму народ без віри в Бога, без християнської святині в душі, без того глибинного, що жило в нього, що давало сили протистояти.

Кор.

У контексті цієї програми хочемо торкнутись ще одного питання. Чимало політиків та церковних ідеологів, беручи до розгляду подію хрещення України-Руси, ставлять особливий акцент, вивищуючи ідеологему дружби трьох слов’янських народів. Хоча християнство не знає кордонів та меж у взаємоповазі та любові.

Євген Сверстюк

Я думаю, що прийняття християнства це об’єднання народів на грунті християнської культури і це має світовий мастаб. Християнська релігія є універсальна і світова. Якщо ж говорити про об’єднання якихось окремих народів, то це є профанація цієї високої ідеї християнської, яка за своїм духом і масштабом є універсальною. Чи об’єднувало християнство, скажімо православні народи, чи роз’єднувало, чи православ’я об’єднувало чи роз’єднувало — це питання не таке просте. Фактично Україна і Росія мала зовсім різні моделі православної віри. Починаючи від часового розмежування, коли Київська Русь прийняла християнство, то Московська Русь не прийняла і навіть не знала, і коли в московії було запроваджено християнство, то це вже було не зовсім те, о в Києві. Це була якась візантійська модель, яка не мала глибинного свого власного коріння. Через те вона там носила дуже формальний характер, дуже швидко зрослася з державою і з політикою. В той чс коли в Україні воно завжди носило народний характер, воно витримувало без усякої підтримки держави, і навіть всупереч тиску держави. Я думаю воно витримувало той характер і в 20 столітті.

Кор.

Далі прагнемо з’ясувати – чи виробилась впродовж віків яскрава домінанта українська християнська, у якій духовній практиці та філософих засадах знаходимо її?

Євген Сверстюк

Християнство в Україні є дуже своєрідним, дуже глибоким. Принаймні настільки глибоким, що воно не допускає ворогування конфесій. Досить толерантне ставлення до греко-католиків, римо-католиків, протестантів різних. Тому, що для української ментальності християнська домінанта судити по тому, що дерево родить, судити по плодах є головною. А не по тому, що людина говорить, що вона заявляє. Фарисейство тут є, бо це давній гріх різних культур, але фарисейство не культивується.

Кор.

На завершення сьогоднішньої зустрічі запитуємо пана Євгена Сверстюка, яке архізавдання стоїть перед українським християнством на сучасному історичному етапі?

Євген Сверстюк

В з’язку з жахливим матеріалізмом у нинішньому образі споживацького суспільства християнство має об’єднуватись, має знаходити свої форми протистояння, самозахисту, але цього мало. Християнство має бути активним і ми повинні підтримувати усі форми активності, якщо вони є дійсно релігійними і християнськими і ми повинні боротися проти усіх форм профанації християнської ідеї з боку різних політиків, ділків корисливих, організаторів усіляких шоу, що цілком підмінює християнську ідею і профанує її. Боротьба з профанацією христянства, із лжепророками нині є надзвичайно важливою проблемою. Фактично, кожен має це робити, кожна церква має це робити. І кожна церква повинна боротися проти того, щоб її політично використовували, тому що політичне використання це є проблема сезону, а життя церкви це є проблема культивування вічних вартостей і смислу життя.

Підготував Володимир Качур. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.