Професор Орест Абрагамович: «Гріх починається з гріховної думки, а хвороба — з гріха»

( розмір 7.78 MB )

Кор.

Скажіть будь-ласка, Оресте Остаповичу. Ні для кого з наших слухачів не є відкриттям, що українська медицина перебуває у певній кризі. Ну, тому що усі ми є користувачами української медицини. Хотілося б знати, яка ваша точка зору, що є основною причиною цієї кризи: недостатнє фінансування, брак кадрів чи можливо ще щось?

Орест Абрагамович.

Я вважаю, що є комплекс об’єктивних і суб’єктивних чинників, які лежать в основі проблем у медичній сфері. Але я не вважаю за потребу повторювати ті речі, які є загальновідомі, а тільки хочу сказати про те, що це найбільш поширене розуміння проблеми, яке базується на ствердженні про недостатнє фінансування. Це гіперболізація. На моє переконання, і про це свідчать абсолютно об’єктивні цифри, які подаються нашим урядом, фінансування в медицині є достатнє. Інша справа, як ці кошти використовуються і наскільки проявляються кращі менеджерські якості керівників, яким доручено ці кошти використовувати. Це сфера інших інтересів, а з моєї точки зору однією з ключових проблем, яка є в основі наших невдач, і того, що ми насьогодні маємо неналежний рівень медицини в Україні, це є те, що у нас є специфічне роздвоєння. Я буду говорити сьогодні з точки зору християнина. Хрещений я у Греко-Католицькій Церкві, я є греко-католик. Так от з цієї точки зору я вважаю, що дуже серйозною причиною проблем, які є у медицині, це є проблема того, що з однієї сторони ми визнаємо, що людина це є поєднання духу, який є первинний відносно тіла, і тіла— соми. А у своїй практичній діяльності ми про це забуваємо і це не використовується для користі нашого пацієнта. Тобто ми практично з спадку наших попередників, які мають здобутки впродовж тисяч років, взяли на своє озброєння лише матеріальні постулати і забули про духовний світ людини. Чим довше я працюю, я щораз більше переконуюся у тому, що моя позиція, моє бачення цієї проблеми є обгрунтоване. І на це потрібно звернути особливу увагу для побудови тої кактики і стратегії виходу з тих важких проблем, в яких опинилася зараз наша медицина.

Кор.

Якими можуть бути практичні кроки? Це має бути поєднаний вплив лікаря і священика? Як це має бути практично на вашу думку?

Орест Абрагамович.

Наш світогляд сформований через призму християнства. Я хочу сказати про силу віри людини в Бога, вищу силу. Я зараз абстрагуюся від чисто теологічних проблем, я говорю з позиції лікаря, який шукає оптимальних шляхів надавання допомоги хворій людині. Я абстрагуюся від течій, від конфесій, я говорю як християнин, лікар, який взяв на себе добровільний обов’язок допомогти хворій людині. Так от саме з такої позиції я вважаю, що наша матеріалізована офіційна медицина абсолютно не має перспективи вирішення важких, часом навіть невиліковних хворих, якщо ми не будемо враховувати, що людина— це є поєднання духовного і матерільного, і людині потрібно надавати допомогу саме в такому ключі. Лікар, який працює з тілом, повинен вміти вплинути на духовний стан пацієнта. І в той же час ми повинні мати таку налагоджену співпрацю в нашій державі між медиками і духівництвом, щоб душпастирі, які працюють з людиною через вплив на її душу, знали проблеми медичні і через ту призму впливу на духовність могли допомогти тілу людини. Я бачу перспективу у тісній співпраці медиків і духівництва України. На превеликий жаль я не можу сказати свого задоволення від того, чого ми досягли в такій співпраці до сьогоднішнього дня. Таке враження, що ми працюємо в паралельних площинах, і намагання окремо організувати так роботу, щоб саме в такому ключі працювати, це поки що є тільки декларації, які не знайшли практичного втілення.

Кор.

