Радіо «Воскресіння» — перший етап становлення у 1989 — 1991 роках.

Ініціаторами радіомовлення від імені Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) були українські журналісти, які в 1988 — 1989 роках вперше записали невеликий десятихвилинний репортаж для Радіо «Воскресіння», що виходило в ефір у Бельгії. Це був дійсно подвиг, оскільки радянська журналістика, зокрема, «радянські професори» факультету журналістики Львівського університету, зовсім по-іншому, по-комуністичному, пояснювали та класифікували «проблему відновлення Української Греко-Католицької Церкви в Україні»… і вимагали від своїх студентів та фахівців-журналістів, лякаючи їх репресіями з боку силових та караючих органів СРСР, висвітлення цієї проблеми в дусі комуністичної пропаганди… [1, c. 14].

І все ж молоді журналісти, серед яких Квітка Гриньків, Богдан Дубінський, Володимир Качур та інші, наважилися відступити від цих радянських принципів «писаних законів» і висвітлили проблему необхідності відновлення Української Греко-Католицької Церкви в Україні на Радіо «Воскресіння», що проводило своє радіомовлення на країни Східної Європи з Бельгії [1, с. 14; 2, с. 16-17].

Це, звичайно, був певний релігійно-політичний тест. У цей час, коли у 1989-1990 роках в Україні ще функціонувала тоталітарна радянська система, в Західній Європі були світська та релігійна свобода і самосвідомість. Власне, таке порівняння двох світських та релігійних систем, де одна боролась з іншою, до певної міри і посприяло у загальному потоці конфронтації та конкуренції перемозі демократії в Східній Європі та утворенню незалежної Української Держави і відновленню Української Греко-Католицької Церкви в Україні. Після виходу з підпілля Української Греко-Католицької Церкви в Україні, вдалось кристалізувати і збудувати фактично з «нічого» і її найбільш масовий та популярний засіб масової інформації — Радіо «Воскресіння» та, на певному етапі, Агенцію Релігійної Інформації [2, c. 16-17].

Власне відновлення УГКЦ в Україні поклало початок діяльності Радіо Воскресіння в Україні ще до проголошення Незалежності. «Таким чином, — наголошує у своєму дослідженні «Радіо «Воскресіння» — в ефірі» Квітка Гриньків, — після тривалого історичного періоду панування і насадження атеїстичного світогляду у 1989 році зазвучали релігійно-інформаційні програми Радіо «Воскресіння» [1, c. 14-15].

За копітку роботу, за свідченнями К. Гриньків, взялись молоді хлопці та дівчата, які виросли в атеїстичному суспільстві. Вони побажали нести людям Світло, Любов, Істину через вічні християнські цінності. Зацікавленим фахівцям та меценатам з Західної Європи вдалося забезпечити журналістів достатньо професійною апаратурою облаштувати студію звукозапису, орендувавши невеличке приміщення. Вирішення цих проблем, наголошує К. Гриньків, стало першим випробуванням для групи молодих львівських журналістів в тоталітарній Україні [1, c. 14].

Керівництво Радіо «Воскресіння», що перебувало у той час в Брюсселі, поставило собі за мету перенести редакцію до України, з офісом і студією у Львові [1, c. 14].

Документи говорять: «Коли ініціатори звернулись до відповідних органів з метою офіційної реєстрації Радіо «Воскресіння», начальник Комітету Державної Безпеки (КДБ) Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) у Львівській області генерал–майор Малік написав у службовій записці: «…У січні цього року до керівництва ОРТПЦ звернулися представники Брюссельської мовної компанії Радіо «Воскресіння» з проханням надати передавачі та час роботи в ефірі… Враховуючи складність оперативної ситуації і різке загострення міжрелігійних відносин, вважаємо недоцільним надавати дозвіл на використання радіозасобів будь-яким релігійним конфесіям…» [1, c. 14].

Міськрада Львова, куди звернулись ініціатори та представники Радіо «Воскресіння», вирішила питання лише наполовину — надала дозвіл орендувати приміщення у непридатному напівпідвалі на вул. Огієнка. Та невдовзі на п’ятому поверсі в гуртожитку одного із львівських технікумів, з яким вдалося домовитися про оренду, по вул. Володимира Великого, 33 почався ремонт під студію звукозапису. [1, c. 14-15]. За цією адресою редакція успішно пропрацювала до кінця 1997 року, а потім переїхала у адміністративну будівлю на вул. Озаркевича, 4, поруч із Шпиталем ім. Митрополита Андрея Шептицького (повернута церковна власність, що у радянський період була лікарнею).

