У Католицькій Церкві шестеро нових святих

У неділю, 23 листопада 2014 р., Святіший Отець Франциск проголосив святими Католицької Церкви шістьох блаженних. Це преосвященний Джованні Антоніо Фаріна, єпископ італійського міста Віченци, який заснував Згромадження Сестер Святої Доротеї Дочок Святих Сердець, о. Куріакос Еліа Чавара від Святої Родини, співзасновник Згромадження Кармелітів Непорочної Діви Марії, о. Людовіко да Казоріа, ОБМ, Засновник Згромадження Сестер Елисаветинок, які належать до францисканської чернечої родини, брат Нікола з Лонгобарді, монах з Ордену Мінімів, с. Євфразія Елюватінгаль від Святого Серця, зі Згромадження Сестер Матері Кармелю, та Амато Ронконі, що належав до Третього Чину Фанцисканців та заснував лікарню для убогих прочан в містечку Салудечо (центральна Італія).
Приглянемося докладніше до життя кожного з нових святих:

Джованні Антоніо Фаріна народився 1803 року в містечку Ґамбеллара поблизу Віченци. Коли вступив до семінарії, викладачі швидко зауважили його хист до викладання, так що маючи тільки 21 рік, коли зазвичай ще тільки вивчають богослов’я, молодий Джованні вже давав лекції іншим семінаристам. У 1827 році отримав священичі свячення. Перші роки душпастирського служіння провів у Віченці. Саме тут збагнув суспільну цінність освіти та 1831 року започаткував першу народну жіночу школу, а в 1836 році заснував Згромадження Сестер святої Доротеї Дочок Святих Сердець, харизмою членів якого було цілковито посвячуватися вихованню убогих дівчат. У 1850 році Папа призначив отця Джованні єпископом Тревізо. В цьому місті святий з особливою увагою та турботою займається доброчинністю, тому місцеві жителі називали його «єпископом бідних». В 1860 році його переводять до Віченци. Брав участь у І Ватиканському соборі, на якому рішуче підтримував догму про непомильність Папи. Помер 4 березня 1888 в місті Віченца.

Отець Куріакос Еліас Чавара, співзасновник та перший Пріор Згромадження Кармелітів Непорочної Діви Марії, народився 1805 року в штаті Керала, південна Індія. Закінчивши семінарію, 1829 року був висвячений на священика. Відтак, у 1831 році закладає фундамент першого дому майбутнього Згромадження, а в 1855 році склав свої монаші обіти. В 1861 році його призначають Генеральним Вікарієм Сиро-Малабарської Церкви. В 1866 році брав участь у заснуванні Згромадження Сестер Матері Кармелю. Захищав єдність з Апостольським Престолом, все життя працював над духовним оновленням Сиро-Малабарсьої Церкви, був людиною молитви. Сповнений глибокою пошаною до Євхаристійного Ісуса, та синівським довір’ям до Пресвятої Богородиці, відійшов по вічну нагороду 1871 року.

Отець Людовіко з Казорії, в миру Арканджело Пальментєрі, народився 1815 року на півдні Італії, в містечку Казорія поблизу Неаполя. Маючи 18 років, вступив до Францисканського Ордену, де прийняв ім’я Людовіко. Протягом 20 років викладав математику та філософію в Неаполі, утримуючи також монастирську аптеку. В 1854 році розпочав старання про звільнення з рабства африканських дітей, дбаючи також про їхнє забезпечення та виховання. З метою допомоги дітям з неблагополучних родин та тих, які опинилися у важких життєвих ситуаціях, заснував Згромадження Братів Милосердя, Згромадження Сестер Елисаветинок та інші інституції. Короткий час святий Людовіко трудився на місійних теренах у Судані, а помер у Неаполі 1885 року.

Брат Нікола з Лонґобарді, в миру Джованні Баттіста Клементе Саджіо, народився 6 січня 1650 р. в місцевості Лонґобарді біля Козенци на півдні Італії. Будучи вихідцем із селянської родини, не мав змоги навчатися, вже від дитинства працюючи в полі. Маючи замилування в пості та Євхаристійній адорації, Джованні Баттіста часто відвідував церкву при монастирі Мінімів у рідному містечку, де проводив багато часу на молитві, а маючи 20 років, не зважаючи на спротив батьків, вступив до Ордену Мінімів. Служив у різних монастирях, а слава його чеснот стала відомою навіть у Римі, куди його покликано працювати на парафії святого Франциска де Паолі. Виконуючи різні обов’язки, брат Нікола відзначався смиренням та любов’ю до бідних. Ще за життя прославився чудами і навіть передбачив дату своєї смерті, спочивши у Господі 1709 року.

Свята Євфразія Елюватінґаль від Святого Серця, народилася 7 жовтня 1877 року в Аранаттакарі, Індія. Її батьки були католиками сиро-малабарського обряду. В 1888 вона навчалась в кармелітському монастирі в містечку Коонаммаву. Саме тут в її серці зродилося бажання вступити до монастиря святої Терези. Врешті, 9 травня 1897 р., вступила до цієї спільноти. Відтак, 10 січня 1898 року, відбулись її облечини і вона розпочала новіціат, одночасно змінивши своє хресне ім’я Роза на монаше Євфразія від Святого Серця. Двома роками пізніше складає монаші обіти. Незабаром її призначають на служіння до новіціату в місті Оллур де у 1904 році стає вчителькою новичок. Протягом дев’яти років з глибокою посвятою виконує ці обов’язки. В 1913 році сестру Евфразію Елюватінгаль від Святого Серця обирають настоятелькою. Після трьох років вона переїжджає до монастиря в місті Маналур, проте, через проблеми зі здоров’ям, була змушена повернутися до монастиря в Оллурі. Тут провадить життя, повне молитви та покути, часто постячи до повного знесилення. Померла свята Евфразія 29 серпня 1953 року. Її мощі спочивають в церкві монастиря Святої Марії в Оллурі.

Амато Ронконі народився 1225 року в багатій родині в Салудечо, поблизу Ріміні в центральній Італії. Швидко осиротівши, виховувався в родині старшого брата Джакомо. Вирішивши жити згідно з Євангелієм, Амато вступив до Третього Францисканського Чину, посвятивши своє життя служінню бідним та паломникам. Спорудивши для них притулок і роздавши убогим все своє майно, провадив суворе покутниче життя. Відійшов до вічності 1292 року, маючи 66 років.

Текст із сторінки Радіо Ватикану

Опубліковано у Без категорії | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Коментарі закриті.