Василь Пасічник. Сутність, ознаки та етапи розвитку російської імперської суспільної системи

1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок Голосів: 5
Loading ... Loading ...

Сутність, ознаки та етапи розвитку російської імперської суспільної системи аналізує кандидат політичних наук Василь Пасічник, автор наукової монографії «Формування державної політики національної безпеки України в контексті реалізації української національної ідеї»

Василь Пасічник

Василь Пасічник

( 2.76 MB ) Частина 1. Сутність і ознаки  російської імперської суспільної системи
( 2.73 MB ) Частина 2. Етапи розвитку  російської імперської суспільної системи

Частина 1. Сутність і ознаки  російської імперської суспільної системи

Забезпечення національної безпеки України безпосередньо залежить від об’єктивного осмислення російського фактора та його впливу на українське суспільство. Нерозуміння сутності російської імперії та закономірностей її розвитку призводило у минулому до поразок національно-визвольних змагань українського народу. Для здобуття перемоги над російським неоімперіалізмом та шовінізмом українцям необхідно з’ясувати з яким противником ми маємо справу. Без належного осмислення ступеня та масштабу загроз національній безпеці України з боку імперської Росії, Україна сьогодні розплачується поразками у так званій «гібридній війні», що поєднує інформаційну, економічну та військову агресію із використанням регулярних та нерегулярних збройних сил. Так ми вже втратили Крим, є також небезпека втратити Схід та Південь. Якщо Україна не зупинить російську експансію, то може припинити існувати як незалежна держава.

Недооцінка російської загрози була зумовлена ілюзією, що Російська імперія припинила своє існування. Однак насправді розпалася лише комуністична її форма – Радянський Союз. Сама ж імперія зазнавала складний процес трансформації та модернізації. Плутанину вносило те, що Російська імперія вже тричі змінювала свою форму. В історії вона виступала під різними назвами: монархічна Російська імперія, комуністичний Радянський Союз та квазідемократична Російська Федерація. Однак ми маємо справу з однією і тією ж імперією. Вона виявляє неймовірну живучість і продовжує своє існування, зберігаючи з певними модифікаціями свої головні ознаки.

Щоб з’ясувати сутність російської імперії, її основні ознаки та закономірності розвитку, ми використаємо логічний та історичний методи дослідження. Логічний метод передбачає виділення найважливіших рис, що загалом характеризували в минулому і характеризують Росію сьогодні. Історичний метод дає змогу з’ясувати зародження, етапи становлення та розвитку російської імперської суспільної системи. Далі ми приділимо увагу сучасному стану цього суспільного явища, з’ясуємо перспективи його розвитку, а також ступінь загроз, які з цього випливають для України.

Щоб позбутися ілюзій щодо Російської імперії, ми пропонуємо термін «російська імперська суспільна система». Цей термін характеризував би її як певну цілісність, що проходить складні етапи свого розвитку. Це дозволить нам усвідомити факт, що Московська (Російська) імперія може змінювати свою форму, однак з певними модифікаціями все ж зберігає свій зміст.

Отож російська імперська суспільна система характеризувалася такими основними рисами:

– східна деспотія та етатизм, одержавлення усіх сфер суспільного життя (релігійного, економічного, культурного тощо), відсутність належного громадянського суспільства;

– надцентралізм, вирішальна роль столиці у суспільно-політичному житті країни та відсутність самоуправління територій у цій державі;

– азіатський спосіб виробництва, який базувався, головно, на державній власності й обмеженні приватної власності, повне підпорядкування приватної власності та особистих інтересів державним інтересам;

– абсолютна деспотична державна влада, котра в інтересах правлячої еліти жорстко регламентувала всі сторони суспільного життя;

– панування над численними народами та їхнє національне гноблення;

– наявність месіанської ідеї, що у завуальованій формі висувала претензії на світове панування та гегемонію, а також виправдовувала існуючі порядки та загарбницькі війни;

– колективізм – абсолютизація колективного начала, нівелювання індивідуальних особливостей і сутнісних сил особистості, руйнування в ній моральних засад і духовного начала;

– ірраціоналізм – зомбування населення, апеляція, насамперед, до підсвідомості, управління суспільною свідомістю передусім за допомогою міфів та символів, одержимість імперською ідеєю-фікс без раціонального проникнення в суть проблематики, що супроводжувалось крайніми формами фанатизму, нетерпимістю та ворожістю до іншого способу життя, мислення, поведінки.

