Наталя Ліпська — про розвиток волонтерства у справі догляду за онкохворими дітьми. 14.03.2008. За участю Л. Пуги.

( розмір 3.68 MB )

Кор.

Дорогі слухачі, За рівнем захворюваності дітей на рак Україна посідає одне з останніх місць у світі, проте рівень смертності перевищує аналогічні світові показники, що свідчить про суттєві проблеми у виявленні, обліку та наданні медичної допомоги дітям зі злоякісними пухлинами. В боротьбі з раком об’єднують свої зусилля самі діти, їх батьки та лікарі. І в цьому на допомогу і дітям, і лікарям приходять волонтери: постійною працею, добрим словом, співчуттям та співпереживанням. На Заході підготовка «агентів служби добрих послуг» здійснюється вже не одне десятиліття. В Україні ж організований волонтерський рух з’явився відносно недавно При Київському міському центрі соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді вже кілька років працює Центр волонтерського руху. Працю волонтерів організовує міжнародний благодійний фонд Карітас України, зокрема через програму «Розвиток волонтерства» і не має значення в якій саме волонтерській організації працює людина з доброю волею, головне, що в неї відкрите серце. Вона хоче допомогти — і допомагає, її життя наповнене теплом і любов’ю, співпереживанням та радістю. Це — справжнє життя.

Сьогодні гостями студії Радіо Воскресіння є волонтери, які працюють з хворими на рак дітьми в у відділенні гематології Львівської обласної спеціалізованої клінічної лікарні. Це студентки українського католицького університету. Під час нашої розмови до нас приєдналися наші гостя. Що вас привело в цей рух і що вас затримало?

Софія

Що мене змусило стати волонтером? Це, мабуть, бажання допомогти і щось добре робити для людей. Коли ми дізналися, що набираються волонтери, які мають допомагати діткам хворим на рак, у мене з’явилося якесь таке відчуття, що я можу і хочу це робити. Потім, коли познайомилася з самими дітками, вони мене почали надихати і щоразу хотілося приходити до них, до тих очей, які показують як треба боротися за життя, як йти по ньому.

Дара

Я також з Українського католицького університету. Спочатку нас зацікавило те, кола до нас прийшли дві дівчини і, звертаючись до нашого потоку, розповіли що таке рак, про це відділення і, взагалі, що таке волонтер і для чого потрібно це робити. Перше враження було таке, що люди дійсно хочуть тебе бачити і чекають. Потім ми почали ходити у відділення і коли побачили ті очі, які дивляться на тебе з надієї. Вони такі, наче все життя чекали на тебе. Коли ти бачиш як сумна дитина стає веселішою і життєрадісною, то це надихає і щораз більше хочеться приходити.

Кор.

Що саме ви робите, чим займаєтесь із дітьми?

Дара

Переважно ми розмальовуємо, ліпимо часто з глини, також вирізаємо. Ми придумали способи, щоб зацікавити їх малювати. Коли розмальовуємо, то діти усі у фарбі, але вони задоволені, усміхаються. Бачимо, що їм це подобається. Часом буває що вони не хочуть робити того, що ми їм пропонуємо, ми просто спілкуємося, намагаємося, щоб їх «розкрутити» на розмову. Тому що такі дітки є досить замкнутими, але коли вони все-таки йдуть на таку розмову, то це справжній подарунок, який, мабуть, найкращий у такій праці.

Кор.

Що би ви сказали тим молодим людям, які, можливо хотіли би бути волонтерами, але бояться тієї самої відповідальності і бояться що вони чогось не зуміють зробити. Що би ви їм сказали?

Софія

Я би їм сказала щоб найперше вони задумалися чому вони хочуть це робити, щоб вони усвідомили, чи все ж таки будуть мати силу волі на те. Але спроба все ж таки має бути.

Дара

Я би просто сказала — приходьте, самі побачите. Не все так страшно і погано, як вам розказують. Людина, яка прийде один чи другий раз, і яка дійсно хотіла прийти, просто боялася, щоб вона побачила.

Кор.

Для тих людей, які ще не впевнені, що хочуть цим займатися, можливо є ще вихід приєднатися до якихось акцій, які окремо відбуваються. Або акція «Свяий Миколай» чи до інших?

