До 75-ї річниці Блаженнішого Любомира Кардинала Гузара, Глави Української Греко-Католицької Церкви, Верховного Архієпископа Києво-Галицького. 29.02.2008

( розмір 5.84 MB )

Кор.

Шановні слухачі! 26 лютого Главі Української Греко-Католицької Церкви, Верховному Архієпископу Києво-Галицькому Блаженнішому Любомиру Гузару виповнилося 75 років! Всі працівники Радіо „Воскресіння“ та наша багаточисельна аудиторія у ці дні приєднується до щирих привітань Патріарху з нагоди ювілею. Наш редактор Володимир Качур зустрівся з Блаженнішим Любомиром у Києві.

17 жовтня 1996 р. з часу призначення вас єпископом—помічником колишнього Глави УГКЦ Любомира Івана Крдинала Любачівського ви дефакто стали керувати Церквою, тобто організмом, який має своє продовження на світових просторах. Минуле єпископа—помічника Глави УГКЦ було особливим — 18 років про ваші єпископські свячення з різних причин не згадувалось, і враз несподівані зміни.

Блаженніший Любомир

Треба йти в історію минувшини. Слуга Божий Патріарх Йосиф дуже турбувався ситуацією Церкви в Україні. Він у 1963 році приїхав до Рима і звідтам почав діяльність в користь нашої Церкви. Дуже багато він зробив для нашої Церкви на поселеннях, хоч би своїми подорожами, відвідинами усіх наших поселень, де він багато громад відвідав, багато людей зустрів. Крім того, він почав дуже сильну видавничу акцію, започаткував те, що сьогодні є Український католицький університет, розгорнув велику діяльність на терені наших поселень, єпархій поза межами України. Але він дуже цікавився, цілком природньо, переживав усім тим, що діється в Україні і турбувався, що там буде. В його планах також була включена думка про забезпечення майбутнього України особливо на випадок якоїсь більшої зміни, якоїсь більшої небезпеки, коли б органи КГБ, компартії так рішуче приступили до праці, щоб винищити цілковито усю єрархію нашої Церкви і велике число духовенства. Така небезпека була.

Кор.

Чи можете більш детально зупинитись на сформованому плані Патріарха Йосифа, яку роль у його думках відводилось особисто вам? Також цікавим є те, наскільки активно Ватикан дивився у бік УГКЦ? Чи мав він нагоду вести переговори про підпільну Церкву з урядом компартії Радянського союзу?

Блаженніший Любомир

То були сімдесяті роки, коли у Ватикані стала популярною так звана Східна політика — нагода спілкуватися із радянським режимом і небезпека така була — які вимоги поставлять радянські власті, чи вони не зажадають щоби Ватикан стримав чи зменшив до мінімуму або майже взагалі знівечив так як би вони хотіли будь—яку діяльність греко—католиків в Україні чи взагалі на території совєтського союзу. І тоді блаженніший рішається на такий крок, що він трьох нас святить на єпископів для України. Ми не мали занимати ніяких постів на поселеннях, чи близько нього, чи далеко нього, були виключно подумані для України на випадок потреби.

Кор.

Наскільки конфіденційною була інформація про архієрейські свячення трьох греко—католицьких священиків? Яке коло людей знало про єпискпоську хіротонію Любомира Гузара, Степана Чміля та Івана Хоми?

Блаженніший Любомир

Дуже мало хто знав, бо це не було важливе. Важливим було те, що такі люди були. Ми не мали жодної діяльності в місцях побуту. Навіть як хтось знав, то забував про це. Ми в ніякий спосіб не виступали, не пригадували людям що таке щось є. Чому я це все згадую. Бо інколи люди думають, що це було якесь велике терпіння що стільки років ми були єпископами і апостольська столиця знала, що ми є єпископи, дехто думав що це якийсь такий промах проти апостольської столиці. Вона офіційно також заперечувала але признала, що дефакто були нормально висвячені єпископи. Ми ніяк не відчували якогось жалю до будь—кого, що ми не сповняємо уряду, чи не маємо тої, скажім, людської хвали, слави, що дуже часто зв’язане з таким урядом. Дехто пізніше думав, о яке то старшне терпіння. Воно взагалі не було жодним, ніяким терпінням. Ми знали, що ми робили, покійний Блаженніший знав що він робив. Якогось жалю чи болю абсолютно не було.

