Пам’ятні заходи із вшанування жертв Голодомору 1932-1933 років

18 листопада, 12.00 урок пам’яті в Меморіалі жертв Голодомору «Опір українців вбивству голодом у 1932 –1933 рр.» прочитає науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті, к. ф. н. Олександр Штоквиш (місце проведення: Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні», вул. Лаврська, 3).

19 листопада, 13.00 – акція «Нескорені голодом: забута боротьба» (місце проведення: Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні»  вул. Лаврська, 3).

19 листопада, 18.30 – прем’єра французького фільму «Голодомор. Забутий геноцид» (місце проведення: Український дім, вул.Хрещатик, 2 ).

20 листопада

11.00 – Презентація книги «Голодомор 1932–1933 років в Україні за матеріалами кримінальної справи № 475» (місце проведення: Центр культури і мистецтв Служби безпеки України, вул. Ірининська, 6).

14.00 – Відкриття фото-документальної виставки «Спротив геноциду» про історію повстань українців проти сталінської політики колективізації (місце проведення: Український дім, вул.Хрещатик, 2).

22 листопада

15.00 – скорботні заходи до 81-х роковин Голодомору 1932–33 рр. на території  Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні»;

16.00 – загальнонаціональна хвилина мовчання та всеукраїнська Акція «Запали свічку пам’яті».

http://holodomor33.org.ua/

Опубліковано в категорії: Uncategorized, Анонси та оголошення | Позначки: |

У пам’ять Романи Навроцької

У церкві села Заздрість, де народився Патріярх Йосиф Сліпий, що 30-і роковини його відходу у вічність вшановуємо цьогоріч, після недільної Святої Літургії відбулася поминальна панахида за спокій душі великої сподвижниці справи Патріярха, його вірної помічниці і будівничої Музейно-меморіяльного комплексу у Заздрості. 15 листопада 2014 року минуло 15 років з дня смерти доктор Романи Навроцької.

Відразу після звільнення з совєтських лагерів у 1963 році Патріярх Йосиф Сліпий активно взявся за душпастирську працю по всіх країнах поселення українців, збирав «у розсіянні сущих». Його повернення у вільний світ стало зворотнім пунктом не лише в історії УГКЦ, але й у з’єднанні українців у світі. Приїхавши до Риму, Блаженніший розпочав активну діяльність для консолідації українства на поселеннях: будівництво Собору Св. Софії в Римі, придбання монастиря на Студіоні, повернення у лоно Церкви храму св. Сергія і Вакха, створення Релігійного Товариства Українців Католиків «Свята Софія» та заснування Українського Католицького Університету св. Климента Папи. Згодом ці Патріярші структури поширилися за межі Європи, зокрема, на Сполучені Штати Америки. Усі ці проєкти могли бути зреалізовані тільки завдяки гарячій підтримці мирян.

Патріярхальний рух від його зародження активно підтримало і очолило подружжя докторів бл. п. Мирослава (1916-1978) та Романи (1921-1999) Навроцьких, які, за словами академіка Леоніда Рудницького, Голови Товариства «Свята Софія» США, були довіреними особами Блаженнішого. Він усвідомлював це і високо цінував самовіддану працю своїх «воїнів». У листі до д-р Романи Навроцької від 2 березня 1984 року з нагоди святкувань 10-ліття діяльности ТСС в Америці Кир Йосиф Сліпий писав: «Велику працю Ви зробили, зокрема впродовж останніх десять років, щоб забезпечити існування і розвиток патріярших надбань і Установ, і велика Вам дяка за це. За щиру співпрацю і поміч я постійно дякую Вам і Богові».  Це був останній лист Патріярха Йосифа до Романи Навроцької – однієї із тих людей, зусиллями яких задум Блаженнішого розвинути структури Товариства «Свята Софія» у Новому Світі став реальністю.

Романа Навроцька, донька о. Івана Лебедовича, так згадувала про витоки знайомства з Патріярхом: «Наш контакт і тісна співпраця з Блаженнішим Патріярхом Йосифом датується від вересня 1965 року. Друга сесія Вселенського Собору Ватиканського ІІ-го і зустріч з Блаженнішим у Ватикані. Кольосальна харизма Ісповідника Віри, що турбувався долею свойого народу й цікавився усіми проявами його життя. Ота імпозантна, маєстатична постать духового Велетня й одуховлені очі, що впізнавали людину наскрізь. Все це робило надзвичайно сильне вражіння і не могло остатися без сліду» (промова з нагоди 15-ліття ТСС А).

