Марко Томашек — «Головне завдання «Церкви в потребі» — підтримувати діло Господа у світі»

( розмір 6.02 MB )

Кор.

Дорогі радіослухачі, сьогодні у нашій студії ми раді вітати пана Марка Томашека, який є представником благодійної організації, всесвітньо відомої благодійної організації, що важливо, не тільки в колах католицьких, але також і в колах православних і інших Церков; благодійної організації, яка називається «Церква в потребі». Сьогодні з паном Марком ми будемо спілкуватися про два блоки питань. Перший блок стосуватиметься загалом організації «Церкви в потребі», її мети, завдань, сучасності. І також є другий блок питань, який буде стосуватися співпраці благодійної організації «Церква в потребі» і Радіо «Воскресіння». Бо така співпраця впродовж багатьох років відбувається. І не секрет є той, що завдяки якраз сприянню благодійної організації «Церква в потребі» Радіо «Воскресіння» виходить в ефір, і ви маєте нагоду нас чути. Пане Марко, вітаємо вас у нашій студії.

Марко Томашек

Щиро дякую.

Кор.

Отже, передусім, що таке «Церква в потребі», і яку мету перед собою ставить ця організація?

Марко Томашек.

Отже, «Церква в потребі» — це міжнародна католицька організація, яка була заснована рівно 60 років тому, у 1947 році, голандським священиком отцем Веренфрідом з метою допомогти біженцям— німцям, які мусили покинути свій край у Східній і Центральній Європі і втекти, переселитися у зруйновану повоєнну Німеччину. Він побачив їхню скруту, їхні душпастирські потреби, брак душпастирської опіки і відчув поклик серця, що треба допомогти. І, щоб розпочати місію, отримав благословення папи Пія Х11. Отже, «Церква в потребі» дивиться на душпастирські потреби. Вона розуміє, що Церква має душпастирські завдання. І там, де Церква не може з власних сил їх виконувати, спробує додати ті матеріальні засоби, щоб це було можливе.

Кор.

За що отець Веренфрід отримав прізвисько «отець Сало»?

Марко Томашек

Отець Веренфрід спочатку хотів збирати гроші. Тільки у повоєнній Європі, у Бельгії, Голандії, люди казали: «Але ми не маємо грошей! Ми ще всі бідні. Але ми могли би виростити поросятко, і тоді могли б шинку, сало перевезти тим у Німеччині, які голодують». Він тоді почав таку акцію, і спочатку вона була досить маркатна, і тоді це прізвисько йому придбало.

Кор.

Теологія отця Веренфріда була дуже конкретною. Найкращим її синтезом може бути фраза, яку він любив вживати за різних обставин, що Бог є незмірно кращим за всі наші уявлення про нього, але і люди є кращими, ніж ми про них думаємо. Як ви можете пояснити цей вислів засновника організації «Церква в потребі»?

Марко Томашек

Отець Веренфрід відчув, що Бог ніколи не залишить людину у скруті, як людина звертається до Бога. Але дуже часто люди впадають у песимізм і бачать, які люди можуть бути одні до одного: і скупі, і ненависні і так далі. Він казав, що це тільки тому, що ніхто не вимагає щось від них. Якщо поставити велику ціль, благородну ціль, і вказати людям, що в цій цілі криється сам Ісус Христос, то люди можуть бути багато більші, ніж ми думаємо. Бо ніхто не думав по війні, що бельгійський чи голандський народ, які стільки стерпіли лиха від німецьких окупантів були села, де всі мужчини, від наймолодшого до найстаршого, були винищені. До отця люди казали, що він ніколи не зможе почати таку акцію. Він казав: «Ну, може, як я прийду і скажу, що сама суть християнства полягає в любові до ворога, до бувшого ворога, то вони, може, зрозуміють і відгукнуться». І він це спробував, і люди дійсно відгукнулися. Спочатку так тихенько, не помітно, але почали відгукуватися. І він сказав: «Бачите, ми очікували, що люди не відгукнуться, а вони відгукнулися». Це йому дало також можливість той цілий вимір примирення внести. То не є тільки допомога. Цілий елемент примирення, де ми мусимо бути готові нашому бувшому кривдникові допомогти, якщо він в потребі знаходиться.

Кор.

У матеріалі на веб-сторінці Радіо «Воскресіння», присвяченому отцю Веренфріду Ван Страатену, я прочитав, що у своїй діяльності отець змушував багатих і сильних ставати боржниками вбогих і незахищених, примножуючи таким чином і у цілком конкретний спосіб, справедливість і добро на землі. Як сьогодні вам вдається знаходити оцих жертводавців. Можливо ви зможете назвати якийсь такий промовистий випадок, який стався у справі збору коштів.

