«Найбільше вражає в житті блаженного Омеляна Ковча — це його велика любов до людей» — розповідь про прощу священиків УГКЦ до Майданека

( розмір 5.67 MB )

Кор.

«Коли в різних частинах світу шаліє ненависть, тут усі мури і перегороди падають. Будьмо такими, якими нас Господь сотворив і призначив бути. Але водночас за взірцем блаженного отця Омеляна будьмо душпастирями без кордонів, “всім для всіх”, як казав святий апостол Павло», – написав Блаженніший Любомир, Верховний Архієпископ Києво-Галицький, у вітальному листі до учасників спільної прощі українського і польського духовенства до концтабору у Майдапеку (Польща). Проща відбулася 22 вересня 2006 року під час цьогорічних Днів Майданека. Ця урочистість була пов’язана з духовним посланням блаженного священномученика Омеляна Ковча – греко-католицького священика, який загинув у таборі у Майданеку через те, що, будучи парохом у Перемишлянах (Львівська обл., Україна),

«Зустріч духовенства і спільна молитва є важливою тому, що воно може впливати або позитивно, або негативно на прихожан, на суспільства Польщі та України у тих самих взаємних стосунках, – розповів у інтерв’ю для радіо «Воскресіння» о. митр. Стефан Батрух, парох храму Різдва Пресвятої Богородиці у м. Любліні. – І дуже багато буде залежати від того, як будуть налаштовані священики у Польщі та Україні, як будуть бачити одні одних, чи зможуть бути відкритими для себе. Це буде також переноситися на саме суспільство, на прихожан і їхні громади. 1 тому, між іншим, Блаженніший вийшов з такою ініціативою: почати зустрічі духовенства обох країн, щоб таким чином дати нагоду, можливість спільної молитви. Але, щоб на основі цієї зустрічі і спільної молитви теж випрацьовувати якісь нові перспективи і співпраці, а також взаємного порозуміння. І саме ця зустріч у Майданеку має таку ціль, щоб, відкликуючись до особи блаженного Омеляна Ковча, до його постави, саме до його відкритості, толерантності, пошани до інших традицій, переконань, світоглядів, беручи від нього якийсь приклад натхнення, щоб духовенство Польщі та України вміло іти саме у тому напрямку. Тому думаю, що це винятковий захід», – розповів о. Стефан Батрух.

У прощі до Майданеку взяли участь єпископи та численні священики УГКЦ та РКЦ Польщі, колишні в’язні Майданека, а також молодь. Урочистості відбулися під патронатом Глави УГКЦ Блаженнішого Любомира та Люблінського Митрополита, Архієпископа

Згідно із програмою прощі, о 9.00 священики і всі учасники зібралися біля костелу Архістратига Михаїла у Любліні. Звідти вже сформована колона вирушила головною вулицею, Мучеників Майданека. Біля пам’ятника «Боротьби і мучеництва» відбулися зустріч з офіційними делегаціями (воєвода, маршалек, президент міста, українські урядовці, представники інших ; організацій) і спільне покладення

покладення квітів Архієпископ Юзеф Жицінський, Митрополит Люблінський (РКЦ), виголосив духовну науку, в якій розкрив актуальність позиції та вчення о. Омеляна Ковча. Принагідно Архієпископ Жицінський вручив статуетки, які назву «Memoria iustorum» (пам’ять праведних). їх отримали ті українці і поляки, які під час Другої світової війни, в непорозумінь між поляками та українцями, ставали на захист примиренню і порозумінню.

Об 11.00 розпочалася Архієрейська Божественна Літургія, яку очолили Високопреосвященний Владика Митрополит Перемишльсько-Варшавський, та Високопреосвященний Владика Юзеф Жицінський, Митрополит Люблінський. Це на Майданеку була перша Літургія у східному обряді. Проповідував Преосвященний Владика Софрон (Мудрий), Єпископ-емерит Івано-Франківської єпархії.

На початку проповіді Владика Софрон сказав

Владика Софроній Мудрий

Вітаємо вас на тій землі, зрошеній кров’ю і сльозами людей. Дякуємо Богові, що саме тут можемо занести оцю безкровну жертву прослави для Бога, подяки за те, що він дав нам можливість бути учасниками цієї молитви. Ніхто з нас людей, живучих на цій землі не вибрав собі ні батька ні матері, ні Батьківщини. Про це подбав Творець вселенної — Господь Бог, який за посередництвом наших батьків при нашому зачатті дунув у нас свого Духа і ми живемо духом Божим, тому ми усі є діти Божі. Так 1884 року у Космачі на гуцульщиці прийшов на світ незабутній священик, суспільно-культурний діяч і патріот свого народу, який жив згідно з християнськими етичними нормами найвищого рівня. Він, як досконала людина, досконалий священик і Слуга Божий зумів погодити Боже з людським, служити людям і служити Богові і ради Бога.