Подружжя Навроцьких дуже багато праці поклало на заснування та налагодження праці різних Патріярших структур в Америці, зокрема, на збирання коштів на Патріярший фонд, з якого утримувалися УКУ, архіви, музеї, бібліотеки та ін., купувалися будинки під українські організації та інституції. Але для д-р Романи Навроцької Блаженніший Йосиф мав ще одне, особливе завдання. «Як прийде час, відкупіть мою родинну хату в Заздрості, – а потім побачите, що зробите», – ці слова він сказав у 1974 році до Романи Навроцької – Голови Товариства «Свята Софія» США. Д-р Навроцька достойно виконала і це важке завдання, яке здавалося непосильним навіть для багатьох чоловіків. У 1997 р. стараннями д-р Романи Навроцької в Україні було створене Представництво Релігійного Товариства Українців Католиків «Свята Софія» США. У період викупу обійстя та сусідніх земель, відновлення старої хати та будівництва нового дому, вона майже постійно жила в Україні – пильнувала кожної, навіть найменшої справи, тримала руку на пульсі всього, що діялося на будівельному майданчику.

Сестра Модеста, ЧСВВ, яка першою з Василіянок прибула до Комплексу, згадує, що д-р Навроцька була надзвичайно інтеліґентною людиною, розумним керівником, виваженим дипломатом, уміла знайти спільну мову і з керівництвом району та области, і зі священиками, і з простими робітниками, що працювали на будові. Вона турбувалася про все і про всіх, але водночас була вимогливим замовником. Тільки завдяки її самовідданій праці, її повній самопосвяті, протягом трьох років був збудований Музейно-меморіяльний комплекс, який 13 вересня 1998 року гостинно відчинив двері для прочан і односельчан, школярів і науковців, усіх, хто прагне почерпнути сили з родинного джерела великого Ісповідника віри Патріярха Йосифа Сліпого.

У Святому Письмі сказано: «Судіть їх за справами їхніми». Комплекс у Заздрості – це той історичної ваги витвір, який довгі літа зберігатиме пам’ять про самого Патріярха Йосифа Сліпого, про його велику життєву мету – здобуття патріярхату для нашої Церкви, це також найкращий доказ апостольства мирян, якого так бажав Кир Йосиф.

Хай ця згадка у 15-і роковини відходу у вічність невтомної трудівниці, вірного воїна Патріярха Сліпого, душевної людини і великої сподвижниці нашої Церкви д-р Романи Навроцької стане нев’янучою квіткою у вінок її світлої пам’яти.

Представництво в Україні Товариства «Свята Софія» США

Опубліковано в категорії: Культурне життя | Позначки: , |

Презентація книги «Галицький рід» в м. Бродах

«Яке то щастя – жити всім у мирі, де злагода – блаженна сторона. Який же сум, яка зневіра, коли торкнеться згарищем війна», — ці віршовані рядки я прочитала з книги Надії Максимів «Галицький рід». На превеликий жаль вони знайшли свою актуальність сьогодні. Як же проходило моє знайомство з цією книгою? Я дуже люблю слухати радіо «Воскресіння». В його передачах можна почерпнути багато цікавої духовної інформації. Це справжній духовний харч. Цікавинками радіо є те, що редакція дуже часто запрошує гостей, які змістовно висвітлюють теми християнства. Одного разу я почула по радіо оповідання «Повстанське Різдво» розділу 9 «Дума про повстанців» з книги Надії Максимів ( сестри Володимири Максимів ЧСВВ) «Галицький рід». Це оповідання на стільки вразило мене, що вирішила подзвонити на радіо і запитати, де можна знайти цю книгу. Додзвонилася та познайомилася з привітними журналістами Лідією Пугою і Любомирою Буркою. Ми визначили день зустрічі і я поїхала за цією книгою. Невдовзі стала записувати на цьому радіо свої матеріали.

Придбавши книгу, я відчула, що везу додому справжній скарб. Адже доля сестри Володимири десь в чомусь переплітається із моєю долею. Мій тато – Іляш Мирослав Йосипович – малолітній політв’язень совєтського режиму. Він був виселений у Воркуту. Там організував повстання, за що його перевезли до Владимирської в’язниці смертників. Тільки після смерті Сталіна тата звільнили та заборонили повертатися в Україну. Татові допомогли зовсім чужі люди. Вони приписали його до себе. Та всім серцем і всіма думками своїми він був на батьківщині, в рідному селі Пониква. Повернутися сюди йому, на певне, допоміг сам Господь Бог. Тато одружився, народилося троє дівчат. Та всі ми перебували під пильним прицілом КДБ. Комуністичний режим забрав у мене тата, коли мені було всього три роки.