Кор.

Одак у 1993 році вам таки судилося приїхати в Україну і Господь Бог щодо вас теж накреслив особливий план. Як починалось служіння на рідних теренах?

Блаженніший Любомир

Ми були покликані до активної служби в Україні вже аж п’ять років після звільнення нашої Церкви в Україні з дуже особливих обставин. Було потрібно для покійного святої пам’яті Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського помочі. З нас трьох один вже був давно помер. Лишилися тільки владика Іван Хома і я. Був отець Степан Чміль, він помер досить швидко і похоронений в крипті собору Святої Софії. Владика Іван Хома залишився в Римі як представник нашої Церкви там. Перш усього я був екзархом у Києві, це було на початку червня 1996 року була інтронізація тут першого екзарха. Бо вже перед тим Блаженніший Мирослав Іван , який турбувався також цими територіями, такзваних східних, північних, південних областей вже був назначив отця Рафаїла Турконяка, монаха студійського уставу бути таким адміністратором на ці території, але треба було єпископа. І тоді Синод при кінці 1995 року вирішив мене поставити на це місце, як єпископа—екзарха сюди до Києва. Я прийшов сюди на початку червня 1996 року і був до половини жовтня.

Кор.

Проте у цей рік владика Любомир Гузар несподівано обіймає посаду єпископа—помічника Глави УГКЦ, тобто стає правою рукою Блаженнішого Мирослава Івана Кардинала Любачівського. Вернімось у цей час.

Блаженніший Любомир

Тоді у жовтні через слабість покійного Блаженнішого треба було йому помочі, але були певні труднощі, такі внутрішні труднощі, і тому я став помічником але з дуже широкими правами. То були такі права надані, які помічникам не надаються, бо така була ситуація дуже складна внутрі нашого Синоду. Апостольська столиця, а навіть особисто Святіший отець був дуже зацікавлений, щоби дати нашій Церкві більш ефективний орган діяння, щоб той Синод справді розвивався і тоді мене покликано до активної служби. Я був покликаний з виразного наказу самого Папи. Він сказав: « Я визнаю, що ці дві особи, (значить владика Хома і я), є важно свячені» і звернувся до Синоду через Кардинала Сільвестріні, щоби призначили нам завдання.

Отже спочатку це було завдання в Києві, а пізніше вже в жовтні після певного процесу, коли наросла така внутнішня трудність, коли треба було щось зробити, Апостольська столиця доручила Блаженнішому запропонувати собі помічника, якому були би надані дуже широкі права. Блаженніший поставив дві кандидатури і тоді Синод вибрав мене.

Кор.

Чи мали ви право приймати рішення, оминаючи чинного Главу УГКЦ Блаженнішого Мирослава Івана Кардинала Любачівського?

Блаженніший Любомир

Ситуація не була дуже легка бо з одної сторони я мав дуже широкі права, а з другої сторони остаточно Блаженніший завжди залишався в уряді. Він уряду не зрікся і не думав зрікатися і дуже правильно це робив, а я мав практично виконувати всю роботу і всю відповідальність. Для мене це була досить така трудна ситуація, по—людськи кажучи не дуже така найприємніша. Бо з одної сторони я мусів робити усі рішення, бо в кожній справі відкликуватися до Блаженнішого було не практично, його було би дуже мучило. Він, Богу дякувати умово, я думаю майже до смерті був свідомий, але все ж таки йому справляло це трудність через стан його здоров’я займатися тими справами. Я де в чому з ним радився, але мушу щиро признатися, що я дуже багато справ вирішував самостійно. На що я мав повне право, але треба зрозуміти, для мене то не була приємна чи легка ситуація.

Кор.

