Павло Дроздяк, студент Львівської духовної семінарії Святого Духа — «Форум «Молодь у Церкві третього тисячоліття» — неупереджений погляд».

( розмір 4.13 MB )

Кор.

«Ми були іншими», «в наш час такого не було» «ну і молодь пішла зараз». Гадаю, що не помилюся, коли хоча б одну із цих фраз чула кожна молода людина. У наш час все частіше стає помітним одна проблема: на сучасну молодь поставили ще одне тавро— загублене покоління. Молодь не залучають до життя, відсторонюються від неї, аргументутючи це словами: «Ну що з неї візьмеш !» Але чому це покоління загублене? Можливо, якщо пошукати, то знайдемо те, що було загублене?

Нещодавно у м. Києві завершилася IV Сесія Партіаршого Собору УГКЦ, яка розпочалася 13 серпня урочистим молебнем до Святого Володимира Великого і завершелася 19 серпня у день світлого празника Преображення Господнього. Темою собору була «Молодь у Церкві третього тисячоліття». Церква, бачачи велику потребу зберегти майбутнє суспільство, а відтак Церкву, членами якого є усі вірні, присвятила чергову сесію Патріаршого Собору саме молоді, щоб подивитися чим живе молодь, чого вона потребує.

Доводиться неодноразово чути, як спікуючись між собою, батьки іноді говорять: «Моя дитина така тяжка.» Але чи хтось із батьків задумується, чому з його дитиною так важко дати собі раду? Чи задумуються батьки над тим, чи дитина стала неконтрольованою лише зараз, чи була такою з дитинства? Аргументів і відповідей на поставлені запитання ми можемо знайти сотні. Ми звинувачуєм систему, яка не дає належним чином забезпечити відповіні умови, щоб дитина розвивалася. Обвинувачуємо суспільство, яке живе за законами вовчої зграї, винна дружина або чоловік, які не розуміють один одного, винна компанія, в якій гуляє моя дитина. Винні усі, але не Я. Я для своєї дитини роблю усе можливе, працюю зранку до ночі, щоб дати йому усе необхідне. Але динина стає далі важкою.

А, можливо, справа полягає в тому, що підліток шукає любові? «Та що йому ще потрібно?»— можете відповісти ви.—«У нього і так усього достатньо». Все є, але любові немає.

В одній із доповідей яку виголосив на робочій сесії Собору ректор семінарії Святого Духа о. д-р. Святослав Шевчук, було наголошено на тому, що сучасне суспільство не відповідає прагненням молодої людини. Відчуваючи себе зрадженою, молодіжна культура перетворюється у антикультуру, яка змінює погляд молодої людини на вищі цінності, а зокрема віру і релігійне життя.

Не помилюся, коли скажу, що молодь своєю зовнішністю, яка іноді виглядає просто дикою, кричать до нас: « Ну помітьте нас! Полюбіть нас! Відкрийте мою неповторність та індивідуальність! Допоможіть мені відкрити себе і довколишній світ! » Але у бурхливому життейському морі ми цей крик не чуємо. Ми спішимо жити, але не встигаємо гайголовнішого— ЛЮБИТИ! Утекти від проблеми не означає її вирішити. Протягом усього життя ми, а зокрема молодь, знаходимося перед вибором, немає нейтральної позиції, навіть сам Господь каже «якщо не будеш ні холодний, ні гарячий – літепний, то виплюну тебе». Завдяки вибору молодь опиняється на різних життєвих дорогах. Одна терниста, де ми чимало раз падаємо, але піднімаємося, і вона веде нас до Царства Небесного. А інша дорога є розлогою і широкою, забезпечена найвищим сервісом, щоб ми, зупинившись, не подумали часом про себе, а, насолодившись, вирушити у останню мандрівку, кінцевим пунктом призначення якої є темнота кромішня, де є плач і скрегіт зубів. Як не сумно, але варто ствердити цей факт, що багато молодих людей, перебуваючи у пошуку правдивої святості, відмовляються увійти у ворота справедливості, якими є сам Христос, соромлячись, вони відходять до інших воріт, за якими панує гріх і нещастя. Тому на Паріаршому Соборі молоді гостро стояло питання молодіжного апостоляту. Церква повинна супроводжувати молоду особу у вірі, допомогти знайти Бога. Для раідіо Воскресіння своїми думками поділився делегат 4 Сесії Паріаршого Собору преосвященний владика Кен Новаківський, епарх Нью-Вестмінстерський.

