Католицька Церква і ЗМІ: складні стосунки

У ці дні, насичені очікуваннями як в Церкві, так і за її межами, – можливо, очікуваннями, які не завжди збігаються, – з особливою актуальністю постає питання про взаємини між Церквою і засобами масової інформації, про те, яким чином світські мас-медіа висвітлюють життя Церкви.

Ці стосунки з найперших контактів – тобто з кінця XIX століття – були складними. Але вперше ця проблема стала обговорюватися тільки в кінці ХХ століття. У 1994 році американський богослов Авері Даллес проілюстрував цю тему  вдалим прикладом. Невідомо, чи відбулася ця історія насправді, але в будь-якому випадку вона дуже точно відображає те, як ЗМІ говорять про Церкву. Історія ця звучить так: на одного європейського єпископа, який тільки-тільки прибув в США, «нападає» журналіст з питанням про те, чи буде він відвідувати в Америці нічні клуби. Єпископ намагається відбутися жартом і відповідає: «А що, тут є нічні клуби?» На наступний день прелат виявляє в газетах величезний заголовок: «Перше питання єпископа: чи є в Нью-Йорку нічні клуби».

Сама Католицька Церква вступила на повних правах у світ мас-медіа в 1861 році, коли почала виходити газета «Оссерваторе Романо». А Радіо Ватикану, спроектоване Гульєльмо Марконі, стало віщати 70 років опісля – у 1931-му. Саме в тридцяті роки минулого століття присутність Церкви у ЗМІ стала очевидною. Крім розвитку радіостанції, Папа Пій XI дав важливий імпульс різним ініціативам для висвітлення життя Церкви. У період вакантного престолу після його смерті – тобто в 1939 році – при газеті «Оссерваторе Романо» був створений особливий відділ.
У 1950 році Монтіні, який в ті часи працював у держсекретаріаті Ватикану, ділиться з французьким філософом Жаном Гіттоном своїм занепокоєнням: «Треба вміти бути старомодними і сучасними, говорити згідно з традицією, але відповідно до сьогоднішнього розуміння. Навіщо говорити про те, що істинно, якщо сучасні люди цього не розуміють?»

Більше ста років тому Папи почали давати інтерв’ю журналістам. Перше у 1892 році – про антисемітизм. Інтерв’ю Папи Лева XIII журналістці Северин (це псевдонім Каролін Ремі) було опубліковано на першій сторінці газети «Фігаро». Папа дав це інтерв’ю з готовністю, однак сама публікація його не задовольнила і спровокувала медійну бурю. Так що наступного інтерв’ю довелося чекати більше 70 років: у 1965 році Павло VI відповів на запитання Альберто Кавалларо. Інтерв’ю було опубліковано в газеті «Корр’єре делла Сера» та стало відправним матеріалом для широкого журналістського дослідження «Мінливий Ватикан», що вийшов рік опісля. Зокрема, Павло VI тоді сказав: «Багато запевняють, що Церква думає так і так, а насправді вони не питали у Церкві, що вона думає. Але наша думка, врешті-решт, повинна щось важити, коли мова йде про релігії», – з іронією зауважив Папа і додав:« Ми усвідомлюємо, як важко зрозуміти те, що відбувається і обговорюється всередині Церкви. Знаєте, і Папі іноді  важко зрозуміти сьогоднішній світ».

За цим  інтерв’ю послідувала енцикліка «Humana Vitae», яка викликала обурення сучасників. Папа, спочатку прихильно прийнятий мас-медіа, зіткнувся з  ворожістю, яка супроводжувала і його другого наступника Івана Павла II, першого Папу-іноземця після п’ятисот років.

На жаль, сьогодні бажання з боку ЗМІ зрозуміти Церкву ще менше, ніж за часів Другого Ватиканського собору. Невипадково в своєму останньому інтерв’ю – даному Петеру Зеєвальду – Папа Бенедикт XVI, дуже чуйний до проблем комунікації, намагається говорити зрозуміло для всіх, і не тільки для католиків. З однією лише метою: говорити про Бога, єдину реальність, яка дійсно необхідна.

http://ru.radiovaticana.va/

Опубліковано у Без категорії. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.