Блаженніший Любомир Кардинал Гузар — про Звернення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви про благочинну збірку «Андріїїв гріш»

( розмір 1.74 MB )

Кор.

Блаженніший, цього року за рішенням Синоду Єпископів вперше буде проведено збирання пожертв, які назвали “Андріїв гріш”, і які призначені для того, щоби забезпечити належну душпастирську опіку вірним поза межами України, там де немає структур нашої Церкви. Розкажіть детальніше про сам цей задум і про напрямки використання отриманих з пожертв коштів.

Блаженніший Любомир

Ми довго говорили про те, щоб створити такий фонд на потреби Церкви. Останнім часом, коли усім єпископам стало зрозуміло, якою великою проблемою сьогодні для нашої Церкви є еміграція, ми вирішили, що вже потрібно робити реальні кроки. Для забезпечення духовної опіки емігрантів, потрібні кошти на різні потреби: забезпечення священика, оплата його переїзду, проживання, надання йому належної підготовки тощо. Отож ми вирішили провести збірку і скерувати ці кошти на цю мету. Ми назвали ці пожертви “Андріїв гріш”, виходячи з того, що апостол Андрій був тим апостолом, який приніс Боже слово у Київську Русь. Він є символом того, через кого Боже провидіння дбає про духовне життя нашого народу. Апостол Андрій поблагословив колись жителів давньої Русі на християнське життя. Україна стала християнською державою і вона повинна дбати про те, щоб вихідці з її землі були забезпечені нормальним церковним духовним існуванням.

Ми сподіваємося, що народ відгукнеться, бо чи в Україні, чи за її межами, багато хто пережив якусь форму еміграції. Наша Церква в інших країнах є структурою, що її створили вихідці з України, від яких ми можемо багато навчитися, які є для нас прикладом. Це люди, які тримаються Церкви, горнуться до своєї громади і зберігають себе. Той, хто відійшов, почав шукати власних доріг, пропав. А ті, хто тримався своєї Церкви, спершу будував храм, а пізніше свій дім, справді зберегли себе і стали корисними для себе та інших. Ми надіємося, що ті люди з почуття вдячності за те, що вони самі з Божою допомогою пережили і вміли зберегти себе і свою Церкву, що вони так само, як і наш народ в Україні відчує потребу допомогти тим, хто мусів стати на той емігрантський шлях.

Кор.

Серед духовенства і мирян можна почути нарікання на те, що досить часто приходять розпорядження від церковної ієрархії про збирання коштів на різні потреби. Тож чи не надто часто ієрархія звертається про таку допомогу до мирян?

Блаженніший Любомир

На мою думку це не так. Чому? Це дивна річ, але що більше люди дають, то більше мають. Хто є скупим, той нічого не має і більше мати не буде. І навпаки, той, хто є щедрим, хто вміє ділитися з іншими, в якийсь дивний спосіб від Бога, не втрачає, а стає багатшим. Люди не мають підстав для нарікання, адже від них ніхто насильно не забирає грошей. Коли хтось зі щирого серця складе пожертву: на допомогу пристарілим, хворим, емігрантам, школярам, студентам, чи на якісь інші благодійні наміри – Господь Бог за це винагороджує. Знаємо з досвіду, з Божої науки, що хто щедро ділиться тим, що одержав від Бога, то Господь йому несподівано надолужує і сторицею віддає. Коли Ісус Христос коментує про пожертву, яку на храм склала бідна вдовиця (вона не дала свого багатства, бо не мала його, а пожертвувала все, що мала), Він, напевно, мав на думці, що ця жінка не згине з голоду, бо Господь Бог про неї подбає. У Святому Письмі сказано, що давати є краще, більш благородне і любе Богові, ніж одержувати чи брати.

Я одразу застерігаю, що треба думати над тим, на що ми даємо: якщо жертвуємо на зовнішні пусті речі, то справді тут може бути надмір, але якщо жертвуємо на щось, що впливає на людську долю, коли ділимося з потребуючими, тими, хто мають менше, ніж ми в цей момент, тоді в Божих очах ми робимо щось добре. Тоді Господь Бог нас винагороджує і запевнює нам те, що потрібно для життя. Думаю, що на ці речі потрібно дивитись більш духовно і не боятися жертвувати.

Кор.

На завершення нашої розмови попрошу, щоб Ви сказали декілька слів заохочення для тих, хто почує це інтерв’ю по радіо чи буде читати його у пресі?

Блаженніший Любомир

Я щиро сподіваюся, як і всі владики та ті, хто не байдужий до становища наших емігрантів, що народ відгукнеться. Не кажу, що мають бути якісь величезні пожертви. Та надіюся, що назагал добрі люди складуть пожертви в міру своїх можливостей на те, щоби ми могли організовано, послідовно допомагати тим, кому потрібно. Ми, як вже було сказано, хочемо рятувати тих людей передусім духовно, релігійно та церковно. Сподіваємося, що і державні органи і інші структури будуть намагатися зі свого боку запевнити всі інші аспекти їхнього перебування за межами України.

Підготував о. Ігор Яців (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.