Свято греко-католицької преси. Вийшов 1000-ий номер часопису “Нова Зоря”!

14 листопада 2013 року в Івано-Франківську вийшов 1000-ий номер українського греко-католицького часопису “Нова Зоря”!

Від імені всіх працівників Радіо Воскресіння щиро вітаю о. Ігоря Пелехатого та колектив редакції газети «Нова Зоря» з великим професійним здобутком – виходом 1000-го номера у тираж. Завдяки Вашій невтомній праці було сформоване і виховане ціле покоління читачів у роки здобуття державної незалежності України, а також було відроджено до життя символ української греко-католицької преси – однойменну львівську газету, що виходила у період між двома світовими війнами і яку створив блаженний владика Григорій Хомишин.

Сьогодні Радіо Воскресіння користується матеріально-технічною базою «Нової Зорі» і створило корпункт в Івано-Франківську та веде щоденне мовлення для 20 тисяч радіослухачів – абонентів міської дротової мережі мовлення на Першій програмі Українського національного радіо. Такого великого сприяння ми не одержали в жодному місті України, бо в жодній іншій єпархії УГКЦ немає схожого за можливостями та авторитетом медіа-центру. І в цьому також велика заслуга як і ваших працівників, так і усієї церковної громади та місцевого єпископату. Сьогодні свято для всієї греко-католицької преси!

Мирослав Павлюк, директор Радіо Воскресіння, Львів

 

«НОВА ЗОРЯ» – ЗАВЖДИ ВАША!

Дорогі наші Читачі!

Ось і настала та хвилююча мить – нарешті тримаємо в руках тисячне число «Нової Зорі». Позаду нас – двадцять три роки спільної духовної дороги, яку ми пройшли разом: у молитві, у взаємопізнанні, у вирі щоденного життя. Дуже важливо, що завдяки Вашій відданості і любові до рідного слова Ви залишилися зі своїм улюбленим часописом, щоб разом далі утверджуватися у св. католицькій вірі та – contra spem spero – будувати великий український світ.

За роки, що минули, ми отримали від Вас тисячі листів і кожне Ваше слово не пройшло повз увагу редакторів. Ви, саме Ви, допомогли нам, журналістам, відкрити для себе і збагатитися Вашою вірою. І тому Ваша пошта, Ваша увага до «Нової Зорі» – це невичерпний скарб чистих і щедрих християнською любов’ю сердець. Ще одним зворушливим підтвердженням цьому стали Ваші численні листи за останні тижні, у яких Ви щиро відгукнулися на участь у ювілейних вікторині і конкурсі «Нової Зорі». Ми пишаємося Вашим натхненням, великою ерудованістю і дивовижною щирістю, що надихає нас на ще більшу самовідданість та відповідальність у творенні газети. Оскільки конкурсні листи продовжують надходити, ми оголосимо імена переможців у наступному числі, але вже нині можемо сказати, що Ви всі – переможці, бо Ви з Богом, зі своєю Святою Церквою і з «Новою Зорею»!

Перед нами – велика і складна дорога утвердження Української Греко-Католицької Церкви та Української Держави. Ми досі йшли нею гідно і з відкритими до Божої правди серцями. І тому маємо несхитне переконання, що й надалі будемо нести святу місію поширення Св. Євангелія і вчення Католицької Церкви в Україні та світі. Цю місію «Нова Зоря», незважаючи на лихоліття, сповнює вже 88 років, бо вона має могутніх заступників у небі – Блаженного Священномученика Григорія Хомишина – великого Архіпастиря й Учителя української Церкви і народу, який заснував нашу газету, та Владику Ісповідника Софрона Дмитерка, який відновив часопис на зорі нашого духовного відродження і незалежності, бо вона втішається милосердям Найсвятішого Серця Христового і Непорочного Серця Матері Божої, під Покров яких нас і наш край посвятив Святий Єпископ Григорій Хомишин 110 років тому.

Для того, щоб наша спільна праця була ще успішнішою, нам потрібно розширювати свої лави, тобто збільшувати читацьку аудиторію «Нової Зорі». Тому заохочуймо до читання і поширення часопису своїх родичів, друзів і знайомих, сміливо проповідуймо Христа Розп’ятого і Воскреслого, науку Його Святої Вселенської Церкви та утверджуймо Царство Христове у наших серцях та в душах мільйонів наших братів і сестер. Нехай Вас усіх Бог благословить!

Завжди Ваша – «Нова Зоря»

Д-Р ОСИП НАЗАРУК – РЕДАКТОР ГАЗЕТИ «Нова Зоря» у 1928-1939 р.р.

Без перебільшення, однією з найяскравіших особистостей у Галичині першої половини ХХ століття був д-р Осип Назарук (1883 – 1940) – публіцист, письменник, громадський діяч, довголітній редактор „Нової Зорі”.

Народився він 31 серпня 1883 р. в м. Бучач. Тут вчився у гімназії. Згодом студіював право у Львівському та Віденському університетах. Його покликанням зі студентських років стала політика, водночас він шліфував публіцистичну майстерність. Результатом стала видана ще до 1914 р. низка брошур на політичні теми.

