У Львові з нагоди 25-ліття легалізації УГКЦ молились за дар миру та свободи для народів світу

З нагоди знаменної події 25-ліття легалізації УГКЦ, а також піднесення молитви до Всемилостивого Бога за дар миру та свободи для народів світу, 19 жовтня 2014 року у м. Львові відбулася молитовна хода, у якій взяли участь понад 30 тисяч вірних.
Молились представники влади, студенти військових вишів та інших освітніх закладів, діти, молодь і старші. Участь у молитовній ході взяли Високопреосвященний владика Ігор, Митрополит Львівської архиєпархії, Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архиєпархії та Преосвященний Владика Димитрій, Єпископ Бучацький.

«В усіх Божих битвах, проти світських небезпек, які загрожували християнству, завдяки молитві на вервиці народ Божий перемагав», – ці слова Папи Лева ХІІІ, такі сьогодні актуальні, проголосив Преосвященний владика Венедикт, єпископ-помічник Львівської архиєпархії на початок молитовної ходи у Львові за дар миру та свободи для народів світу.

«Чверть століття тому ми благали Господа дарувати свободу нашій Церкві й народові, сьогодні будемо благати Всевишнього за мир в усьому світі, а особливо  у нашій державі, – закликав владика Венедикт і запросив духовно і молитовно єднатися з тими, «так, як колись, будуть єднатися з нами ті, котрі прийдуть після нас, що  25 років тому з любов’ю у серці радісно крокували бруківкою рідного Львова з великою вірою і надією, вдивляючись у майбутнє, яке вони вже осягнули».

На переконання єпископа, досягнення миру – це також боротьба за життя, злочином проти якого є війна, «бо приносить зі собою страждання і смерть, горе та несправедливість». Невтомна молитва про мир, на думку єрарха, є запорукою миру, «який насамперед має запанувати у нашому серці».

Владика Венедикт зазначив, що ціль молитовної ходи остаточно спрямована до небесного Єрусалиму, «де нас очікує Боже Царство, Царство свободи, справедливості і вічної радості, де нас чекає Пресвята Богородиця разом з усіма святими».

Упродовж молитовного ходу духовенство, монашество  і миряни несли мощі «цілителя душ» блаженних священномучеників Миколая Чарнецького, Йосафата Коциловського,  Григорія Лакоти, блаженних преподобномучениць Лаврентії та Олімпії, покровителя мирян блаженного мученика Володимира Прийми, котрі були світочами молитовної ходи.

Спогадуючи «радянську» історію Церкви, проповідники  торкнулись постаті Митрополита Андрея Шептицького, як того, хто був посланий небом, щоби покріпити на дусі свою паству, стати на захист народу і Церкви, підготувати їх до важких випробувань. Згадали постать священномученика Миколая Чарнецького, котрого ще за життя вважали святим. І незаперечно торкнулись особи Йосипа Сліпого – того, хто значною мірою вплинув на світові процеси періоду холодної війни, рівно ж зумів згуртувати українців діаспори, і не тільки зберегти, але й розбудувати Греко-Католицьку Церкву за кордоном і підготувати її для славного повернення на рідні землі. Історія і сучасність, як померлі і живі,  воєдино сплетені у Божому часі, голосом Церкви лунали на вулицях Львова.

Хід супроводжувала молитва за монаші згромадження – нині в УГКЦ нараховується 11 чоловічих і 18 жіночих Чинів, Згромаджень і монастирів.  За військових і в’язничних капеланів, за освітян і студентських капеланів, за молодь, «котра покликана будувати рідну хату», за мирян, котрі, за висловлюванням Блаженнішого Любомира, покликані «іти і з Христом освячувати світ, навертати його до Бога, протидіяти тому, що віддаляє, пригнічує».

 

Сучасність УГКЦ:

Найголовнішим кроком у боротьбі за свободу УГКЦ, а відтак і її легалізацію, була славна Заява від 4 серпня 1987 року Святішому отцеві Іванові Павлові Папі Римському від єпископів Павла Василика і Івана Семедія, 20-ти священиків, також монахів, монахинь і 174 вірних про вихід з підпілля і бажання легалізації.
За рекордно короткий час УГКЦ зуміла розбудувати мережу духовних освітніх закладів для виховання і вишколу священиків, навчання катехитів та мирян. За два десятиліття Церква не тільки відродила свої структури, але й розбудувала їх, створила нові і піднесла їх на значно вищий рівень, такий, що відповідає сучасним вимогам часу. Увінчанням цього ходу нашої Церкви можна вважати такі доленосні події: приїзд Святішого Отця Івана Павла ІІ в Україну, проголошення наших Мучеників і повернення осідку Глави Церкви до Києва і посвяту Патріаршого собору.

Церква, скріплена присутністю Христа, паломничає в часі до кінця віків, ідучи на зустріч Господеві, але на цьому шляху – ми завжди ступаємо слідами Марії, яка не перестає бути «Провідною Зорею», у мандрівці віри, аж до хреста.

http://www.ugcc.lviv.ua/

Опубліковано у Без категорії | Теґи: , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Коментарі закриті.