Преосвященний владика Богдан Дзюрах, Голова наглядової Ради будівництва собору Воскресіння Христового у Києві — про стан будівельного процесу та збір коштів.

( розмір 6.30 MB )

Кор.

27 жовтня 2002 року було освячено гаріжний камінь Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ. Тоді над Києвом прозвучали слова Архієрея: «Господи, Боже наш, що зволив і на цьому камені збудувати для себе церкву, Ти сам тим, що Твоє від Твоїх приносять на спорудження для Твоєї прослави будованого храму, воздай щедрістю своїх небесних благ і скріпи тих, що працюють, зберігаючи їх непошкодженими, основи храму цього незнищимими і незрушними збережи. І досконалим свій дім покажи, щоб і в ньому ми всехвальними піснями і звеличуваннями оспівували Тебе, істинного Бога нашого». Від того моменту розпочався процес зведення храму і резиденції, які творитимуть патріарший центр УГКЦ у столиці України. Будівельна організація якісно і сумлінно виконує весь комплекс роботи. У цьому переконуються численні гості, які прибувають з усіх кінців світу відвідати будову, що є видимим символом єдності Церкви. « Ми розуміємо, що це здобуто завдяки щедрим пожертвам і безнастанним молитвам вірних УГКЦ в Україні та за її межами»,— констатуї глава УГКЦ Блаженніший Любомир. У своєму зверненні до вірних УГКЦ та всіх людей доброї волі на проголошення завершального етапу будівництва патріаршого собору у Києві Блаженніший Любомир писав: « Хочу звернути вашу ласкаву увагу на те, що будівництво патріаршого центру УГКЦ у Києві— це соборна справа всієї спільноти вірних нашої Церкви, оскільки він будується виключно за їхні пожертви. І ми свідомо не приймаємо пожертв від лержавних структур чи партій. Без сумніву, це викликає здивування, що увесь тягар фінансової відповідальності ми поклали на самих себе. Але пояснення цьому просте. Бажаємо зберегти нашу Церкву повністю вільною від будь-яких зобов’язань, що в критичних моментах могли б зробити її невірною своєму покликанню. Запевняю, що кожного тижня одну Божественну Літургію посвячую у наміренні жертводавців та всіх, хто вболіває про спільну справу. Це скромний початок тих молитов, які повсякчасно будуть підноситися до Бога у храмі Христового Воскресіння у наміренні всіх доброчинців святого храму цього і за всю нашу Церкву, коли собор буде освячений та відкритий для людей», — писав Глава УГКЦ Блаженніший Любомир у своєму зверненні до вірних Церкви. Будівництво ведеться. Успішніше — менш успішно, динамічніше — менш динамічно. Але для того, щоб дізнатися, можна сказати, всю правду або багато правди про будівництво собору ми запросили і маємо справді радісну нагоду вітати у нашій студії преосвященного владику Богдана (Дзюраха), який в даному випадку виступатиме як голова наглядової ради будівництва собору. Вітаємо вас, владико, у нашій студії.

Владика Богдан (Дзюрах)

Слава Ісусу Христу!

Кор.

Які функції наглядової ради, яку ви очолюєте? Над чим наглядає?

Владика Богдан (Дзюрах)

Наглядова рада— це є церковний орган, який був покликаний до життя Блаженнішим Любомиром, Главою і отцнм нашої Церкви для того, щоб ця наглядова рада вела такий контроль і нагляд за виконанням будівельних робіт з боку будівельної дирекції, яка безпосередньо займається координацією будови собору і патріарщого центру. В цю наглядову раду входять 5 осіб. Є священики, є люди, які займаються підприємницькою діяльністю, є юрист, я як голова цієї наглядової ради. Тобто є коло спеціалістів, але водночас це є люди, які є нашими вірними. Вони представляють нашу Церкву і в імені Церкви здійснюють нагляд над цілим процесом будови патріаршого центру у місті Києві.

Кор.

Які головні роботи зараз ведуться на будівельному майданчику?

Владика Богдан (Дзюрах)

Перед нами стоїть дуже важливе завдання: до початку зими здійснити фасадні роботи, принаймні на тому рівні, де ще потрібно закрити доступ ззовні атмосферних опадів, щоб вони не падали в середину до катедри. Отже, ми плануємо до кінця року зробити з Божою поміччю, якщо нам дійсно поможуть наші можливості фінансові, зокрема накрити вікнами ці наші верхні частини катедри і також здійснити фасадні роботи до рівня 13 метрів від грунту догори.

Кор.

Напевно ті, хто приїжджають до Києва, стають гостями, чи, правильніше сказати, прочанами патріаршого собору, їх напевно цікавить питання, коли ж буде завершене будівництво храму? Коли вже можна буде приїхати на освячення цього храму?