От біля деяких лікарень будують каплиці і сприяється приходу капелана, прикріпленого до цієї лікарні. Як практикуючий лікар, як на вашу думку впливають на людей ті відвідини?

Орест Абрагамович

Я вважаю, що це є однозначно позитивні ознаки того, що кроки в тому напрямку робляться. Ця можливість у нас з’явилася, як відомо, тільки з 91 року, і абсолютна більшість мислячих організаторів охорони здоров’я скористалися з цієї можливості. Моя основна база — Кафедра шпитальної терапії— є в Обласній клінічній лікарні. Хоча наша кафедра базується на клінічних базах інших лікарень: і третьої, і четвертої лікарень, і Кардіологічнгого центру, то на всіх тих клінічних базах, де розташована наша кафедра, зроблені кроки керівниками цих медичних закладів, які абсолютно доцільні з точки зору надання допомоги хворій людині. Якщо не побудована капличка, або не реставрована, не відновлена після тих руйнацій, які були за радянських часів, є обов’язково у кожному відділі організовані місця, де хвора людина може звернутися до Бога, може звернутися за допомогою до отця. У більшості клінік, наших клінічних базах, є душпастирі, які взяли на себе важкий обов’язок надання допомоги часом невиліковним хворим. І з моєї точки зору це надзвичайно є важлива робота, доцільна робота, і це є ті перші кроки в організації нашої співпраці, яка є абсолютно доцільна.

Кор.

Оресте Остаповичу. У своїй статті в газеті «Народне здоров’я» ви висловлювали думку, що гріх починається з гріховної думки, а хвороба з гріха. Поясніть будь-ласка детальніше.

Орест Абрагамович.

Наша релігія абсолютно справедливо вчить про те, що гріх— це не тільки дія. Грішить людина навіть у тих випадках, коли вона думає про гріховне. У цьому є закладений глибокий смисл. Ми, медики, які у своїй практичній діяльності практикуємо матеріалізм, прекрасно знаємо, що створення негативної домінанти в корі головного мозку людини— це є тургенний фактор, який у багатьох випадках може призводити до виникнення важких, а деколи і невиліковних хвороб. Я— інтерніст. У мою компетенцію входить надання допомоги хворим з ураженнями всіх внутрішніх органів. Тобто це кардіологія, пульмонологія, ревматологія, гастроентерологія, нефрологія і все решта. І ми у своїй професійній діяльності зустрічаємося з такими випадками, де абсолютно конкретно відслідковується те, що якщо не на генетичному рівні, то навіть в житті конкретного пацієнта, який до нас звернувся за допомогою, можна прослідкувати взаємозв’язок тих поступків людини, які нами називаються простим словом «гріх». Це можна по-різному називати, по-різному трактувати, але суть не в тому. Суть у тому, що є проста назва, зрозуміла, загальноприйнята. Вчинки, які суперечать християнській моралі, які порушують десять заповідей Божих, називаються гріхом. І коли ми прослідкуємо, то в житті тих пацієнтів, які до нас пізніше попадають з різними хворобами, у тому числі, як я сказав, з невиліковними хворобами, можна зафіксувати точно встановлений день і час, коли людина согрішила, коли людина неодноразово грішила, не зважаючи на намагання близьких, сім’ї, товаришів вплинути на перебіг подій позитивно, і це призвело до виникнення захворювання. Тобто я з практичної точки зору однозначно можу стверджувати, що ця закономірність, гріх починається з думки, це є факт, а з гріховної думки, з гріха починається хвороба, це є доведеним фактом. Інша справа, скільки нам потрібно ще сьогодні зробити для того, щоб через ці прості речі, які є сформульовані у нашій Біблії, чи у нашому вченні християнському, щоб це вчення дійшло до кожної людини, щоб кожна людина усвідомила, щоб вона вміла відрізнити гріх від негріха. Вчинки, які не впливають на духовне і відтак на фізичне здоров’я, від поступків, протилежних від того. Це є велика програма, яка на мою думку є абсолютно доцільна. І тільки такий шлях, на моє переконання, може забезпечити здоров’я кожної людини, громадянина України і народу вцілому.

