ПРЕС-СЛУЖБА УАПЦ ПОВІДОМЛЯЄ:

Український католицький унiверситет

i майбутнє українського богослов’я:

Заява голови

Учбового комiтету УАПЦ

архієпископа Ігоря Ісіченка до проголошення УКУ

Коли на початку 90-х рр. ХХ ст. група молодих богословiв зі Заходу iнiцiювала вiдновлення у посткомунiстичному Львовi Богословської Академiї, цей зухвалий жест виглядав викликом рацiоналiстичнiй логiцi. І в тому, що ЛБА не тiльки вiдбулася як духовна школа вищого рiвня, але й зайняла провiдне мiсце в мережi богословських шкiл України, бачиться як наслiдок подвижницької працi о. Михайла Димида, о. Бориса Ґудзяка, п. Михайла Петровича та їхнiх соратникiв, так i — що найголовнiше! — вияв волi Божого Провидiння.

Майже вiд першого року iснування ЛБА з нею спiвпрацює неспiвмiрно менша Колеґiя Патрiарха Мстислава в Харковi, єпархiяльна духовна школа Української Автокефальної Православної Церкви. В перебiгу цiєї унiкальної для сучасної України спiвпрацi православним студентам з Харкова вдалося переконатися у фаховiй компетентностi, християнськiй щиростi й вiдкритостi, граничнiй коректностi до партнера в екуменiчному дiалозi, властивих викладачам ЛБА. Сподiваюся, що харкiвський досвiд євангельського служiння став корисним для усвiдомлення ЛБА своєї мiсiї, багатовимiрности схiдної iдентичности українсько-вiзантiйської релiгiйної традицiї, i розвиватиметься надалi.

Сьогоднi ЛБА — безперечний лiдер серед богословських шкiл України в пiдготовцi україномовних пiдручникiв з теологiї, у перекладi творiв Отцiв Церкви з мови ориґiналу, у формуваннi фахової бiблiотеки, в студiюваннi лiтургiйних мов минулого, у працi над унормуванням української богословської термiнологiї. Новий вимiр стосункiв духовних шкiл з державною освiтньою мережею України, котрий складається зараз, робить згаданi якостi неоцiненними для всiєї богословської науки й вищої школи нашої держави.

З огляду на це створення на основi ЛБА Українського Католицького Унiверситету виглядає логiчним розвитком плiдних тенденцiй, що вже визначилися в дiяльностi цiєї вищої школи, й етапом у переходi на вищий щабель суспiльної вiдповiдальности її викладацької корпорацiї. Державна акредитацiя Українського Католицького Унiверситету, дальше пiдвищення рiвня квалiфiкацiї його викладачiв, захист дисертацiй i присудження вчених ступенiв усiх рiвнiв, розбудова унiверситетських дослiдних структур i вдосконалення освiтнiх програм можуть стати вельми iстотними чинниками формування новочасного академiчного богослов’я в Українi, його iнтеґрацiї в єдину наукову мережу, не розiрвану конфесiйними кордонами й присутню в свiтовiй системi наукових комунiкацiй як важливий повноправний партнер. Це й визначає перспективу Українського Католицького Унiверситету для богословiв усiх християнських конфесiй i юрисдикцiй, для загалу українських науковцiв.

Заява

керуючого справами

Патрiархiї УАПЦ архієпископа Ігоря Ісіченка про вiдзначення 350-рiччя Переяславської козацької ради в Українi

У зв’язку з повiдомленнями про намiр деяких полiтичних сил проросiйської орiєнтацiї та пов’язаних з ними посадових осiб урочисто вiдзначити 350-рiччя фатальних рiшень Переяславської Ради 1654 р. Патрiархiя УАПЦ нагадує, що ухвалою ч. 1 Помiсного Собору 14-15 вересня 2002 р. «Канонiчне життя Української Автокефальної Православної Церкви в Українi протягом 1989-1999 рр. i шлях його унормування» було визнано «неканонiчним перiод перебування Київської митрополiї пiд юрисдикцiєю Патрiарха i Святiшого Синоду Росiйської Православної Церкви» протягом 1685-1924 рр.

Помiсний Собор 2002 р. вiд iменi спiльноти вiрних Української Автокефальної Православної Церкви склав «щиросерде каяття Його Всесвятостi Вселенському Патрiарховi за самовiльний вiдхiд Київської митрополiї вiд Матерi-Константинопольської Патрiархiї за часiв гетьмана Івана Самойловича, коли елекцiйним собором 8 липня 1685 р. було обрано без Патрiаршого благословення й направлено для iнтронiзацiї до Москви митрополита Гедеона Святополк-Четвертинського».

Згiдно з соборовими документами, з ухвалами Архієрейських соборiв 1989-2000 рр. сучасна доктрина УАПЦ визнає Переяславську Раду 1654 р. трагiчною подiєю, котра поклала початок подiлам давньої Київської митрополiї, втратi Українською Помiсною Церквою її традицiйного зв’язку з Константинопольською Церквою-Матiр’ю, антиканонiчному пiдпорядкуванню Московському Патрiарховi, а згодом — державному правлiнню Росiї з часiв Петра І. Для сучасної УАПЦ зберiгають свою канонiчну правосильнiсть позицiї блаженнiших київських митрополитiв Дiонiсiя Балабана i Йосифа Нелюбовича-Тукальського, котрi протистояли спробам нав’язати Українi протекторат московського царя. Нагадуємо, що блаженнiший митрополит Сильвестр Косов ще 1654 р. рiзко засудив рiшення Переяславської Ради й вiдмовлявся їх благословити.

Таким чином, жоднi спроби ревiзiї iсторiї й нав’язування громадськiй думцi позитивного образу Переяславської Ради не можуть бути пiдтриманi й схваленi вiрними УАПЦ. Клирики й миряни Української Автокефальної Православної Церкви, згiдно з канонiчною дисциплiною, не мають права брати участь у заходах, спрямованих на вiдзначення сумного ювiлею переяславської трагедiї й суперечних церковнiй оцiнцi вшануваннях подiї.

Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.