Ісповідник віри о. Артемій Цегельський: до 100-річчя з дня народження

1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок Голосів: 3
Loading ... Loading ...

Цьогоріч минуло 100 літ з дня народення  священика-ісповідника віри о. Артемія Цегельського. З нагоди цього ювілею у Львові пройшли дві урочисті академії: у Львівському музеї історії релігії і у Львівській духовній семінарії Святого Духа.

Пропонуємо до вашої уваги аудіовиступи і фотографії із Львівської духовної семінарії Святого Духа, а також текстові матеріали і світлини з родинного фотоальбому, котрі надала п. Леся Крип’якевич.

о. Артемій Цегельський

о. Артемій Цегельський

( 1.63 MB ) Вступне слово п. Лесі Крип’якевич
( 0.91 MB ) Біографію о. Артемія Цегельського зачитує правнук Артемій Димид
( 5.04 MB ) Леся Крип’якевич коментує фото на екрані
( 3.52 MB ) Ірина Коломієць розповідає про дружину о. Артемія Цегельського Марту Цегельську
( 16.37 MB ) Виступ о. д-ра Михайла Димида

Леся Крип’якевич, донька о. Артемія Цегельського

Вступ

Дозвольте через невеликий образок повернути вас в 1945 рік, коли кожен священик нашої церкви і в тому числі о. Артемій були поставлені перед вибором – як бути? Як зберегти Церкву? Як зберегти себе як священика і дотримати вірності?

1945 рік був роком встановлення в Галичині совєтської влади, яка після смерті Митрополита Андрея почала рішучий наступ на ліквідацію УГКЦ. В квітні одночасно були арештовані всі єпископи і визначніші священики, в тому числі і батько о. Артемія – о. д-р. Ігнатій Цегельський. Окупаційний уряд почав реалізацію задуманого в Кремлі плану. Але непросто будо переконувати священиків Львівської єпархії, які формувалися навколо великого Митрополита Андрея Шептицького. Однак знайшовся о. д-р. Гавриїл Костельник, який очолив ініціативну групу і в травні та на початку червня 1945 р. разом з представником Держбезпеки Богдановим та органами НКВД їздили по парафіях і переконували до т. зв. воз’єднання з московським православієм (почерк Москви на сході України зараз – зі зброєю переконувати). Вам напевно відомо, що Сталін дозволив існувати Московській Патріаршій православній церкві, коштом повного підкорення державній владі і підконтрольності Сталіну. Досвід ліквідації унійної церкви на всіх теренах існував ще з часів царської Росії. Унійна Церква, особливо на теренах Польщі, дуже постраждала (Пратулинські мученики).

Отже стояло питання: Як протидіяти режимові, який готував реалізацію свого злочинного плану? Духовенство у Львові згуртувалося навколо постаті о. Климентія Шептицького. В липні 1945 року вислали листа до голови раднаркому Вячеслава Молотова, з виявами публічного протесту проти арешту єпископату, проти утисків церкви і з пропозицією створення церковного уряду. Лист підписало 60 священиків. Підпис о. Артемія є 30-тим. Він тоді мав 31 рік. Що означало підписати такий лист? Батько – в тюрмі. Дружина і троє маленьких дітей. Він був молодим єреєм, талановитим музикантом. Багато відмовлялося з тих, які потім підписали воз’єднання, під різними мотиваціями ставити підпис, знаючи, що за цим наступить. Цей підпис став свідченням сили духу і переконання о. Артемія. В грудні 1945 р. одержав виклик в органи НКВД. Прийшовши додому сказав дружині: «дали три тижні, спакуй мене» і дав список. Це було свідчення. Спокійно і рішуче давав різні вказівки щодо церковних речей, Святих Тайн, парафіян. До кінця дотримувався євангельського принципу: «нехай слова ваші будуть так-так, ні-ні». Він дав свою клятву і був вірний їй до кінця. Дотримувався до кінця принципів доброго пастиря.

м. Городок 1918 р. Родина о.Михайла Цегельського (сидять на землі бл. Роман Лиско і Артемій)

Біографія

Цегельський Артемій (20.04.1914 – 28.12.1985) – священик Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), ісповідник віри, музикант, диригент, соліст-скрипаль. Яскравий, оригінальний і репрезентативний образ цілого покоління духівників УГКЦ минулого століття. (В. Сергійчук, Нескорена Церква-К:Дніпро,2001 р-с.218. В документах СБ названо «уніатським авторитетом»).