Я би хотів, щоб ми сьогодні торкнулися такого чисто прикладного питання. Це є заходи, які дали б можливість людині по-справжньому пізнати християнське життя, перше призначення якого— зробити людину щасливою і здоровою на нашій землі. Господу Богу не потрібно наших страждань, наших мук на землі. Господь Бог хоче, щоб ми були щасливі, а це є можливе тільки за тих умов, коли буде здоровий дух і здорове наше тіло. Я бачу найбільшу проблему у тому, я прошу вибачити мене усіх тих священнослужителів, душпастирів, яких я знаю багатьох. Ми виховувалися у сім’ї в атмосфері високорелігійній. За всіх часів: мого батька і моєї матері, до п’ятого-шостого коліна— це були священики, письменники, люди культури. Тобто ця духовність у нас завжди практикувалася незалежно від обставин, від режиму, від ситуації у державі. У той час я мав можливість пізнати людей унікальних, які з абсолютної посвяти пішли на ту важку дорогу, взяли на себе обов’язок бути духовним лідером і нести відповідальність за душі людей і, в кінці кінців, свого народу. Ми виховувадися священиками, які були у катакомбній Греко-Католицькій Церкві, це були абсолютні герої. Причому зараз, оглядаючись назад, ретроспективно оцінюючи ті обставини, через які ми усі перейшли, це слово «герої» однозначно відповідає тим греко-католицьким священикам. Ми іннакших не знали. Це отець Михайлюк Василь, отець Вошній, їх можна назвати десятки і десятки. Це був приклад тих людей, які взяли на себе обов’язки і так з посвятою ті обов’язки виконували. Порівнюючи з тими обставинами, про які я щойно згадав, на сьогодні ситуація значно змінилася. Багато з тих священиків, які перейшли через такі випробовування, з нині працюючих, таких як отець Богдан Смук— це еталон душпастиря і священка— і інших. На превеликий жаль в інститут Церкви ввійшла частина людей, які мають дещо іншу мотивацію висвячення, і ці люди на моє переконання не можуть, а, може, і не хочуть виконувати тих обов’язків, які вони зобов’язані виконувати для того, щоб виконати свою місію. Це говорить тільки про кризу нашої офіційної Церкви. І якщо ми зараз не зробимо радикальних кроків, ми будемо тратити щораз більше наші позиції. Треба робити радикальні кроки реальної допомоги конкретно людині і людям взагалі, вцілому. Я хочу сказати, що це є найбільш слабе місце, яке на мою думку унеможливлює створення і реалізацію тієї програми, якої ви сьогодні торкнулися. Кожен з нас розуміє, що допомоги потребує кожна людина, а особливої допомоги потребує людина хвора. І якщо зараз у Церкві не буде зроблено тих кроків, щоб наша Церква так організувала свою роботу, щоб дати пізнати християнське вчення саме через призму користі цього вчення для кожної людини, для її здоров’я, для її душі і для її тіла. Ми не зможемо нічого зробити. Величезний потенціал, який лежить у тому зрізі, він не використовується. Ви знаєте, завжди легше критикуваати, аніж робити якісь конструктивні речі, але ви напевно зі мною згодитеся, що навіть ті моменти, які реально дають можливість священикові використати для того, щоб поспікуватися зі своєю паствою, щоб сказати дуже потрібні людям слова, які їм допоможуть прийняти правильне рішення у своєму житті і щодо свого здоров’я, що є визначальним, використовується дуже часто не за призначенням. Кожен робить це так, як він може, як бачить. І дуже часто це є велика втрата для Церкви і для людей тому, що ці можливості не використовуються для користі людини. Я прекрасно розумію, що мусить бути системний підхід, але у цьому системному підході вирішення проблем хворої людини Церква повинна взяти на себе абсолютну лідерську роль, і в першу чергу Церква повинна взяти на себе обов’язки цієї ініціативи, того кроку до хворої людини. Кроку до тих людей, яким ми довірили керувати нашої державою, ініціатива повинна йти від Церкви. Кожен рік наших людей