Створено Луцький екзархат УГКЦ. 16.04.2008

У суботу, 12 квітня 2008 року, у храмі Різдва Пресвятої Богородиці м. Луцька, який відтепер став катедральним собором, під час Архиєрейської Божественної Літургії відбулася інтронізація (введення на престол) Преосвященного Владики Йосафата (Говери), Екзарха Луцького. Архиєрейська хіротонія Владики Йосафата була здійснена 7 квітня 2008 року у Тернополі.

Для участі в інтронізації до Луцька прибули Блаженніший Любомир, Глава Української Греко-Католицької Церкви, Високопреосвященний Владика Ігор (Возьняк), Архиєпископ Львівський, Владики УГКЦ з України, священики та миряни. У Літургії взяв участь Владика Маркіян Трофим’як, Єпископ-ординарій Луцької дієцезії РКЦ в Україні, а також був присутній Владика Михаїл (Зінкевич), Єпископ Луцький і Волинський УПЦ КП.

Введення на престол розпочалося із урочистого проголошення Декрету про створення Луцького екзархату (див. у додатку) та Декрету призначення екзарха, а тоді Блаженніший Любомир вручив новопоставленному екзархові ручний хрест та жезл – символи його єпископської влади.

У проповіді під час Літургії Блаженніший Любомир зосередив увагу присутніх на тому, що створення нового екзархату Української Греко-Католицької Церкви на цих теренах спрямоване на відродження і зріст духовної та національної свідомості греко-католиків, які проживають на цій території. “Хочу тут торжественно заявити і хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає, що УГКЦ на Волині, чи по всій Україні не має бажання будь-кого насильно навертати”, – сказав проповідник.

Після Літургії промовляв Владика Йосафат. Він запрошував духовенство і мирян Луцького екзархату до співпраці та зокрема сказав таке: “Сьогодні тут не починається щось спочатку, а продовжується той процес, який був започаткований численними попередниками”.

Після Літургії священики Луцького екзархату підходили до Владики Йосафата і проханням про благословення, цілуючи руку, висловлювали йому свій послух.

Департамент інформації УГКЦ

Додаток

Вих. Р-08/138

Г Р А М О Т А

На славу Святої, Єдиносущної, Животворящої і Нероздільної Трійці,

Отця, і Сина і Святого Духа. Амінь.

Смиренний

Л Ю Б О М И Р,

Божою милістю

і в сопричасті з Римським Апостольським Престолом

Верховний Архиєпископ Києво-Галицький,

Високопреосвященним і Преосвященним Владикам,

всечесним отцям духовним, преподобним ченцям і черницям

та мирянам помісної Української Греко-Католицької Церкви

в Україні і на поселеннях

Виконуючи рішення Священного Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що відбувся 13 – 20 вересня 2006 року Божого у м. Львові – Брюховичах, владою Верховного Архиєпископа, Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви, відокремлюємо від території Київської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви Волинську і Рівненську області та на їх теренах

створюємо

ЛУЦЬКИЙ ЕКЗАРХАТ

Української Греко-Католицької Церкви,

що цим і проголошуємо.

Історичні Волинські землі з часів хрещення Київської Русі втішаються світлом Христової науки. Ці землі також пам’ятають подвижницьку діяльність учнів святих Кирила й Мефодія, цих слов’янських апостолів, через яких наші предки отримували світло Христової науки та плекали сопричастя з Римом і Царгородом.

Наприкінці ХVI століття Волинь стала колискою унійного руху. Зокрема, Кирило Терлецький, Луцький єпископ, разом з Іпатієм (Потієм), Володимирським єпископом, пізнішим Митрополитом Київським, були одними з найактивніших церковних діячів, які організовували заходи щодо відновлення єдності Української Церкви з Апостольським Римським Престолом 1596 року, та були делеговані Київським Митрополитом Михайлом (Рогозою) до Рима з метою остаточного і формального підписання акту злуки.

Волинська земля дала Українській Церкві великого святого, «апостола з’єднання» – священномученика Йосафата (Кунцевича), архиєпископа Полоцького, який народився у Володимирі-Волинському 1580 року.

Після третього поділу Польщі (1795 року) розпочався процес нищення «уніатської» Церкви на українських землях Київщини, Поділля і Волині. Його трагічним наслідком стало поглинення Московським патріархатом Смоленської (1778), Луцької (1795), Волинської (1795), Турово-Пінської (1795) та Полоцької (1839) єпархій «уніатської» Церкви. Остаточно ліквідовано «уніатську» Церкву під російською займанщиною в останній чверті ХIХ ст., в 1875 році. Людей змушували або переходити на православ’я, або приймати латинський обряд.

