О. Михайло Гарват,голова катехитичної комісії Львівської архієпархіїУкраїнської Греко-Католицької Церкви:«Я запрошую приїхати у школи Львівщини і подивитися, як діти різних віросповідань разом вчаться»

Кор.: Отче, скажіть будь ласка, що входить в поняття християнська мораль, та зокрема, які цілі і завдання предмету «Християнська етика»?

Насамперед я хотів би зупинитися на питанні християнського виховання, бо воно на теперішній час є проблемою не тільки в Україні. Мене як священика болить серце, коли бачу, як молодь і діти, котрі могли б виховуватися в дусі християнської моралі, є поза увагою тих, хто мав би відповідати за це. Сьогодні виховання, відкинувши отой старий комуністичний підхід, ще не обрало чіткої позиції. З одного боку, позиція христоцентризму, коли в центрі уваги всього виховного процесу ставиться Христос зі всіма Божими законами, а з іншого боку, така форма, яка є, скажімо, в Америці чи ще в багатьох країнах світу — людиноцентризм, коли в центрі сама особа, людина, її права, а мораль відсувається на другий план. Ми бачимо і недавно переконалися в тому, що людиноцентризм не є правдивою формою, за якою треба виховувати сьогоднішнє молоде покоління. На нашу думку, якщо я дозволю собі виступати від імені члена комісії з питань християнської етики при Львівській обласній раді, така лінія виховання, як виховання на християнських традиційних засадах, є найбільш прийнятною зі всіх позицій: чи то позицій нашої традиції (включаючи педагогічну традицію), чи то суто з історичного боку. З 1992 р. у Львівській, Франківській і Тернопільській областях починалося в поодиноких школах введення такого предмету, як «Основи християнської моралі», який трансформувався у «Християнську етику», і тепер викладається майже у всіх класах, школах.

Кор.: У чому різниця між предметом «Християнська етика» та катехизацією у церковних недільних школах?

Найбільшим питанням, яке сьогодні хвилює мене як священика, є те, що багато душпастирів не розуміють до кінця, що християнська етика — це не катехизація. Деколи, коли вчитель викладав християнську етику, душпастирі розуміли під тим катехизацію. І тому Синод єпископів УГКЦ найперше для душпастирів дуже чітко розмежував ті два поняття. Бо розуміємо, що християнська етика є надконфесійним предметом, котрий не дає якогось впровадження в таїнства, церковні обряди тощо. А катехизація — внутрішня справа кожної Церкви. Через катехизацію Церква може провадити своїх вірних до спасіння.

Проблема розмежування може шкодити і першій і другій справі. Тому на всіх рівнях треба про це чітко говорити. Думаю, православні брати нас в тому підтримають і зі свого боку проголосять, що в християнській етиці нема жодного прозелітизму чи чогось подібного, бо йдеться просто про основи християнського виховання. Це те, що є однакове для всіх. Інша справа, коли це шкодить катехизації. Впровадження недільних шкіл — суто церковна справа. Вже дуже багато катехитичних недільних шкіл відкрито в області і в Україні, де діти мають можливість приготуватися до першої святої сповіді, до святого причастя, пізнати глибше Божу науку якраз у тому дусі, в якому її подає Церква. Я запрошую приїхати у школи Львівщини і подивитися, як діти різних релігійних організацій чи Церков разом вчаться і не заважає це ні мусульманам, ні іудеям, нікому. І в той самий час запрошуємо до катехитичної школи, щоб подивитися, що це є зовсім інше. Там є більше інформативний предмет, а в катехитичній школі — формативний, особа формується як християнин тієї чи іншої Церкви.

Кор.: Чи можемо вже говорити про якісь певні позитивні наслідки викладання предмету «Християнська етика» у школах західного регіону?

