ВЕСНА НАШОЇ СКОРБОТИ

Пастирське послання Архієпископа Харківського і Полтавського Ігоря

до боголюбивих пастирів і побожних мирян Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ з нагоди 70-их рокових голодомору 1932-33 рр.

Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!

Щороку в ці передвесняні дні хліборобська традиція нагадує нам про себе, змушуючи турбуватися: чи стане талого снігу, щоб зросити поля, чи не вимерзла озимина, чи здоровими вийдуть із зими садки? Хай навіть уже кілька поколінь наших предків жили в місті й ніколи не кидали зернину в зорану ріллю, — тисячоліття дбайливої рільничої праці українців знов і знов оживають у нашій свідомості, допомагають відчути тісний зв’язок із землею, з плугом, з пшеничним зерном.

Та якими ж мали бути відчуття наших пограбованих дідусів і бабусь у ту гірку весну 1933 року, коли довкола ніби ожили трагічні постаті з видінь праведного Іова: «З-за браку страви та страшного голоду вони гризли у степу коріння; їхня мати – пустка та пустиня. Вони мальвію й листя на кущах збирали, коріння з дроку — це хліб їхній» (Іов 30:6)? Чи зможемо ми осягнути відчуття загальної катастрофи, коли майно, земля, недоторканне насіння для сівби, — все обертається примарою? Коли сусіди, яким ще торік допомагав впоратися в жнива, відбирають у тебе останню жменю висівок, а ледарі й гультяї прирікають на голодну смерть працьовиту сільську родину?

Голодомор 1932-1933 рр. став не лише актом геноциду, спрямованого окупаційною владою проти непокірного українського селянства. Жахи, пережиті Україною сімдесят років тому, стали завершенням смуги принижень і поразок, що їх зазнав народ після розгрому національної революції 1917-1921 рр. Помирали від голоду ті, хто тікав з української армії, не бажаючи стати на збройну боротьбу з ворогом, хто байдуже спостерігав за розстрілами священиків та інтелігенції, хто мовчки приймав насадження большевицької ідеології, утворення колгоспів, руйнування церков. Пасивність не врятувала мільйони звичайних людей від загибелі. Апатична співучасть в утвердженні безбожницького режиму лише обумовила їхню самотню беззахисність перед черговою хвилею червоного терору.

У боротьбі з князем світу цього не може бути нейтралітету. «Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто зо Мною не збирає, той розсипає» (Лк. 11:23), навчає Христос. Право на мирне християнське життя слід боронити повсякчас, пильнуючись від підступів споконвічного ворога, спокусливий голос якого і зараз долинає до нас із кланових телеканалів, із лівих партійних газет, із виступів чужих проповідників. Так, як колись долинав із гущавини в раю солодкий голос змія до обдуреної праматері всіх живих. І не випадково вже в перші тижні «року Росії в Україні» відбулися бандитські напади на українські церкви в Харкові та Полтаві, а харківський комерційний телеканал «Симон» почав транслювати антиукраїнський пропагандистський фільм («Анатомия раскола», виготовлений прес-службою Московського патріархату у Києві (керівник Василь Анісімов), де подається тенденційна інтерпретація відродження національних Церков в Україні — прим.), виготовлений за гебельсівськими взірцями на іноземні гроші. Нас прагнуть зневірити, розсварити, виключити з активного суспільного життя, щоб зробити зручним знаряддям обману й визиску. Нас знов хочуть піймати в тенета, до яких потрапили наші предки вісімдесят п’ять років тому.

Березень — місяць, коли починається Великий піст, час духовної віднови, час примирення з Богом. Але це також місяць, який після закінчення Другої світової війни присвячується Українською Автокефальною Православною Церквою молитовному спогадові про жертв голодомору, молитві за спокій їхніх душ. На кожному з заупокійних богослужінь протягом цього місяця ми будемо поминати невинно постраждалих жертв найстрашнішого геноциду минулого сторіччя — наших отців, братів і сестер, померлих від голоду 1932-1933 рр. Водночас же молитимемося за те, щоб Господь дарував нашому народові мудрість і відповідальність у засвоєнні суворих уроків трагедії, котра відбулася сімдесят років тому. Просімо в Бога сили у протистоянні злу, просімо чуйності в сприйнятті облудних підшептів ворога, просімо дару любові до ближнього, до рідної держави, до свободи.

Наближаючись до очищувального часу Великого посту, вслухаймося в слова пророка Ісайї: «Ось піст, який Я люблю: кайдани несправедливості розірвати, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе, Господня слава – слідом за тобою» (Іс. 58:6-8).

Хай же майбутній піст стане для нас саме таким світлим, звитяжним часом, періодом перемоги над власною слабкістю, над апатією, над національним безпам’ятством. І нехай Милосердний Господь буде милостивим до всіх жертв нелюдського соціального експерименту, загиблих від голоду й страждань, і прийме їхні душі в Своїх небесних оселях.

Вічная пам’ять спочилим!

† Ігор Ісіченко,

Архієпископ Харківський і

Полтавський УАПЦ

16 лютого (1 березня) р. Б. 2003

Вселенська поминальна

(м’ясопусна) субота

Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.