Розповідь про IV сесію Патріаршого Собору Української Греко-Католицької Церкви «Молодь у Церкві третього тисячоліття»

( розмір 5.67 MB )

Кор.

Від 13 до 17 серпня 2007 року в Пущі-Водиці під Києвом проходила IV сесія Патріаршого Собору. Тема Собору: «Молодь у Церкві третього тисячоліття». На Собор прибуло сто вісімдесят делегатів із тринадцяти країн світу з усіх єпархій УГКЦ з України, Західної Європи, Австралії та Америки, а також Росії і Казахстану.

Урочисте відкриття Собору відбулося 13 серпня 2007 року молебнем до святого рівноапостольного Володимира на Володимирській гірці у Києві. В такий спосіб Українська Греко-Католицька Церква не тільки відзначила чергову річницю хрещення України, але й підкреслила, що вона є Церквою Київської традиції, що бере свій початок від 988 року, з часу хрещення Київської Русі. У спільній молитві взяли участь Блаженніший Любомир, Глава УГКЦ, дев’ять архиєреїв, що вже прибули на Собор, та численні делегати Собору. У молитві до святого Володимира присутні благали про допомогу задля успішного проведення Собору.

Які враження від роботи Собору ректора Львівської духовної семінарії о. д-ра Святослава Шевчука, голови редакційної комісії 4 сесії Патріаршого Собору?

Отець Святослав Шевчук

Я брав участь у попередніх сесіях у різних якостях. Тут я представляв Львівську духовну семінарію Святого Духа, а відтак виконував обов’язки Голови редакційної комісії цього Собору. Я би сказав, що Собор відбувся успішно, якщо так образно можна висловитись, то Собор був подібний до вулика, де було дуже багато руху, часом навіть галасу, де все шуміло, бурлило, але в кінці—кінців зібрався мід. З кожної квітки нашої Церкви, з поселень, прилетіли бджоли, які щось із собою привезли. Таким чином, ділячись тим, що було привезено: з одного боку— довід, з іншого — потреби, проблеми, скажім, можна було зібрати оті медові соти, які і є підсумками того Собору, а відтак вони будуть тим необхідним кормом для того, щоб ним кормилися майбутні покоління, а душпастирі могли б використосувати цей багаж чи ці напрямні у своїй душпастирській діяльності. Я думаю, що Собор є завжди дуже важливою подією, церковною подією, де Церква відчуває перш за все свою єдність. Це є така нагода соборування, тобто спільного буття, спільного сопричастя. Я думаю, що особливо важливо, коли Собор присвячує свою увагу молоді, бо молодь це є той адресат, кому Церква повинна сьогодні передати скарб віри батьків, а з іншого боку— саме молодь сьогодні повинна взяти відповідальність за майбутнє своєї Церкви. Тому цей Собор і його тематика, я думаю, що були надзвичайно важливими, актуальними, і сподівання на цей Собор є дуже великі, оскільки усі учасники хотіли, щоб цей Собор оживив молодіжне душпастирство, а молодь почула себе любленою у Церкві, відчула увагу Церкви до себе, а відтак віднайшла своє місце, свою роль у церковному тілі. Для мене було дуже важливо почути, що потребує, чим живе сучасна молодь, тому що семінарія— це теж молодіжна спільнота. Для проводу, особливо для ректора, є дуже важливо, щоб ця спільнота була цікавою для самих семінаристів, щоб цікаво було бути у семінарії і щоб вона дала молоді усе те, що їм справді потрібно. Ми свідомі того, що виховуємо священиків навіть не на сьогодішній день — на завтрашній день. І тому сама ця увага Собору була скерована в майбутнє, і виховання священиків сьогодні і завжди повинне бути скероване у майбутнє.

Кор.

Урочисте відкриття IV сесії Патріаршого Собору продовжилося в приміщенні Українського дому, що на Європейській площі Києва. Із привітальними словами до учасників Собору звернулися Глава УГКЦ, представники християнських Церков і релігійних організацій в Україні та органів державної влади.

Кожен день Собору був присвячений окремій темі: покликання молоді та сучасний стан, молодіжне душпастирство, способи його реалізації та структури молодіжного апостоляту. Виголошено десять доповідей та дванадцять співдоповідей. Наймолодший учасник Собору приїхав з Одесько-Кримського екзархату (16 років). Найстаршому учаснику, який походить з Канади, на час проведення Собору виповнилося 75 років.

Як Владика Богдан (Дзюрах), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, як архиєрей, як секретар Патріаршого Синоду Єпископів, оцінюєте, чи справді Собор став гучним, конструктивним дорадчим голосом для Глави Церкви та Синоду.

