Блаженніший Любомир Гузар — про проголошення 2009 року Божого Роком християнського покликання з особливим наголосом на священичому покликанні. 11.03.2009

( розмір 4.51 MB )

Дорогі радіослухачі, головною духовною темою минулого 2008 року, згідно з постановою Синоду єпископів УГКЦ 207 року, було христянське покликання. Синод єпископів УГКЦ, який відбувся у вересні 2008 року постановив продовжити на цей 2009 рік тему християнського покликання і цього разу з наголосом на священичому покликанні. З цієї нагоди Блаженніший Любомир видав окремий документ, який називається «Проголошення вірним УГКЦ 2009 року Божого Роком християнського покликання з особливим наголосом на священичому покликанні». У документі, зокрема, читаємо: «Щиро сподіваємося, що упродовж року, який добігає до кінця, ми всі – чи то духовенство, чи миряни, чи старші, чи молодші – справді збагатилися, усвідомивши, що кожна людина, яка народжується на світ, крім дару життя і святої віри, одержує від свого Творця особливе життєве завдання – покликання». Про ідею року християнського покликання Блаженніший Любомир в ексклюзивному коментарі для Радіо «Воскресіння» сказав, що головне є не тільки мати покликання, але його досконало сповнити.

Блаженніший Любомир

Минулий рік був роком християнського покликання взагалі. Але покликання це не є одноразовий акт, покликання, це є програма цілого життя і тому, по людськи кажучи, ми не маємо молитися щоб добре почати, але щоб добре почати, добре вести і добре завершити. Одним словом, щоб те до чого ми є запрошені, Богом покликані щоб цілим нашим життям на це відповісти. Минулого року ми говорили про факт християнського покликання для всіх людей. Кожна людина, яка народжується на світ — має якесь покликання. Ніхто не є, коли прийшов на той світ і не знає що з собою робити, чи не має якогось призначення. Я хотів би це трошки розвинути, чого ми не говорили, але треба було би сказати часами, що кожна людина і не тільки та, яка народилася на світ має покликання, але кожна людина має своє особливе покликання, навіть якщо вона тільки є у фазі зачаття, в лоні матері своєї. Ми перериваючи цей процес народження, розвитку в лоні матері ми вбиваємо не тільки людину але також і позбавляємо світ певного покликання.

Кор.

Дорогі радіослухачі, у сьогоднішній програмі ми говоримо про Рік християнського покликання з особливим наголосом на священичому покликанні. А саме таким є цей 2009 рік в УГКЦ. Нашу розмову ведемо на основі окремого документу, який називається «Проголошення вірним УГКЦ 2009 року Божого Роком християнського покликання з особливим наголосом на священичому покликанні». Текст документу, фрагмент якого ми зараз почуємо озвучив диктор Радіо «Воскресіння» Орест Гарда.

Текст Постанови

Передусім хочу звернути вашу увагу на те, що у своїх молитвах і роздумах ми повинні продовжувати тему християнського покликання взагалі, навіть більше, старатися ще глибше, ще ґрунтовніше її зрозуміти, а понад усе здійснювати у щоденному житті. Упродовж 2008 року ви, напевно, слухали проповіді, читали книжки, брали активну участь у різних заходах на цю тему. Такі заходи, зокрема, організовували єпархіальні та між’єпархіальні комісії, кожна у своїй особливій ділянці (сім’я, молодь, миряни та ін.). Кожен з вас має й надалі запитувати себе, чи гідно і боговгодно виконує дане йому покликання та чи щиро старається допомогти дітям і молоді розпізнати та здійснювати їхнє покликання. Крім цього завдання, Синод Єпископів закликає нас усіх у 2009 році звернути особливу увагу на священичі покликання. Чому? Бо для розвитку і зростання нашої Церкви потрібні добрі духовні провідники, а такими насамперед є відповідно підготовлені та призначені до цього священнослужителі.

Кор.

Відтак Глава УГКЦ написав що, коли ми думаємо про добре священиче покликання, ми часто маємо на увазі, щоб у Церкві була їх достатня кількість, або іншими словами, щоб ми мали багато кандидатів до священства у наших семінаріях. Очевидно, це є вагомий аспект, однак не єдиний і не найголовніший.

Текст Постанови

Вступ до семінарії, безумовно, є дуже важливим елементом, бо від нього починається здійснення священичого покликання, однак він далеко не вичерпує всього змісту покликання до священичого стану. Насамперед треба сказати, що навчанню в семінарії передують інші стадії цього покликання. Добрий душпастир часто проповідує про покликання та пильно приглядається до членів своєї громади, намагаючись розпізнати принаймні його зародок у конкретних особах і, якщо таке помітить, то його дбайливо плекає. Добра парафія це – плідна земля, яка дає гарні плоди священичих покликань.