Марко Томашек

Мій обов’язок у «Цекрві в потребі» полягає радше у розподілі коштів, ніж у збиранні, бо збирання коштів відбувається у різних країнах децентрально. Тоді ті гроші, які знаходяться, пересилаються до міжнародної централі в Кенігштайні. Тоді вони розподілюються. Так що «Церква в потребі» не має жодних інституційних джерел фінансування. Тобто ми фактично від імені потребуючої Церкви виставляємо руку, так як нас отець Веренфрід навчив, і просто описуємо, які є потреби у даній країні, і апелюємо до людей доброї волі, християнських переконань, що тут треба підтримувати діло Господа у світі. І люди віри відгукуються на наші описи, листи, розповіді і щедро нам дарують. Ви бачите, що навіть у таких тяжких часах, де часом легше зібрати фонди для розвиткової допомоги, для просто соціальних цілей, для голодуючих людей. Все ж таки ми, які маємо ціль підтримувати голошення Слова Божого, хочемо, щоб віра передавалася, щоб громади християн могли збиратися довкола Євхаристії, щоб це стало центром їхнього життя. І звідти любов самого Господа через них випромінювалася далі в суспільство. Що є люди, які розуміють цей вимір життя і що соціальний поступ людства, дійсний соціальний справедливий, і любовний поступ людства не є можливий без основ християнської любові. Саме такі люди нам помагають і успішно.

Кор.

Ви згадували на зустрічі комісіями УГКЦ про те, що, наприклад, оця малочисельна як в католицькому вимірі, Великобританія, чимраз більше дає якраз оцих грошей для тої спільної справи — допомоги потребуючої Церкви. Як ви можете пояснити такий, фактично, феномен?

Марко Томашек

Маємо директора, який є дуже енергійний. Він має військо волонтерів, має також і штатних співпрацівників, які систематично ходять по парафіях, просять священиків можливість промовляти до вірних. І тоді, як вже є доступ і дозвіл промовляти до вірних, тоді в такий спосіб промовляти, що вірні заохочуються і стають членами родини наших доброчинців. Отже, Церква як така підготовлює грунт для харитативної праці. Вона передає нам приклад любові Ісуса і ставить це нам як гідне наслідування. Але тоді треба прийти і сказати, що це означає сьогодні — бути наслідувачем Христа. Чим старанніше і відданіше ми працюємо, чим більше сил і енергії вкладаємо, щоб просто фізично розповісти про те, тоді також приходять і фонди. Ми дуже свідомі, що ми управляємо не тільки грішми, але ті гроші є даром любові, яку добрі люди довірили нам, щоб ми передали комусь у потребі.

Кор.

Пане Марку, що ви очікуєте від тих, кому допомагаєте?

Марко Томашек

Ті, хто отримує допомогу, самі відчувають, що ми не маємо вимог. Але люди віддячують, вони моляться за тих, котрі їм допомагають. І це є найбільший дар Католицької Церкви, що один одному допомагає, що один одного підтримує з тими дарами, що кожен має. Я ще ніколи не чув, щоб хтось, хто отримав допомогу, не обіцяв, що буде молитися за тих, які про нього подбали. Це є найбільший дар, який є можливий.

Кор.

Пане Марку, «Церква в потребі» є головним благодійником Радіо «Воскресіння». Як ви оцінюєте діяльність Радіо і, взагалі, для чого, чому впродовж довгих років підтримуєте діяльність Радіо «Воскресіння»?

Марко Томашек

Радіо «Воскресіння» почалося ще в пізніх вісімдесятих роках. Були на Заході російські радіо, які «Церква в потребі» підтримувала, але відчувалося, що підходить момент, коли це треба було більш професійно робити. В той момент я просив, чи не варто також подумати про можливість свторення українського Радіо. Бо в колишньому радянському союзі Українська Церква, зокрема УГКЦ, була чи не найбільша Католицька Церква, і щоб також мала доступ до нового способу апостоляту і підтримки. На це знайшлася згода. І почалося це все з Бельгії короткими хвилями, згодом перенеслося в Україну. І я думаю, що слухачі, які є вірні цій радіостанції, цій програмі, цей розвиток самі знають. Ідея була така, що люди, які не мають прямого доступу до Слова Божого, де церкви є замкнені, де люди, може, далеко би ще жили від церкви, навіть якби були відкриті, де систематично десятиліттями проголошення Слова Божого було заборонене, щоб бодай через ефір прийти з цим першим словом, з цією першою ласкою нової дійсності, яку Господь вніс у світ дві тисячі років тому своїм приходом. Ми бачили, що це буде такий перший зв’язок, перша ластівка, заохота, перші знання знову про те, що було заборонене роками. Медіа існує для того, щоб простір подолати. Мені особисто не було би можливо до кожного зайти у хату і сказати деякі слова, але радіо через цей ефір уможливлює, що кожен слухач в Україні має цю можливість почути щось. Це є в тих обставинах світу, в якому ми живемо, дуже важливий спосіб передавати Слово Боже. Тому це таку важливу роль відіграє.