Народився   в м. Стрию (тепер Львівської області) в родині священика о. д-ра Ігнатія Цегельського і Ольги Левинської, доньки отця Атаназія Левинського з Чернівців, радника єпископської консисторії, професора. Закінчив головну українську гімназію у Львові в 1932 р., а в 1938 р. – одночасно Духовну Академію і Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка. Учень видатних педагогів Євгена Перфецького, Осипа Москвичіва, Миколи Колесси, Нестора Нижанківського, Василя Барвінського, Бориса Кудрика. В 1938р. написав працю: «Музичне життя в Духовній Академії у Львові» (Українська музика ч.9 – 10.1938 р.) В 1939-1941 рр. – артист оркестру Львівського театру опери і балету. У 1941 р. отримав священичі свячення з рук Митрополита Андрея Шептицького.

Пастирську діяльність розпочав в 1942 р. в м. Стрий, одночасно викладаючи теорію музики і гри на скрипці у Стрийській філії Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. Разом із своїм кузеном о. Романом Лиском належав до категорії священиків «восточників», як орієнтував їх на повернення до джерел Київської традиції Митрополит Андрей.

У 1943р. виголосив реферат на соборчику в м. Стрию на тему: «Догматичні і обрядові різниці між греко-католицькою і православною Церквами».  Восени 1944 р. на доручення отця ректора Йосифа Сліпого обійняв посаду викладача церковної музики в Духовній Академії у Львові, організував  симфонічний оркестр, бібліотеку церковної музики, дяківську школу, обслуговував парафію на Замарстинові в каплиці св. Йосафата.

17.01.1946 року  -  арешт і ув’язнення в тюрмі на Лонцького в зв’язку з відмовою  переходу на московське православіє. Після року тюрми на Лонцького був засуджений за ст. 54-10 на 5 років позбавлення волі в таборах Печори, Воркути, Інти. Після закінчення терміну в 1951 р  знайшов на засланні в Томській області свою родину – дружину з трьома дітьми. Там і народився четвертий син Петро (майбутній видатний скрипаль, лауреат конкурсів, останній учень маестро Давида Ойстраха).

У 1956 р. після реабілітації повернувся з сім’єю в Україну. Працював солістом оркестру Львівського театру опери і балету ім. Івана Франка, одночасно активно душпастирював в структурі катакомбної УГКЦ, готуючи семинаристів до свячень, дітей – до Першої Святої сповіді, подружжя  - до шлюбу. Даючи приватні уроки музики, одночасно євангелізував цілі родини, залишав зафіксовані образки з датами події, які сьогодні є єдиними документами, що засвідчують   хрещення і шлюби. Постійні обшуки, виклики в КГБ, штрафи і переслідування підірвали здоров’я отця Артемія. Таємний священичий похорон провадив ксьондз Рафал Криницький РКЦ і найближчі друзі  о. Смаль, о.Тихий, о. Заставний. Похований на Личаківському цвинтарі.

Шлюбна світлина

о. Михайло Димид

Цегельський Артемій – людина сотворена на образ і подобу Бога!

В сотий рік з дня народження Артемія Цегельського хотів відзначити найголовніший дар, який він мені передав, а саме свідчення про своє славне походження. Свідчення про це, що він сотворений на образ і подобу Бога, і що це є найцінніший дар, який він має і яким він хоче зі мною поділитися.

Така думка виглядає банальною, однак це не так. Потрібно бути нормальним за логікою нашого Сотворителя, щоб могти серед рутини щоденного життя, серед геополітичних потрясінь, жити небом на землі!

Бути звичайним – значить мати власну індивідуальність, яка відрізняється від інших і тим самим представляє дійсний інтерес для особистого і суспільного блага. Мати свою просту ідею та її реалізувати незалежно від інших, в ній утверджуватися без накладання тягарів на інших; одночасно свідчити про це своїм життям. Так звичайна, нормальна людина творить величне майбутнє на основі малих послідовних дій. Звідси вона покликана до висот, оскільки вдягнулася в Христа.

В Артемія такими цінностями життя були Бог, Церква, Нація, Родина, Праця. Все творило одність – все було святим, все доповнювалося і ніяка складова не могла забракнути, щоб не послабити єдності. Таким для мене є Артемій Цегельський, який в дусі свого часу, був собою, для однієї цілі – прославляти свого Сотворителя. Про те, яким чином він був собою розказують його діти, внуки і правнуки, люди, яким він послужив. Вся різниця в деталях!