стає на триста тисяч менше. Ми зараз переживаємо геноцид українського народу. Сім мільйонів за кордоном, а то що з-за кордону повертається, повірте мені, я це говорю на конкретних статистичних даних, як свідчать про те, що більшість із них повертається хворими людьми. Їм часто грошей, тих що вони собі заробили, не вистачає на те, щоб вони порятували себе від передчасної смерті. Це не зупиниться, тут не може бути самовирішення цієї проблеми, тут мусять бути зроблені осмислені, конкретні кроки щодо порятунку наших людей. Я розумію, що це повинно бути від внутріутробного зачаття дитини, з пелюшок повинен формуватися цей світогляд, але він повинен формуватися саме в ключі прикладних аспектів цього світогляду, як людина повинна використовувати християнське вчення, яке є надзвичайно цінним і надзвичайно багате за усіма параметрами, як людина повинна це використовувати для спасіння своєї душі і свого тіла. Оце найбільша проблема, яка є і яка на мою думку повинна вирішуватися абсолютно терміново, бо затягування її вирішення— це є розплата сотень тисяч людей, які не знаходять цієї допомоги і передчасно закінчують свою земну екзистенцію. Я хочу сказати про один дуже важливий момент, якого я вважаю сьогодні ми повинні торкнутися. Я сказав про позитивні явища, які ми сьогодні фіксуємо, що зроблені перші кроки і певні зусилля прикладені до того, щоби духівництво було задіяне у процесі нашому професійному з їхніми зобовязаннями у тому процесі. Я хочу сказати про те, що ми зараз переживаємо такий період в розвитку суспільства вцілому, коли ми не можемо дати відповідей на багато питань, які стоять перед нами, коли ми торкаємося цієї теми. Але це явище тимчасове. Я, як вчений, абсолютно переконаний, що прийде такий час, коли ми зможемо абсолютно з матеріальної точки зору пояснити ці авища, які сьогодні для нас є непояснимі. Зокрема, що стосується таких характеристик абсолютно віртуальних, як сила волі, сила молитви, сила віри тощо. Це будуть усі поняття, які, я впевнений, прийде такий момент, коли ми зможемо їх відповідними засобами виміряти, класифікувати і ми зможемо їх аболютно цілеспрямовано використовувати для користі людини. От, власне, чому я так наголошував на тих заходах, які необхідно організувати і провести у нашій державі. Тому що ми повинні сформувати у людини усвідомлення потужної сили віри. Суспільство зараз піднялося на такий рівень освіченості, що нам не просто потрібно навчити пересічного громадянина, що «не вбий». Це є факт, і людина нищої організації, їй достатньо просто не вбити, без усвідомлення того. І вона виконає свою місію, і вона виконає призначення тої заповіді Божої. Але нам зараз треба враховувати реальний рівень нашого громадянина в Україні — це є освічена нація. Тобто, так повинно бути організовано християнське вчення, що людина до тих висновків повинна підходити усвідомлено. І коли в людини буде усвідомлена віра, людина буде володіти неймовірними можливостями використання цієї віри дя своєї користі. Бо сила віри є неймовірна. І те, що ми знаємо з біблійних матеріалів, що «…встань і йди, твоя віра тебе врятувала». Це є абсолютно однозначно до нашої професійної діяльності. Ви собі не уявляєте, у цьому відношенні з чим ми зустрічаємося у своїй практиці, що підтверджує саме цю позицію. Вона є ключова. Розумієте? Але хворий повинен усвідомити цю можливість і вміти це використати. Сила молитви, яка базується на силі віри. А сила молитви реалізується через силу волі. Для мене є очевидно, що сила волі є абсолютно конкретними матеріальними механізмами. Те, що ми називаємо самодєльними механізмами, які активізують роботу тих органів і тих систем людського організму, які забезпечують оздоровлення, а якщо і треба— виздоровлення людини. Але людина повинна вміти це зробити. Тому саме ми і в такому контексті подаємо цю проблему.

