Патріярх Йосиф Сліпий. Церква святих мучеників Сергія і Вакха, монастир Студіон

 

1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок Голосів: 1
Loading ... Loading ...

З нагоди 25-ліття виходу УГКЦ з підпілля, а також 30 років з часу смерті її очільника Патріярха Йосифа Сліпого на радіо «Воскресіння» звучить цикл передач у співпраці з релігійним товариством українців-католиків «Свята Софія».

У цій передачі о. Марко Ярослав Семеген, президент Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» в Італії, розповідає про засновані Патріярхом Йосифом Сліпим парафію мучеників Сергія і Вакха у Римі і монастир Студіон. Також про монастир Студіон ділиться спогадами владика Гліб Лончина.

У церкві святих мучеників Сергія і Вакха у Римі

У церкві святих мучеників Сергія і Вакха у Римі

( 4.26 MB ) Патріярх Йосиф Сліпий. Церква мучеників Сергія і Вакха, монастир Студіон

Кор. 7 жовтня за новим, а 20 жовтня за старим стилем, Східна Церква вшановує святих мучеників Сергія і Вакха. Вони були вільними римськими громадянами і військовими високого рангу, сповідували християнську віру. Сергій і Вакх прийняли мученицьку смерть за християнську віру за імператора Максиміліана близько 300 року у сирійській римській провінції. На честь Сергія та Вакха збудували храм у місті Ресафа, в Сирії, у першій половині V століття, саме місто перейменували на Сергіополіс. Популярність Сергія та Вакха швидко зростала в східних провінціях Римської імперії. Святі Сергій та Вакх стають покровителями військових. Невелику монастирську  церкву на їх честь збудував у Константинополі Юстиніан І в 527 році. Шанобливе ставлення до вояків-мучеників дійшло і до Рима, де в IX столітті була збудована церква святих мучеників Сергія і Вакха.

Детальніше про парафію мучеників Сергія і Вакха у Римі розповідає о. Марко Ярослав Семеген, Президент Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» в Італії.

о. Марко Семеген  про парафію Сергія і Вакха у Римі:

Після підписання у 1596 році  Берестейської унії, якою відновлено єдність Київської Церкви з римським Апостольським Престолом, для української церкви виникла потреба мати постійного представника при Апостольській Столиці. 1626 року Київський Митрополит Йосиф Веньямин Рутський відправив до Риму свого першого прокуратора – священика Миколу Новака. Після його смерті прокуратором у Вічному місті став єпископ Рафаїл Корсак, який за дорученням Митрополита Рутського знову від імені всього народу просив Папу надати українцям храм, який би став осідком прокураторів та гостинним домом для паломників. У 1641 році Папа Урбан VIII (1623-1644 рр.) своїм декретом передав церкву свв. Сергія і Вакха київським митрополитам.  У 1667 році Папа Климент IX надав цьому храму повний відпуст.

Згадка про першу сакральну споруду на цьому місці сягає початку IX століття, часу понтифікату Папи Лева III (795-816 рр.). Свій сучасний вигляд фасад храму набув після реконструкції під керівництвом Етторе Бонолі у 1896 році за понтифікату Папи Лева XIII (1878-1903 рр.), за рік перед тим, як понтифік разом із австрійським імператором Францом-Йосифом створив Папську колегію – семінарію для українців – і збудував для неї приміщення при церкві святих Сергія та Вакха. На фасаді храму зображено герб цього Папи й емблему чину святого Василія Великого. У 1932 році семінарію розмістили в іншому місці – на одному з римських пагорбів, який називається Джаніколо.

Із 1932-го по 1960 рік церква і прилеглі до неї будівлі належали монашому чину святого Василія Великого. У 1960 році ченці василіяни перенесли свій осідок у нове приміщення монастиря на Авентині. Тоді ж храм святих Сергія і Вакха та будинок перейшли у власність Папської латиноамериканської колегії. Перебування храму в чужих руках, на жаль, призвело до його руїни. Як зазначив Блаженніший Йосиф у проповіді на празник свв. Сергія і Вакха 20 жовтня 1972 року, «дім і церква були продані на готель, а церква на забавову залю. Ікона свв. Сергія в Вакха була рівно ж продана, а гроби в підземеллю зруйновані». Тому одразу після звільнення із сибірського ГУЛАГу і приїзду до Риму в 1963 році Патріярх взявся за справу повернення церковного комплексу та його відновлення.