Жив він на культурному пограниччі: візантійсько-української, латинсько-польської і юдейсько-єврейської культури та тотожностей і на території зі складною національною та конфесійною ситуацією. На це все накладалося дві окупації совєцько-безбожного атеїстичного царства і фашистського нацизму. Серед тих тяжких обставин і взаємин, кривд і недолі отець Ковч зберіг справді християнські ідеали, якими він ради Бога освятив своє життя. Він сказав, що контабір, це місце організованих убивств. Тут священик служив людям духовною допомогою незалежно від похоження та конфесійної приналежності. В одному зі своїх листів, переданих до рідних Омелян сказав: «Я дякую Богові за його доброту до мене. Крім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати». Не мав він прив’язання до землі, ані до того земного життя. Він єдину мав свою ціль — небо. «Тут ми усі рівні, і поляки, і євреї, росіяни, естонці і українці. З усіх я є єдиним священиком. Тут я бачу Бога який єдиний і одинокий для усіх, незалежно від релігійних віровизнань. Можливо наші церкви є різні, але коли я відправляю Службу Божу, усі в’язні моляться, і то різними мовами, але чи Бог не розуміє тих мов, чи Бог не розуміє їх слів, їх сердець і бажань. Хіба це є чи не найкращий вінець, який Бог мені дав мені покласти на мою голову, перебуваючи тут, даючи людям втіху душам їхнім і уможливити їм в мирі з Богом перехід до вічного життя».

Кор.

Після цих слів Владика Софрон (Мудрий), проповідуючи на Літургії під час спільної прощі українського і польського духовенства до концтабору у Майданеку, назвав декілька знакових епізодів у житті блаженного Омеляна Ковча, в’язня : проповідник продовжив

Владика Софроній Мудрий

Що вчить нас отець Омелян Ковч? Він вчить нас, людей 21 віку як треба давати свідчення правди і любові в обставинах беззаконня і людиноненависті, що поширюється у нинішній чи тодішній Європі. Життя Омеляна для кожного з нас, українця чи поляка, має служити прикладом людини, яка до кінця свого існування не зраджує християнських ідеалів, не топче свідомо і добровільно своїми гріхами цього світу. Колись мати Андрея Шептицького молилась до своїх синів: «Я рада б бачити вас на катафалку ніж ви маби б допуститися одного тяжкого гріха». Що б ми постановили нині для своїх дітей і для себе самих? Усі люди на землі є діти Божі. Один у нас Бог, один наш спаситель Христос, одна наша спільна Мати Божа — вони нас мають довести до вічної щасливості у небі. Блаженний мученик Омелян за свою людяність заплатив найвищу ціну земного життя, але він за те заробив вічну щасливість, вічне життя у Бозі. Наслідувати життя цього святого є тяжко, але кожна людина на землі має пережити свій хресний шлях, свою життєву Голготу, аж тоді можемо надіятись на вічну свою щасливість. Завжди жиймо кожний свій день під кутом вічности і спрямування до вічності. Завжди питаймо себе, чи мені послужить усе це земне для моєї вічності, що я візьму з собою у мою вічність — тільки свої добрі вчинки, тільки своє праведне життя. Тому він вчить нас геройського діла — бути вірними дітьми Божими, дітьми Христовими і вміти кожного дня геройськи зносити усі хрести і терпіння свого життя.

Кор.

Про послання блаженного священномученика Омеляна, про його життєвий подвиг у Майданеку також багато було сказано під час другої духовної науки, що її виголосив ігумен Святоуспенської унівської лаври ієром. Венедикт, хресного ходу тою дорогою, якою звичайно вели в’язнів Майданека, і серед них о. Омеляна, та біля мавзолею, де зберігається попіл спалених жертв концтабору. Згадувала про свого батька і дочка о. Ковча – п. Лідія Бригіде, яка приїхала з Торонто.

Ігумен Святоуспенської унівської лаври ієром. Венедикт зокрема сказав:

Ієромонах Венедикт

У перших віках християни збиралися і відправляли Святі Літургії на гробах мучеників. Тобто тих, які засвідчили своєю смертю віру у Христа. Сьогодні, дорогі браття і сестри, ми з вами вчинили те саме, бо молилися тут, на цьому святому місці, де не одне лише якесь місце. А цей табір Майданек, ця вся земля — місце захоронення мучеників. Візит Святішого Отця Івана Павла ІІ на Україну у 2001 році відкрив не тільки для вірних УГКЦ, а для людей цілого світу, постаті отців, які у найтрагічніших обставинах своїм життям праведним свідчили вірність Христу, стали зразками християнського життя. На особливу увагу серед них заслуговує постать Блаженного священомученика Омеляна Ковча. Оскільки ознакою і виявом його святості є не лише мученича смерть тут у Майданеку, але усе його життя було взірцем святості. Про нього можемо сказати словами преосвященнішого владики Юліана, єпископа Стрийського, що його мученича смерть, його діяльність, як священика-місіонара, громадського діяча, люблячого батька для своєї сім’ї, є для сучасних священиків прикладом того, як працювати у теперішніх дуже складних обставинах. Я додав би, що не тільки є прикладом для священиків а й для кожного, хто вважає себе християнином.