Я ще раз наголошую на тому, що, абстрагуючись від теологічних дискусій, я як доктор, і як не тільки лікар, який працює 35 років і займається інтенсивно науковою діяльністю, але, так би мовити, генетично продовжуючи традиції своєї сім’ї і родини на цій дорозі медичній, я однозначно стверджую, що сила молитви є величезна. І стверджую, що у 99 відсотках ця сила молитви і віри в Бога не використовується. Наші люди не вміють цього робити, а наші душпастрі не вміють цього навчити. Це є криза інституту Церкви. І це є криза медицини. Я хочу додати до того, що ви знаєте. Ми є менш практичні люди, ми маємо матеріальні проблеми, які нас весь час заземлюють, не дають нам можливості піднятися до тих висот, до яких би ми могли піднятися у навіть своїй професійній діяльності. Але тим не менше ми робимо те, що можна робити у тій ситуації і навіть трошки більше. Але хочу навести приклад наших колєг з Заходу. Була опублікована у нашому журналі, дуже престижному і автортетному, в якому продалася інформація про дослідження, які були проведені на Заході американськими дослідниками. Оце все, що ми з нами говоримо, вони це все зреалізували в конкретному проекті. Було проведене дослідження: одна група з важкими ураженнями серцево-судинної системи, які були за нашим розумінням атеїсти, і друга група — хворі, які були віруючими і практикуючими віруючими, які молилися і просили Бога про допомогу. І ці зібрали цю інформаію, вони цього не опрацьовували. Вони цю інформацію передали у відповідній науковий заклад, який абстраговано, це так, як працюється з плацебо, коли невідомо, що ти опрацьовуєш, опрацювалися ті результати. Виявилися абсолютно фантастичні результати, що у тій групі хворих, які лікувалися і, віруючи, просили Бога про допомогу, разючі позитивні зміни, які статистично достовірно є відмінні від тих, які були у хворих атеїстів. Вони пішли дальше, вони запатентували метод лікування хворих з ураженнями серцево-судинної системи і мають тепер патент на те, що молитва підвищує ефектинівсть лікування хворих з ураженнями серцево-судинної системи. Це зроблено усе абсолютно на науковому рівні, і потреба у таких дослідженнях є величезна, бо тут повинні вивчатися різноманітні аспекти. Але це все, очевидно, за сприятливих обставин і за тих умов, коли зреалізується програма, про котру я згадував. Ц, очевидно, буде у подальшій перспективі.

Кор.

Дуже цікаво. І традиційне питання на кінець програми. Що би ви побажали слухачам Радіо «Воскресіння»?

Орест Абрагамович.

Я би хотів побажати нашим слухачам, щоб вони зрозуміли, що людна— гомо сапієнс — істота мисляча, це є сітота, яка має душу і має тіло. І ніяка гіперболізація, ніякі крайнощі в одну чи іншу сторону є недоцільні. Саме оптимальне поєднання цих складових людини дає можливість людині бути щасливою, користуватися усіми благами, які нам Бог дав на цій землі і прожити цю мить на цій землі щасливо. І своїм життям заслужити у Бога життя вічне. Я би хотів, щоб наші слухачі зрозуміли мотивацію сьогоднішнього мого візиту на радіо і зрозуміли те, про що ми з вами сьогодні торкнулися, абсолютно вибірково, бо за такий короткий час ширше і глибше говорити на цю тему просто неможливо, але навіть з цього фрагменту, який сьогодні була можливість нашим слухачам послухати, щоб вони взяли для себе корисну інформацію і її використали для свого щастя, для щастя своєї сім’ї, родини і своїх ближніх.

Підготувала Лідія Пуга. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі, Практична психологія. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.