Наталя Ліпська

Я є волонтером вже близько двох років, а також директором благодійного фонду «Крила надії» і координатором волонтерського Центру по роботі з важкохворими дітьми. Чому я акцентую «важкохворі діти», тому що не тільки онко. У нас бувають різні діти, котрі мають інші супутні діагнози. Ті діти, що виліковуються і йдуть додому, їм потрібна подальша підтримка для адаптації в житті. Дитині потрібна допомога. Якщо я відчувю у своїх силах, що я можу щось для цієї дитини зробити, я це зроблю. Люди, котрі приходять до нас в центр не йдуть відразу у відділення. Якщо ви прийшли сьогодні ще не означає, що завтра підете у відділення. Ми проводимо навчання тому, що ви можете нанести психологічну травму як собі, так і дитині. У нас є розроблена певна структура, семінари де ми обговорюємо різні теми. Перше — це знайомство, як працювати з дітьми, дуже цікавий аспект, як працювати з батьками, лікарями. Тому що це люди, котрі роблять свою роботу, дуже часто нам не зрозумілу. Нажаль у нашій державі є зараз негативний образ лікаря, але я можу сміливо заявити, що ті лікарі, з якими я спілкуюся щиро переживають за своїх пацієнтів і кожна втрата, це дуже болюча рана для них. Звичайно перед тим, як до нас люди ідуть у відділення ми проводимо навчання. Ми, безумовно, обговорюємо тему втрат тому, що нажаль поки що немає стовідсоткового лікування. Ми з цим стикаємося тому люди мають бути до цього готові.

Кор.

Чи є у нас центри реабілітаії онкохворих дітей?

Наталя Ліпська

Спеціалізованих центрів реабілітації онкохворих дітей на даний момент в межах України я не знаю.

Кор.

Як ви хочете привернути увагу громадськості до цієї проблеми онкохворих, зокрема онкохворих дітей.

Наталя Ліпська

Ми плануємо це робити постійною акціює. Ми її назвали «Я маю надію» і хочемо показати що, якщо дітям поділити хто що може. Хтось може фінансово, допоможіть фінансово, хтось може розповсюдити інформацію — поширте цю інформацію, хтось може прийти і побавитися з цими дітьми, подзвонити, привітати з днем народження, відправити СМС-ку «Ти для мене важливий». Це елементарні речі, але вони дуже від цього тішаться, адже успішність лікування залежить від психологічного стану 50 на 50. У нас бувають випадки, які би не були майстерні лікарі, але якщо дитина не хоче боротися — вони не можуть допомогти. Вони так і кажуть: дитина не хоче боротися. Дитина мусить боротися. У нас є приклад дівчинки, котру три рази списували, вона жива. Її мама мені сказала одного разу. Одного разу вона мені каже: «Напевно сьогодні помру». Там дійсно була критична сиуація, але там треба було походити. Вона каже: «Мамо піднімай мене і підемо гуляти по коридору» . Оця сила волі і сила духу! Я дуже захоплююсь цією дитиною.

Кор.

Що кожна людина може дійсно зробити для цих дітей і куди їм звернутися?

Наталя Ліпська

Що можна зробити? Приєднатися до напрямку Ар-терапії. Як це виглядає. Ви можете прийти і запропонувати свою допомогу. Тобто — я можу раз на тиждень, або раз на місяць дві години часу позайматися з дітьми у відділенні. В якому відділенні? Конкретно. Так формуються наші волонтерські групи. Інший варіант — я маю папір. Вам потрібен папір?

— Так нам потрібен папір.

— Я маю фарби. Вам потрібні фарби?

— Так, нам потрібні фарби.

Звичайно, дуже великий напрямок є коли ми збираємо гроші на ліки. Тобто можна написати, або подзвонили, або написати чи сказати: я можу виділити певну суму. До кого мені звернутися. У мене лікувалися брат, сестра, у мене залишилися такі медикаменти. Вони вам потрібні? Дуже часто буває, що залишається один флакончик, а цей флакончик може коштувати, скажімо, тисячу доларів і він потрібен, власне, сьогодні у Львові, чи у Харкові, чи в Миколаєві, чи в Києві. Дуже часто ми таким чином дістаємо надзвичайно рідкісні ліки. Часом після лікування лишаються шприци, витратні матеріали, якщо вони вам не потрібні, це так само можна передати. Інший напрямок — ми можемо щось зробити для відділення. Ми завжди володіємо інформацією, що потрібно у кожному конкретному відділенні.

Кор.

Зрештою, я думаю, якщо людина захоче допомогти, майстер може прийти і запропонувати свої руки — щось відремонтувати.

Наталя Ліпська

Передали якісь меблі, але їх треба зібрати. Мама є увесь час біля дитини і немає кому це зробити. Вимити вікна, щоб це робила не мама.

Кор.

Якщо є люди з доброю волею, куди саме їм потрібно звернутися?

Наталя Ліпська

Звернутися можна у Карітас-України, крім того можна завжди подзвонити мені на мобільний телефон: 80504307188 — Наталя. І спитати що, де, як. Зараз підібралася чудова команда, я сподіваюся, що вона буде збільшуватися. Щодня ми набираємося досвіду, робимо щось нове, щодня ми на крок ближче до нашої мети. А метою нашою є щоб ці діти відчували себе потрібними суспільству, щоб ці діти і родини відчували, що у них хтось є за спиною, що вони є не одні. Коли їм потрібна підтримка — ми тут, позвоніть ми прийдемо.

Записала Лідія Пуга (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі, Суспільне служіння. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.