Кор.

Пане Марку, на зустрічі з головами комісій УГКЦ ви зокрема також і згадували про те, що сьогодні ці організації церковні мають починати думати про знаходження нових способів фінансування своєї діяльності. Відповідно, чи подібне стосується також і Радіо «Воскресіння»?

Марко Томашек

Тут треба дуже точно розуміти. «Церква в потребі» сама зголосилася і прийшла допомагати Українській Церкві. Українська Церква не знайшла «Церкву в поребі», але навпааки. І це, що «Церква в поребі» могла робити, «Церква в поребі» і робила. Я думаю, кожен, що живе бодай у Західній Україні, і навіть багато слухачів у Східній Україні вже знають,скільки Церква виросла за тих 15-16 років свобідного існування в Україні. Однак, це було до передбачення, що вийде Церква на свободу. З часом кадри виховаються, з дитини виросте підліток, і вже тепер той, що має велику силу, мускули чи має крила, хоче вже розмахувати, хоче рости далі, стає питання, бо «Церква в поребі» є обмежена, а структури і число вірних, і рівень життя тут росте. Щоб це все уможливлювати, Церква тільки існує на пожертвах тих, що її люблять, тих, що є її членами. Є і солідарність між католиками, але основний тягар завжди лежить на місцевій Церкві. Це є факт, який ніхто не може заперечити, що вже приходить час, що вже місцева Церква, яка користає з цих послуг, сама себе утримує. І , скажім, так довго, як потрібно, «Церква в потребі», розуміючи важливість надійного апостоляту і що багато людей в Україні є так далеко від Церкви, хоче то втримувати. Але якщо в Україні є розуміння і гордість, що вже самі нести власні проекти, то тільки правильно, бо ми мусимо розуміти, що у світі ще є багато переслідуваних Церков. Дякувати Богу, в Україні вже ні. Є Церкви у ще більшій матеріальній скруті. Якщо ми можемо самі щось в Україні зробити, то ми звільняємо певні фонди, щоб помогти людям, які є в ще тяжчому положенні. Отже, то є таке завдання, і заповідь любові це вимагає. Ми тільки кажемо: подумайте, як вже є час, що Радіо «Воскресіння» може саме здобувати деякі фонди — спробуйте, і це нам допоможе помагати іншим, що є в ще більшій біді.

Кор.

Тобто, виходячи з того, що ви зараз розповіли, ви були би двома руками за те, щоб Радіо «Воскресіння» починало звертатися безпосередньо до своїх радіослухачів і просити у них про певну підтримку у своїй діяльності.

Марко Томашек.

Я думаю, так, як радіослухачі кохають вас і цінять вас, то вони певно з приємністю скажуть: ми хочемо забезпечити це, бо це нам вартує.

Кор.

Пане Марко, на завершення нашої розмови, сподіваюся, що вона була цікава нашим радіослухачам рівно ж, як вона зараз цікава мені, слухати ваші відповіді і отримувати цю інформацію про «Церкву в потребі» загалом і про співпрацю «Церкви в потребі» і Радіо «Воскресіння». Ваші побажання для наших радіослухачів. Що б ви хотіли їм побажати?

Марко Томашек

Перш за все я бажаю, щоб ціла Україна пізнала світло Ісуса, пізнала, яку велику любов Він мав до людей. І щоб цей приклад Його любові став прикладом для нас всіх і ми це здійснювали. Я думаю, тоді дуже багато негараздів зникнуть з нашого співжиття. Бо як ми будемо з любов’ю виходити на вулицю і зустрічати один одного з любов’ю Христа, то наше життя автоматично зміниться. І я думаю, багато тих протиріч, які ми маємо, якби ми бачили Христа один в одному і Його здійснювали в собі, світ би змінився. В це я вірю дуже глибоко. Це є місія «Церкви в потребі»: там, де цього світла не було, треба, щоб воно прийшло. Я думаю, що в серці всі слухачі зрозуміли, що я старався їм сказати.

Кор.

То щось подібне, як отець Веренфрід казав, що там, де Бог плаче, він має приходити і витирати Його сльози. Пане Марко, щиро дякуємо за участь у нашій програмі.

Підготував отець Ігор Яців (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.