Успенський піст — Спасівка

14 серпня у східній християнській Церкві знаменує початок Успенського посту. Відомо, що християни перших віків до всіх великих празників готувалися постом і молитвою, і з цієї практики з часом розвинулися коротші чи довші пости. На першому місці стоїть Великий Піст перед світлим празником Воскресіння. Перед празником Христового Різдва маємо піст Пилипівки. З особливого культу до святих верховних апостолів Петра і Павла виник піст Петрівки. Наймолодшим серед чотирьох річних постів є Успенський піст — Спасівка. Ним готуємося до найбільшого празника Пресвятої Богородиці — Її Успення. Тому Успенський піст називаємо ще Богородичним або Спасо-Богородичним.

Перші згадки про цей піст сягають 9 століття. Як і Петрівка та Пилипівка, Успенський піст ввійшов у практику не шляхом церковного законодавства, а через звичай і традицію. У Візантії він набув поширення у 10-11 століттях. Так, архієпископ Кесарійський Анастасій близько 1090 року, з метою заохочення вірних до дотримання цього посту, видав спеціальну розвідку, де, зокрема, пише: «Піст перед Успенням Пресв. Богородиці передали нам св. отці й божественні патріархи і його чесно дотримують усі міста й країни православних, а передусім велике й славне місто Константинополь та Велика Церква». Наприкінці автор робить висновок, що цей піст практикувався ще до цісаря Льва Мудрого (помер 911 року).

Справа Успенського посту була темою нарад Царгородського собору 1166 року, який підтвердив не лише його практику, але і визначив тривалість: від 1 по 15 серпня за старим стилем (тобто від 14 до 28 серпня — за новим).

Слід зазначити, що в грецькій Церкві довгий час не було одностайності як щодо тривання Петрівки і Пилипівки, так і щодо часу тривання Успенського посту. Патріарх Вальсамон (пом. 1204 р.) захищає Богородичний піст перед нападами і наказує вірним дотримувати його, посилаючись при цьому на згаданий Царгородський собор.

Успенський піст у давнину був суворішим від Петрівки й Пилипівки, хоча й лагіднішим від Великого Посту. Львівський синод 1891 року зрівняв три річні пости — Петрівку, Спасівку і Пилипівку — у приписах щодо молитовної практики і утримання від певних страв.

Як у давній Візантії, так і на Україні-Руси не було однієї думки щодо цих постів. Згідно з «Білечеським уставом» (1072 року) київського митрополита Георгія на той час у нас існували всі три згадані пости. В деяких інших уставах домонгольської доби йдеться тільки про Петрівку і Пилипівку, а про Спасівку не згадується. Зате у свідоцтвах, написаних трохи пізніше: митрополита Максима та митрополита Фотія — подаються детальні приписи стосовно різних постів, в т. ч. і Успенського. Слід зауважити, що «Правило» митрополита Максима (13 ст.) було розіслане по цілій руській землі і мало обов’язкову силу у Церкві протягом майже цілого століття. Що стосується окружного послання митрополита Фотія до духовенства (15 ст.), то він нагадує священикам, щоби вчили народ дотримуватись всіх чотирьох постів: Великого, Петрового, Успенського і Різдвяного.

Того ж дня, 14 серпня, православні святкують празник Маковія — в народі його ще називають «Медовий Спас». (на противагу до «Спаса яблучного» — празника Преображення Господнього).

З. Курдина (за матеріалами книги о. Юліана Катрія «Пізнай свій обряд»)

Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.