Коли дізналася, що в Бродах відбудеться презентація «Галицького роду», твердо вирішила обов’язково піти і особисто познайомитися з автором книги – талановитою сестрою Володимирою. 7 листопада 2014 року о 12 годині в читальній залі центральної районної бібліотеки зібралося багато людей. Всі чекали зустрічі з автором книги. Захід був приурочений 25 – річчю виходу УГКЦ з підпілля. Зустріч відбувалася з ініціативи о. Ярослава Царика, настоятеля храму Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господньго м. Броди. Підтримали цю ідею працівники районної бібліотеки.

Разом з сестрою Володимирою на нашу Брідщину завітала поетеса Тетяна Домашенко з видавництва «Духовна вісь», де, власне, і вийшов «Галицький рід». Її книга «Небесна Сотня Воїнів Майдану» є ніби продовженням книги Надії Максимів. П. Тетяна пережила всі події Євромайдану особисто. Під час зустрічі слово мала сестра Володимира. Вона розповіла присутнім, як писала книгу, до яких джерел зверталася. Тут описується життя характерної галицької родини Дзвоників.

«Галицькому родові, моїм незабутнім батькам Стефанії Дзвоник і Євгенію Максиміву та їхнім побратимам – політв’язням Норильська, діячам українського підпілля та усім війною згорьованим, несправедливо засудженим, Батьківщини позбавленим, на чужині похованим», – ось така присвята цієї книги.

Книга складається з п’ятнадцяти розділів та епілога. У вступі можна дізнатися про сестру Володимиру та про те, як вона по маленьких зернятках збирала документальні факти і як весь цей матеріал склався у всемогутню вервицю – книгу. Родина сестри, починаючи з 1914 року, потрапляє у вир знакових подій ХХ сторіччя, де її спіткали війни, полон, тюрми, табори особливого режиму, еміграція. Життєві шляхи кожного із членів роду розходяться в різні сторони світу, для декого назавжди й безповоротно. Тут використані архівні матеріали, музейні експонати, військові карти, власноруч зроблені світлини, свідчення очевидців та учасників подій. Серед героїв книги – учасники національно-визвольних змагань – Січові стрільці, члени ОУН, воїни УПА, активні учасники підпілля УГКЦ і чимало інших видатних галичан, які сумлінним виконанням своєї Богом призначеної місії в житті, залишили в історії краю незгасний слід. Їм і присвячується книга «Галицький рід». Відкривають кожне оповідання віршовані рядки с. Володимири. Графічні роботи виконав львівський художник Роман Петрик на замовлення автора.

А тепер повернемось до зали бібліотеки. Ведучою зустрічі була Надія Григорівна Степура, яка очолює «Літературну вітальню» при районній бібліотеці. О. Ярослав Царик ознайомив присутніх із біографією автора книги. Свою оцінку «Галицькому родові» дали: директор історико-краєзнавчого музею Василь Стрільчук, голова профспілки працівників освіти, поет Микола Сторожук, поет Микола Шуневич, Дмитро Зробок – голова спілки політв’язнів і репресованих, Леся Мриглот – заступник голови Бродівської райдержадміністрації та Віра Соловій – голова «Союзу українок», завідувач центральної районної бібліотеки.

Музичні вітання гостям дарував ансамбль «Благовість» храму Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Інсценізацію уривку з книги Надії Максимів «Галицький рід» виконали учні Бродівської ЗОШ I – III ступенів № 4 Святослав Мартинюк та Діана Аветісян (керівник Надія Твердохліб). Сестрі Володимирі подарувала власноруч спечений духмяний коровай Людмила Ваховська. Підсумувала сказане краєзнавець Ірина Зубань. Закінчилася година духовного спілкування традиційним «Многая літа». В кінці я особисто познайомилася з сестрою Володимирию та подарувала їй спогад про свого тата «Він мріяв про вільну і незалежну …». Авторка з духовними побажаннями підписала мені свою книгу.

Такі заходи варто проводити, вони збагачують наші душі. З талановитими людьми треба зустрічатися і спілкуватися. Побувавши на зустрічі, я отримала черговий ковток патріотизму і цілющий бальзам на свою душу. Тетяна Домашенко подарувала всім присутнім «Молитву України», а Мирослав Данилків, голова громадського об’єднання «Християнська Україна» – вервиці, духовну зброю, яку Блаженний папа Іван Павло II назвав багатим молінням, яке усім доступне.