Ще більше пробудженню і зростанню священичого покликання сприяє добра християнська родина, яка є немовби колискою або теплицею нових духовних покликань. У сім’ї віруючих людей до священства ставляться з пошаною. Навіть, якщо йдеться про негідного священика, то про це говорять з болем, а не зі злобою. А якщо в сім’ї є хлопці, це покликання розглядають як одне з кращих можливих.

Не слід сумніватися, що Господь Бог, як добрий Батько і Господар, кличе достатнє число робітників на своє жниво (пор. Лк. 10, 2). Якщо гідних кандидатів все ж таки не достатньо, то часто в цьому винні ми, люди, зокрема через занепад духовного життя в наших родинах, через брак відповідної проповіді та заохочення, а також через брак пошани до священичого стану. Годі сподіватися захоплення священичим покликання у сім’ях, для яких найбільшою цінністю є гроші, або в яких для батьків найважливішою турботою є родинні зв’язки. Тут треба згадати і про негативний вплив, який мають сучасні засоби масової інформації, що нерідко стають носіями антихристиянських ідей та поглядів. А вже зовсім нищівним є поганий життєвий приклад якогось священика, особливо місцевого душпастиря.

Ці перешкоди є дуже великими, але вони не є нездоланними. Останнім часом ми не один раз чули критику на адресу священнослужителів через їхню негідну поведінку чи поверхневе виконання священичих обов’язків. Запитаймо себе: чи ми молилися за виправлення таких священиків, людей, які потрапили у велику духовну кризу? Наскільки ми допомагали їм вийти з такого трагічного стану? Адже священнослужитель – це не самотній острівець серед широкого моря людства. Він особливо потребує підтримки з боку людей, які довкола нього, бо ж перебуває на видноті і кожен його крок є загальновідомим.

Кор.

Тоді у документі Блаженніший Любомир заохотив вірних своєю молитвою підтримувати своїх душпастрів.

Текст Постанови

Серед засобів підтримки, яку ціла церковна спільнота має виявляти своїм священнослужителям, перше місце посідає молитва. Священик існує і діє з допомогою сили молитви не тільки власної, а й молитви громади, якій він служить. Тому Синод Єпископів закликає усіх членів Церкви молитися за священиків і дияконів – не тільки в тому намірі, щоб їх було достатнє число, а й насамперед за те, щоб той, хто вступив у цей святий стан, у ньому своє покликання згідно з Божою волею прожив і свято завершив.

Віруючі люди допомагають своєму священикові. Бо перед ним стоять великі вимоги: як перед особою, як перед священнослужителем, як перед адміністратором, як перед учителем, як перед громадянином, а якщо він одружений – як перед чоловіком і батьком. Священиче життя не встелена трояндами дорога, за винятком тих випадків, коли він хоче бути лжепророком і догоджувати примхам людей, замість того, щоб вести їх до Небесного Царства. Якщо ж він старається справді подобатися Богові, то його життя є радше тернистим шляхом. На цьому тлі ми краще зрозуміємо, ким хочемо бути: фарисеями, які насміхалися з Ісуса Христа, чи киринейцем, який допомагав Йому нести хрест.

Кор.

На завершення нашої програми послухаймо коментар Глави УГКЦ про мету Року християнського покликання з особливим наголосом на священичому покликанні.

Блаженніший Любомир

Ми цього року беремо під увагу одне особливе покликання, не забуваючи, не перестаючи думати про те, що ми маємо усі покликання. Візьмім таку конкретну річ — батьки. Чоловік і жінка, батько і мати — вони мають дітей. Треба подумати над тим що цим дітям треба допомогти знайти свій шлях в житті, своє покликання. Одним словом, не виключаймо усі ці покликання, але ми хочемо звернути особливу увагу на покликання до священства. Тепер ця пара, ці батько і мати, які мають дітей, хлопців у родині, вони повинні бути свідомі що може Господь Бог кличе їхню власну дитину, їхнього сина бути священиком. Одним словом, ми не хотіли щоб затерти цілий образ покликань, а виключно думати тільки про покликання до священства. Як наступні документи також показують, хочемо його бачити в цілості своїй. Значить в цілості, що є Церква, і внутрі тої Церкви є певні люди покликані служити своїм братам, як священослужителі взагалі.

Підготував отець Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.