Владика Богдан (Дзюрах)

В першу чергу я хотів би підкреслити, що для мене від самого початку справою великої ваги було проведення Патріршого Собору і Форуму молоді в Києві. Я вважав це не просто даниною якимось символам, але церковною необхідністю. Ми мусимо усвідомити собі своє коріння, мусимо повертатися до джерел нашого християнства і відновлювати звязок нашої Церкви із першоджерелом, звідки вона витекла. А вона витекла, власне, з київського християнства, із хрещення Святого Володимира. У ході історії оця ріка, яка пов’язувала нас із древнім Києвом, із українським Йордам — рікою Дніпром, була перервана в силу різних історично—політичних обставин. Зараз, коли Україна стала незалежною соборною державою, я вважав, що це є ділом великої ваги, щоби ми знову центр тяжіння повернули до Києва. Тому я дуже щасливий від того, що з Божою допомогою вдалося провести Собор у столиці нашої країни. Якщо казати ще про особисті враження, то для мене вони пов’язані з деякими символами, які дуже закарбувалися у моїй свідомості. Перший символ — це молебен біля пам’ятника Святого Володимира Великого на Володимирській гірці. Це була дійсно непересічна подія, надзвичайно важлива, цінність якої годі переоцінити. Те що ми, греко—католики, після більше, ніж двохсотлітньої відсутності в столиці нашої держави могли спокійно у великому зібранні, представленні усіх верств нашої Церкви, від єрархії до молоді, зібратися вільно, спокійно у стіп нашого учителя, хрестителя Руси—України, віддати Богові подяку — це є щоь надзвичайне, це великй дар Божий. Було дуже цікаво почути, як один із учасників Собору поділився своїми враженнями. З дуже великим зворушенням він поділився своїми враженнями, коли Блаженніший говорив проповідь і сказав, нав’язуючи до історичного минулого і до погляду в майбутнє, сказав таку фразу: «Ми зібралися тут, щоб подивитися назад і щоб побачити там наше майбутнє». Цей учасник Собору розповідав, що він стояв навпроти Блаженнішого, коли Блаженніший говорив цю фразу: «…подивімося назад, і ми побачимо наше майбутнє…» За плечима Блаженнішого був наш собор Воскресіння Христового на лівому березі, він там виднівся, і це було дуже символічно подивитися назад і там побачити майбутнє нашої Церкви на великій Україні. І це майбутнє ми дуже тісно пов’язуємо з тим собором, який будуємо на лівому березі в Києві. Це такий один символ, одне пережиття, яке дуже глибоко залишилося в пам’яті. Друге пережиття для мене особисто було надзвичайно сильне в Українському домі, там, де ще донедавна був музей Леніна. Під час урочистого відкриття Собору був запрошений хор хлопчиків і юнаків, і вони почали співати пісню «Благослови, душе моя, Господа». Було щось надзвичайно зворушуєче чути цю пісню величальну, яка возносилася до неба на місці, де ще донедавна пропагувалося безбожництво і войовничий атеїзм. Третій момент — це молитва в Крутах, там, де 300 юнаків своїм духом хотіли зупинити велику військову потугу чужинця. І їм це вдалося, хоч Київ був взятий, але Київ не був переможений. Наша держава не була знищена, між іншим, завдяки подвигу тих молодих хлопців, юнаків, студентів, гімназистів.

Кор.

Під час Собору діяло шість секцій: духовна формація і моральне виховання; соціальні проблеми та соціальне служіння; освіта та академічне душпастирство; молодіжні християнські організації, рухи та спільноти; молодь в парафії, військове та медичне капеланство; міжконфесійний діалог — сучасний виклик молоді. В кожній секції було опрацьовано відповідні пропозиції, які винесли на розгляд делегатів Собору.

Наскільки секційна робота була важливою ділянкою у роботі Собору? Таке запитання ми поставили о. Андрієві Нагірняку, модератору секції «Соціальні проблеми та соціальне служіння».