Кор.

Про актуальність послання блаженного Омеляна ми запитали у одного із учасників прощі: Преосвященного (Дзюраха), Єпископа-Помічника Києво-Вишгородського. На це Владика Богдан відповів

Владика Богдан Дзюрах

Те, що найбільше вражає в житті блаженного Омеляна Ковча — це його велика любов до людей, незалежно від їхнього походження, конфесійної приналежності чи національності. Мені здається, що це є наука дуже актуальна для нас сьогодні — Ми бачимо, як часто у різних куточках світу розгоряються різні конфлікти на релігійній чи національній основі. Зрештою, також у минулому нашого народу були болючі події, пов’язані з конфліктами саме на релігійному або національному грунті. І тут отець Омелян Ковч подає нам прекрасний приклад ангельського погляду на людину, на міжлюдські, міжнаціональні, міжрелігійні відносини. Будучи священиком, душпастирем греко-гатолицької Церкви, він в однаковій мірі був повний любові, турботи як до вірних римо-католицької Церкви, а навіть до євреїв. Тим самим показав, що правдивий християнин не дивиться на зовнішні ознаки людини, але вбачає у кожному свого брата, свою сестру, свого ближнього і старається за всяку ціну допомогти їм. Особливо тоді, коли ті люди знаходяться у небезпеці, у потребі, нужді. Сьогодні ми були у Майданеку і саме над цим роздумували. Ця проща, яку ми відбували разом зі священиками наших єпархій, мала кілька вимірів. Перший вимір — це подякувати Господу Богу за дар цього великого мужа, святість якого є святістю на рівні Вселенської Церкви. Справді, наявність святих, блаженних, праведників свідчить про велику силу, внутрішню силу Церкви. І тому ми хотіли сьогодні подякувати Богові за дар цього душпастиря, за його сильну віру і за його велику любов, якою він донині нас захоплює, потягає за собою. З другого боку ми прагнули також, щоб ця подія мала такий практичний вимір для нас сьогодні. Ми вшановували тих людей з польської і української сторони, які працюють над поєднанням обох народів. Але також були, як я вже згадав, у цій прощі багато священиків, які брали участь, і саме священики, як проповідники Євангелія, можуть знайти в особі блаженного отця Омеляна Ковча для себе світлий приклад, як слід служити Богові і людям у наших часах.

Кор.

Багато гарних слів на адресу о. Омеляна було також сказано під час відвідин владик УГКЦ цього ж дня діючої в’язниці у Любліні. Причиною для цього було бажання в’язнів передати ними написану ікону блаженного Омеляна Главі УГКЦ. Зустріч із в’язнями та керівництвом виправного закладу відбулася перед початком урочистостей у ‘.

Безумовно, що по завершенні спільної прощі українського і польського духовенства до концтабору у Майданеку ми не могли запитати у організатора цієї молитовної зустрічі о. митр. Стефана Батруха, пароха храму Різдва Пресвятої Богородиці у м. Любліні, про враження і почуття, які його наповняють

о. митр. Стефан Батрух

Я особисто дуже щасливий, що міг пережити такий день, в якому священики з Польщі, з України могли вперше разом зустрітися для того, щоб молитися за примирення між нашими народами. Для мене особисто дуже важливо, що для цього ми дозріли, що свідомість потреби такої молитви, таких зустрічей є чимраз більша і тому почування, які є в мені, у моєму серці — це, перш за все, почування радості. Хочемо це діло продовжувати. Польські і українські народи — це є дуже чисельні суспільства, разом нараховують майже дев’яносто мільйонів громадян. Отже ж багато діється у взаємних відносинах у площині культури, у стосунках молоді, але цього замало. У таких великих народів таких контактів, спільних проектів повинно бути набагато більше. Я вірю, що такими зустрічами ми будемо набирати до себе більше довір’я, будемо переконуватися у тому, що у нас є багато добрих намірів супроти себе. Я буду сприяти тому, щоб таких ініціатив, проектів спільних, цікавих, творчих буде чимраз більше.

Підготував о. Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.