З 1970 року храм і прилеглі будівлі – знову у власності УГКЦ. Того ж року завдяки старанням Блаженнішого Йосифа кардинал Анжело Дель Аква, вікарій Святішого Отця для Риму, декретом «Pastoris vigilantis» від 8 вересня утворив персональну парафію для українців – католиків візантійського обряду. Слід підкреслити, що до сьогодні жодна з національностей в Римі не здобула такого юридичного статусу; тим більше цей крок можна вважати дивом того часу з огляду на те, що українців у Вічному Місті було дуже мало. Це, без сумніву, було можливе завдяки заступництву Пресвятої Богородиці, яка присутня у храмі свв. Сергія і Вакха у своїй Жировицькій іконі, що її було віднайдено під штукатуркою під час ремонтних робіт у теперішній ризниці у серпні 1718 року. Історія цього об’явлення цієї ікони Пресвятої Богородиці у білоруському селі Жировиці сягає приблизно 1470 року. Чимало зусиль доклав Патріярх Йосиф, аби не тільки повернути на власність Церкви храм, але й упорядкувати Патріярший двір і створити музей.  Сьогодні церква святих Сергія і Вакха та ікони Жировицької Богородиці є парафіяльним храмом для українців – католиків візантійського обряду, що проживають у Римі. З початком нової хвилі заробітчанського емігрантства до Італії парафія здійснює у повноті літургійно-катехитичну діяльність, а також ряд соціяльних ініціятив. У церкві щодня звершують богослужіння, тут вирує активне парафіяльне життя. Храм і статус парафії створюють багато можливостей і забезпечують автономне функціонування у всіх його параметрах. Таким чином, завдяки титанічним зусиллям Слуги Божого Патріярха Йосифа Сліпого, у багатомільйонному Вічному Місті на порозі третього тисячоліття в пісні прослави Творця лунає також молитва українською мовою.

Кор. Про греко-католицьку парафію святих мучеників Сергія і Вакха у Римі розповідав о. Марко Ярослав Семеген, Президент релігійного Товариства «Свята Софія» в Італії. Окрім церкви святих мучеників Сергія і Вакха, Блаженніший Йосиф Сліпий заснував у Римі собор святої Софії, Український католицький університет, а також монастир Студіон, розташований у містечку Гроттаферата у південно-східному напрямку від Риму. Про монастир святого Теодора Студита продовжує розповідати о. Марко Ярослав Семеген.

о. Марко Семеген  про монастир Студіон у Римі:

Життям ченців у східнім благочесті

В аскезі, праці, містиці молінь

Живуть у Студіоні серцем чисті

Світила для грядучих поколінь.

Євген Іванків «Український Рим»

Оживлення чернечого життя було одним із чільних завдань Блаженнішого Йосифа після звільнення з ув’язнення. Серед інших чинів особливу увагу він приділив монахам Уставу св. Теодора Студита, осередки яких на еміґрації на той час збереглись в Буке, Німеччина, та Вудсток, Канада. За благословенням Папи Павла VI Блаженніший заснував монастир студитів «Студіон» біля Рокка ді Папа в Кастельґандольфо поблизу Риму, де навесні 1964 року придбав для синів св. Теодора Студита простору обитель, чим продовжив справу свого великого попередника Митрополита Андрея Шептицького.

З цим монастирем пов’язаний період чернечого служіння о. Любомира Гузара, який 24 червня 1973 року склав монаші обіти у монастирському храмі. Тут, 2 квітня 1977 року, він, разом із о. Іваном Хомою та о. Степаном Чмілем, був таємно висвячений Патріярхом Йосифом на єпископа. Рік пізніше, у 1978 році, Патріярх Йосиф призначив єпископа Гузара архімандритом монастиря оо. Студитів на Студіоні, а також відповідальним за монастирі студійського уставу за межами України. В цій обителі постригся у ченці нинішній єпарх Єпархії Пресвятої родини з осідком у Лондоні, апостольський візитатор для українців греко-католиків Ірландії Преосвященний Гліб Лончина. Саме тут, 3 липня 1977 року, він отримав священиче рукопокладення від Патріярха Йосифа Сліпого. В монастирі на Студіоні Блаженніший рівнож висвячував одружених священиків в той час, коли примусовий целібат був накладений Апостольською Столицею і на греко-католицьке духовенство поза межами України. Тут, як згадує Голова американського Товариства «Свята Софія» академік Леонід Рудницький, Блаженніший Йосиф, син золотого Поділля і справжній господар, «вимагав, щоб Студіон і його монахи мали своє господарство, з якого можна було б вижити. Були там корови, гуси, кури, бджоли тощо. Була велика садиба і поле; так на випадок якихось заворушень, щоб монахи не загинули з голоду. Все мусіло бути своє» (Бюлетень ТСС А, число 18, 2009, с. 7).

Сьогодні ієрархія нашої Церкви докладає багато зусиль, щоби відновити монаше життя у цій обителі.

 

Кор. Спогадами про монастир Святого Теодора Студита  ділиться владика Гліб Лончина, який очолює Єпархію Пресвятої родини з осідком у Лондоні, апостольський візитатор для українців греко-католиків Ірландії.

Владика Гліб Лончина

Програму Радіо “Воскресіння” підготували прес-секретар представництва товариства Свята Софія в Україні Люда Бублик,  редактор Любомира Бурка

Опубліковано у Дати. Події. Імена | Теґи: , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.