Це, шановна громадо, і є ця суспільна свідомість, яка потрібна Україні і світові нині. Діяти послідовно згідно із своїми переконаннями в щоденних малих ділах. За сучасної української термінології, це «не злити Майдан», ретельно виконувати всі свої зобов’язання, перше із яких прославляти свого Бога згідно з Його напрямними. Якщо щодня вправлятися у виконанні малих зобов’язань і від них не відволікатися, то коли прийде поважніша небезпека, вона так само буде ретельно сприйнята і належно відвернута. Це внутрішний спокій, гідність і рішучість, які нарощуються на основі регулярного позитивного зусилля і дають можливість чесно відмовляти слова «Отченашу» – «Нехай буде воля Твоя».

А чи може бути «Воля Божа» поганою для когось? Ні, якщо бути вірними. Артемій був вірним сином свого Господа, його спосіб говорити «Нехай буде воля Твоя» був часами іншим. І в тому його оригінальність і неповторність. В книзі «Брама світла: батьки», Роман Корогодський так пише: «Артемій мовчав, як риба, й зосереджено пакувався. Коли він зачиняв саквояж, казав у простір єдине слово, що мало схарактеризувати всю ситуацію як цілість: «НАЧХАВ!» Усе вбирало в себе таке, здавалося, невідповідне словечко і прихований одчай, і розпач від очевидної небезпеки, і рішучість творити волю Божу попри всі загрози, реальні небезпеки – «НАЧХАВ!»

Симфонічний оркестр в'язнів Воркути. Печора 1949

Просім вірного Божого сина Артемія, людини великої віри в майбутнє, якого світле ім’я споминаємо, щоб вимолював в Господа народів таких простих і нормальних людей для сучасного українського суспільства. Таких свідків нам найбільше потрібно. Вони перетворять нашу сіру буденщину в небо на землі. Вони творитимуть Майдан наших сердець!

Академія у Львівському музеї історії релігії з нагоди 100-літнього ювілею о. Артемія Цегельського

24 квітня 2014 р. Велика виставковий зал Музею історії релігії вщерть переповнений. Принесли додаткові крісла і лавки. Серед присутніх багато старших людей, інтелігенція, духовенство, родина,  Владика Венедикт. Хор «Осанна» під керівництвом Володимира  Беня відкриває Академію воскресним псальмом. Співають   також наспіви київських псальмів, які збирав, повертаючись до джерел Київської традиції,  о. Артемій. Відкриває і провадить Академію науковий працівник Інституту Історії церкви пані Світлана Гуркіна. Правнук о. Артемія – Артемій Димид, студент УКУ, зачитує коротку біографію отця ісповідника віри. Показ фото на екран коментує донька Леся Крип’якевич. Діляться споминами сини отця Артемія – видатний скрипаль Петро Цегельський і викладач Медінституту Андрій Цегельський.

Дуже багата фактами і змістовна була доповідь про дружину паніматку Марту працівника ІІЦ п. Ірини Коломієць. Поділилися своїми споминами о д-р. Себастьян Дмитрух, студит,  і о. д-р. Віталій Дуткевич ЧСВВ. О. Михайло Димид, який пережив два важкі місяці на майдані,  побачив у постаті о. Артемія оригінальний зразок для наслідування для сучасного духовенства. Академію завершив добрим словом і заохоченням до збереженням пам’яті про духовенство підпілля владика Венедикт.  Оздобою Академії був великий фотопортрет о. Артемія зі скрипкою на фоні тюремного коца, епітрахіль, що служив у часи підпілля, і скрипка, привезена з тюрми. Приміщення для урочистої Академії дирекція музею надала безкоштовно.

Уривки споминів

Спогад Андрія, старшого сина:

«Мій прадід о. Михайло був царським в’язнем, мій дід о. Ігнатій був совєтським в’язнем, відсидів 10 років, мій батько о. Артемій був 5 років на Воркуті і 5 років висилки. З такими предками ми, діти, були всі “неблагонадьожними”, хоч казали, що діти не відповідають за батьків, а ми ще й як відповідали. Ми пройшли школу виживання разом з батьками».

«Батько був скрипалем. На Сибірі вимагали робити норму на лісоповалі. Його руки огрубли від фізичної праці. Освоїв баян. Водив піонерський табір під музику пісні «О спомагай нас, Діво Маріє», чим викликав велику радість в українців. Був невправним лісорубом, його прикривали люди з бригади, виконували за нього норму, щоб тільки в лісі на пеньку міг відслужити Літургію. Спільна молитва була для всіх виселенців великим даром».

