Ювілей Львівської Духовної семінарії Святого Духа. Інтерв’ю з о. Миколою Пристаєм

( розмір 5.34 MB )

Кореспондент: Дорогі радіослухачі цього року виповнюється 225 років від заснування Львівської Духовної семінарії Святого Духа. Львівська Духовна Семінарія Святого Духа – це вищий навчальний заклад УГКЦ,метою діяльності якого є формування кандидитів до священства з отриманням філософсько-богословської освіти.Тут її вихованці шукають відповіді наукового характеру на запитання,котрі виникають в процесі навчання та пізнання богословської суті їхнього покликання. Навчальний процес тісно переплетений з духовним життям спільноти семінарії.Основним єднальним духовним чинником є молитовне життя,стержнем якого є літургія.Семінаристи мають нагоду користати з добового кола молитов,розважання над Святим письмом,духовною спадщиною святих отців і духовного проводу отця духівника,який на вибір семінариста може бути обраний з отців семінарії або з поза меж неї. Для того, щоб якнайкраще представити тему сьогоднішньої нашої програми ми записали необхідні коментарі у отця Миколи Пристая,довголітнього працівника семінарії,викладача, а що важливо, також випускника Львівської Духовної Семінарії.Це ще було за часів ректорства Патріарха Йосипа Сліпого,тоді ще отця Йосипа Сліпого.Перед усім ми запитали отця Миколу про те ,яким на його думку має бути майбутній семінарист,якими якостями він повинен бути наділений коли хоче прийти вчитися в семінарію?

о.Микола Пристай: Перед усім я думаю, що він повинен бути побожний.Як того не має,то нема чого далі пробувати.Побожність є перше,друге є виконувати свої обов“язки.

Кореспондент: Що на думку отця Миколи є важливіше освіта чи його духовність?

о.Микола Пристай: На мою думку освіта не так дає багато,але як він є переконаний в тому ким він має бути, то то є важніше ніж те,що він знає про якусь подію більше чи менше.То що знає забувається, а то як він переконаний в своєму ділі, то залишається на все життя.

Кореспондент: Львівська Духовна Семінарія Святого Духа є спадкоємницею Генеральної Духовної Семінарії у Львові,яку заснував австрійський цісар Йосиф Другий у 1783 році. На той час вона була єдиною семінарією Греко-Католицької церкви,в якій здобували богословську освіту та духовну формацію семінаристи з Галичини,Закарпаття,Пряшівщини,Крижевської Єпархії з Югославії,Семигороду та Хорватії.Від початку своєї діяльності семінарія була осередком національного , культурного та духовного життя Галичини.Під цим формуванням національного світогляду випускниками семінарії стали єпископи та священники,громадські діячі,письменники.У 1929 році за ініціативою та з благословення митрополита Андрея Шептицького на базі семінарії створено Греко-Католицьку Богословську Академію.Особливого розквіту своєї діяльності семінарія набула в 30-х роках 20-го століття, коли її ректором став Йосип Сліпий.У візії провідників УГКЦ та семінарійної управи семінарія мала інтегруватись у монолітний центр формування церковної традиції богословської освіти.На заваді реалізації цього задуму стало вимушене закриття духовної семінарії.Перший раз це було у 1939 році,вдруге у 1945 році. У роки тоталітарного режиму і переслідування УГКЦ завдання формації священників та духовних провідників виконувала підпільна семінарія.Коли УГКЦ почала виходити з підпілля, начальну духовну підготовку майбутнім душпастирям давали у приміщенні колишнього піонерського табору у селищі Рудно. Сьогодні семінарія представлена,як одна з найбільших освітніх інституцій із добре випрацьованою програмою наукового,духовного,душпастирського,

місійного формування майбутніх священників та духовних лідерів. На даний час у семінарії навчаються та здобувають духовну та душпастирську формацію 246 студентів із майже усіх єпархій та екзархатів УГКЦ з України та із кількох закордонних єпархій,зокрема з Польщі,США,Росії та Казахстану.Семінарія також є місцем священничого формування монахів редемптористів,студитів та оріоністів.Зараз почуємо думки о.Микола Пристая та його порівняння,чим сьогоднішня семінарія відрізняється від тої у якій вчився він?