Керівництво суспільними процесами здійснювалось на основі насильницької парадигми державного управління, що передбачає:

– здійснення управлінських впливів на свій і чужий народи з метою їх підкорення за допомогою цинічної брехні, звірячої жорстокості та тотального насилля;

– «холодну війну» та розклад ворога із середини;

– створення в його середовищі своєї п’ятої колони, використовуючи власні культурно-релігійні і економічні впливи та прямий підкуп, щедрої винагороди їх зрадників;

– поширення там хаосу і безладу, стимулювання загострення суспільних протиріч з тим, щоб отримати привід втручатися у внутрішні справи інших країн;

– інформаційні війни, що супроводжуються демагогією, брехнею, ошуканством;

– військова агресія, що завершується окупацією, або приведення до влади проросійських (промосковських) сил;

– встановлення з іншими народами нерівноправних союзів;

– посилення своєї військової, політичної та культурно-релігійної присутності в інших країнах;

– поступове обмеження їх державного суверенітету;

– здатність йти на певні тимчасові поступки в другорядних питаннях, однак незмінність курсу на повне політичне підпорядкування інших країн своїй владі;

– остаточне утвердження своєї деспотичної політичної влади над територією шляхом систематичного насильства, масового терору та політики геноциду, винищення національної еліти, розстановки на керівні посади своїх ставлеників, що можуть вербуватися як з місцевого населення, так і присилатися зовні;

– тотальне закабалення простого народу (наприклад, запровадження кріпосницького ладу і друге закріпачення селянства під час колективізації) та перетворення його на підневільне населення;

– нищення історичної пам’яті підкорених народів, масова денаціоналізація та русифікація місцевого населення та передусім його національної еліти;

– здійснення політики колоніального економічного визиску, експлуатації та пограбування національного й природного багатства, розорення місцевого населення, позбавлення його фінансової незалежності та економічних ресурсів;

– масові депортації населення з національних окраїн, передусім в Сибір, і одночасно переселення туди російського населення, де для них створюються сприятливі умови для стрімкого кар’єрного росту в державній адміністрації, виробництві, науці;

– ідеологічні кампанії та зомбування населення, боротьба проти національної ідеї та національної ідентичності поневолених народів, зображення національних героїв як зрадників свого народу, або як активних і переконаних москволюбів та русофілів;

– формування у поневолених народів комплексу неповноцінності та відчуття «молодшого» брата, глибокого переконання, що Російська (радянська) імперія визволила інші народу від національного, релігійного чи соціального гноблення, а хто у цьому починає сумніватися, того цькують та переслідують;

– формування одностайності та одноманітності в культурно-ідеологічній сфері, боротьба з інакодумством;

– ізоляція від зовнішнього світу, обмеження контактів з ним, ксенофобія та ідеологічна боротьба проти інших країн на міжнародній арені, поширення шовіністичних настроїв серед свого населення і зверхнього ставлення до інших народів світу;

– зовнішня експансія, боротьба за поширення свого політичного впливу на регіональному та глобальному рівнях і забезпечення свого домінування міжнародній арені.

Сутність будь-якого суб’єкта проявляється у його взаємодії з навколишнім світом. Російська імперська суспільна система у взаємодії з навколишнім світом проявила себе як система агресивна і імперська, що прагне до зовнішньої експансії, придбання все нових територій, поширення свого політичного впливу й підкорення інших народів своїй владі. Про це свідчать такі факти: впродовж ХVIII і XIX сторіч Росія мала 128 воєнних років і 72 роки миру. З цих 128 років лише 5 років припадало на оборонні війни, а на всі інші роки – війни завойовницькі.