Слід наголосити, що в 1989 році всі ініціатори облаштування радіомовлення Радіо «Воскресіння» у Львові організовували радіопередачі на «громадських засадах» в напівлегально зайнятих приміщеннях. Чудом, згадує К. Гриньків, вдавалося розмитнювати радіопередавачі, які, як потім виявилося нераціональні і нікому не потрібні з огляду на малу потужність. На добровільних засадах журналісти працювали у студії записуючи, монтуючи матеріали, експериментуючи, шліфували перо і слово до якості високого християнського ґатунку [1, c. 15].

Журналістів-ентузіастів не було багато, оскільки в цей тоталітарний час у 1989-1991 роках піонерам першого українського релігійного християнського радіо доводилося самотужки опановувати богослов’я та незбагненну широту релігійно-церковної тематики. Як згадує К. Гриньків: «Не кожна тема давалася легко. Доводилось просити порад духовних осіб. Однак поступово Радіо «Воскресіння» внаслідок самопожертви журналістів, які переборювали комуністичні перепони, ставало помітнішою релігійно-інформаційною структурою в системі легалізованої Української Греко-Католицької Церкви. Тому, щоб швидше пройти становлення, редакція та журналісти переймали різноплановий досвід багатомовного Радіо Ватикану» [1, c. 15].

В копіткій праці за період 1989 – 1991 роки редакція Радіо «Воскресіння» набувала професіоналізму і внаслідок самопожертви журналістів, церковний загал відчув, що цей проект може стати компетентним голосом відновленої Української Греко-Католицької Церкви [3, c. 32-34].

Власне, на основі розглянутих архівних джерел, робимо висновок, що долаючи перепони радянської інформаційної атеїстичної темряви, Радіо «Воскресіння» пройшло перший етап становлення у 1989-1991 роках, ставши могутнім голосом «Вічної Ідеї Божої Любові у світі, борючись з комуністичною пітьмою, відстоюючи принципи та ідеали християнської культури та моралі, опираючись виключно на Святе Письмо» [1, c. 15].

У 1989 році група активістів винесла проблему становлення, розвитку та діяльності Радіо «Воскресіння» на Синод Української Греко-Католицької Церкви і з його благословення, розпочала свою активну діяльність та пропаганду відновлення та розбудови УГКЦ в Україні та Східній Європі [1, c. 14-15; 2, c. 16-17].

Вже 19 листопада 1989 року з орендованих передавачів радіостанції в Монте-Карло в ефір вийшла перша радіопрограма. Очолював на той час редакцію греко-католицький священик з Канади о. Андрій Онуферко [3, c. 32-34].

Безумовно, Радіо «Воскресіння» викликало значний інтерес у суспільстві, сам факт звучання радіопрограм Радіо «Воскресіння» скріплював надію в серцях віруючих людей відновленої УГКЦ й засвідчував про початок нового часу, нового етапу християнського життя в Україні [1, c. 14-15].

У 1990 р. Радіо «Воскресіння» виходить зі своїми щонедільними програмами з радіостанції в Монте-Карло. З 27 жовтня 1991 р. недільні програми, які все ще готувалися у Брюсселі, транслює Львівська державна радіомережа [1, c. 14-15; 3, c. 32-34].

Слід наголосити, що тривалий час програми Радіо «Воскресіння» були єдиним джерелом християнського слова в українському ефірі [2, c. 16-17; 3, с. 32-34].

У висновках, наголосимо, що з 1991 року редакція Радіо «Воскресіння» у Львові починає самостійно готувати радіопередачі [1, c. 14-15; 3, c. 32-34].

З початку липня 1992 року програми стали щоденними. Керівництво Львівською редакцією переймає священик УГКЦ о. Михайло Димид [1, c. 14-15; 3, c. 32-34]. Брюссельський осідок поступово розформовується.

В Україні Агенція Релігійної Інформації Радіо «Воскресіння» в цей час була єдиною структурою, яка професійно займалася збиранням, обробкою та поширенням новин про діяльність не тільки відновленої в Україні Української Греко-Католицької Церкви, але й усіх інших релігійних християнських конфесій, що розпочали діяти в новому політичному і правовому середовищі [2, c. 16-17; 3, c. 32-34].

Перші журналісти та автори радіопередач Радіо «Воскресіння» у своїх програмах у 1989 – 1991 роках проводять різноманітні розвідки та дослідження, як наприклад, історична розвідка під назвою «Палестина часів Ісуса Христа», свідчення віри репресованих священиків Української Греко-Католицької Церкви, матеріали про життя і діяльність Митрополита Андрея Шептицького, статті про релігійні мотиви у творчості українських письменників та поетів та ін. [1, c. 14-15; 3, c. 32 -34].

Від самого початку зародження у 1989 року до падіння радянської імперії у середині 1991 року, журналісти Радіо «Воскресіння» брали активну участь у житті Української Греко-Католицької Церкви, відновлення якої широко висвітлювали у відновлених та новостворених неналежних до комуністичної партії засобах масової інформації та, в першу чергу, у передачах Радіо «Воскресіння» [2, c. 16-17].

Без коментарів.