Які наші корені, хто ми і звідки походимо, куди прямуємо і що по собі залишимо нащадкам – над цим радить замислитися читачам автор книги і закликає до конкретних дій.

Тож серцем, сповненим любов’ю,

Рід галицький навіки збережім.

Хай його змах, здобутий кров’ю,

Започаткується в нетлін.

Христина Іляш, парафіянка храму Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього м. Броди.

 

Опубліковано в категорії: Культурне життя |

У Львові відбудеться благодійний концерт барокової музики на потреби АТО

Благодійний концерт барокової музики на потреби АТО відбудеться у Львівському Будинку органної та камерної музики, вул. С. Бандери, 8,  15 листопада 2014 року о 19.00 год.

У програмі:

  • Й. С. Бах, “Aria” з оркестрової сюїти № 3
  • Д. Букстехуде, кантата № 1 “Singet dem Herrn”
  • Г. Ф. Гендель, кантата “Gloria in Excelsis Deo”
  • Й. С. Бах, Andante і Allegro з сонати для скрипки № 2
  • С. Бах, кантата № 51 “Jauchzet Gott in allen Landen”

Хто виконуватиме:

  • Сопрано – Марта Якобчук
  • Соло скрипки – Леся Зарубайко
  • Струнний квінтет – Леся Зарубайко, Микита Дубоносов, Софія Томчук, Леся Копюк, Олег Янушевич
  • Труба – Олег Петришин
  • Спінет – Ольга Стрілецька
  • Диригент – Сергій Якобчук

Кому і як допомагаємо:

Збір коштів на потреби АТО:
  • зимове військове взуття для бригади 93, механізованої роти 4, механізованого батальйону 2.
  • буржуйки 4 шт., зимове військове взуття, термобілизна, балістичні окуляри, біноклі з дальномірами для батальйону ОУН
  • дислокація: с. Піски (біля Донецького аеропорту).
  • Працюємо через волонтера Мар’яна Гавриліва. (arbiterm@gmail.com)

 

Від організаторів,
Михайло Перун,
директор Фундації “Андрей”
Опубліковано в категорії: Анонси та оголошення |

Міжнародний кінофестиваль у Салоніках оголосив переможців

“Золотий Александр” – головна нагорода 55-го Міжнародного кінофестивалю в Салоніках – дісталася мексиканській стрічці “Вічний сум”. Саме ця картина стала переможицею міжнародного конкурсу в категорії “найкращий фільм”.

Картина режисера Хорхе Переса Солано – це розповідь про двох жінок, які мешкають у віддаленому куточку Мексики і чиє життя нагадує нескінченний ланцюг випробувань. Основна тема фільму – стоїцизм цих двох жінок, змушених вести повсякденну боротьбу з бідністю, суворою природою, важкою долею.

“Чесно кажучи, я не чекав, що глядачі так тепло зустрінуть цей фільм. Я отримав дуже гарні відгуки від людей. Бути на такому фестивалі – це вже нагорода для мене. Отримати ж головний приз фестивалю – це більше, ніж я очікував”, – сказав Хорхе Перес Солано.

Другу нагороду – “Срібного Александра” – отримав ізраїльський фільм “Поруч із нею” (режисер Асаф Корман).

І нарешті, “Бронзового Александра” – спеціальну нагороду журі за оригінальність та новаторство – отримав болгарський фільм “Урок” (режисери Кристіна Ґрозева і Петр Валчанов).

Героїня стрічки – шкільна вчителька – намагається дати своїм учням урок прощення, проте сама опиняється в складній ситуації, яка стає випробуванням для її дещо ідеалізованого світогляду і змушує долати власні моральні обмеження.

Чи цікавою була цьогоріч програма міжнародного конкурсу? Розповідає голова журі – австрійський режисер Ґетц Шпільман:
“Не тільки я особисто, але ми всі, члени журі, дуже раді, що фестиваль пройшов на справді високому рівні. Більшість фільмів було дуже цікаво переглядати. Таке нечасто трапляється. Загалом фестиваль у Салоніках відзначається високоякісними стрічками”.

Цьогоріч на фестивалі вшановували легендарну німецьку актрису Ганну Шиґулу. Вона отримала “Золотого Александра” за загальний внесок у кінематограф.

Ганна Шиґула дебютувала в кіно завдяки відомому режисеру Райнеру Вернеру Фассбіндеру. Незабаром стала однією з найвидатніших європейських актрис і музою “нового німецького кіно”. Вона працювала з такими режисерами, як Фолкер Шлондорф, Жан-Люк Ґодар, Етторе Скола, Анджей Вайда, Марґарет фон Тротта. Крім роботи в кіно, виступала також як співачка.