Російська імперська суспільна система характеризувалась винятковою цілеспрямованістю, поведінка якої підпорядкувалася досягненню стратегічної мети – встановлення світової гегемонії та панування над іншими народами. Задля досягнення цієї мети, це імперське утворення проголошувалось Третім Римом (згодом Третім Інтернаціоналом), на яке ніби провидінням була покладена особлива місія поширення єдино істинної віри (православ’я чи комунізму). Російська ідея «Москва – третій Рим» визначає національним ідеалом Росію як всесвітню імперію та Москву як Новий Рим, яка виконує роль центру ієрархічної системи міжнародних відносин, де національні держави втрачають свій суверенітет, перетворюючись, по суті, на територіальні одиниці цієї світової держави.

Частина 2. Етапи розвитку  російської імперської суспільної системи

З’ясувавши сутність та ознаки російської імперської системи, розглянемо її основні етапи розвитку.

На нашу думку, сутність та довгострокова мета російської імперської системи є встановлення світового панування. В різні історичні епохи виконувались відмінні завдання.

В період Московського князівства велась боротьба за гегемонію в Північно-Східній Русі і приєднання інших князівств цього регіону до своїх володінь. З перетворенням Московського князівства у Московське царство, експансія була спрямована вже за межі російських етнічних територій (приєднання Поволжя, Лівобережної України).

З трансформацією Московії у Російську імперію розширилася географія і масштаби завоювань: на північному заході була відібране від Швеції балтійське узбережжя; на заході було покінчено з давнім суперником – Річчю Посполитою, з приєднанням її володінь – українських та білоруських земель, Литви і значної частини польської етнічної території; на півдні вдалось просунути кордони до Чорного моря, що супроводжувалось приєднанням Північного Причорномор’я, Криму та Бессарабії; на південному сході було захоплено Північний Кавказ і Закавказзя; в Азії відбувалось поширення кордонів у двох напрямках: в бік Казахстану, Середньої Азії і в бік Тихого океану, з відповідною колонізацією Сибіру та Далекого Сходу.

Після приходу більшовиків до влади та утворення Радянського Союзу не змінилась якісно імперська сутність Росії, хоч її реальний зміст та форма існування істотно відрізнялась від попередньої епохи. Про це свідчить зокрема те, що агресивна експансіоністська політика Російської імперії була продовжена і навіть піднесена на якісно вищий рівень. Тепер ставились глобальніші завдання – поширення пролетарської революції і перемога соціалізму в усьому світі. Почав здійснюватись експорт комуністичних революцій. Після їх здійснення встановлювалися маріонеткові режими, повністю залежні від Москви. Був поширений вплив Росії на Центральну Європу, зміцнились її позиції в Азії, почалось проникнення в Африку, успішно реалізовувались перші спроби закріпитись на Американському континенті.

Однак Радянський Союз програв «холодну війну» США та країнам Заходу. Основною причиною поразки стало нездатність комуністичної Росії, пристосуватися до науково-технічної революції, яка розгорнулась в середині ХХ ст. і викликала якісний стрибок у розвитку продуктивних сил. Планова економіка Радянського Союзу та її сателітів і надалі розвивалась екстенсивно, у той час розвинуті капіталістичні країни завдяки ринковій економіці та конкуренції змогли повною мірою скористатись досягненням НТР. Це дало змогу країнам Заходу значно інтенсивніше розвиватись завдяки широкому впровадженню у виробництво високих технологій, високопродуктивного обладнання та передового досвіду організації соціального управління, випуску значно якіснішої та різноманітнішої продукції, інтелектуалізації й інформатизації виробничих процесів.

Радянська командно-адміністративна економіка через нездатність пристосуватись до умов науково-технічної революції виявилась неспроможною конкурувати з економічними системами розвинутих капіталістичних країн. Економіка СРСР, яка базувалась на адміністративно-бюрократичному плануванні й управлінні, у нових історичних умовах через свою неефективність та затратність була нездатною витримати новий виток гонки озброєнь і зберегти існуючий військовий паритет. На початку 80-их років стали також наростати економічні і соціальні труднощі, намітились кризові явища в економічній та політичній підсистемах суспільства. Москва почала програвати геополітичне суперництво, втрачати свої позиції у світі. Про це засвідчили, зокрема, невдачі в Афганістані, масові антикомуністичні та антирадянські виступи в Польщі, наростання суперечностей між союзниками в соціалістичному таборі. Тому російська імперська суспільна система приступила до свого самооновлення.

