Розповідь про роботу 1 Всеукраїнського з’їзду військових капеланів Української Греко-Католицької Церкви а також про проблеми організації душпастирської опіки військовослужбовців

( розмір 5.91 MB )

Кор.

Дорогі радіослухачі, 13 грудня закінчив свою роботу І Всеукраїнський з’їзд головних військових капеланів УГКЦ. У з’їзді взяли участь представники Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Внутрішніх військ України та Державної прикордонної служби України, а також головні військові капелани усіх єпархій УГКЦ. Спеціальним гостем на з’їзді був представник Міністерства оборони Німеччини.

З’їзд мав на меті обговорити актуальні питання організації душпастирської опіки військовослужбовців, поділитися здобутими напрацюваннями у цій галузі, а також виробити стратегію подальшого розвитку військового душпастирства та розпочати підготовку до проведення першого Всеукраїнського паломництва до Зарваниці.

Про мету проведення з’їзду о. Любомир Яворський, референт для Збройних Сил України Відділу у справах душпастирства силових структур України спеціально для слухачів радіо «Воскресіння» сказав таке

О. Любомир Яворський

Цей з’їзд перший головних військових капеланів, він для нас був такою історичною датою. Тому що ще ніколи в історії УГКЦ не було подібного з’їзду. Ми знаємо, що були уже співпраця різних єпархій з військовими формуваннями. Але цей з’їзд для нас був визначним для того, щоб ми могли подивитися, один з одним зібратися, поспілкуватися. І тут, власне, ця наша ціль — навчитися разом спілкуватися, співпрацювати. Отож ми ніколи не могли похвалитися тим, що ми могли бути разом, колегіально. Для того виникла ідея створити колегію головних військових капеланів. Це був перший крок і перше завдання з’їзду — створити колегію головних військових капеланів. Це був би орган дорадчий відділу. Це була б колегія, яка має у собі 15 – 20 людей, але вони мають на собі відповідальність за розвиток військового капеланства. Тобто ми маємо представників кожної єпархії, кожної частини України, і ми тоді уже володіємо інформацією, який є стан, які є перспективи у тій чи іншій єпархії. Ми можемо це колегіально разом робити. Тому цей з’їзд мав першу таку мету — зібрати головних військових капеланів. Пізніше створити внутрішню організаційну структуру капеланського служіння. Тобто ми маємо стратегію розвитку військового душпастирства, але також на сьогоднішній день ми маємо схему, як виглядає наша структура військового душпастирства. Ми маємо патріархію, тому що ми є у патріархії УГКЦ. Патріархія має відділ по взаємодії зі збройними силами України. І уже від відділу відходять різні департаменти, де, наприклад, маємо колегію. Тут ми маємо співпрацю із семінаріями. Це для нас дуже основне, щоб можна було залучати уже від початку семінаристів до співпраці. Тут ми маємо різної форми оргкомітету організації. То на сьогоднішній день. Але також є і стратегічні вкладення.

Кор.

А зараз ви матимете нагоду почути, як саме Міністерство оборони оцінює важливість проведення такого заходу. Про це розповість підполковник Руслан Коханчук, представник Департаменту гуманітарної політики Міністерства оборони України.

Руслан Коханчук

Перше, що хотів сказати, те, що якщо є з’їзд, отже є якась робота. Отже є потреба в тому, щоб зустрітися і обговорити вже її результати. Обговорити ті проблеми, з якими стикається церковнослужителі, священослужителі при задоволенні духовних потреб військовослужбовців зокрема. І тому звичайно і наші очікування в тому, що буде вироблена якась спільна позиція щодо вичленення основної проблеми і буде з’ясовано, що можуть вирішити душпастиріт на своєму рівні самі, а зчим вони можуть звернутися, з чим Церква може звернутися до Міністерства оборони і воно своїм втручанням узлагоднить, вирішить ту чи іншу проблему. І то я думаю основна така ідея першого з’їзду. Бо звичайно ми б хотіли більш активної ініціативи зі сторони Церкви до Міністерства оборони щодо задоволення прав своїх віруючих греко – католиків в збройних силах України. Я розумію, якщо хлопець із Західної України служить там же, на території заходу України у військовій частині, то йому менше проблем із задоволенням своїх потреб. А хлопці, які вилучені з культурного, мовного середовища, зокрема, наприклад, у Севастополі чи там десь у Донецькій області, у Луганській, то їм дуже важко. І греко – католицький священик — це нагадування їм про їхнє життя, яке було того, як. Хоча ми звичайно свідомі, що не лише солдати потребують греко – католицьких священиків. Дуже велика частка офіцерів, контрактників, які також є греко – католиками, хотіли б мати контакти. У цьому плані дуже добре, що з’їзд зібрав головних капеланів з усіх єпархій УГКЦ. І то зрозуміло, що рівень проблем одних буде інший від рівня проблем з іншого регіону звичайно. Але якісь поради одне одному… Дуже ми вдячні, що нас запросили. Бо ми будемо бачити дійсно той біль і проблеми, які відбуваються у такому важкому, я вважаю, важкій такій галузі.

Кор.

Після проведених дискусій учасники з’їзду головних військових капеланів УГКЦ виробили такі пропозиції щодо організації військового капеланства в УГКЦ:

• задля покращення співпраці між різними єпархіями та Відділом Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур та для обговорення актуальних питань розвитку військового капеланства створити Колегію головних військових капеланів;

• розробити окремі положення про Колегію головних військових капеланів, про організацію військового капеланства у єпархіях, про загальну структуру військового капеланства в УГКЦ;

• провести наступного року перше Всеукраїнське військове паломництво до Зарваниці.