Зараз можна прослідкувати тенденцію до співпраці держави і Церкви. У рамках Конституції, в рамках закону, Церква дуже тісно намагається співпрацювати з іншими інституціями щодо християнського виховання. Я, як священик Греко-Католицької Церкви, відповідальний за катехизацію в нашій єпархії, можу чітко сказати, чому ми намагаємося якомога більше сил прикладати для загального виховання на християнських традиційних засадах дітей та молоді в нашій області. Ми вже починаємо розуміти, що мусимо вкладати не для того, щоб завтра всі стали греко-католиками, а найперше для того, щоб ті діти, виховавшись у християнських нормах і в них утвердившись, вже не пішли красти.

Починаючи з 1997 р., коли вже фактично у всіх школах як обов’язковий предмет була впроваджена християнська етика, спостерігаємо певні позитивні наслідки. Бачимо, що багато дітей і молоді стали зовсім по-іншому ставитися до свого повсякденного життя, до своїх приятелів, до своїх обов’язків. Під час навчання і відпочинку вони є вже зовсім іншими. І мене як священика направду тішить, що ті діти почали чимось цікавитися — чимось добрим, тим, що власне кличе до якоїсь спільноти, кличе до побудови того, що ми всі хочемо в нашій Україні.

Кор.: Хто може викладати в школі «Християнську етику»?

Дуже важливим, якщо говоримо про християнську етику, є питання педагогів, тобто тих вчителів, котрі мусять мати і педагогічну освіту, і в той самий час мусять мати принаймні базову богословську освіту. Визнання богословії в нашій державі як такої вже досить широко обговорюється у всіх колах нашого суспільства. Тому, я сподіваюся, що це тільки питання часу. Але ми можемо вже чітко сказати, що із 1300 всіх вчителів, які викладають християнську етику, маючи педагогічну освіту, вже більше 90% мають і відповідну богословську освіту. Тобто вони вже є фахівцями своєї справи.

Кор.: Де вони цю богословську освіту набувають?

Богословську освіту набувають згідно із спільною угодою між освітою і Богословською академією. В Богословській академії вони проходять трирічний вишкіл богословських предметів. Одночасно вони проходять методику викладання у Львові в Інституті освіти. Певна річ, під час навчання формуються і самі викладачі як особи морально стійкі, відповідальні перед Богом і Україною. І тоді, якщо така особа сформується, вона вже може сміливо навчати, провадити далі дітей у тих школах.

Кор.: У чому полягають труднощі, пов’язані з впровадженням предмету «Основи християнської культури та традицій» у школах всієї України?

Я хочу подякувати журналістам радіо «Воскресіння» за те, що зробили цілий цикл програм, пов’язаних з вихованням на основах християнської культури та традицій. Зараз є проблеми з впровадженням християнської етики взагалі в Україні, хоча я оптиміст і дотепер з кожним днем переконуюсь, що той день, коли в Україні в школах вже буде християнська етика, вже є близький. Дуже тішить мене, що буквально на останній сесії Львівської обласної ради було прийнято програму розвитку освіти Львівщини, одним з пунктів якої є виховання дітей та молоді (там йдеться про всі чотири рівні: садочки, загальноосвітні школи, профтехосвіта і про вищі заклади освіти всіх рівнів акредитації). Мова йде про те, що саме там прийнята ціла програма виховання молоді на основах християнської моралі. Близько 93% всіх учнів охоплено у Львівській області християнською етикою. Проблема ось в чому: не всі директори ще розуміють, наскільки важливим у їхніх школах є саме цей предмет і виховання на таких засадах. Сподіваюся, що прийде такий час, коли всі директори усвідомлять важливість цього предмету.

Кор.: Які методичні розробки, посібники існують сьогодні?

Щодо предмету «Християнська етика» взагалі, то є вже зараз дуже багато різних матеріалів. Програма була перевидана не один раз з чіткими напрямними щодо кожної теми, щоб вчитель міг легко орієнтуватися, що вимагається в тій чи іншій темі. Праця в комісії є також регіональною, тобто час від часу ми приїжджаємо і зустрічаємось з відповідальними за християнську етику у Івано-Франківській, Тернопільській областях. За спільною домовленістю ми поділили написання посібників з християнської етики між трьома областями. І зараз Івано-Франківськ вже видав підручник для другого і третього класу. Вони є поширені і в нашій області. Рівно ж і підручник для першого класу фактично є підготовлений. Тернопіль видав підручник для сьомого класу, Львів видав дев’ятий і десятий клас. Також є і зошити для учнів, особливо для першого класу, бо там великий акцент на малюванні, що найбільше прийнятне для першого класу.

