Що ще потрібно для єдності?

У Ватикані продовжується робота Одинадцятої Генеральної Асамблеї Синоду Єпископів, яку очолює Папа Римський Венедикт ХVI. У синодальних засіданнях від Української Греко-Католицької Церкви беруть участь Блаженніший Любомир (Гузар), Глава УГКЦ, та Преосвященний Владика Софрон (Мудрий), Єпископ-емерит Івано-Франківський.

Як ми повідомляли раніше, 10 жовтня під час вільних виступів Блаженніший Любомир мав промову, у якій запропонував, щоб наступна Генеральна Асамблея Синоду Єпископів була присвячена Східним Церквам. Крім того, Блаженніший Любомир наголосив, що ця ініціатива буде важливою для розвитку католицького внутрішньоцерковного сопричастя.

„Немає сумніву в тому, що Євхаристія є джерелом і вершиною життя та місії Церкви, – сказав Предстоятель УГКЦ. – Проте це є правдивим також і для Східних Церков!” Відтак Глава УГКЦ запитав: „Якщо Літургія є правилом віри, якщо Божественна Літургія, що відправляється Східними Церквами у сопричасті з Римським Престолом та з Православними чи Апостольськими Церквами є ідентичною для обох, якщо є загальне визнання апостольського наступництва єпископів, а отже, і священиків, які її відправляють, тоді що ще потрібно для єдності?”

Про потребу переосмислення канону 702 Кодексу Канонів Східних Церков, який забороняє спільне служіння Пресвятої Євхаристії з представниками традиційних некатолицьких Церков, говорив також інший представник УГКЦ на Генеральній Асамблеї Синоду Єпископів Преосвященний Владика Софрон (Мудрий), Єпископ-емерит Івано-Франківський. (Владику Софрона 4 жовтня було обрано віце-президентом комісії, яка відповідає за інформаційне висвітлення роботи Синоду.) У своєму слові Владика Софрон сказав, що цю пропозицію представляє виходячи із практичних потреб України.

Додаток

Виступ Блаженнішого Любомира (скорочений варіант)

Передусім маю висловити свою вдячність Головному секретареві та Комісії з підготовки (Синоду), які звернули увагу на зауваження Східних Церков, подані як у Lineamenta, так і в Instrumentum Laboris (робочі документи Синоду).

Я хотів би також висловити свою думку щодо Євхаристійних практик (№№ 22, 23, 24) у традиції Української Греко-Католицької Церкви, але, бажаючи у цьому виступі зосередити увагу на іншій проблемі, відкладу це питання.

Проблема, з якою я зіштовхуюся як Ієрарх Східної Церкви свого права, стосується 85, 86 та 87-го пунктів Instrumentum Laboris. Немає сумніву в тому, що Євхаристія є джерелом і вершиною життя і місії Церкви. Проте це є правдивим також і для Східних Церков! Висловлюся у формі запитання. Якщо Літургія є правилом віри (lex orandi, lex credendi), якщо Божественна Літургія, що відправляється Східними Церквами у сопричасті з Римським Престолом та з Православними чи Апостольськими Церквами є ідентичною для обох, якщо є загальне визнання апостольського наступництва єпископів, а отже, і священиків, які її відправляють, то що ще потрібно для єдності? Чи може бути інше джерело чи вершина (життя), які б перевершили Євхаристію? Якщо ні, то чому співслужіння не є дозволеним?

Кінцева пропозиція. Для того, щоб зростати також в католицькому міжцерковному сопричасті, я хотів би запропонувати, щоб наступний Синод був присвячений Східним Церквам.

Виступ Владики Софрона (скорочений варіант)

Запитання, яке я ставлю, випливає з практичних потреб. В Україні звична життєва ситуація з усіма проблемами та викликами посткомуністичного періоду є спільною для нас, греко-католиків, та, подібно, для православних.

Канон 702 Кодексу Канонів Східних Церков виразно забороняє співслужіння Пресвятої Євхаристії з некатолицькими священиками та навпаки. Цей канон виходить з потреби повноти єдності між Церквами. Хоч і погоджуюсь з цим, проте думаю, що є потреба переглянути цей канон, переоцінюючи деякі основні положення щодо Євхаристії та екуменізму, також і шляхом уточнення терміна „некатолицький”, який вжито у вищезазначеному каноні.

Слід підкреслити близькі відношення між Словом і Таїнством. Проголошення Доброї Новини звернене до всіх. Таїнство застережене для тих, хто радо прийняв проголошення та перебуває у повному приєднанні (до Церкви). Однак, єдність Церкви не лише виражається в Євхаристії, але й походить з неї. Як елемент, що становить єдність, вона не може приходити після цієї єдності, однак ми маємо вітати її як ключовий момент того, щоб перевести наші екуменічні натхнення у практику.

Як вираження видимої єдності Церкви, в онтологічному розумінні, тобто як повноти засобів до спасіння, вона також є обітницею реалізації феномену видимої єдності. Євхаристія звершує повну видиму єдність Церкви. А отже, ми робимо єдність між нами дійсною, дозволяючи некатолицьким православним брати участь у причасті.

Таким чином, співучасть у Євхаристійній відправі греко-католиків та православних і навпаки могло б бути тим світлом, що просвічує нас, щоб ми осягнули широту нашого єдиного Господа, Спасителя і Пастиря: щоб усі були одно.

Ці вимоги, можливо, не є достатньою мірою присутні в офіційних відносинах між нашими Церквами, але вони стають дедалі більше відчутними у нашій щоденній душпастирській праці.

Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.