Блаженніший Любомир — про постанови Синоду єпископів УГКЦ від 2-9 вересня 2008 р.. 19.09.2008

( розмір 6.03 MB )
( розмір 6.07 MB )

Кор.

Дорогі радіослухачі, з 2 до 9 вересня у Львові, в Брюховичах відбувались цьогорічні засідання Патріаршого Синоду єпископів УГКЦ. Відповідно 15 вересня на офіційній веб-сторінці УГКЦ були оприлюднені постанови цього Синоду. Маючи ці постанови перед собою ми попросили Блаженнішого Любомира, Главу УГКЦ прокоментувати деякі основні позиції цих постанов для слухачів Радіо «Воскресіння».

У сьогоднішній програмі перша частина нашої розмови з Главою УГКЦ. Передусім ми запитали про те, у чому особливість цьогорічного Синоду єпископів.

Блаженніший Любомир.

Особливість цьогорічного Синоду я думаю є в наголосі, який ми поставили на справу євангелізації. В наших синодах ми, звичайно, займаємося різними справами, різними темами, а цього року ми взяли за основу тему євангелізації. А це значить ділитися Божим словом, ділитися даром святої віри з усіма ближніми своїми. Бо кожний з нас потребує відчути близькість Бога і через євангелізацію, ті хто вже вірує і живе, Боже слово підтримується, скріплюється, удосконалюється. Інші люди, які може трохи відчужились, віддалились від Бога з різних причин, для них це може бути такий сигнал для пробудження, для привернення їхньої уваги і для зближення до Господа Бога. Інші люди вже так чужі Божим справам, бо вони може ніколи й не чули не конечно що з власної вини. Обставини, гловно в Україні останніми десятиліттями були такі, що багато людей прямо не мали нагоди почути про Ісуса Христа, про Бога. І вони так живуть. До якої міри свідомі, бо про це багато говориться, християнських елементів у нашій культурі, святкування хрещення України — це є теми загальної уваги у ЗМІ, але воно так здалека приймається як вітку, повідомлення, але щоби цю добру вістку примінити до власного життя їм навіть може і на думку не приходить. Але при помочі євангелізації, це значить при помочі доброго приміру людини, близької людини, знайомої вони можуть звернути увагу, що це не тільки щось таке загальне, далеке, але що це є щось що може бути надзвичайно важливим, вирішальним у їхньому власному житті. Ми на це звернули особливу увагу бо Церква існує перш усього задля того, щоб допомогти людям пізнати Бога, зустріти Його, бути близько Нього. Бог не є хтось для вибраних людей, Бог хоче бути об’явленим усім людям і ми є тими посередниками, можна сказати своєрідним інструментом, знаряддям тої комунікації. Через нас людей, які мали вже нагоду зустріти Бога, жити по-Божому, ця добра, важлива вістка передається другим людям. Це є головна річ про Церкву.

Кор.

Відак в інтерв’ю Блаженніший Любомир пояснив поняття і суть Церкви.

Блаженніший Любомир.

Люди мають про Церкву дуже різні уявлення і то, звичайно, таки дуже поверхові немов би це була ще одна якась там організація серед багатьох інших чи з цілями культури чи благодійності чи щось іншого. А забуваємо, що Церква існує понад усе власне задля того, щоб людей зблизити до Бога, Бога представити людям і в той спосіб дати їм нагоду зустріти його і жити згідно з його святою волею. Ми є знаряддя, ми не є ті, від кого це усе залежить. Ми це одержали і ми це передаємо другим бо ініціатива є Божа, Бог себе об’явив, Бог перший заговорив до нас, а тоді щойно ми, які це одержали послухали і почули, сприйняли, ми це передаємо другим. Чому? Бо ми є переконані у нашому власному житті, що це є щось дуже цінного для нас і хочемо щоб другі люди також з цього Божого дару користали. Тому такий наголос сильний. Може трошки пізно, може ми повинні були це зробити кілька років тому, але він завжди актуальний. Ми до цієї теми прийшли тепер, вона дуже важлива і навіть для кращого зрозуміння людей, які почують про той Синод, який щойно відбувся, ми також дали таке, свого роду, пояснення. Таке обширніше пояснення, щоби читач, який побачить слово євангелізація, почує його, щоб мав кращу уяву. Про що, властиво, розходиться, і що специфічно синод у цій ділянці сказав? Це пояснення не є вичерпуюче, там не є усе сказане, що треба сказати. Це будемо впродовж наступних років у нашій Церкві старатися розповсюдити, оприлюднити, зробити людей більш такими чутливими на це, але хоча б кожний, хто не розуміє вповні цього слова, щоб мав такий немов перший смак.