о.Микола Пристай: У нас була дисципліна зовсім інакша і тому студенти поводилися інакше ніж тепер.Було в одному році 365 студентів,але ще були 2 префекти,ректор і віцеректор.Але дисипліна була така що,комар носа не підточить,а чому?Та тому ,що вся адміністрація була переложена на семінаристів,був архидуктор,то є студент найстаршого курсу,то ми його більше боялися ніж префекта.Я вже казав,що все було у руках семінаристів.Загальна дисципліна, то були архидуктор,старший дуктор,на кожному курсі були свої дуктори і вони відповідали за свій курс.Крім того в їдальні був інвайсер,він назначував помічників,до кожного стола був призначений один,кожного тижня мінявся і йому підчинялися, і слухали.Крім того дяки були в церкві,паламарі,кожний слідкував за тим місцем, де він орудував.Хори були,інші місця,всюду були самі семінаристи.І ось наприклад,тепер мовчання не заховують,а тоді були моменти вдень ,де треба було мовчати.Після вечірньої науки,яку називали точками,йшли мовчки до своїх кімнат, і там приготовлювались до сну.О пів на десяту вже всі мусили бути у ліжку.І мовчанка тривала на другий день до першої години викладу.Після першої години на перерву вже йшли, то могли говорити.Тепер того не має.Ішов на обід ,як задзвонив дзвінок,мовчки,на вечерю мовчки, і при цьому префект не слідкував за цим,він собі сидів у кімнаті. Всі йшли мовчки,і якби хтось заговорив,то його товариш звернув би йому увагу. І тому дисципліна була в порівнянні з сьогоднішньою далеко інакша.

Кореспондент: Слухаючи цю відповідь о.Миколи Пристая ми запитали про те, яким тоді було семінарійне життя?

о.Микола Пристай: У місто не ходили,хіба хтось мав поважну причину,то пускали у місто, але вдвох,та й то у формі,а так то не виходили.І тому після обіду на реакріаціях або у вільний час завжди розказували якісь анекдоти,дуже весело було.Тепер якось того я не бачу, тому мені здається,що була більше жива атмосфера.Розповідали анекдоти,навіть ректор сам приходив на реакріацію до городу,оточували його кілька студентів і він сам любив послухати анекдот.Але прийти до ректора у якійсь справі, то легко себе не можна було вести.Тут,як хочеш себе веди, але коли про справи хочеш говорити, то йди до канцелярії ректора.Його дуже поважали,але щоби любили,як кожного начальника,я би не сказав,але боялися і поважали.Він ніколи не сварив,завжди спокійно говорив і того спокою не боялися.

Кореспондент:Основним завданням семінарії є підготовка кандидатів до священства, відповідно до потреб УГКЦ з високою інтелектуально-культурною та професійною компетентністю.А також організація та проведення наукових досліджень в філософсько-богословських науках.Запитуємо о.Миколу Пристая,як він поступав до семінарії багато років тому,більше 60 років тому?

о.Микола Пристай: Після закінчення гімназії в Стрию я відіслав документи до семінарії,але мені відповіді не було.Тому я поїхав,і якраз коли я приїхав ректор був зайнятий і я мусив чекати якийсь час ,щоби він мене прийняв.Але коли я вже прийшов, то перед мною стояло 2-3 чоловіки,які так само прийшли вступати до семінарії.Ректор мені здався надзвичайно вічливим чоловіком.Він виходив за кожним хлопцем, і викликав до канцелярії.Канцелярія була маленькою кімнатою,він взяв з полиці документи,показав мені ,де я маю сісти.Я йому дещо розповів про моє походження,і відтак він відчинив книжку Нольдена,то є “Новий Завіт“ по грецьки та по латині, дав мені читати грецький текст і перекласти.Я прочитав,переклав,перевернув кілька сторінок і він мені сказав прочитати латинський текст.А я йому кажу,що латину знаю краще,ніж грецьку мову.Він закрив книжку і більше не