Владика Богдан (Дзюрах)

Я думаю, що це питання виникає у кожного, хто приходить до нашого собору і коли дивиться на цю будову. Звичайно ми повинні собі усвідомити, що на даний час собор — це є одна з найбільших сакральних будівель якщо не України, то з певністю — Києва. Цей собор — будівля монументальна і вимагає також відповідних технологій. Навіть, беручи чисто технологічно, ми не можемо деякі процеси приспішити. Матеріали вимагають деякого часу, щоб вони дійсно закріпилися на будові. Скажімо, чи фасадні роботи, чи штукатурні. Ми не можемо відразу після штукатурки робити розписи. Всім відомо, що потрібно витримати деякий час, щоб ці будівельні праці, вони вимагають певного графіку. Це є перша річ. Її не можна оминути. Друга річ, від якої узалежнюється пришвидшення чи сповільнення будівельних робіт— це, звичайно, надходження коштів, пожертв. Ми є дуже узалежнені від пожертв наших вірних. І тому, коли виникає питання, коли закінчиться собор, я думаю, кожен з нас повинен у своєму серці поставити питання: що я зробив для того, щоб собор будувався швидше? Це є дуже важливе питання, яке ніхто не повинен забувати. Інакше ми перестаємо бути живими, активними членами Церкви, а стаємо спостерігачами збоку. Думаю, що це не є постава найкраща члена УГКЦ. Я є переконаний, що кожен з нас повинен відчувати свою особисту відповідальність за будову цього собору. І кожен з нас в різні способи, хто як може, повинен причинятися до приспішення цієї будови. А причинятися можна в різний спосіб. Я б не хотів, щоб ми розуміли тільки, що йдеться про фінансові труднощі. Можливо не кожна людина може пожертвувати якусь пожертву. Але кожна людина може молитися за те, щоб будова була успішнішою, щоб Бог посилав нам добрих, великодушних і щедрих жертводавців. І тому я, користаючи нагодою, що сьогодні я є тут, у студії хотів би запросити всіх членів нашої Церкви будувати собор. Будувати собор тими способами, якими підказує їм серце. Хтось— своєю пожертвою. Нехай це буде найменша пожертва. Інколи стаються такі речі будуючі. Хтось розповідав, що один маленький хлопчик, 5-6 років, прийшов до нашого збтркового комітету і приніс 25 копійок. Звичайно, наші люди дуже здивувалися цим жестом малої дитини. Сказали: « Чому ти приніс цю пожертву?» А він каже: « Мама прийшла додому і розказала, що в церкві отець казав, що у Києві будуємо собор Воскресіння Христового і кожен повинен внести свою лепту, свою пожертву. Ось я і приніс свою пожертву». Як бачимо, навіть така маленька дитина відчула свою відповідальність, я б сказав, за будову цього собору. Керувалася порухом свого дитячого серця, але серця, повного любові до Бога і до Церкви. Я думаю, що нам такої постави любові до Бога, до своєї Церкви і відповідальності за свою Церкву нам потрібно щораз то більше. І я вірю, що якщо оця свідомість відповідальності кожного члена Церкви буде зростати, то і собор буде будуватися дуже і дуже швидко. І тому на питання, коли він збудується, не я маю відповідати, а кожен з наших вірних.

Кор.

Владико, крім будівництва храму іде активне, я можу сказати, будівництво парафіяльної спільноти. Як воно розвивається на вашу думку? Бо ви маєте за плечима довгий душпастирський досвід. На скільки це відбувається динамічно, ефективно, на скільки швидко зростає парафіяльна громада? Як ви можете це оцінити?

Владика Богдан (Дзюпах)

Зріст парафіяльної громади, думаю, важко оцінити. Звичайно, можемо оцінити чисто візуально, чисельно. Я можу сказати, що за останні два роки відчувається досить помітний зріст цієї громади. Але для нас набагато важливіше є зріст громади у вірі. І тут якісь критерії назвати зовнішні було б недоречно і не відповідно. З другого боку відчуваю, що, власне, громада зростає по тому, на скільки люди горнуться до Церкви, наскільки активно вони беруть участь в Богослужіннях. Ми маємо не тільки Службу Божу чи Вечірню, Утреню, але також є різноманітні Богослужіння у спеціальних наміреннях. Зокрема є біблійне коло при соборі, є також спільнота «Матері в молитві», яка щотижня збирається. Ми молимося раз на тиждень за осіб, узалежнених від алкоголю і інших узалежнень. Так що спільнота живе активним життям. Я хотів би при цій нагоді підкреслити, що велику заслугу в цьому мають також отці-студити, які працюють у соборі, і інші отці, які допомагають у душпастирстві. Завдяки цьому люди дійсно зростають у вірі. Ми це можемо відчути по їхній активності. Також при патріаршому соборі діє Патріархальне товариство, яке щораз то більше займає активну позицію для промоції нашої Церкви у Києві і поза його межами.

Кор.

Владико, восени розпочнеться вже анонсована збіркова акція, головною ідеєю якої є розповсюдження спеціально видрукованих цеголок. Розкажіть детальніше про саму ідею цієї акції.

