Навіщо Христа загорнули в плащаницю?

Дивне питання. Невже не зрозуміло — для ритуального поховання. В Євангелії чітко сказано, що після смерті Ісуса Христа його тіло загорнули у чисте полотно і поклали у нову гробницю, висічену в скелі Йосипом Ариматейським. Для здійснення ритуалу Никодим приніс величезну кількість — 100 фунтів, тобто понад 30 літрів! — надзвичайно дорогої запашної рідини з соку смирни і алое, яку зазвичай використовували для бальзамування. Потім Йосип закрив вхід до гробниці величезним каменем. А коли Христос воскрес, то поховальне полотно лишилося у гробниці. Християни зберегли його до нашого часу — нині воно всесвітньо відоме як Туринська плащаниця, яка є об’єктом поклоніння і наукових досліджень. Хіба не так?

— Так. За винятком однієї «дрібнички»: поховання як такого не було. І не мало бути. Про це Ісус принаймні 10 разів говорив своїм учням: «І почав навчати їх, що Синові чоловічому треба багато страждати, і старші, первосвященики та книж-ники відцураються Його і Його уб’ють, і Він по трьох днях воскресне. Він говорив про це відкрито» (Марко 8.31, Матвій 16.21, Лука 9.22). Тобто Христос говорив учням про своє воскресіння на третій день не «між іншим», а цілеспрямовано НАВЧАВ їх, про що повідомляють всі чотири євангелісти.

— Але ж Його таки поховали у гробниці?

Йосип Ариматейський її спорудив начебто для себе, але зверніть увагу: «На тому місці, де Його розп’яли, був сад, і в саду — нова гробниця» (Іван 19.41). Тобто гробниця була поряд з місцем розп’яття — Голготою. А тепер поміркуйте: хто захоче влаштувати свій посмертний спочинок поряд з місцем страт і катувань, звідки періодично лунали зойки страждання та прокляття. Висновок: ця «гробниця», розташована у нетиповому для поховань місці, була призначена не для поховання, а для зберігання у недоторканості Христового тіла протягом трохи більше однієї доби — від вечора п’ятниці до недільного ранку.

До речі, всі євангелісти звертають увагу, що вхід до «гробниці» закривав нетипово великий камінь. У «Кодексі Бези» (євангельському списку IV ст., що зберігається в Кембриджській бібліотеці), речення «камінь був відвалений, був бо дуже великий» (Мк 16.4) уточнюється: «камінь, який не могли відкотити двадцять чоловік». Виходить, що без спеціальних технічних засобів «гробницю» неможливо було відкрити, що є нетиповим для такого роду поховальних споруд.

— Як же тоді Йосип спромігся закрити цим каменем вхід до гробниці?

Дослідники повідомляють, що камінь котився по спеціально зробленому похилому жолобу. Початково він знаходився на підвищенні і фіксувався клином. Йосип вибив цей клин, камінь під своєю вагою покотився по кам’яному жолобу і захлопнув вхід.

Як бачимо, конструкція «гробниці» дозволяла легко її закрити, проте абсолютно не передбачала можливість її наступного відкривання. Така захищеність «гробниці» потрібна була для гарантованого збереження Христового тіла, адже якби ворогам вдалося його викрасти і розчленувати, то воскресіння стало би фізично неможливим. Згаданий «непідйомний» камінь відкотив воскреслий Христос силою своєї віри, спроможною, як Він казав, пересувати гори (Матвій 17.20). До речі, наявність нетипової гробниці у нетиповому місці свідчить про те, що Христове воскресіння було не імпровізацією, а ретельно спланованою акцією.

— Гаразд, гробниця була тимчасовою, але ж ритуальне поховання таки відбулося!

А що ви називаєте ритуальним похованням? Виразні сліди крові на Туринській плащаниці безперечно свідчать, що тіло не було ні набальзамоване, ні навіть обмите. Тільки не кажіть, що в учнів не було часу обмити тіло Господа через наближення юдейської суботи. По-перше, добре відомо, як Христос ставився до суботи — він її демонстративно ігнорував. По-друге, Йосип і Никодим при бажанні могли обмити тіло за кілька хвилин.

— Тоді навіщо Никодим приніс так багато бальзамуючої рідини?

Дослідження Туринської плащаниці показали, що вона була просякнута розчином алое і смирни. Велика кількість рідини (нагадаємо — понад 30 літрів) потрібна була саме для того, щоб повністю занурити у неї цю дорогу льняну тканину площею майже 5 квадратних метрів. Потім плащаницю, з якої стікала запашна рідина, поклали на камінь. На одну половину тканини поклали Ісусове тіло (головою до центру полотна), яке накрили другою половиною. Погляньте на зображення плащаниці: на одній її половині зафіксувалося зображення тіла спереду, на другій — зі спини.

Ну як, тепер здогадалися, навіщо була потрібна просякнута запашною рідиною плащаниця?

— Може, щоб якось допомогти Христу воскреснути?

Не логічно. Судіть самі: воскресінню підлягало цілком мертве тіло, до того ж спотворене жорстоким бичуванням і розп’яттям. Під кінець римський воїн завдав уже мертвому тілу «контрольний удар» через правий бік у серце, щоб гарантувати смерть (Іван 19.34). Очевидним є те, що після цього Христове тіло було абсолютно несумісним з життям, і цьому твердому факту не могли зарадити жодні обмивання чи бальзамування.

