Через 60 років після Львівського псевдособуру 1946 року

«У п’ятницю вранці, 8 березня 1946 р., делегати собору, підкріпившись на сні-данку «100 г водки» та «200 г вина», були доставлені до собору Святого Юра, щоб там під надійною охороною виконати відведену їм роль у розписаному наперед до дрібниць «возз’єднавчому» зібранні. О 10.30 молебнем «О призванії Святого Духа» «собор» розпочав свою роботу. У присутності 216 пред-ставників від духовенства і 19 від мирян співслужили три засновники Ініціятивної групи: Костельник, Пельвецький і Мельник. Потім, відповідно до затвердженого на передсоборному зібранні порядку денного, ці троє пере-брали на себе функції президії «собору». Два інших священики, які таємно і вже стали православними, оо. Микита Павлосюк і Юрій Ванчицький, зай-няли місце секретарів», – так описує події шістдесятилітньої давнини проф. Богдан Боцюрків у своїй книжці «Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939-1950)». «Від того дня почався відлік трагічного і водночас героїчного періоду в історії Української Греко-Католицької Церкви. Це був час жорстокої розправи над тими, чию віру і патріотизм не могла зламати тоталітарна машина. Відродження церкви через півстоліття гонінь засвідчило – справжню віру не можна знищити», – читаємо у листі Президента України Віктора Ющенка до духовенства та вірних УГКЦ з приводу Львівського собору 1946 року.

Для молитовного відзначення 60-ї річниці Львівського псевдособору сьогодні, 8 березня 2006 року, до Архікатедрального собору Святого Юра зійшлося безкрає море вірних УГКЦ. У цьому храмі об 11.00 розпочалася Архієрейська Божественна Літургія, яку у співслужінні із владиками, членами Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства, численного духовенства, відслужив Блаженніший Любомир, Верховний Архієпископ Києво-Галицький.

Перед проповіддю було прочитано лист Святішого Отця Венедикта XVI, Папи Римського, який він написав до Блаженнішого Любомира з приводу Львівського псевдособору 1946 року. У листі зокрема сказано: «На жаль, в ці сумні дні березня 1946 року групка церковників, зібраних на псевдосиноді, присвоїла собі право представляти Церкву, вчинивши важкий злочин проти церковної єдності. Після цього посилилося насилля супроти тих, які залишилися вірні єдності з Єпископом Риму, що і зумовило дальші терпіння і змусило Церкву піти в підпілля. Але не зважаючи на невимовні страждання і випробування, Боже Провидіння не дозволило зникнути тій спільноті, яка протягом століть вважалася законною і живою складовою частиною ідентичності українського народу. Греко-католицька Церква власним прикладом продовжувала свідчити, що Христова Церква є єдиною, святою, соборною і апостольською».

Після цього у проповіді Глава УГКЦ передусім подякував владикам УГКЦ із-за кордону, адже їхня присутність єднає нас із нашими вірними на поселеннях. Також подякував Високопреосвященному Владиці Мар’яну Кардиналу Яворському за надіслані слова підтримки та визнання, а також членам Римо-Католицької Церкви в Україні, присутнім на молитві. Крім того, Блаженніший Любомир подякував представникові Білоруської Греко-Католицької Церкви Архімандритові Сергієві (Гаєку) та в особливий спосіб звернувся до учасників спільної молитви: владик, священиків, монахів і монахинь, мирян, які зазнали переслідування за віру та у роки поневірянь залишилися вірними своїй Церкві.

«Ми сьогодні застановляємося не над тим, що протягом трьох днів сталося в стінах цього храму від 8 до 10 березня 1946 року, – відтак сказав Предстоятель УГКЦ, – а над тим, що сталося 11 березня і протягом наступних шістдесяти років. Ми розмірковуємо над тим, як це ми, вірні діти УГКЦ, сьогодні можемо свобідно і відкрито в мурах тієї самої святині молитися до Господа Бога. Як це могло статися, що попри силу, з якою взялася нищити нашу Церкву безбожна система, УГКЦ перетривала? Вона перетривала завдяки тим усім мученикам, ісповідникам та всім людям доброї волі, які терпіли за віру і були готові сповняти Божу волю… Ця пояснює те, чому ми святкуємо під час посту, покаяння. Адже коли глянемо на те все, на ту Божу любов до нас, на ту вірність членів нашої Церкви, не можемо не святкувати».

Літургія завершилася молитвою за український народ «Боже великий, єдиний».

о. Ігор Яців

Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.