Християни Великої Британії та Німеччини висловлюють занепокоєння у зв’язку з тим, що суспільства цих країн стають дедалі більше «атеїстичними».

Франція

Про початок «нової ери» у відносинах з однією з найбільш відомих екуменічних спільнот Європи заявили лідери французьких протестантів. Вперше за більш, ніж десятилітній період делегація Французької протестантської федерації (ФПФ) здійснила офіційний візит у спільноту Тезе, куди щорічно для молитви вивчення Біблії з’їжджаються понад 100 тисяч молодих людей з усього світу. Поїздка делегації стала свідченням початку «нової ери» у відносинах ФПФ з Тезе, заявив керівник екуменічного відділу протестантської федерації Жіль Дод. А за словами керівника відділу зовнішніх відносин Тезе брата Еміля, «зустріч з делегацією ФПФ пройшла у теплій і братерській атмосфері».

Відносини між Тезе і ФПФ почали псуватися у 70-тих роках, після ряду подій, що їх протестанти розцінили як образу для себе. Йшлося про заяву засновника і настоятеля спільноти Тезе брата Роже Шутца на користь целібату священиків, його тісні контакти з Ватиканом, а також навернення у католицтво і рукоположення у католицький священичий сан в 1987 році брата Макса Туріана — протестанта, якого вважали «правою рукою» брата Роже. Востаннє керівник ФПФ відвідав спільноту, розташовану у Бургундії, в 1989 році, після чого офіційні контакти були заморожені. Водночас групи молодих французьких протестантів продовжували приїжджати у Тезе. Крім того, бургундська спільнота підтримувала і зміцнювала гарні відносини із закордонними протестантськими і англіканськими Церквами. Цього літа, наприклад, у спільноті мешкали кілька лютеранських єпископів зі Швеції і англіканських прелатів з Великої Британії.

Канада

У ході створення Міжнародного судового органу, одне з основних завдань якого — засудження військових злочинців та осіб, що здійснили злочини проти людства, особливо жваві дискусії серед організаторів викликав підхід до ряду питань, що можуть мати безпосередній вплив на хід розслідування, — зокрема, щодо характеру відносин між духівником і особою, що сповідається, а саме: чи є сенс на рівні міжнародного карного трибуналу дотримуватись засади конфіденційності в цьому питанні? Американський єпископ, що входить до складу комісії у справі визначення статусу Міжнародного карного суду, повідомив, що Міжнародний суд дотримуватиметься засади щодо таємниці сповіді.

Це сталося невдовзі після того, як Канада запропоновувала організаторам Міжнародного суду переосмислити вікову традицію, згідно з якою священика не можна зобов’язати повідомити те, що він почув під час сповіді. Ця пропозиція стосувалась духовенства всіх християнських деномінацій. Якби пропозицію канадської сторони було прийнято, це мало б важкі наслідки для багатьох священиків. Наприклад, за Кодексом канонічного права Римо-Католицької Церкви священик, що порушив таємницю сповіді, автоматично відлучається від Церкви. Єдина інстанція, яка може у цьому випадку зняти відлучення, — Ватикан.

Згідно з канадською пропозицією, священик, що відмовився відкрити таємницю сповіді, підлягає покаранню з боку закону. В той самий час Кодекс канонічного права спеціально вказує, що таємницю сповіді порушувати не можна, і що священик-сповідник не має права за жодних обставин зрадити людину, від якої він прийняв сповідь. В історії відомі святі, що віддали своє життя заради збереження таємниці сповіді: наприклад середньовічний чеський єпископ Ян Непомуцький, який відмовився розповісти королю те, що довірила йому під час сповіді королева, і за це був утоплений у Влтаві.

На думку членів комісії, засада конфіденційності є необхідною не лише з точки зору відносин між священиком та особою, що сповідається, а також у стосунках між лікар-пацієнт, юрист та його клієнт.


Християни Великої Британії та Німеччини висловлюють занепокоєння у зв’язку з тим, що суспільства цих країн стають дедалі більше «атеїстичними». Так, зокрема, керівництво Церкви Англії, визнає, що британське суспільство стало суспільством атеїстичним, члени якого прагнуть осягнути не релігію, а «ліки, які б забезпечили їм вічне життя».

Так, на думку прелатів, в англійському суспільстві «переважає мовчазний атеїзм». Думки мешканців британських островів поглинуті сімейним щастям, особистим успіхом, щоденними проблемами. «Все це робить думки про вічність цілком недоречними», — з тривогою заявляє керівництво англіканської спільноти Великої Британії.

Рівно ж останнім часом дедалі більша кількість людей втрачає віру у вічне життя і намагається усіляко відсунути момент смерті за допомогою медицини. «Раніше людина, якій ставало важко, поспішала розділити свої проблеми з сусідами, старшими родичами, парафіяльним священиком. — Сьогодні ж люди рвуться до своїх лікарів, буквально засипаючи їх вимогами виписати ліки від усіх можливих хвороб. Практично всі особисті проблеми перетворилися у свідомості сучасної людини в хвороби, які можна вилікувати за допомогою медицини».

Дані дослідження прозвучали на тлі тривалого зниження відвідання недільних богослужінь у храмах Англії. Попередній архієпископ Кентерберійський Джордж Кері, який займав найвищу церковну посаду в Англії з 91 року і пішов у відставку цього літа, часто виступав з критикою сучасних тенденцій у суспільстві, повторюючи при цьому, що він не хотів би ввійти в історію як архієпископ, що «доглядав за вмираючою Церквою».

Схожою є ситуація і в Німеччині — хоча християнські спільноти обидвох її частин відіграли значну роль у падінні комунізму і об’єднанні країни сьогодні, як вважає авторитетне релігійно-інформаційне агентство, немає приводу для духовної радості».

Серйозне занепокоєння у зв’язку з тим, що батьківщина Мартіна Лютера «наповнена атеїстами», висловило німецьке євангелічне інформаційне агентство IDEA.

Через десять років після об’єднання Німеччини, що відбулося 3 жовтня 1990 року, більшість німців «далекі від Бога», вважає агентство. Хоча формально більше половини Федеративної німецької республіки належать або до католиків, або до протестантів, лише 25% німців є членами конкретних церковних спільнот і лише 8% регулярно відвідують богослужіння.

Втім, пишуть оглядачі, скидається на те, що згадана ситуація тією чи іншою мірою є характерною не лише для двох згаданих країн, а й для західноєвропейського суспільства загалом.

Підготувала З. К.

Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.