Фільм “Лілі Марлен” – її остання спільна робота із Фассбіндером.

“Ми часто називали його (Фассбіндера) чарівником. У нього завжди була зі собою “чарівна паличка”. Він мав здатність миттєво привести все у рух. Проте він і сам був немов зачарований, над ним начебто висіло якесь закляття. Можливо, це було пов‘язано із тим, що він не вірив у любов, у те, що вона може тривати вічно”, – розповідає Ганна Шиґула.

Славетна акторка виконала перед аудиторією пісні англійською, французькою та німецькою мовами, які перемережувались особистими спогадами про режисерів та акторів, з якими звело її життя та робота на знімальному майданчику.

Copyright © 2014 euronews

Опубліковано в категорії: Uncategorized, Культурне життя | Позначки: |

11 листопада — 96-та річниця завершення Першої світової війни

Цьогоріч у Франції, де 1918 року між Німеччиною та державами Антанти було підписано Комп‘єнське перемир‘я, заплановані численні заходи на згадку про загиблих та учасників війни.

Президент Франсуа Олланд візьме участь у відкритті найбільшого в країні меморіалу Нотр-дам-де-Лорет. Тут вигравіювано імена солдатів, що полягли за роки війни на цих територіях. 580 тисяч бійців різних національностей загинули на півночі Франції.

Після того, як більша частина французької армії вирушила воювати на південь країни, позиції на півночі упродовж 2-х років утримували союзники – здебільшого британці, які зазнали тут тяжких втрат.

Вапнякові копальні, що існували під містом Аррас ще з XVII століття, слугували схованкою солдатам, які готували несподіваний напад на німців. Тепер тут розташовано музей. Про події тих років нашому кореспонденту розповіла директор закладу:

“Ідея полягала в тому, щоб сховати 24 тисячі людей у підпіллі і напасти зненацька, бо німці й гадки не мали про наявність підземних копалень, це як сир з дірками, лабіринт завдовжки 20 кілометрів”.

Підземні ходи, що сполучали шахти між собою, копали сапери з Нової Зеландії, які й дали підземеллю назву Веллінгтон. Операцію готували майже півроку.

“Тут вони справляли нужду, їли, тут милися, і тут же спали,” – пояснює директор музею.

Щодня новозеландцям доводилося викопувати 80 метрів нових ходів, аби сполучити лабіринти, в яких за тиждень до атаки мали ховатися солдати. З Арраса передає кореспондент euronews:

“9-го квітня 1917 року о 6:30 ранку 24 тисячі людей, що ховалися в підземеллях, несподівано виринули на поверхню з кількох виходів, як оцей. Надворі – німецькі кулемети, бомбардування і сніг. Попри все, їм вдалося напасти зненацька на німецького ворога”.

Copyright © 2014 euronews

Опубліковано в категорії: Культурне життя | Позначки: |

У Німеччині відзначають 25-річчя падіння Берлінської стіни..

Німеччина відзначає 25-річчя падіння Берлінської стіни. У Берліні пройдуть концерти та виставки на честь ювілею, а під відкритим небом біля Бранденбурзьких воріт пройде головне торжество, передає BBC Україна.

До канцлера Ангели Меркель приєднаються колишній президент Польщі, лідер профспілкового руху “Солідарність” Лех Валенса і перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов.

Берлінську стіну збудували в 1961 році, щоб зупинити міграцію людей з комуністичної Східної Німеччини на Захід. Падіння її в 1989 році стало потужним символом кінця Холодної війни. Уздовж 15 км лінії колишньої внутрішньої кордону простяглася світлова інсталяція з семи тисяч білих ліхтарів, які символізують зникнення стіни. Стіна свого часу тягнулася на 155 кілометрів через Берлін, сьогодні ж від неї залишилися тільки три кілометри.

На вихідні в Берлін для святкування річниці падіння стіни приїхали більше мільйона відвідувачів.

Джнрело: Газета “День” (Київ)

Опубліковано в категорії: Культурне життя | Позначки: |

У Києві обговорять, як проповідувати християнство у місцях несвободи

2 грудня в столиці України відбудеться Міжконфесійна всеукраїнська науково-практична конференція «Християнська проповідь у місцях несвободи. Історія і сучасність України».

Як повідомили Департаменту інформації в Пенітенціарному душпастирстві УГКЦ, мета Конференції – «шляхом аналізу історії та сучасності формувати бачення автентичного служіння християн у тюрмах».

