Святий Престол відкриває свої секретні архіви

15 лютого Ватикан відкрив доступ до значної частини своїх архівів, датованих періодом між 1922 та 1939 роками. Ця подія викликала значне зацікавлення вчених і дослідників: незважаючи на те, що основні документи цієї ключової для народження тоталітарних режимів 20 ст. епохи у принципі відомі, — це однаково не заважає історикам сподіватися на віднайдення додаткової інформації, яка дозволить більш точно висвітлити позицію і дії Ватикану у цей період. «Для відкриття цих архівів багато зробив особисто Іван Павло II», — зазначив у ході прес-конференції речник Римського Престолу Хоакін Наварро-Валлс.

Оскільки не існує централізованого управління ватиканських архівів, — Фонд секретних архівів Ватикану, до якого власне і відкрито доступ, — являє собою лише частину архівів різних Конґреґацій — підрозділів, уповноважених у різних сферах церковної діяльності. Дослідники отримали таким чином змогу працювати з архівами Конґреґацій освіти, євангелізації народів, Східних Церков та інших.

Найбільший інтерес для преси являють, без сумніву, фонди Конґреґації віровчення (колишньої Священної канцелярії). Один з відкритих для доступу документів, що викликав жвавий інтерес дослідників, — так званий «індекс (вказівник) книг», пропонованих Церквою до заборони, серед них — твори комуністичних і нацистських ідеологів, а також так званий «Силлабус» — каталог «помилок

нашого часу» (серед яких знову ж таки комунізм, нацизм та капіталізм), що отримали засуд Папи Пія XI. До речі, період між 1922 та 1939 рр., якого стосуються відкриті архіви, — це, власне і є час понтифікату Папи Акілле Ратті (Пія XI). Ще раніше Римська Столиця оголосила про відкриття архівів, пов’язаних з періодом Іквізиції, Реформації та іншими історичними подіями.

Що стосується ватиканського держсекретаріату, — а саме його матеріали становлять основу Фонду секретних архівів, — то на разі він відкрив лише ті документи, які стосуються відносин з Німеччиною і Австрією у згаданий проміжок часу.

Слід зазначити, що організація ватиканських архівів відзначається деякими особливостями. На противагу до інших держав, тут не існує централізованого управління архівів. Не існує і точних правил щодо їх відкриття.

У 1881 році Папа Лев XIII вирішив відкрити деякі архіви. Цей вчинок, за словами сучасних експертів, можна розцінити, як перший крок до порозуміння між Церквою та науковим світом. Лев XIII також висловив побажання, щоб архіви стосовно конкретних понтифікатів відкривалися не раніше, ніж через 70 років після смерті Пап. Згідно з іншим правилом, кожен діючий Папа може відкривати такий архівний транш, який хронологічно йде безпосередньо після того, що відкритий його попередником.

Жест, вчинений нинішнім Папою Іваном Павлом II, виходить за межі цих неписаних правил: він на кілька років випередив відкриття архівів понтифікату Пія XI і вже відкрив частину попереднього періоду (до 1922). До того ж, відомо про його намір до 2005 року зробити доступним весь загал документів, датованих між 1922 та 1939 рр.

На разі на перешкоді до відкриття цих матеріалів стоять, зокрема, технічні чинники, — а саме, неохідність чіткого упорядкування документів різного характеру, які, хоча представляють неоднаковий інтерес для дослідників, зберігаються часто вперемішку.

В даний час до цієї роботи залучено спеціальних стажерів — молодих вчених, перед якими стоїть завдання нелегке завдання: розібрати сотні тисяч листків, ідентифікувати та класифікувати їх, після чого, ретельно пронумерувавши, — заново прошити і скласти у готові файли.

Зоряна Курдина

Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.