Звернення Синоду Єпископів УГКЦдо вірних щодо результатівТретьої сесії Патріаршого Собору УГКЦ,що проходила у червні-липні 2002 року

Всесвітліші, Всечесніші,

Високопреподобні і Преподобні Отці!

Преподобні Монахи і Монахині!

Шановні, дорогі Миряни УГКЦ!

Влітку минулого року відбулася Третя сесія Патріаршого Собору УГКЦ, в якій взяли участь представники нашої Церкви з України і діас-пори. Результатом їхньої плідної праці була низка рішень, які представлені у двох важливих документах. Перший — «Дороговказ віруючого» — це перелік практичних вказівок, яких повинні дотримуватися греко-католики. Цей документ, затверджений Синодом Єпис-копів, вже потрапив до рук кожного вірного нашої Церкви. Другий документ — низка пропозицій з різних аспектів життя Церкви, які учасники сесії Собору подали Синодові Єписко-пів на розгляд, затвердження і втілення в життя.

У цьому Зверненні ми хочемо представити Вам пропозиції учасників Собору, що з благословення Синоду Єпископів стали вказівками для виконання. Спробуймо послідовно їх розглянути, щоб кожен, хто прочитає чи почує це Звернення, усвідомив, що праця Собору, до якої було докладено стільки зусиль, справді дала добрі плоди для нашої Церкви.

  1. Патріархат

Учасники Собору одноголосно заявили, що вважають проголошення Патріархату нашої Церкви доленосним кроком для дальшої її діяльності. Взявши до уваги пропозицію представників нашої Церкви з усіх-усюд, Єпископи під час Синоду визнали, що Патріархат є природним етапом у розвитку нашої Церкви та відповідає постановам Другого Ватиканського Собору, і одноголосно звернулися до Святішого Отця, щоби він своїм авторитетом затвердив це рішення. У намірі проголосити Патріархат важко переоцінити одно-стайність єпископату, духовенства мирян, яка стала свідченням особливого натхнення Святого Духа, що у єдності і мирі звертається до всіх вірних нашої Церкви. Попри існування опозиції звідусюди, ми впевнені, що виконуємо Божу волю, висловлену і підтверджену на Другому Ватиканському Соборі, та сподіваємося на позитивне вирішення цієї справи.

  1. Назва Церкви

Упродовж століть наша Церква мала різні назви. Тепер офіційна — «Українська Греко-Католицька Церква». Однак вона неприйнятна для багатьох, оскільки не вповні відповідає суті нашої Церкви. Сьогодні ця справа перебуває на стадії дискусії, і, правдо-подібно, доведеться ще попрацювати, щоб знайти відповідну назву.

  1. Єдність

Протягом десятиліть чи навіть століть з України виїжджали люди, шукаючи за межами рідної країни розв’язку своїх політичних чи економічних негараздів. З одного боку, це велика проблема. Адже може статися так, що в процесі асиміляції вони «розчиняться» у середовищах, в яких зазвичай становлять меншість. Проте на цю ситу-ацію можна і потрібно глянути з другого боку — як на виклик. Укра-їнська Греко-Католицька Церква сьо-годні є глобальною: наші митрополії, єпархії, екзархати діють в багатьох країнах на різних континентах. Ми покликані допомогти нашим людям через церковні структури (ще ефектив-нішим засобом є вищезгаданий Патрі-архат) відчути батьківську традицію, зберегти святу віру, релігійну культуру. Особливо ми повинні подбати про єдність. На це звертали увагу учасники Третьої сесії Патріаршого Собору, над цим посилено працювали єпископи під час цього і торішнього Синодів. Засобами досягнення єдності можуть бути взаємна допомога вірних України і діаспори, відвідини для кращого пізнавання рідних традицій і мови батьків, спільна катехизація у дусі католицької віри та з урахуванням особливостей нашої духовності, а також втілення батьківських передань у щоденному особистому і суспільному житті.

Водночас єпископи розмірковували, як забезпечити духовну і культурну опіку вірним нашої Церкви, які виїхали в країни, де немає наших церковних структур.

  1. Підготовка духовенства

Для того, щоб забезпечити належну духовну опіку як тим вірним, які мешкають на рідних землях, так і емігрантам, духовенство повинно мати ?рунтовну підготовку. Відповідальність за це несуть церковні виховні заклади, зокрема семінарії. Коли говоримо про підготовку духовенства, то йдеться передусім про справжню ревність за спасіння душ, бажання працювати з повною відданістю для добра своїх людей, а також про відповідну освіту і пра-ктичні навички. Багато добра для піднесення духовного і культурного стану душпастирського служіння можуть зробити священичі родини пере-дусім прикладом щоденного життя, ставленням до своєї праці, підтримкою священика як батька родини.

Звертаємось до всіх членів нашої спільноти в Україні і за її межами, а, особливо, до батьків і матерів, з проханням серйозно сприймати покликання своїх дітей присвятити себе слу-жінню святій Церкві. Покликання — це Божий дар, який треба плекати, виховувати, підтримувати, щоб здійснюва-лося те, що Господь бажає для своєї Церкви.