Під час Конференції планується обговорити такі аспекти: історичний контекст християнської проповіді в місцях неволі в межах сучасної України; інтерпретація християнської місії в тюрмах державними утвореннями на території України та сформулювати засади служіння Церков в умовах сучасної Української держави.

“Покарання – це не тільки захист громадського порядку і запорука безпеки людей, а й знаряддя виправлення злочинця – виправлення, яке при певних умовах набуває моральної цінності спокути. Пенітенціарна ідея як основа розбудови системи справедливості своїм походженням зобов’язана християнству», – зазначають організатори.

Організатори заходу – Пенітенціарне душпастирство УГКЦ у співпраці з Державною пенітенціарною службою України, Релігійним інститутом св. Томи Аквінського – запрошують усіх охочих узяти участь у конференції «Християнська проповідь у місцях несвободи. Історія і сучасність України».

Детельно:

Пенітенціарне душпастирство УГКЦ у співпраці з Державною пенітенціарною службою України, Релігійним інститутом Св. Томи Аквінського запрошують Вас взяти участь у Всеукраїнській науково-практичній конференції «Християнська проповідь у місцях несвободи. Історія і сучасність України»

Конференція відбудеться 2.12.2014 р. за адресою: Релігійний інститут Св. Томи Аквінського,  м. Київ, вул. Якіра, 13 початок реєстрації учасників о 9.00.

Покарання – це не тільки захист громадського порядку і запорука безпеки людей, а й знаряддя виправлення злочинця – виправлення, яке при певних умовах набуває моральної цінності спокути. Пенітенціарна ідея як основа розбудови системи справедливості своїм походженням зобов’язана християнству. Саме каяття (poenitentia – лат.) визначило головну суть і назву ідеї. В’язничне служіння є великою нагодою для наближення Церков у спільному свідченні Христа. Сучасна християнська місія у тюрмах здійснюється в атмосфері братнього співслужіння представни-
ків християнських Церков і деномінацій. Аналіз української історії цього служіння мав би стати основою сучасного пенітенціарного душпастирства.
Мета конференції: шляхом аналізу історії та сучасності формувати бачення автентичного  служіння християн в тюрмах.
Завдання:
  1. Представити історичний контекст християнської проповіді у місцях несвободи в межах сучасної України.
  2. Проаналізувати інтерпретацію християнської місії в тюрмах державними утвореннями на території України.
  3. Сформулювати засади служіння Церков в умовах сучасної Української держави.
Учасники конференції: науковці, представники Української міжконфесійної християнської місії «Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі», Державної пенітенціарної служби України,
Організатори конференції: Пенітенціарне душпастирство УГКЦ, Державна пенітенціарна служба України, Релігійний інститут Св. Томи Аквінського.
Пропонована тематика для обговорення:
–          служіння християн в місцях несвободи від початків до часу формування пенітенціарної ідеї.
–          проповідь християн в місцях несвободи в часі тоталітаризму.
–          правові засади функціонування душпастирства у пенітенціарній системі;
–          історичний контекст формування системи карного права на теренах сучасної України.
–          ретроспектива інтерпретації християнської місії в тюрмах державними утвореннями, що існували на території України.
–          засади тюремного служіння Церков в умовах сучасної Української держави. капеланство у багатоконфесійній перспективі.
–          духовні потреби персоналу Державної пенітенціарної служби України, християнські перспективи формування кадрів служби.
Список проблем відкритий для доповнення і авторських підходів.
Тези доповідей та заявки на участь, що містять тему доповіді та інформацію про Автора (прізвище, ім’я, по-батькові, науковий ступінь, вчене звання, місце роботи, посада, контактний та робочий телефони, Email) просимо надіслати до 20.11.2014 р. на Е-mail: panteley@ukr.net

Контакти:
протоієрей Костянтин Пантелей,
тел./факс (044) 279 19 20
моб. 097 151 64 35  e-mail: panteley@ukr.net
Павло Загороднов,

моб. +38097 397 29 40

Опубліковано в категорії: Анонси та оголошення | Позначки: |

Оголошено літературно-мистецькі твори на здобуття Шевченківської премії 2015 року

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка завершив прийом літературно-мистецьких творів, висунутих Міністерством культури України, Державним комітетом телебачення і радіомовлення України, Національною академією наук України, Національною академією мистецтв України, національними та всеукраїнськими творчими спілками,Українським фондом культури, Всеукраїнським товариством «Просвіта» імені Тараса Шевченка на здобуття Національної премії 2015 року. Кількість поданих літературно-мистецьких творів складає 48 за 8-ма напрямами.