Після вибуху Першої світової війни О. Назарук тісно пов’язав свою долю з Українськими Січовими Стрільцями і став їхнім літописцем. Був одним із організаторів “Пресової кватири” УСС.

1916 р. у Львові вийшла праця О. Назарука “Слідами Українських Січових Стрільців”, а у Відні побачила світ його ж книжка “Над Золотою Липою”. Донині ці видання залишаються одними з найважливіших і найавторитетніших джерел вивчення історії УСС.

Того ж 1916 р. у Львові вийшла ще одна книжка – “З крівавого шляху Українських Січових Стрільців”, до якої був безпосередньо причетний Осип Назарук. У цю “ілюстровану збірку оповідань і описів” він вклав багато праці як автор, редактор і упорядник. А роком раніше О. Назарук видав у Відні ”Співанки УСС”.

Письменника постійно вабила історична тематика. Його погляд зупинився зокрема на двох яскравих постатях минулого – князя Ярослава Осмомисла та знаменитої Роксолани, а також помандрував у часи монгольських набігів.

Першою вийшла до читачів у 1918 р. “українська повість з 12-го століття у двох частинах” – “Князь Ярослав Осмомисл”. Товариство “Просвіта” нагородило цей твір престижною “Михайловою премією”. Літературні критики відгукнулися на книгу О. Назарука по-різному. Полеміка між ними не припинялася кілька років. А читачі тим часом дуже активно розкуповували повість, її почали вивчати у школах.

У цей період О. Назарук написав ще дві повісті – “Проти орд Чінгісхана” і “Роксолана”, однак видати їх не вдалося: на заваді став буревій політичних і воєнних подій, що охопив Україну.

Від жовтня 1918 р.  д-р Назарук – секретар філії УНРади у Львові, делегат Української Національної Ради ЗУНР від Радикальної партії. 6 листопада 1919 р. — мав зустріч з гетьманом Скоропадським П.П. як представник Української Національної Ради ЗУНР.  З грудня 1918 по червень 1919 рр. — керівник Головного управління преси й пропаганди уряду УНР. Після повернення до Галичини у 1919 р. він керував Прес-кватирою Української Галицької Армії. Згодом із урядом ЗУНР емігрував до Відня, де видав свій “Конспект споминів з української революції” під назвою “Рік на Великій Україні”. В цій об’ємній книзі детально описував події від 5 листопада 1918 р. до 16 листопада 1919 р. Серед дійових осіб спогадів – В. Винниченко, С. Петлюра, інші історичні постаті. 1921 р. побачила світ і двотомна повість “Проти орд Чінгісхана”.

Влітку 1922 р. О. Назарук виїхав з Відня до Канади і змушений був залишитися за океаном.

У Канаді став відомий як співорганізатор гетьманського руху, а в США, куди переїхав у листопаді 1923 р., одна за одною видав свої книжки і брошури: “Тома Томашевський – піонер української преси в Америці”, “Іван Данильчук – найбільший український гуморист в Канаді”, “На спокійнім океані”, “Організаційний Отченаш”, “В лісах Альберти і Скалистих горах”, “В найбільшім парку Скалистих гір” та інші. Перебуваючи у США, в 1923–1926 рр. редагував тижневик «Січ» (Чикаго), у 1926–1927 рр. — редактор «Америки» (Філадельфія).

Повернувшись до Львова, Осип Назарук у 1928 р. на запрошення Станиславівського Єпископа Григорія Хомишина почав редагувати газету “Нова зоря” – католицький часопис. Виступав тут з публіцистичними статтями, кращі з них видавав брошурами.

У 1930 р. побачила світ його доопрацьована протягом 1923-1929 рр. “історична повість з 16 століття” під назвою “Роксоляна. Жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця”.

Також у Львові у різних видавництвах вийшли “Вчасна війна в північній Альберті”, “Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція” (обидві – 1929), “Галицька делегація в Ризі. 1920. Спомин учасника” (1930), “Вибір звання”, ”Венеція”, ”Катедра св. Марка”, “Галичина і Велика Україна”, “Гоги і магоги” (усі – 1934), “Ромаятерна. Вічний Рим – апостольська столиця” (1937), “Вражіння з Волині”, “В Будапешті» (обидві – 1938), “Замах на церкву”, “Значіння партій” (обидві – 1939) та інші. Статті О. Назарука публікували львівські часописи “Діло”, “Українське слово”, ”Свобода”, “Поступ”, “Шляхи”…

У пресі він активно співробітничав майже до останніх своїх днів. Помер Осип Назарук 31 березня 1940 р. в Кракові, куди виїхав перед вступом радянських військ до Львова. Чимало з того, що він написав, залишилося в рукописах… Але й твори, що побачили світ, чекала сумна доля. Після так званого “визволення” 1939 р. книги письменника були вилучені з бібліотек і зараховані до категорії націоналістичних. Ім’я О. Назарука зникло з літератури. Нині письменник і його твори повертаються до читача.

На світлинах: о. д-р. Осип Назарук; могила редактора у Кракові.

 

Опубліковано у Без категорії | Теґи: , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Коментарі закриті.