Кен Новаківський

Я нововисвячений єпископом, але один час був ректором Духовної семінарії в Оттаві, Канада. І це, що я бачу зараз, це те, що у молодих забагато вибору. Вони просто кожну хвилину отримують так багато речей, що, мені здається, їм тяжко вибирати, чи це буде добре, чи ні. Хто їм порадить? Телевізор чи Церква, чи батьки, чи їх друзі? Це є тяжко. Молодим сьогодні тяжко вибирати, не тільки свої покликання, але і свій життєвий шлях. Я думаю, що Церква завжди може дати те, що завжди давала— надію, поради. Показати, що хтось їх любить. Я думаю, що молодь — це є вічність. Ви кажете, що це наше майбутнє, але я кажу, що це є вічність. Бо я себе не рахую старшим, але коли я був молодим, то ніколи не думав про смерть. Про смерть я думав, коли помер хтось з ближчих друзів, бабця. Тоді я починав думати, що життя не вічне. Але молодь— це є вічність, бо кожна молода особа не думає про смерть.

Кор.

У середовищі молоді сама молодь є тими новими апостолами, які мають преображувати світ довкола себе. Святіший Отець Бенедикт 16 у Посланні до молоді усього світу з нагоди 23 світового дня молоді, який відбудеться наступного року, написав: «Ми є плодами місії Церкви через діяння Святого Духа. Ми несемо в собі печать любові Отця до Ісуса Христа, якою є Святий Дух. Не забуваймо про нього, бо Дух Господній завжди пам’ятає про кожного з нас і бажає, особливо через вас, молодих, викликати в світі вітер і вогоь нової П’ятидесятниці».

Церква покликана виховувати молоду особу до життя у вірі, ввести її у світ містичного і водночас особистісного зв’язку з Богом, через діяння Святих Таїн християнського втаємничення, а ними є Хрещення, Миропомазання і Євхаристія. У хрещенні особа стає членом містичного тіла Христового, запечатана Духом Святим і злучена з Особою Христа у Тайні Євхаристії. Виховуючись у такому дусі, молода людина стає тим маленьким зерном, яке видасть чималий плід. Про те, як то бути членом містичного тіла Христового, ділиться своїми думками делегат Патріаршого собору від стенфордської єпархії Михайло Бундз.

Михайло Бундз.

Я хочу сказати, що найважливіша річ — це розрізнення Церкви людей і Церкви-структури. І в цей тиждень я міг зрозуміти велику різницю між авторитетом церковним і Церквою, яко люди. І Церква- авторитет— я не знаю, чи я відповів, чи я навчився, чи побачив правильно, так, як повинен. Але Церквою людей я є дуже задоволений. Я того не очікував, але я знав, що буде добре. Ми бачимо інші частини України і світу. І це нам показує, які люди є направду добрі. Люди приїхали, молодь є. І та маленька група є насінням, що буде на майбутнє.

Кор.

Перлиною 4 Сесії Паріаршого Собору, були молоді делегати із різних куточків світу. Що заслуговує особливої пошани— це те, що ці молоді люди є уже третім-четвертим поколінням українців, що живуть на еміграції, але саме Христова Церква покликала у них бажання глибше пізнати свої коріння, вивчати українську мову, культуру і про це, наскільки їм це вдалося, у нашому наступному матеріалі, про що вам розповість сама ж молодь із Аргентини та Австралії.

Аргентина

У нас дуже багато молоді не хочуть йти до Церкви, ми не знаємо чому, але є дуже багато української молоді, бо є багато українців. Ще одна проблема — асиміляція. Уся молодь йде до Римо-Католицької Церкви, але є й такі, що ходять до Греко-Католицької. Ми вивчаємо українську мову і не забуваємо наші традиції.