Згідно з Положенням про Національну премію України імені Тараса Шевченка розгляд, обговорення та оцінка творів, висунутих на здобуття Національної премії, проводитиметься членами Шевченківського комітету за кожним напрямом у три конкурсні тури.

Перший тур, на якому відбуватиметься відбір номінованих літературно-мистецьких творів та допущення їх до участі у другому турі, заплановано провести у листопаді поточного року.

 

У номінації «Література» подано на конкурс:

книга повістей та оповідань «Хлопчик з планети «Ч» та Вогняні Пси» Віктора Терена;

тетралогія «Круговерть», «Директорія», «Млин», «Рихва часу» Геннадія Щипківського;

роман «Бог задумав інакше…» Йосипа Струцюка;

збірку поезій «Не мертве море» Юрія Буряка;

збірку прози «Грози над Туровцем: Родинні хроніки» Володимира Даниленка;

романи «Час смертохристів. Міражі 2077 року», «Час великої гри. Фантоми 2079 року», «Час тирана» Юрія Щербака;

літературно-художнє видання «Кедрове Божелісся» Марії Влад;

книги поезій «Вино з тюльпанів», «У володіннях Волоса», «Земля і люди» Миколи Ткача;

роман «Гуляй-поле» Олександра Михайлюти;

літературно-художнє видання «Спроба жити. Роман і повісті» Валерія Гужви;

збірка поезій «На подвір’ї Всесвіту» Миколи Боровка;

збірка поем «Майдани і магнати» Станіслава Бондаренка;

поетична збірка «Спитати в янгола» Марії Людкевич;

роман-декалог «Посаг для приречених» Мирослава Лазарука.

У номінації «Літературознавство та мистецтвознавство»:

видання «Нова українська ікона ХХ і початку ХХІ століть. Традиційна іконографія та нова стилістика», «Новий ренесанс: ікони Андрія Дем’янчука» Дмитра Степовика;

художній альбом «Київ живописний» Юрія Осламовського, Тетяни Литвиненко, Олександра Заїки;

збірка есеїв «Сполохи» Костянтина Москальця;

книга-альбом «Шевченкіана Олександра Саєнка» Ніни Саєнко;

збірка літературознавчих статей та есе «Шевченкове Слово: спроби наближення» Григорія Клочека;

Українська енциклопедія етномистецтвознавства та етнокультурології Валерія Бітаєва, Юрія Богуцького, Василя Чернеця;

наукове видання «Моя Шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання» Леоніда Ушкалова.

У номінації «Публіцистика і журналістика»:

художньо-публіцистичне видання у 2-х томах «Іван Багряний: нове й маловідоме. Есе, документи, листи, спогади, нотатки, факти» Олександра Шугая;

публіцистично-документальні видання «І я лину у віки давно минулі» та «Печерськ Тараса Шевченка» Віктора Жадька;

телевізійний проект «Цивілізація INCOGNITA» Валерія Бебика;

публіцистичне видання «Де ти, доле України?» Левка Лук’яненка;

історико-публіцистичне трикнижжя «Мар. «Поема вольного народа». Вступ до сакральної історії України», «Как нам возродить «славу України»: введение в сакральную историю страны», «Легенды истоков Роси. Главы из сакральной истории Украины» Василя Моргуна;

літературно-художнє видання «Мальована історія Незалежності України» Братів Капранових;

збірка публіцистики «Соловецький реквієм» Сергія Шевченка;

книги «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею» та «Шевченкіана Михайла Гаврилка» Романа Коваля;

цикл авторських телепрограм «Український клуб» Олександра Савенка, Тетяни Кулик, Олександра Кульчицького.

У номінації «Кінематографія»:

документальні фільми «Тарас Шевченко», «Логос» Дмитра Ломачука.

У номінації «Музичне мистецтво»:

симфонічні фрейлехси «Фінал» Миколи Полоза та Тетяни Гарай;

кантата «Берестечко», балада-реквієм «Небесна сотня» Ростислава Демчишина;

вокальний цикл «12 сонетів Вільяма Шекспіра» та три кантати «На перехресті серця», «Перегортаючи життя», «Ти» Олександра Яковчука;

концерт-диптих «Ще треті півні…», «Оваста Перва» («Симфонія ланів»), «Кургаль Шу-Нун» («Симфонія священного каменя…»)Юрія Алжнєва;

фольк-симфонія «Чумацькі пісні» Володимира Зубицького.