Коли Блаженніший Мирослав Іван Кардинал Любачівський помер, а це сталося15 грудня 20008—го року, відповідно до церковного правила владика Любомир Гузар стає адміністратором, а на прикінці січня 2001—го було скликано Синод УГКЦ, який мав вибрати верховного архієпископа на місце покійного Кардинала Любачівського. Тоді то сьогоднішнього главу УГКЦ вибирають Верховним архієпископом і він очолює Церкву.

Ваше Блаженство, яким чином проходив процес адаптації у новому керівному статусі? Ви користали із набутих знань поза межами України чи посада єпископа помічника, яку ви щойно обіймали, додавала впевненості в управлінні Церквою?

Блаженніший Любомир

Бачите, життя так укладається дивно, що людина ніколи не знає до чого життя її підготовляє. Покійний Блаженніший Патріарх Йосиф, також літа минали і йому ставало щораз трудніше самому здійснювати багато його завдань і тоді він доповнив Львівську капітулу, яка остаточно формально пізніше була заснована в теперішньому вигляді в половині 19 столітя. Членів капітули передбачається 10. Блаженніший назначив, якщо не помиляюся, шість членів зза кордону і ми йому допомагали. То значить раз на тиждень ми сходилися, там Блаженніший лишав нам стільки різних справ, які ми обговорювали і пропонували пізніше певні розв’язки, які він або сам виконував, або нам поручав, там де можна було тими речами зайнятись. Це мені дало, до великої міри, погляд в життя Церкви може з такої точки погляду єпископа. По тих справах, в яких ми допомагали Блаженнішому , які до нього належали, давали нам поняття які проблеми. Розуміється, що все це було обумовлене фактом, що та капітула діяла в Римі, поза межами України. Так би мовити про Україну, найбільше що ми могли зробити, то є збирати інформацію.

Кор.

Чи можете більш детально змалювати коло питань, які ви розв’язували спільно з Блаженнішим Йосифом і яким чином церковний уряд, що знаходився у Римі впливав на діяльність Церкви в Україні?

Блаженніший Любомир

Ті єпископи, які були тут на місці владика Сетрнюк і інші вони ж були вповні управнені розв’язувати і вони це добре робили, отже, ми могли тільки довідуватися що діяється. Багато дільше ми не могли щодо України, а головно займалися справами, які були зв’язані з нашими поселеннями з нашою Церквою поза межами України у, так званому, вільному світі. Але все ж таки це дало такий певний вгляд в проблематику. Коли я приїхав в Україну і вже залишився тут в дев’ядесять третьому році я був більше заангажований при семіарії та й в монастирі. Коли ж прийшла моя черга і та відповідальність впала на мене, не було легко розуміється. Треба було дуже багато вчитися в нових обставинах. Боже милосердя рятувало, знаходилися люди, які допомагали у свій спосіб в мойому незнанні, допомагали розв’язувати багато різних проблем, які я старався так як вмів, як знав, порадившися тут чи там, засягнувши поради з різними священиками, також з мирянами. Старався пізнати ситуацію ну і розв’язувати.

Кор.

Ваше Блаженство, думаю було б доречно назвати слабкі місця та зупинитись на тих недопрацюваннях, які через часову призму, мабуть виглядаюьть очевидними.

Блаженніший Любомир

Напевно замало уваги присвячував священикам, замало відвідував парохії, так солідно відвідував, може замало уваги присвячував семінарії. Мені дуже жаль, що я більше не зробив у тому напрямі і Церква потерпіла на тому, можна було краще зробити. Треба було краще зробити, але пізніше різні поїздки поза Україну пов’язані з урядом верховного архієпископа. Чи вівдвідини, чи такі прямо урядові справи до полагодження. Ще на початку єпархія наша львівська не була поділена, вона мала десь мільйон сто тисяч вірних. Щоби навіть зустрітися з усіми священиками мені часу не ставало. Навіть не всі церкви Львова відвідав. отже ми пережили, перетривали завдяки добрим священикам, добрим людям, які терпеливо надолужували, де я не міг зробити, з терпінням то зносили, багато самі добра зробили, а багато залишилося незробленим. Може від чого сьогодні ми ще терпимо.

Підготував Володимир Качур. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.