Ієромонах Євстратій Зоря (УПЦ КП):«Природно, що ми звертаємось передусім до своєї історії,свого духовного досвіду, а не досвіду інших народів»

Є.З.: Зараз державою на принциповому рівні ухвалене рішення про те, що все-таки духовно-моральні цінності повинні бути впроваджені у навчальний процес. Про це говорить указ президента, який був підписаний у березні 2002 року. І на основі цього ведеться робота відповідними міністерствами і відомствами, щоби все-таки розробити шляхи реалізації цього положення. Як ми бачимо впровадження духовно-моральних цінностей в навчальний процес? У вигляді уроків християнської етики. Тут необхідно зробити декілька зауважень. Ми не вважаємо за можливе введення в даний момент в школах уроків Закону Божого або катехизму в такому вигляді, як це було в дореволюційний час або не в межах України. Тому що Україна зараз є державою багатоконфесійною і впровадження таких уроків однією конфесією буде дуже негативно сприйняте іншими конфесіями. Тому не можна зараз загострювати релігійну ситуацію впровадженням таких уроків. В той же час загальноосвітня середня школа не ставить на меті познайомити дитину з усім загалом знань, які існують з тієї чи іншої дисципліни. І на цій основі можна підходити до уроків християнської етики. Ці уроки не повинні ставити собі мету дати дитині увесь загал знань з християнської етики та специфічні знання з етики тієї чи іншої конфесії. Це повинні бути базові курси, які повинні дати основу християнської етики. І саме в рамках такого погляду є реальним впровадження цих уроків так, щоб це не викликало ніяких заперечень у жодної з конфесій.

Християнська етика має багато спільного для багатьох конфесій, на основі чого можна розробити курс, який буде узгоджений з усіма конфесіями і не буде викликати категоричного заперечення жодної з них.

Кор.: Отже, запропонована інша назва — «Основи християнської культури і традицій». Як на Вашу думку, — можливо, вона більше пояснює, більше підходить для розуміння пересічної людини, про що, власне, цей предмет?

Є.З.: Я можу погодитися з таким баченням і таким тлумаченням цих уроків. Їх треба дійсно проводити на основі українського історичного досвіду. Адже ми є громадянами цієї держави, частиною цього українського народу і тому природно, що ми звертаємось передусім до своєї історії, свого духовного досвіду, а не духовного досвіду якихось інших народів. Так само, як ми більше приділяємо увагу українській мові, а не французькій чи англійській, або більше вивчаємо українську літературу, а не китайську чи японську. Це не означає, що ми не поважаємо цих культурних традицій чи їх якось зневажуємо, але це говорить про наше більше зацікавлення власне своїм культурним та історичним надбанням і корінням. І тому, на мою думку, зрозуміло, що в ці уроки повинно бути впроваджене вивчення української культурної й духовної спадщини і української культурної й духовної традиції. Але проблема в тому, що протестантські конфесії категорично протестують проти слів «традиція», навіть проти слова «культура». Існує точка зору, що культуру можна вивчати на уроках культурології або народознавства. Вони навіть пропонують більше: пропонують взагалі не християнську етику, а уроки біблійної моралі.

Тут вже виникає наше заперечення. Воно полягає в тому, що ні православні, ні греко-католики, ні римо-католики не вважають це можливим — навчити дітей християнської віри на уроках у школі в рамках цього навчального курсу. Для того, щоб дитина (як і будь-яка людина) стала повноцінним християнином, вона повинна брати участь у літургічному житті. Вона повинна приходити в храм, брати участь в молитві, у Таїнствах, сповідатися, причащатися. А це не може бути зроблене на уроках християнської етики чи подібних уроках. А основою життя протестантських конфесій є проповідь Біблії. І тому, в принципі, для пастора тієї чи іншої протестантської конфесії немає різниці, читати цю проповідь на тему Біблії в молитовному залі своєї громади, чи читати таку саму проповідь перед дітьми в школі. В цьому ми, традиційні конфесії, вбачаємо поштовх до протестантської катехизації. Проти чого саме протестанти й виступають, говорячи, що в школі нам не потрібна катехизація. Але це буде саме протестантська катехизація. Тому ми, традиційні конфесії, вимагаємо, що викладати потрібно в школі за узгодженою програмою. Інший момент — викладати повинні особи, які мають педагогічну освіту.

Кор.: Власне, я хотіла спитати, хто б мав викладати і яким чином: чи факультативно, чи як шкільний компонент?

Є.З.: Найперше, викладати повинні особи, яку мають педагогічну освіту або пройшли відповідну атестацію на можливість викладання в школі.

Крім того (думаю, це не викличе заперечень), треба, щоб навчальні заклади надавали можливість дітям в позаурочний час зустрічатися з представниками своєї конфесії (за бажанням батьків). Якщо це, наприклад, православні, щоб вони мали можливість запросити до себе православного священика, незалежно від того, чи має він спеціальну освіту і чи пройшов сертифікацію, щоб він міг з ними зустрітися і провести обговорення, заняття чи ще щось інше в рамках позакласної роботи.

Адже дуже часто, особливо в селах, немає можливості дітей зібрати в інший час чи в іншому місці (дуже часто, якщо храм не пристосований для цього). А діти не мають бути позбавлені права отримувати знання про конфесію, до якої вони належать, а батьки — права виховувати дітей так, як вони вважають за потрібне.

Думаю, це не буде суперечити світському характеру школи і це буде на основі бажання батьків, бажання дітей і погоджене з адміністрацією школи, як і всі інші подібні позакласні заходи.