У номінації «Театральне мистецтво»:

вистава «Сон» Київського театру юного глядача на Липках у постановці Віктора Гирича;

вистава «Всюди один…» («Свічка на вітру») Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки, виконавці головних ролей: Віктор Алдошин, Дмитро Савченко, Петро Панчук.

У номінації «Концертно-виконавське мистецтво»:

пісенно-театральне дійство «Десять Господніх заповідей» Вадима Крищенка та Дмитра Чирипюка;

прем’єрні концертні програми вокально-симфонічних творів, художній керівник та головний диригент народної хорової капели «Почайна» Олександр Жигун;
цикл програм Муніципального камерного хору «Київ»;

концертні програми 2009-2014 років, художній керівник-головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру Національної радіокомпанії України  Володимир Шейко;

концертні програми 2009-2014 років,  соліст-вокаліст Олександр Василенко;

зібрання музичних творів «Тарас Шевченко. Солоспіви», виконавець Фемій Мустафаєв.

У номінації «Образотворче мистецтво»:

мистецький проект «Обрані часом» Володимира Слєпченка;

серія живописних і графічних творів Миколи Шелеста;

цикл живописних творів «Мій срібний край» Тараса Данилича;

серія творів «Земля батьків моїх» та ілюстрації до творів М.В.Гоголя Миколи Компанця.

http://www.knpu.gov.ua/

 

Опубліковано в категорії: Культурне життя | Позначки: |

У Львові відкриється арт-проект «Мистецький роздум-символізм «Завтра»

Громадська організація «Центр соціально-економічних досліджень «Ініціатива» спільно з громадською організацією «Центр перспективних проектів» за підтримки «Регіональної програми сприяння розвитку інформаційного простору та громадянського суспільства у Львівській області на 2014 рік» та департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Львівської обласної державної адміністрації запрошують на відкриття арт-проекту «Мистецький роздум-символізм «Завтра», яке відбудеться 8 листопада 2014р. о 16-00 у парку «На Валах» біля Львівської ОДА.

Проект базується на презентації етнографічного матеріалу, зібраного у трьох найбільших містах України (Львів, Київ, Харків) в перші дні громадських протестів (Євромайдан) до сутичок на вул. Грушевського в м. Києві і містить представлені на полотні уявлення громадян про майбутній шлях розвитку України.

Метою проекту є співставлення в свідомості громадян їхнього ставлення до громадянського суспільства та себе в ньому до та після військового втручання в мирні протести під час революційних подій «Євромайдану» шляхом оцінки арт-об’єктів та етнографічного матеріалу.

Умовний розподіл проекту на дві частини дозволяє посилити ефект та залучити більшу кількість населення до оцінки культурної цінності проекту. 8 листопада розпочнеться перша частина проекту, яка передбачає роботу з простором вулиці, а саме встановлення біля будівлі Львівської облдержадміністрації куба з плексигласу, розміром 1 м3, в який поміщено бруківку. Куб є закритим, без доступу до предметів у ньому, представляє собою артефакт, тобто – це територія «майдану» в кожному з нас, який діє як нагадування: «Пам’ятай, що саме ти твориш своє майбутнє, свою країну».

До річниці початку Євромайдану планується початок роботи в галерейному просторі – експозиції полотен.

Актуальність проекту полягає в тому, що саме зараз, на думку організаторів, відбувається трансформація свідомості та світосприйняття громадян України з посттоталітарної системи координат до демократичних і гуманістичних цінностей, що виявилось таким загальнонародним суспільно-політичним рухом, як Євромайдан. Тому сьогодні діяльність  команди (митців різного профілю та громадських активістів) спрямована на загострення значимості впливу кожного громадянина в долі держави, формуванні громадянського суспільства та свободи слова в різних регіонах країни як загальної цінності шляхом поширення вище перелічених цінностей в формі сучасного мистецтва.

Мистецький роздум-символізм «Завтра» є інструментом рефлексії на історичні події в країні та визначення громадянином своєї ролі в трансформованому суспільстві в майбутньому.

Проект покликаний нагадати про Євромайдан, дати нагоду ще раз, через призму культурних об’єктів, абстракцій та технік сучасного мистецтва, оцінити його роль для країни, проаналізувати зміни, які відбулись на всіх ланках та прошарках країни, переоцінити свою роль у трансформаційних змінах та розбудові якіснішого громадянського суспільства.

Опубліковано в категорії: Uncategorized, Культурне життя | Позначки: , , |