ЗВЕРНЕННЯ ІЗ ПЕРЕДВЕЛИКОДНЬОГО ПОСЛАННЯБЛАЖЕННІШОГО ЛЮБОМИРА

Дорогі у Христі!

(…) Людське життя – це водночас Страсний і Світлий тижні, — це терпіння і радість, це невдачі і перемоги, це зневіра і надія. Спробую проілюструвати це на прикладі двох історичних постатей — Апостола Петра і римського сотника Лонгина.

Апостол Петро, як один із найближчих учнів Ісуса Христа, не раз чув розповіді Вчителя про кінець Його земного життя, страждання, смерть і Воскресіння. Він спершу вмовляв Ісуса уникнути всіх цих знущань, та зрозумівши врешті, що справа вже вирішена і змінити нічого не можна, з притаманним йому запалом заявив, що піде на смерть разом із Вчителем. У відповідь почув заперечення: не підеш, мовляв, а тричі зречешся мене, поки перші півні заспівають. І коли Ісуса схопили і, зв’язавши, повели до первосвященика Каяфи, Петро пішов услід. Його вела не тільки цікавість: можливо, це був вияв його запалу, але, радше, це було бажання зрозуміти, ким є Ісус. Петро захоплювався Учителем, він визнав Його Сином Божим, а тому не міг збагнути, чому той цілком добровільно віддавав себе в руки людей, які бажали Його смерті. У дворі первосвященика Петро зламався: Він відрікся від Ісуса, однак, коли півень заспівав удруге, і Господь, обернувшись, глянув на Петра, той гірко заплакав. Петро був людиною, з усіма людськими обдаруваннями і немочами: він заридав, бо побачив себе та Ісуса в новому світлі і зрозумів, що він є тільки людина, а Ісус є ще й Бог.

Щодо другої постаті – римського сотника на ім’я (згідно з традицією) Лонгин, то він був тією людиною, якій було доручено виконати смертний вирок. Лонгин, правдоподібно, був свідком обвинувачень з боку первосвящеників і книжників, чув крики ошалілої юрби, яка вимагала у Понтія Пілата віддати Ісуса на загибель і пощадити душогуба Варавву, ймовірно, був неподалік, як воїни, з наказу намісника, вклали Христові на голову терновий вінок, одягнули в багряницю, бичували і били та плювали в обличчя. Сотник бачив, як розпинали побитого, закривавленого, знесиленого Ісуса, як він відмовився прийняти знеболювальний напій, чув Христові слова прощення і молитви. Лонгин стояв перед хрестом і в ту мить, коли здригнулася земля, довкілля поринуло у повну темряву і в єврейській святині завіса сама по собі роздерлася посередині, — тоді він промовив слова: «Чоловік цей справді був Син Божий».

Справді, викликає здивування те, що поганин Лонгин, — який ніколи не чув Христової науки, не бачив Його малих чи великих чуд, а був свідком лише Його «невдач» — зумів добачити глибоку правду, найважливішу для всього людського знання. Очевидно, на нього зійшла надзвичайна Божа благодать, що він серед темряви побачив світло, серед злоби і брехні – правду, — і навернувся.

Дорогі у Христі, приклад цих двох постатей, Петра і Лонгина, показує, що людина, — яка зрозуміла, що Ісус Христос є не тільки людиною, але й Богом, — здатна змінити своє життя. Наголошую на цьому, тому що в середовищі, в якому живемо ми, дуже часто йде мова про Бога, але багато людей живе так, ніби Його нема. Приклади такого способу життя бачимо і в нашій рідній Україні. Ми хизуємося, що наша Конституція починається словами: «Усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом». Це справді прекрасні слова, але не в цьому підстава надії. Після стількох століть поневолення ми шукаємо засобів для покращення нашої долі, для нормалізації нашого життя, для створення суспільства, де пошана правди і справедливості буде джерелом спокійного співіснування. Ми помилково вважаємо, що зміна структур, систем призведе до такого стану, і не хочемо зрозуміти, що покращення нашого життя під кожним оглядом відбудеться лише після внутрішньої зміни людей. А ця зміна виявиться тоді, коли ми не тільки устами, але цілим нашим життям покажемо нашу віру, що Ісус є Бог.

Власне таку зміну ми побачили у Петрі і Лонгині. Вони, як і ми всі, були занурені в буденщину з усім її брудом, однак, під впливом Божої благодаті прозріли, у їхніх душах відбулася велика зміна. Петро зі сльозами щирого жалю обмив гріхи своєї душі, став ревним апостолом, неустанно проповідував і засвідчив своєю смертю, що Бога треба слухати більше, ніж людей; а Лонгин, призвичаєний своїми обов’язками бути щоденним свідком людської злоби, публічно визнав те, що заперечували його наставники, товариші, піддані, — що Ісус Христос – це Бог, і, згідно з церковною традицією, покинув свій уряд і став апостолом Іспанії.

Бажаю Вам, дорогі у Христі, і собі (…) правдивої, діяльної, переконаної віри, — віри, яка може підняти кожного з нас із найглибшої прірви і поставити нарівні з Петром, Лонгином і безліччю інших людей, які стали окрасою людства.

Благословення Господнє на Вас!

  • ЛЮБОМИР
Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.