А що стосується питання, чи повинен бути предмет «Християнська етика» в програмі шкільного курсу, чи він повинен бути факультативним, то тут є різні думки. Я дотримуюсь думки, що потрібно вводити цей предмет в основну шкільну програму, щоб це був обов’язковий урок, а не просто факультативне заняття. Тому що можна зрозуміти ставлення дитини до факультативних занять. Якби ввели факультативні заняття на всі предмети школи, напевне, більша частина дітей взагалі не ходила б до школи. Хтось скаже: «Ви дітей будете примушувати вивчати християнську етику!» Але ми дітей в школах примушуємо вивчати хімію, фізику, літературу — і в цьому є елемент примусу. Такою ж мірою, як дітей примушують вивчати інші предмети, їх примусять вивчати і християнську етику. Інший закид: «Цим ви порушите права дітей, які не хочуть її вивчати». Треба обумовити викладання цього предмету таким чином, що для дітей батьків, які категорично не бажають, щоб їхні діти вивчали християнську етику, ці уроки замінять рівноцінною кількістю навчальних годин з інших культуродогічних предметів — природознавства, музики тощо. Але не повинно бути таких закидів: «А якщо в класі буде дитина, яка не хоче цього вивчати, або батьки її не хочуть, — її права будуть порушуватись».

З досвіду викладання християнської етики у школах західного регіону, в інших регіонах (наприклад, на Рівненщині, де зараз в 164 школах викладається християнська етика на підставі рішення обласної ради, яке ухвалили ще в 2000 році) відомо, що переважна кількість і дітей, і батьків з задоволенням сприймають такі уроки і бажають, щоб вони і надалі продовжуватися. Переважна більшість батьків і дітей в усій Україні це схвалюють і піклуються про те, щоб такі уроки вводили. То чому заради меншості, яка, можливо, цього не буде бажати, ми повинні порушувати права більшості, яка цього бажає?

Кор.: Християнська етика — це предмет, який є частиною християнського виховання як такого. Як на Вашу думку, чи є якісь надії, що суспільство врешті зміниться? Ситуація в суспільстві — і політична, і в царині духовності — чи зміниться? Чи ми прийдемо до того суспільства, де житимуть люди з християнським вихованням, з розумінням християнських цінностей?

Є.З.: Одна знайома, викладач християнської етики, розповіла мені такий випадок. До неї прийшли батьки і запитують: «Що Ви нашим дітям розповідаєте на уроках християнської етики?» Викладач одразу злякалася, що ж вона такого розповіла. А виявляється, дитина прийшла додому і говорить: «Тату й мамо, ви говорите неправильно. Нам викладач розповідав, що, якщо ми християни, то треба чинити так і так. А так, як ви говорите, воно не по-християнськи». І батьки, які свого часу не мали можливості навчатися християнської етики, просто-напросто не знали, що не по-християнськи так чинити і говорити, вони вирішили хоча б поцікавитися у викладача, як є в дійсності правильно. Тому, я думаю, що навіть такий приклад дає можливість сподіватися, що суспільство буде змінюватися, якщо такий предмет буде впроваджуватися і діти будуть його вивчати.

Ми маємо інший приклад, зворотній, наведений директором Асоціації християнських шкіл США. У Сполучених Штатах наприкінці 50-их років, як він висловився, зі школи вигнали Бога. Тобто, стиль викладання предметів став більш атеїстичним. Те, що ми зараз маємо у Сполучених Штатах, таку кризу американського суспільства, — є наслідком того, що зі школи вигнали Бога. Декілька поколінь дітей виросло в атмосфері бездуховності, в атмосфері відсутності будь-яких ідеалів.

Якщо раніше школа давала ідеали рівності, братерства, взаємодопомоги, хоч і засновані на такому ерзаці комуністичної моралі, але все-таки до певної міри це були ідеали загальнолюдські, то зараз школа відійшла від цього і часто взагалі ідеалів ніяких не дає, а те, що діти бачать поза школою — на телебаченні, радіо, в газетах, в Інтернеті — формує в них гедоністичний погляд на життя: отримуй якнайбільше насолоди, якнайбільше задоволення — це твоя головна мета в цьому житті.

І якщо ще декілька поколінь виростуть саме з таким вихованням, ми будемо мати провал в нації, культурі, в народі. З’явиться ціле покоління людей, відірваних від української традиції, від української культури, взагалі від духовної культури, властивої християнській цивілізації. На щастя, люди все-таки починають над цим замислюватися.

Ось нещодавно Комітет інформаційної політики ухвалив рішення про певні обмеження трансляції програм з насильством і порнографією. Телевізійні канали не матимуть права ставити фільми певної категорії в час, який є невідповідним для їхнього перегляду. Також має бути утворена громадська рада при цьому державному комітеті, яка б відслідковувала факти порушення законодавства у сфері суспільної моралі на телебаченні, радіо, в газетах. Я думаю, що поступово, якщо за цю роботу братися, ми все-таки прийдемо до того, що наше суспільство не буде скочуватися у те болото бездуховності, а буде підніматися з колін. Завжди треба з оптимізмом дивитися в майбутнє і робити все для того, щоб це майбутнє було таким, як ми прагнемо його бачити.

Кор.: Правильно кажуть: вода точить камінь. І не силою, але частим падінням. Якщо ми будемо старатися, то все буде.

Є.З.: Я висловлюсь думкою Святішого Патріарха: «Не треба чекати, що хтось прийде і зробить суспільні перетворення за нас, що от суспільство зміниться — і зміниться моє життя. Насправді навпаки, бо суспільство — це кожна конкретна людина. Якщо кожен біля себе в своєму житті змінить щось так, як він вважає за потрібне, зробить реформу свого власного життя, тоді суспільство реформується загалом. Якщо кожний на своєму місці буде працювати і робити все, що від нього залежить, щоб перетворити це суспільство на дійсно християнське, тоді, відповідно, так і станеться».

Розмовляла

Квітка Гриньків

Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.