Повертаючись до того питання, яке прийняла обласна рада щодо виховання, там також є пункт про фінансування тієї потрібної на теперішній час літератури для християнської етики: посібники для вчителів, для учнів, методичні напрацювання.

Знову ж таки є рішення обласної ради, де йдеться про Всеукраїнську конференцію з питань християнської етики і щодо впровадження її в Україні. Проводяться ще певні консультації. Обов’язково будуть запрошені керівники з усіх областей України, щоб вони могли на власні очі переконатися, наскільки це є важливо, який досвід має Львівщина, бо зараз в Міністерстві освіти є Комісія з питань християнської етики, яка намагається знайти найкращий варіант. І тому така конференція покликана ще і ще раз вказати не тільки на доцільність, а, що найголовніше, які треба вибрати форми і методи для запровадження християнської етики.

Кор.: Щодо форм і методів впровадження…Чи є суттєві відмінності у поглядах?

Україна, окрім традиційних Церков, має зареєстровані ще й різні протестантські організації. Але бачимо, якщо Церкви протестантського спрямування акцент роблять суто на Біблії, то Церкви традиційні — акцент на Біблії, традиції і культурі. Тобто це є щось ширше, бо наша тисячолітня традиція і культура має уже свій позитивний вплив на дітей та молодь. Не те що недоцільно, а навіть нереально зробити акцент тільки на одному. Тому, включивши всі ті пропозиції, можна буде вибрати оту програму християнської етики, яка вже є апробована західним регіоном, де вже є певний досвід, і запровадити її в цілій Україні. Звичайно, на початку — поетапно, тому що знову виникне питання педагогів, котрі будуть викладати той предмет, а тільки тим одним питанням можна взагалі знівелювати суть цього предмету. Якщо це є дійсно Божа справа, у чому я твердо переконаний, то вона потребує певного випробування, певного терпіння. Лише в тому можна, зрештою, і прослідкувати, що це є Божа справа. І дай Боже, щоб ми могли дочекати того часу, коли християнська етика буде в усіх школах.

Кор.: Є такі думки, щоб вводити предмет «Основи християнської традиції і культури» лише факультативно. Наскільки це виправдано?

Якщо можна так порівняти, це приблизно, як з українською мовою. Не обов’язково людина мусить бути українцем за національністю, але якщо вона живе в тій державі, вона мусить поважати ту мову, ту культуру, ту традицію. Тому вона мусить знати українську мову, а вдома може спілкуватися тією мовою, на якій має бажання. Десь так, на мою думку, є з питанням християнської етики, де якраз говориться про християнську культуру і традицію нашого народу. Тобто особа, чи дитина, чи батьки тієї дитини можуть спрямовувати її туди, де вони мають бажання і це їх обов’язок і їхня справа, але всі діти мали б добре знати нашу християнську культуру і традицію, поважати її, бо це є досвід наших прадідів. Я переконаний, що в скорому часі ми прийдем до того усвідомлення, наскільки це є важливо, бо рівень злочинності, поширення наркоманії, алкоголізму і всіх решти суспільних хвороб підказує, що проблеми постійно, на жаль поглиблюються, а не навпаки. Рівень злочинності тісно пов’язаний з рівнем виховання людей. І я думаю, що можна буде чітко підтвердити, що ті суспільні проблеми все-таки є трошки легшими в західному регіоні, аніж в східному. Я думаю, що це завдяки християнському вихованню. А коли людина дослухається до голосу Бога, вона поважає кожну людину, котра ходить по цій землі.

Розмовляла Любомира Бурка

Опубліковано у Без категорії | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Коментарі закриті.