Ну добре, даю ще одну підказку. Церковна влада спочатку поставилася до плащаниці стримано, оскільки вважала її картиною живописця, що не мала жодної художньої цінності. На шматку полотна розміром 436 на 110 см було видно лише темні плями, що неясно позначали риси якогось обличчя і силует тіла. Христове зображення на плащаниці було виявлене лише у 1898 року завдяки відкриттю фотографа Секондо Піа. Він сфотографував полотно і, поглянувши на негативну фотопластину, був глибоко вражений — на ній проявилося позитивне зображення, що на диво нагадувало історичні ікони Спасителя. Наприклад, воно ПОВНІСТЮ збігається з зображенням знаменитої ікони Христа-Пантократора з монастиря Святої Катерини (Синай, 550 р.). Наступний науковий аналіз показав, що плащаниця є не витвором мистецтва, а природним відбитком, що утворився незрозумілим способом у вигляді негатива.

— Дивно, що Христове зображення на плащаниці визнали лише через 2 тисячоліття після його утворення.

А інакше й не могло бути, оскільки для зрозуміння сутності плащаниці люди вже повинні були володіти технологіями цифрової обробки і розпізнавання зображень, комп’ютерного сканування рентгенівським і ультрафіолетовим промінням, мікрофотографії в поляризованому світлі, тонкого хімічного і радіоактивного аналізу, аналізу ДНК і багато іншого. Без усього цього походження плащаниці й досі залишалося б під великим сумнівом.

Наприклад, порівняно недавно вчені виявили на плащаниці зображення монет, які були покладені на очі померлого Ісуса. Точно встановлено, що це відома нумізматам “лепта Пилата” — найдрібніша мідна монета, яка була викарбувана Понтієм Пилатом в 29-30 році н. е. На монеті напис: TIBERIOU СAICAROC — “Тіберій імператор”. Це, до речі, ще одна нетипова «випадковість». Йосип Ариматейський був «заможним чоловіком» (Матвій 27.57), а про фінансові можливості Никодима свідчить неймовірно велика кількість принесеної ним рідини для бальзамування (Іван 19.39). Обидва вони були таємними учнями Христовими (Іван 19.38-39), то ж могли з поваги до свого Вчителя використати золоті або принаймні срібні монети. Проте вони використали саме «лепту Пилата», оскільки в інформаційному плані вона була найціннішою: точно вказувала на час події — не раніше 29-го року н. е., а також місце — підвладна Пилатові територія Юдеї та Самарії.

— І що все це означає?

Те, що Туринська плащаниця — це Христове послання СУЧАСНОМУ поколінню людей. Послання, яке безперечно підтверджує істинність Євангелія. ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ ВТІЛЕНОГО СИНА БОЖОГО ПЕРСОНАЛЬНО ДО КОЖНОГО З НАС.

Плащаниця — це фотографія Христового тіла У МОМЕНТ ЙОГО ВОСКРЕСІННЯ — з залишками Його крові, рослинного пилку Палестини і навіть єрусалимського _рунту.

Ось чому Христове тіло не обмивали! Полотно плащаниці було застосоване як «фотопластина», на якій точно зафіксована реальність двотисячолітньої давності. А величезна кількість бальзамуючої рідини повинна була захистити цю гіперфотографію від шкідливого впливу мікроорганізмів та інших подібних загроз.

Зверніть також увагу на положення рук Ісуса. Вони не покладені на груди або живіт, як зазвичай ховають померлих, а закривають низ живота — типова сором’язлива поза оголеного чоловіка. Це ще один доказ, що до фотографії ретельно приготувалися і продумали все: просякнуте захисною рідиною полотно («фотопластина»), тіло у відповідній позі, монета з інформацією про час і місце події.

— А чим обгрунтоване твердження, що на ньому зображено саме момент воскресіння?

Дослідники встановили, що зображення утворилося лише на внутрішній стороні тканини — внаслідок спалаху невідомої людям енергії, що тривав мільйонні частки секунди. Вона не пропалила тканину, але опалила золотистим кольором волокна з її внутрішньої сторони на глибину всього кілька мікрон. Вчені стверджують, що через 30—40 годин після смерті плоть неосяжним чином трансформувалась і легко пройшла крізь тканину, яка присохла до тіла разом зі згустками крові. Саме цей момент і зафіксовано на Плащаниці — коли тіло протягом якоїсь миті перетворилося на енергетичний потік. Тому-то рельєфні зображення на верхньому і нижньому відбитку однаково чіткі, виразні, чисті — неначе тіло стало невагомим, інакше спинні м’язи виглядали би сплющеними під впливом земної ваги.

Феномен Плащаниці започаткував поєднання віри і науки. Без цього неможлива справжня релігія як шлях поєднання людського і божественного, небесного і земного (від «ре-ліго» — відновлення зв’язку). Це рішучий крок до цілісних знань, до істинної метафізики. Людство починає новий етап пізнання Христового вчення і практичного наслідування Боголюдини.

Ігор Каганець,

Інститут метафізичних досліджень Перехід-IV

Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.