 

На засланні. Томськ. о. Артемій і дружина Марта

«Коли його намовляли в КГБ до співпраці, відмовляв з гумором – «у вас своє начальство, а в мене – своє, як скаже мені мій єпископ, так і зроблю».

«Коли батько повертався з тюрми в Гулагу, багато кілометрів ішов пішки, на саморобних саночках віз куферок з фанери, а в ньому – скрипку. Мене післала мама з банькою по нафту, я розминувся з якимсь чоловіком в куфайці, ватних брюках і шапці вушанці, який віз саночки. Батько з сином не впізнали себе. Це була перша зустріч після 5 років тюрми».

Артемій був єдиним сином в родині о. д-ра Ігнатія. На ньому лежала відповідальність за продовження священичої династії багатьох поколінь. Тому батьки дали йому найкращу освіту. Одночасно з Музичним Інститутом ім. Лисенка закінчив Богословську Академію.

Музика протягом цілого його життя була не тільки великою розрадою, захопленням, була також ключем для можливості євангелізації цілих родин під претекстом навчання дітей урокам гри на музінструментах.

Під час численних  обшуків після повернення в Україну, набував досвіду як переховувати книжки, ховаючи їх зміст за іншими обкладинками, як зникати, коли за ним ішов «хвіст»,  як переховувати рукописи історії церкви, за якими навчав молодих семинаритів в підпіллю.

В одному з архівів, в якому зберігалися документи репресій і слідства моїх батьків,  майор СБ довго не бажав видати мені для огляду папку з протоколами. Раптом запитав «чи ви мешкали на вул. Франка?». Я сказала «так». А батько ваш Артемій? «так». Довга мовчанка. Тоді вже м’якше. «Він хрестив моїх дітей».» «Ви хочете мати копії?»   Це спомин доньки.

Багато людей як дорогі реліквії зберігає простенькі образки і карточки, на яких є зашифровано під написом «День відвідин хлопчика чи дівчинки» хрестини чи шлюб з датою і підписом. Сьогодні це документ хрещення чи шлюбу. Фотографій майже не збереглося. За таку фотографію можна було полетіти з компартії, втратити місце праці.

Спогад доньки:

«Був працьовитою бджолою. Кожній дитині, яку збирався охрестити, писав рукописний молитвеник. Кожній молодій парі яку готував до шлюбу – писав ручно молитвеник, наклеюючи фотографічні образки. Сотні таких молитвеників. Писав тисячі рукописних нот для учнів, яких учив музики. Був збирачем духовних скарбів. Мав багато тематичних зошитів. Писав різні спогади, історії з життя церкви, збирав родословну свого роду. На основі тих записок потім в Америці вийшла «Зага роду Цегельських» на 600 сторінок».

Опинившись в тюрмі, переконує начальство, що для підняття духа для кращої праці заключних треба утворити оркестр з в’язнів. Йому присилають з України скрипку, організує ансамбль, потім оркестр, який їздить між різними колоніями. О. Артемій використовує це для таємної євангелізації і духовної підтримки в’язнів різних національностей. Знав багато мов, навіть есперанто.

«Батько, відбувши термін на Воркуті, шукав свою дружину і троє дітей в сибірських лісах, долаючи десятки кілометрів пішки снігами. Знайшов нас в бараку в лісі, в рабочєм посьолке Красний Яр. Ми діти стояли занімілі, коли якийсь чоловік зайшов і притулив до себе плачучу з радості маму. Ми, молодші сестри, забули тата, якого не бачили п’ять років. Він посадив мене на коліна і хотів бавитися як з маленькою дитиною, як то було  колись. Мені стало ніяково. Я тільки потім зрозуміла, що ті 5 вкрадених нам років, були роками наших забав, які ніколи не відбулися. Ці роки були дуже важливими для формування відносин батька з донькою. Нас позбавили стількох радостей, які вже нічим не компенсуєш, не повернеш».

«Наша мама несла на собі весь тягар побуту багатодітної родини. Вона зажди боялася як тато починав пакувати саквояж церковним причандаллям, бо знала, що  він іде на небезпечну заборонену справу. Як зловлять – штраф, виклик в КГБ, обшук іт.д. А найбільше мама боялася за дітей, щоб не пошкодити в науці. Бурчала, намовляла не йти. Тато мовчки пакував саквояж. А тоді зрезигновано кидав непопулярне слово «начхав!» і виходив за двері. В цих справах він був рішучий. І ніякі намови чи погрози його не зупиняли, Він був воїн Христа!»