Отець Андрій Нагірняк

Я вважаю, що якщо б Собор взагалі не містив цієї частини, то він би не був Собором у самій суті цього значення, тому що при тому, що доповіді були дуже важливою частиною, вони задавали певний імпульс, певний напрямок, вони були дуже суттєво підготовлені богословсько і науково. Але без обміну думок, без справді пристосування цього напрямку, цього бачення, яке задавала доповідь, до реалій— Собор би не був Собором. Собор є в обміні, в зібранні різних думок, в обміні думок, в обміні досвідом, у тому, щоб спільно, Собором, виробляти якісь напрацювання. А це неможливо зробити без праці в секціях, де конкретні люди зустрічаються, де конкретні проблеми піднімаються, де конкретні пропозиції подаються у вирішенні тих чи інших проблем. Зокрема праця була так побудована, щоб ця рівновага між доповідями і секційними засіданнями була збережена. Більше того, можна сказати, що вони однаково важливі були. Якщо до обіду були доповіді, то після обіду — це від трьох до трьох з половиною годин було присвячено праці в секціях. Секції були різних напрямків. Це було шість напрямків, зокрема була соціальна секція, екуменічеа секція, парафіяльна, була духовна проблематика. Була секція, яка піднімала проблеми капеланства, академічного. Була секція, яка піднімала питання пасторальні у капеланстві медичному, військовому і т. д. Була можливість делегатам всім зацікавитися якоюсь конкретною проблематикою. Більше того, організатори Собору так заохотили делегатів, щоб від кожної єпархії, а від кожної єпархії було по 5-6 осіб, кожна особа йшла в якусь іншу секцію. Таким чином, єпархія могла скористати в цілості з усіх напрацювань. Тобто, кожна єпархія могла отримати результати кожної секції. Чим характеризувалася праця в секціях? У секціях ми з одного боку були сконцентровані на тих напрямках, які задавала доповідь. Наприклад: «Реалізація молодіжного душпастирства». Але кожна секція мала свій контекст. Наприклад, секція, у якій я був модиратором, говорила про реалізацію молодіжного душпастирства в соціальному служінні. І ми піднімали існуючі проблеми, які є внаших єпархіях, наших парохіях. Власне, у цій реалізації молодіжного душпастирства в аспекті соціального служіння. І шукали, які кроки можна запропонувати для вирішення тих чи інших проблем. Наприклад, існує проблема поширеності культури дошлюбних стосунків. Що б ви запропонували? Щоб ініціювати у нашій Церкві, можливо, власне, під патронатом Патріаршої молодіжної комісії рух, який є поширеним в усіх країнах світу — Рух чистих сердець, який пропагує дошлюбну чистоту і статеву стриманість. Конкретна якась пропозиція зразу є. Так само, як пропагування, наприклад, поширення руху «Віра і світло». Тобто конкретний приклад соціального супроводу сімей, у яких є неповносправні діти.

Кор.

На завершення IV сесії Патріаршого Собору УГКЦ відбулося підсумкове пленарне засідання, на якому було прийнято Соборову резолюцію. На урочистому закритті Собору 17 серпня 2007 року до його учасників звернувся Глава УГКЦ, після чого він урочисто проголосив IV сесію Патріаршого Собору закритою.

Як оцінює роботу Собору заступник Голови IV сесії Патріаршого Собору, одни із організаторів цього заходу Владика Ярослав (Приріз), Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобичцької єпархії.

Владика Ярослав (Приріз)

Собор, який відбувся скликанням глави, батька нашої Церкви, IV сесія Патріаршого Собору про молодь, на мою думку для Церкви нашої має величезне значення. У зв’язку з тим, що молодь не є тільки майбутнім, але молодь є теперішнім. І багато журналістів, на мою думку, ставлять запитання: чи молодь може змінити Церкву? Вони, можливо, очікували якоїсь сенсації з цього. Я не міг сказати: так, молодь може змінити Церкву, але тільки тоді, коли сама молодь зміниться в дорозі до Бога, тоді міняється Церква. Мені здається, що коли запитати, яку ціль ставить Собор. Понад усе Блаженніший скликав Собор, щоб почути молодь, їхню тривогу, їхню радість також. І, скажімо, я вважаю, що Собор виконав цю ціль. У зв’язку з тим, що Блаженніший почув, можна сказати, вселенськість УГКЦ. Були присутні люди з Аргентини, Бразилії, Канади, Америки, Австралії, з Європи: Німеччини, Італії. І так само були представники всіх єпархій, екзархатів нашої УГКЦ. Я був свідком, як праця була по групах і скільки інформації, скажімо, доносилося з різної секції також для того, щоб виносити різні труднощі, пропозиції у розвитку молодіжного душпастирства, молодіжного апостоляту. Я задоволений з проведення цього Собору у зв’язку з тим, що він так велелюдно (ніколи Собор не завершувався з’їздом молоді, мирян), а цей задум був зроблений, власне, тому, що на завершення Собору до Києва прибули біля 10 000 молоді нашої української. Так само як присутня молодь із цілого світу нашої Церкви. І я бачив, як кияни, йдучи біля виставкового центру, де проходив з’їзд чи Форум молоді, як вони вдивлялися в це, як наша молодь немов би розсіялася по цілому Києві. Її бачать всюди: і в Печерській Лаврі, у Михайлівському і в Софії. І питаються: що це таке є? Я вважаю, що ми досягнули цього, бо ми як Церква, як молода Церква, як Церква, яка дивиться у майбутнє, сьогодні таким великим, можем сказати, голосом заговорили про своє життя і свою діяльність.

Підготував отець Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.