Австралія

Нам трохи було важко зрозуміти мову і нас також не всі розуміли. Я був щасливий, бо мав можливість поговорити з людьми з різних єпархій. Ми на іншій стороні світу і не знаємо, що робиться в Україні. Мені дуже сподобалося особливо те, що я дізнався про те, як живе молодь з інших єпархій і я дізнався що не є сам у світі і десь є подібні молоджні проблеми. Я Чекаю що вся молодь приїде до Сіднею. Ми усіх запрошуємо.

Кор.

Патріарший Собор молоді, темою якого була «Молодь у Церкві третього тисячоліття» дав можливість побачити, що молодь не є загубленою, вона чудова, але потребує розумного проводу. Саме тому Собор закликав молодих людей не боятися, а взоруватися на Церкву, яка уже понад дві тисячі років прямує за Христом, не боятися, а увійти в Церкву, щоб у ній зустрітися із тим, кого так довго усі ми шукаємо. Владика Кен Новаківський, епарх Нью-Венсмінстреський, звертаючись до молоді, сказав:

Владика Кен Новаківський

Для мене було надзвичайно приємно бути тут. Не тільки молодь, але серед тих, хто працює і хоче добра для нашої молоді, чути, що молодь каже. Ми мали зустріч нашої молоді з Канади, Америки, Австралії і чути, що вони відчувають. І я б хотів сказати до всіх молодих, в Україні і на поселеннях, що Церква їх любить. Що тут для них є місце. Вони не є чужі. Що це є їхні рідні домівки. Ми всі їх вітаємо, вони є наші, вічність.

Кор.

У рамках 4 сесії Патріаршого Собору відбувся також і молодіжний Християнський форум, на який з’їхалась молодь майже з усіх куточків України. Вони, молоді люди, перед якими стоїть запитання, яке колись стояло перед апостолами:« Учителю, де перебуваєш?», прийшли за покликом містичного тіла Христового, що є Церква, прийшли, як колись апостоли, і подивились. Там, у Києві, молодь не побачила чудо, створене світом, але побачила найбільше чудо— Любов. Форум став неначе підсумком сказаного на Соборі, молодь прийшла на заклик Церкви, щоб стати цієї Церквою. Про це для радіо «Воскресіння» розповів заступник голови 4 сесії Патріаршого Собору, преосвященний владика Ярослав Приріз.

Ярослав Приріз

Була така, можна сказати, від молоді, понад усе в Києві чулося від кориспондентів чи від молоді, яка була, яка десь знала, дізнавалася про те, що буде відбуватися Собор. Стояло питання, чи молодь може змінити Церкву. Вони дуже хотіли почути відповідь. Можливо, вони очікували якоїсь сенсації, щось нового. Можливо, як сказав Блаженніший, щось таке, що прогримить світ. Але я б відповів на це їхнє запитання, що так, але молодь може змінити Церкву, але коли вона сама міняється. Бо молодь є Церквою.

Христос— істинна дорога, правда і життя. Він вчить нас реально дивитися на світ, бути свідомим того, що за щастя треба боротися, що треба боротися за щире кохання, за щасливу сім’ю, долаючи власну гордість та зарозумілість. Пам’ятати, що широкі ворота не завжди вводять у щасливе життя. Христос є вузькою брамою, яка не затягує, а пропонує увійти. Від нас, молоді, залежить вибір. Христос приходить на світ, щоб запросити кожного на бенкет Своєї любові, вірної, безкорисливої. На бенкет дружби і радості, на бенкет того, що визволяє нас від страху. Воднораз Христос нагадує, що на цій землі отримуємо чимало запрошень на інші бенкети, бенкети любові, але невірної, безплідної, гордої. На бенкет егоїзму, агресії, алкоголю, порнографії, наркоманії, бенкет, який завершується стражданням. Задамо собі запитання: на який бенкет піду Я? Яку дорогу обираю Я? У які ворота увійду? Ці питання стоять перед кожним, але Господь не полишає нас на одинці з вибором. Він через різні знаки запрошує нас, через діяння у світі Церкви. Отже, сьогодні Христос через уста Церкви каже: якщо хочеш іти за Мною на бенкет тієї любові, за якою найбільше сумуєш, візьми свій хрест і слідуй за Мною. Я приведу тебе, бо люблю тебе понад усе!

Підготував Павло Дроздяк (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.