Заохочуємо семінаристів приймати безженний стан священства, оскільки деякі церковні завдання легше виконувати тим священнослужителям, які не обтяжені виконанням сімейних обо-в’язків. Однак при цьому слід пам’ятати, що вибір стану (безженного чи одруженого) — це Боже покликання, а не справа уподобання чи вигоди.

  1. Діяльність чернецтва

Як було заплановано на Третій сесії Собору, усі чернечі чини, згромадження і спільноти нашої Церкви у рамках підготовки до Собору чернецтва провели в липні цього року Конференцію чернецтва на тему «Преображення у Господі» (звіт про це секретаріат конференції вже розповсюдив). На ній учасники розглядали свою історію і проблеми сьогодення. Наступного року буде проходити Собор чернецтва, на якому заплановано окреслити напрямки розвитку богопосвяченого життя, виховання ченців і черниць, визначити завдання, які вони повинні виконувати у Вселенській Церкві. Як особливі сфери діяльності чернецтва Синод Єпис-копів визначив шкільництво, благодійні установи та душпастирську працю в місцевостях, де немає наших церковних структур.

  1. Опіка над молоддю

Під час Третьої сесії Патріаршого Собору прозвучало багато думок на тему, яку можна сформулювати так: «Молодь як частина нашого сус-пільства, що потребує особливої опіки, і як покоління, що незабаром посяде належне становище у суспільстві та стане наступною ланкою у житті Церкви». Учасники Собору підтримали твердження, що, на жаль, у нашій Церкві молодь не забезпечена належною духовною опікою, і запропонували присвятити цій темі наступну сесію.

У рамках підготовки до Собору молоді необхідно передусім з’ясувати ситуацію, відтак організувати молодих людей до праці, самовиховання і виконання своїх завдань. Ця праця повинна відбуватися за таким планом: спершу заходи на рівні парафії і деканату, наступного року — дискусія над проблематикою молоді і заходи на рівні єпархії. Тільки після такої ?рунтовної практичної і теоретичної підготовки, як підсумок — проведення сесії Пат-ріаршого Собору, присвяченого проблемам молоді.

  1. Соціальна і благодійна діяльність Церкви

Наша історія, зокрема минуле століття, має багато прикладів слу-жіння ближньому у його потребах. Учасники Собору заохочували парохів та богопосвячених осіб продовжувати ці гарні почини і очолити працю для допомоги тим, хто потребує допомоги. Вони також закликали усіх вірних до підтримки благодійних організацій і товариств.

Учасники Собору звернули увагу й на те, що господарювання в Церкві повинно бути раціональне, здійснюватися за законами економіки. Матеріальні ресурси Церкви слід скеровувати пере-дусім на освіту духовенства, на утримання храмів, благодійних установ та іншого церковного майна. У сфері соціальної опіки є ще багато питань, вартих уваги.

  1. Інтернет

Сьогодні дедалі більшу популяр-ність мають новітні засоби масової інформації, зокрема Інтернет, доступний багатьом нашим вірним. Учасники Собору закликають використовувати його максимально. Адже з допомогою Інтернету можна більше дізнатися про життя наших спільнот, запозичувати їхній досвід. Крім того, ним можна послуговуватися й для катехизації, про-повідування, навчання тощо.

  1. Церкви і держава

І Церква, і держава походять від Господа. Вони створені для того, щоб служити народові. Церква має завдання проповідувати Боже слово, виховувати народ до святості, вести людей до спасіння. Держава повинна дбати про те, щоб кожному громадянину були забезпечені всі права і при цьому збережене загальне добро. Виконуючи ці завдання, і Церква, і держава повинні діяти як партнери, не допускаючи будь-якої залежності (Церкви від держави чи навпаки). Церква має бути відкрита на життя спільноти, на всі її проблеми, однак вона не повинна втручатися у сферу діяльності держави, а держава не повинна тиснути на Церкву. Їхні від-носини повинні будуватися на загальнолюдських та християнських засадах. У деяких важливих аспектах життя суспільства Церква і держава повин-ні тісно співпрацювати. Йдеться пе-редусім про сім’ю (родину) і освіту. Керівництво держави повинно використати столітній досвід Церкви, яка зробила великий внесок у збереження сім’ї і в розвиток освіти, та розвивати його.

Взявши до уваги вищеподані пропо-зиції учасників Третьої сесії Пат-ріаршого Собору, а також детальний план їх реалізації, розроблений Сек-ретаріатом Собору, Синод Єпископів доручив виконати це конкретним особам. Ми сподіваємося, що плоди ко-піткої праці учасників Собору увій-дуть в життя кожного члена Української Греко-Католицької Церкви і сприятимуть пожвавленню християнського життя.

На завершення цього Звернення хочемо ще раз сердечно подякувати учасникам і працівникам Третьої сесії Патріаршого Собору Української Греко-Католицької Церкви, висловити наше визнання та побажати нагороди від Господа за їхню плідну і нелегку працю. Благословення Господнє на Вас!

Від імені Синоду Єпископів

Української Греко-Католицької Церкви

+ЛЮБОМИР

Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.