Головним гальмом розвитку СРСР стала однопартійна політична система. Вона вбачала у будь-яких змінах й новаціях загрозу своєму пануванню та прагнула законсервувати існуючі порядки і стан справ у суспільстві. Комуністична номенклатура не впоралась із новим історичним завданням – переведення економіки з екстенсивного на інтенсивний спосіб господарювання, забезпечення широкого впровадження досягнень НТР в суспільне життя. А без цього не можна було успішно продовжувати політичний курс на утвердження гегемонії Москви у світі. Неспроможність впоратися із цим новим завданням підривало легітимність політичного правління комуністів і викликало розкол у правлячій еліті Радянського Союзу. В її середовищі виникнула контреліта, яку очолив спочатку М. Горбачов, а пізніше Б. Єльцин. Економічне відставання, поразка у «холодній війні», а також тиск Заходу (насамперед загроза реалізації програми СОЇ – Стратегічної оборонної ініціативи США), все це разом підштовхнуло нове керівництво Радянського Союзу, на чолі з М. Горбачовим, розпочати політику перебудови.

Суть політики перебудови звелась до: відмови СРСР від здійснення експансіоністського зовнішньополітичного курсу; нормалізації відносин з країнами Заходу; деідеологізації та декомунізації суспільного життя; лібералізації політичного режиму, позбавлення КПРС монопольного права на владу; трансформації всього державно-політичного устрою країни, який стояв на перешкоді науково-технічному прогресу і сковував розвиток її продуктивних сил. Однак рішення ХІХ партійної конференції про посилення ролі Рад та процес «роздержавлення» компартії призвів до її усунення з політичної арени, яка була ядром політичної системи СРСР та основною рушійною силою планової адміністративно-бюрократичної економіки. Це спричинило дезінтеграцію російської імперської системи.

Лібералізація суспільного життя, часткова відмова від традиційної насильницької парадигми державного управління суспільством призвела до пом’якшення політичного режиму. Це створювало сприятливі умови виникнення та розгортання національно-визвольного руху в союзних республіках. А непослідовна, половинчаста, безсистемна реформаторська політика союзного керівництва на чолі з М. Горбачовим викликали значні економічні труднощі, дестабілізацію суспільного життя та послабили  центральні органи державної влади. Все це разом сприяло перемозі національних рухів поневолених народів, які вирвались з-під контролю Москви і зумовили розпад Радянського Союзу. Вирішальний і остаточний удар по СРСР завдала Україна, яка у серпні 1991 року проголосила про створення власної незалежної держави та вихід з СРСР. Оскільки відокремлення України підривало цілісність російської імперської системи, бо вона відігравала в ній роль інтелектуального, економічного та військового резерву. Без України ця імперська система переставала повноцінно функціонувати, принаймні у попередній комуністичній формі.

Внаслідок владно-інституційних та економічних трансформацій Москва втратила свій контроль над Україною. Після поразки серпневого (1991 року) путчу була заборонена КПРС та розгромлені союзні відомства. Це позбавляло реальних засобів впливу на політичну ситуацію. А події в Югославії показали, що спроба силовими засобами зберегти імперію прирекла би Росію на важку, виснажливу та, головне, марну боротьбу з колишніми союзними республіками, а також до конфронтації з Заходом та її нової ізоляції на міжнародній арені. А без України Російська Федерація не бачила доцільності збереження Радянського Союзу. Це і обумовило насамкінець розпад СРСР. Однак при цьому не припинила існувати російська імперська система.

Розпочалися складні процеси її трансформації та модернізації російської імперської системи, щоб згодом можна було продовжити і підняти свою експансію на якісно вищий рівень. І тим самим досягнути своєї системної мети – встановлення світового панування. Події останніх місяців засвідчують, що трансформація російської імперії завершилася і Москва включилася у відкрите протиборство з іншими країнами задля реалізації свого імперського ідеалу. Осмислення цих трансформаційних змін дасть змогу Україні віднайти необхідні засоби нейтралізації російської імперської суспільної системи.

 

 

Опубліковано у Дослівно... | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.