На початку з’їзду у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці, що розташований на території майбутнього Патріаршого центру УГКЦ, було відслужено Архиєрейську Божественну Літургію, яку очолив Преосвященний Владика Михаїл (Колтун), керівник Відділу у справах душпастирства силових структур України . По закінчені Літургії учасники переїхали до м. Обухова (Київська обл.), де після обіду розпочався сам з’їзд.

З привітальним словом до учасників звернувся Блаженніший Любомир, Глава Української Греко – Католицької Церкви. Предстоятель УГКЦ у своєму слові зокрема привітав о. Йоахима Сімона, представника Німецького військового ординаріату, декана у закордонних справах, та у його особі подякував за фінансову допомогу для проведення цього заходу керівництву ординаріату і нагородив його спеціальною грамотою.

Після цього було заслухано доповіді представників Департаменту гуманітарної політики Міністерства оборони України. Доповідачі, відзначаючи позитивні кроки у справі забезпечення релігійних потреб військовослужбовців, називали також і наявні проблеми: відсутність законодавчої бази, необхідність Церкві підготуватися до нових умов капеланського служіння, які наступають після переходу армії на професійну основу та закликали представників Церкви активніше пропонувати свої ініціативи у справі налагодження капеланського служіння.

«Чи є на вашу думку відсутність базової законодавчої бази, яка би врегульовували присутність священика у війську, перешкодою для розвитку капеланського служіння?» — таке запитання ми поставили підполковнику Руслану Коханчуку, представнику Департаменту гуманітарної політики Міністерства оборони України.

Руслан Коханчук

Колись у 1996 році отець Володимир Сичак, який був на посаді референта позв’язках із сім’ями військовослужбовців і Львівському гарнізоні, в штабі Західного оперативного командування, а займався практично душпастирюванням, то він тоді у своїх методичних рекомендаціях, які тоді були розроблені, окреслив два етапи, які ми мусимо пройти. Перший етап — це нештатне задоволення релігійних потреб. А другий — штатне, тобто те, що ми називаємо військовим капеланством. Що вам сказати? Може так статися, що ми зупинимося на цьому першому етапі і ніколи у нас військового капеланства не буде, бо так от оце покоління затнеться і все. Тому мусимо працювати у тому, що є. Краще чи не краще, мені здається, особисто мені, що звичайно краще, коли це питання законодавчо унормоване. Але будь – яке явище стає законом тоді, коли прояви цього явища стають настільки масовими, що виникає потреба його унормувати. Закон — це з однієї сторони як початок і все ж таки як якась проміжна фаза, не скажу завершення, проміжна фаза констатацій чогось, що вже відбувається. Краще, щоб воно відбувалося ось так. Трапилося із директивою Д26, яку міністр оборони минулого року підписав. Є проблема у задоволенні релігійних потреб? Так, є. І є запропоновані шляхи їх мінімізації.

Кор.

Дещо інші акценти ставить Блаженніший Любомир у коментарі для присутніх працівників ЗМІ. Главу УГКЦ у перерві між сесіями запитали, чи готове керівництво держави піти на зустріч Церкві і офіційно ввести інститут капеланства?

Блаженніший Любомир Гузар

Я вже скільки пам’ятаю, більш як 5 – 6 років, спілкувався з різними відповідальними державної влади, і ми старалися представити потребу капеланства. І старалися пояснити ті труднощі, які вони представляли як перешкоду. Старалися пояснити, що це не є перешкода. Я б сказав, доволі неуспішно, нажаль. Так що те, що було сказате, я нажаль мушу ствердити, тому що так воно є. Це є одна із тих ділянок, які для нас є нові. Бачите, дуже багато відповідальних людей, що є сьогодні справді відповідальними за якісь аспекти життя приготовлялися до своєї кар’єри за совєтських часів. І мають дуже часто іакі способи думання совєтські. І це є дуже великою перешкодою. Тому я кажу, що треба великого терпіння, поволі, але крок за кроком переконувати їх, як повинно бути в такій державі, яку ми хочемо бачити. Та справа капеланства військового я бачу як одну із таких трудностей, яку ми зустрічаїмо. І треба над тим працювати. Це не є зла воля, на мою думку. Це є прямо брак знання, брак розуміння. Я може дам такий приклад: ніхто ніколи не заперечував в радянській армії потребу політруків. Значить була верховна система. Ми хочемо заступити тих комуністичних політруків духовенством, людьми, які поможуть тим воякам, які цього бажають і потребують, виростати як віруючі люди. І нам це виглядає самозрозумілим, але коли нажаль дивимося в історію і дивимося в те, що було, факти є такі, і ми мусимо це прийняти і старатися це змінити. Безумовно треба працювати, працювати, працювати, пропагувати, просвічувати великою мірою терпіння, зрозуміння, що, я повторюся, розходиться не про злу волю, розходиться про незнання, незрозуміння, яке треба перебороти, подолати.

Кор.

На з’їзді головних військових капеланів УГКЦ було представлено такі теми для дискусії:

• історію розвитку військового капеланства та задоволення релігійних потреб представили представники Міністерства оборони України;

• роль паломництва у житті військового представив колишній учасник паломництва, представник МВС України;

• про організаційну структуру Німецького військового ординаріату, його завдання та щоденну діяльність розповідав о. Йоахим Сімон.

Після завершення І Всеукраїнського з’їзду головних військових капеланів УГКЦ ми попросили о. Любомира Яворського відповісти на декілька наших запитань. Перше ми запитали про сучасний стан військового капеланства в УГКЦ.

Підготував отець Ігор Яців (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.