Незважаючи на такий трагічний баланс, пам’ять про приналежність до з’єднаної з Римським Престолом Української Церкви передавалася з покоління в покоління серед мешканців північно-західних українських земель.

Перша половина ХХ століття знаменувалася новим поштовхом до відновлення діяльності Української Греко-Католицької Церкви на Волині. Так, 21 листопада 1914 року, Митрополит Андрей (Шептицький) дорогою на заслання, куди його запроторив російський царський уряд, висвятив на єпископа Луцького о. М. Боцяна. При цьому не йшлося про «ловитву душ» з числа православних. Митрополит Андрей не раз засвідчив свою велику пошану до православних українців. Достатньо згадати його рішучий протест проти нищення православних храмів на Холмщині і Підляшші, коли він окремим Пастирським листом закликав усе українське населення «до молитви і діл покути» за переслідуваних братів-православних, щоб таким чином «виєднати з неба Боже милосердя». Таку позицію щодо православних поділяли також інші члени греко-католицького єпископату, у чому переконуємося з їхнього спільного Послання з нагоди 950-ліття Хрещення Русі-України: «Нашим нез’єдиненим братам виявляємо передовсім любов. Вона є тією силою, що єднає, тією дорогою, що веде до єдности, до єдности церковної, суспільної і єдности народної, і до єдности християнської, яка була метою життя Христа, Його святої науки та Його страждань на хресті. Уникаймо всего того, що могло б наших нез’єдинених братів зразити або відіпхнути, уникаймо й кожного поступовання, що могло б побільшувати все те, що нас роз’єднує» (12.07.1938).

Активну душпастирську та євангелізаційну діяльність на теренах Волині в 20-30-х роках минулого століття розгорнули отці редемптористи, які мали свій осідок в Ковелі. Варто згадати зокрема о. Григорія Шишковича, о. Миколая Чарнецького та о. Василя Величковського, які ревно служили українцям греко-католикам на Волині. Двох останніх Папа Іван Павло II проголосив блаженними мучениками під час свого візиту в Україну 2001 року. Потреба в такій діяльності була пов’язана з масовим переселенням українців з Галичини на Волинь та на Рівненщину після приєднання цих регіонів до Польської держави внаслідок Ризького договору 1921 року. Щоб краще організувати душпастирську опіку над вірними греко-католиками, Апостольська Столиця призначила о. Миколая Чарнецького Апостольським візитатором для греко-католиків Волині та Полісся. Друга світова війна, а потім тривала більшовицька окупація перервали ці старання українського єпископату відновити діяльність Греко-Католицької Церкви на Волині.

Терени Волинської та Рівненської областей впродовж історії часто ставали місцем національно-визвольних рухів українського народу – чи то проти царської Росії чи проти Польщі, чи проти нацистської Німеччини, чи проти радянської влади. У середині ХVII ст. територія Рівненщини була охоплена визвольною війною під проводом Богдана Хмельницького. Під час Другої світової війни і після її закінчення на Волині активно діяли загони воїнів Української Повстанської Армії, яка змагалася за самостійну українську державу проти двох тоталітарних режимів – гітлерівського та сталінського, що свідчить про високу національну свідомість людей на цих теренах.

Після розпаду Радянської імперії на початку 90-х років ХХ століття настала нова хвиля відродження релігійного життя по всій Україні, в тому числі і на Волині та Рівненщині, тож створення нового екзархату Української Греко-Католицької Церкви на цих теренах спрямоване на відродження та зріст духовної та національної свідомості гідних нащадків своїх славних предків.

На території новоствореного екзархату поставлені екзархи, наділені звичайною заступною владою, діятимуть від імені Глави Української Греко-Католицької Церкви і матимуть свій осідок у м. Луцьку.

Все це ми вчинили на славу Божу і спасіння повірених нам душ. Заохочуємо дорогих у Христі братів і сестер, синів і дочок приєднатися до служіння Церкви і творити разом із своїми пастирями спільноту любові як свідчення перед усіма людьми, щоб вони, бачивши ваші добрі діла, прославляли Отця нашого, що на небесах.

Благословення Господнє на вас!

  • ЛЮБОМИР

протоієрей Олекса Петрів,

керівник Секретаріату Верховного Архиєпископа УГКЦ

Дано у Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

у день Пратулинських мучеників, 23 січня 2008 року Божого

Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.