Дмитро Степовик,професор Київської духовної академії:«Однією з причин важкого становищав релігійно-конфесійному житті Україниє невиправдане затягування процесувпровадження богослов’я в державне шкільництво»

На жаль, за роки класово-тоталітарного і вельми обмеженого способу мислення цілі покоління і спільноти людей позбулися правильного розуміння діалектики єдності і розділеності світського і духовного, тому слова «відділення Церкви від держави» трактують як абсолютне розмежування, відкинення будь-яких точок дотику між цими двома важливими інститутами суспільства. І всі ті, хто трактує відділення як цілковите розмежування, стоять сьогодні в авангарді заперечувачів впровадження богословського навчання в загальноосвітні школи і вищі навчальні заклади. Їх не переконує навіть той факт, що Російська Федерація і Білорусь законодавчо ввели богослов’я в число предметів, що обов’язково вивчаються в середніх і вищих школах, не кажучи вже про західні крани, де богослов’я традиційно і давно вивчається в школах, де на постійній основі в університетах готуються висококваліфіковані світські спеціалісти з догматики, історії Церкви, канонічного права…

Я і чимало моїх колег, що є світськими вченими в установах Національної академії наук України, але одночасно запрошені до викладів і до читання лекцій у вищих духовних навчальних закладах, переконані, що однією з причин тяжкого становища в релігійно-конфесійному житті України, особливо в православ’ї, є невиправдане затягування процесу впровадження богослов’я в державне шкільництво. Причини такого затягування очевидні і водночас утаємничені. Це чисто візантійська політика: говорити одне, думати друге і робити третє. Як відомо, за таку політику Бог допустив у XV столітті знищення Візантії, хоч у минулих віках вона зробила багато корисного як найбільша християнська держава доби середньовіччя…

Відсутність орієнтирів, а їх може дати тільки тверде знання основ тієї духовності, яка єдина спрямована до добра людини і її спасіння, робить молодь, сформовану в каламутному бульйоні сплеску релігійної багатовекторності останнього десятиліття, легкою здобиччю спекулянтів від релігії, тих, хто згубно впливає на ніжну психіку молоді, зомбує її. Не краще становище і з дорослими. Мій досвід безпосереднього спілкування з пересічними громадянами, а також виступи у прямому ефірі по радіо і телебаченню, коли слухачі і глядачі мають можливість телефонічно ставити запитання, налаштовує мене на глибокий песимізм…

На основі сказаного можна зробити такі висновки.

  1. Конституційне положення про відділення Церкви від держави і школи від Церкви досі не знайшло правильної інтерпретації, тому це положення має бути чіткіше виписане в термінологічному і сутнісному сенсі в новому уточненому законі про релігійні організіції.

  2. Релігійний, конфесійний і віросповідний плюралізм в Україні не може бути абстрагований від традицій і національної історії. Однаково ставлячись до всіх релігійних груп, які не мають тоталітарного характеру і не шкодять здоров’ю, добробуту і миру в суспільстві, державні чинники не мають права ігнорувати факт, що Україна вже понад тисячу років є християнською країною, що корінне її населення — українці, а також переважна більшість національних меншин сповідували і мають твердий намір надалі сповідувати християнську віру в її трьох обрядових і конфесійних системах: православ’ї, католицтві і протестантстві. Цей факт має бути відображений в преамбулі нового закону про релігійні організації.

Доповідь професора Д. Степовика

«Правові аспекти впровадження духовної освіти у світських навчальних закладах» для науково-практичної конференції,

що проходила у Академії державного управління при президенті України,

записав Володимир Качур

Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.