питав.Каже,заспівайте,щось брате.Я зовсім розгубився, бо я ніколи не співав,я в ніякому хорі не був, а тут перед ректором,я маю співати.Я питаю,а що співати? Він каже ,що хочете.Ну думаю,коломийку я не заспіваю ,а більше я не знаю.Але я почав “Бог Предвічний“.Лише почав,а він каже:- “Досить“.І я був принятий до семінарії.

Кореспондент: Питаємо отця Миколу,як народилося в його розумі та серці бажання піти вчитися до семінарії ?

о.Микола Пристай: Було таке,що якась організація в Стрию договорилася з Л“єжем в Бельгії,там є католицький Університет і нас три випускники зголосилося, щоби поїхати до Бельгії.І вже почали вчити французьку мову, але прийшло повідомлення,що на перший курс треба дати 1000 польських злотих.А звідки 1000 злотих,коли корова коштувала 90 злотих.Але куди податися,всюди треба було платити.І я вирішив все таки приїхати до семінарії,хоча я й не дуже хотів сюди, до Львова, їхати.Ну,але прийняли,і я пробув там 5 років.В семінарії умови були не погані, тому що семінаристи ніякими роботами не займалися,лише наука та молитва.Денний порядок був точно означений і від того порядку ніхто не відступав.Майже кожна година була відведена на якусь функцію.Спочатку мені було тяжко,тому що не було грошей,я дістав всього 25 злотих від батька і за тих 25 злотих я пробув в семінарії цілий рік.Все мені приходило на думку залишити,бо не знав, чи я потягну чи ні,але потягнув.А вже на 2-му курсі я почав писати канонічне право.Це понад 300 сторінок,за кожну друковану сторінку мені давали 90 грош,але за 300 сторінок , то вийшло десь біля 250 злотих.Як я дістав ці гроші,то я вже міг оплатити і за перебування в семінарії і за академію.Академічна ставка за рік була 75 злотих.На другий рік знов почав я писати скрипт, вже інший, про космологію.І так я написав 4 скрипти.І то було моїм доходом,за рахунок якого я утримувався у семінарії.

Кореспондент:Цікаво було б почути,який предмет під час навчання у семінарії був для отця найважчим?о.Микола Пристай: Найтяжчим предметом була філософія на 1-му курсі.Чому? Тому що викладали по латині,і хоча ми в гімназії вчили латину 8 років по три години на тиждень,то вже можна було щось знати, але у семінарії професор Максимець Володимир,він був першим,виклади якого я слухав,так швидко по латині говорив,що ніхто не міг зрозуміти.Ми просили його,щоб він трохи пояснював по українськи,а відтак привикли, то вже латина не була важкою.Вся філософія,логіка,онтологія,теодицея викладалась на латинській.А крім того вся догматика, і фундаментальна і спеціальна,і історія середньовічної філософії.Решта по українськи,пізніше,коли я користувався латинськими підручниками,я так справлявся,що мені не треба було словника.І робота йшла досить легко.Кореспондент:На завершення нашої програми коротенька репліка від отця чим для нього є ювілейні святкування 225 ліття від часу заснування Львівської Духовної Семінарії ?

о.Микола Пристай: Ви знаєте,я є якийсь дивний чоловік.Я не люблю паради,я не люблю якось показатися,я завжди хочу бути у тіні.І для мене то свято,то звичайно,для мене не має чогось такого надзвичайного,хоч я і в своїй книжці це відзначив,але щоб я радувався то ні.Може то вже старість долає,але для мене ,це не є щось надзвичайне,щоби я підскакував,як молодий.І тому я сприймаю це,як звичайну подію.Відбудуть і добре. 225 років , ну але це з перервами, 46 років семінарія не існувала.

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.