Владика Богдан (Дзюрах)

Бачите, головний каркас нашого собору збудований з моноліту. Можна спитати, навіщо там придалася цегла? Але «Цеголки» — це, як ви сказали, символічна акція, яка повинна показати і допомогти всім членам нашої Церкви взяти участь у будові цього собору. Ці цеголки будуть різного номіналу, різної вартості. І кожна людина згідно своїх можливостей, придбавши ось цю символічну цеголку, вона зможе неначе причинитися дуже так конкретно для будови собору Воскресіння Христового. Ми сподіваємося, що завдяки цій акції зможемо інтенсифікувати будову собору і тим самим зможемо також поширити засяг будівничих собору, які працюють на його зведення. Бо дуже часто ми чуємо такі фрази, що у Києві будується собор. Дуже часто люди, так як ми вже часто говорили тут, у передачі, питають, приїхавши чи побачивши десь на світлині недокінчений собор, доки він ще буде будуватися і т. д. Я б хотів підкреслити, що собор не будується. Собор будують конкретні дуже люди. Ми з вами. І тому саме оця акція — «Моя цеголка на будову собору» — має цю ціль: залучити кожного нашого вірного до будови собору.

Кор.

Наскільки важливим для процесу будівництва є саме ця акція? Крім, я розумію, фінансового наповнення, ви вже про це неодноразово давали зрозуміти, що без цього, безумовно, не будується нічого: ні приватної хати, ні церковної споруди. Наскільки важливе саме активне і, можна сказати, сто відсоткове розповсюдження цих цеголок?

Владика Богдан (Дзюрах)

Будівля — це є місце збору спільноти. І собор має збирати спільноту. Власне, основна ціль, основна ідея цієї акції — згромадити наше думання, наші почуття довкола оцієї церкви, цього собору, який є найважливішою святинею всіх греко-католиків в Україні і поза її межами. Він повинен зібрати не просто певну суму грошей, але й повинен зібрати всіх нас воєдино. Зібрати нас, згуртувати як дітей однієї Церкви. І саме про це нам, мабуть, найбільше йдеться: щоб кожна людина відчула себе живим членом нашої Церкви. Кожна людина має усвідомити собі, що будується не просто одна з церков Києва, не просто Катедра Київської архієпархії, але будується мій собор. Не залежно від того, де я живу, до якої єпархії я належу: чи до Дрогобицької, чи до Львівської, чи до Коломийської, чи до Чернівецької. Там, у Києві, б’ється серце моєї Церкви. Там, у Києві, будується мій собор. І через цю акцію ми сподіваємося, що саме така свідомість буде зростати. Тому я був би також дуже вдячний, якби люди навіть більше приїжджали до Києва. Ми вже багато груп паломників приймаємо до нас. Недавно ми мали дуже великий і вдалий, як на мене, Форум християнської молоді, коли у Києві зібралося близько 10 000 молодих людей, наших вірних, активна молодь наших парафій із цілої України і з-поза її меж. І ті люди, я глибоко переконаний, побувши два дні в Києві, помолившись поблизу собору Воскрксіння Христового, повернулися додому із глибоким переконанням, що там, у Києві, є щось для мене рідне і близьке. Там, у Києві, є мій собор. І ці молоді люди, як і, зрештою, кожна людина, яка приїжджає до нас як паломник, вертаючись додому, повинен стати таким апостолом, який буде розповідати про цей наш проект, розповідати про будову собору і популяризувати його в колі своїх друзів, рідних і знайомих. Таким чином, ми будемо гуртувати нашу Церкву довкола її історичного центру. Адже ми, греко-католики, не є гостями у Києві. Там є коріння нашої Церкви, коріння нашої віри. І зараз ми повинні все зробити, щоб з того кореня, до якого ми вернулися, розрослося велике дерево нашої Церкви, велике дерево віри.

Кор.

І ще одне питання на завершення нашої розмови. Особливістю цих цеголок є те, що комітет зі збору коштів запропонував таку ідею, що цеголка містить відривний талон, можна сказати, відривну частину. Яке призначення цієї відривної частини і яка її подальша доля?

Владика Богдан (Дзюрах)

Ця відривна частина має подвійне призначення. Перш за все вона допоможе нам дуже чітко вести облік пожертв, які надходять. Бо всі цеголки і відривні талони будуть прономеровані. І відповідно до того буде полегшений облік цих пожертв. Але друга ціль цього відривного талону, яка також є дуже важлива для нас,— це духовна ціль, молитовна ціль. Ми прагнемо, і ми будемо це робити, як вже дотепер робили і робимо, заносити молитви наші до Господа Бога в місті Києві за наших всіх жертводавців, за добродіїв, які причиняються до будови цбого храму, нашого собору. І тому ці відривні талони будуть для нас такими проханнями про молитву і зобов’язанням з нашого боку молитися за кожну людину, яка склала чи найбільшу чи найменшу пожертву на цю святу ціль.

Підготував о. Ігор Яців (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.