«Батько  не читав нам дітям моралей, ані довгих наук. Він просто був і своїм життям давав нам приклад. У нього була тверда віра, честь. Принцип – дотримати слово. Дотримати вірності присязі. Сьогодні все, що роблю міряю міркою свого Батька. Що зробив би він сьогодні?»

 

Підпільний шлюб дає о. Артемій

Свідчення сина отця Артемія – Андрія Цегельського

Я, Андрій Цегельський – правнук царського в’язня Михайла Цегельського, який був засланий на Схід, внук о. д-ра Ігнатія Цегельского, який 10 років відбув в мордовських таборах. Син отця Артемія Цегельского – 5 років Воркути і 5 років сибірського заслання. Чого ще треба, щоби виховати з мене «неблагонадежного»?  І хоча батько народів сказав «Син за отца не отвечает», а вони «отвечали» і то добре «отвечали».

До арешту батька в 46 році я мало що пам’ятаю. І вже змішалося те, що я свідомо відчував, із тим, що розповідала мені мама. Зустріч з батьком відбулася вже взимку 1950 р на Сибірі в Красному Ярі, де ми були заслані. Ми з батьком розминулися на дорозі не пізнавши один одного. Я бачив – ішов мужчина в куфайці, ватних брюках, в шапці вушанці і тягнув за собою саночки з якимись пожитками.

Я часом жартую, що на Сибірі пройшли мої найщасливіші роки, в цьому є доля правди.  Тому, що ми були тоді разом з батьком і ми разом проходили школу виживання. Закарбувалось назавжди Томськая область, Кривошеєвський район, Нікольський сєльсовєт, посьолок Красний Яр, де ми перебували. Для мене як музика звучать прізвища людей, які запам’яталися на цьому поселенні: Балко, Шварц, Цуркан, Кунсман, Радченко, Седлачек, Крендель, Маас- ще багато українських прізвищ та призабутих прізвищ прибалтів. «Оце парафія, оце поле для праці»!.

Загрубілі від важкої праці пальці о. Артемія не слухались, і скрипку прийшлося відкласти на довший час. Батько освоїв баян. У літніх дитячих таборах на чолі ішов баяніст, за ним завзято марширували піонери під музику гімну «О спомагай нас Діво Маріє». Наші люди, які ішли назустріч усміхалися і тішилися з того, що ця маршова пісня так підтримує нас.

Я не пригадую ні разу, щоб батько проводив зі мною якісь виховні бесіди – виховував його приклад. Хоч, можливо, батько просто не встигав вставити слово у моє виховання, тому що основним рушієм в родині була мама Туся. Думаю, що батько відчував підтримку родини. Ми ніколи йому не дорікали, хоча було дуже важко.

Батько  був непоправимим оптимістом, з гумором. Якось розповідав, що на закиди уповноваженого відповів: «У вас своє начальство, у мене – своє». Віджартовувся також на пасквілі в пресі. Він казав: «Росія це – Цар пушка, яка ніколи не вистрелила, Цар- Колокол, який ніколи не задзвонив. І цар-ракета, яка так і ніколи не полетіла на Марс».

Після повернення до Львова він ніколи не припиняв душпастирської діяльності, не зважаючи на виклики до органів і обшуки вдома. Батько був дуже різносторонньою людиною. Об’їздив на ровері цілу Галичину, знав мови, навіть есперанто. Його проповіді завжди були пов’язані з історією і сучасністю. Перед очима постає образ батька, який схилився над його спідолою, слухає «Радіо Ватикан», яке дуже глушили, робить нотатки і передає іншим для навчання  молодих священиків.

Знаю, що батько у свій час мріяв про медицину, але мабуть тягар і відповідальність 5 поколінь священиків по прямій лінії переважив. І переважили лікування людської душі над лікуванням тіла. Батько не дожив декілька років до того, щоби тішитися тим, про що міряв. Він заглядав і вмів бачити дальше, будучи так званим восточником під впливом ідей митрополита Андрея щодо об’єднання Церков.

Людина не вмирає тільки тоді, коли існує про неї пам’ять…

 

 

Опубліковано у З місця події. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.