Кор.

7 вересня під час Синоду відбулося святкування ювілею Блаженнішого Любомира, 75-ліття життя і 50-ліття священичого служіння. Головним словом у цей день було слово «Дякую». Чому?

Блаженніший Любомир.

Мої уродини припадали в місяці лютому. Вже коли усі владики наші були зібрані в Римі на початку лютого вони там у місті Римі у присутності запрошених римських гостей зробили перше таке святкування. Коли пізніше, я думаю що це було у березні, якщо не помиляюсь, відбулося святкування у Києві також так досить торжественно. А тепер 7 вересня відбулося у Львові, остаточно я роджений у Львові, так що якось так і випадало щоб у Львові відсвяткувати. Я надіюяся, що це було вже заключне святкування, що це вже останній акорд цьому. Бачите що сталося, люди, які довідувалися з різних джерел, що мені припадає такий ювілей 75-ліття життя, 50-ліття священичого служіння, присилали привіти чи переказували усно, запевняли про свої молитви, багато дехто якісь складали мені подарунки більші, чи менші, квіти чи щось. Я прямо не встигаю усім належно подякувати так як би хотілося, як би випадало тому я вже використав оцю останню нагоду у Львові і хотів би також передати через радієві хвилі усім до кого це дійде сердечну подяку. Перш усього за молитви, за привіти, за згадку, за пам’ять, за ті прерізні дари, які я одержав. Моє сердечне спасибі усім, може це є такий недостатній спосіб виявити мою вдячність, але в даний момент я не маю кращого способу . Щоб до усіх написати чи навіть з усіма зустрітися, потиснути їхню руку, подякувати особисто то вже годі й говорити. Отже прийміть будь-ласка мої добродії-приятелі цей вираз моєї вдячності. Я дуже-дуже вдячний вам за вашу зичливість супроти мене і хотів би те одне, що можу запевнити вас, хотів би, власне, сказати вам, що буду просити Господа Бога, щоб вашу зичливість, вашу доброту серця, вашу великодушність по-своєму нагородив сторицею. Добро за ваше добро.

Кор.

Під час цьогорічного чиноду було обрано нових членів та голів синодальних комітетів. При цій нагоди ми попросили предстоятеля УГКЦ пояснити у чому відмінність комітетів від відповідних профільних комісій, які існують в УГКЦ?

Блаженніший Любомир

Це стукртурально-адміністративна справа. Синод сходиться, Синод під цю пору складає 48 членів, які є у різних країнах цього світу і не можуть докладно знати всього, що діється в інших частинах нашої Церкви. Завданням тих синодальних комітетів є на початку синодального зібрання поінформувати усіх присутніх єпископів про певні важливі для церковного життя аспекти. Як виглядає сьогодні українська сім’я? Чи це буде в Канаді, чи в Бразилії, чи в Австралії, чи в Україні. Як виглядає навчання катихизму у різних частинах нашої Церкви? Кожен комітет, а їх є 15, вони інформують, вони збирають під час цілого року інформацію про стан Церкви у даній ділянці і пізніше коротко, ядерно, інформують владик цілої Церкви, зібраних на Синоді, про ситуацію, яка вона є, що було зроблено за минулий рік у даній ділянці і, евентуально, також певні пропозиції для кращого функціонування. Це є їхнє завдання. Інформувати Синод, щоб Синод міг звернути увагу на певні речі, які може би не взяв під увагу якби не був належно про це поінформований. Комісії, це є щось іншого. Комісії це є виконне тіло. Наприклад, Синод робить якесь рішення і тоді поручає відповідним комісіям, які є, звичайно, на місцях, є певні комісії, що є на цілу Церкву, їх небагато, три чи чотири, а більшість з них є на рівні митрополії, так звані міжєпархіальні або на рівні єпархії. І ці комісії здійснюють рішення Синоду, вони є виконні. Іхня ціль не є інформувати як така, їхня ціль є працювати, здійснювати те що було рішене. А інформація на Синоді, специфічно, належить до так званих комітетів.

Кор.

На цьому Синоді було визначено тему і рік проведення наступної сесії патріаршого Синоду. Згідно з рішенням тема 5-ї сесії – монашество. Чи вибір теми був спричинений підсумками роботи Собору мнашества?

Блаженніший Любомир.

І ця обставина і інші. Впродовж минулих шістьох років в Україні відбулися шість дуже важливих зустрічей монашества, де були розглянуті різні проблеми і де також на підставі тої великої праці, що була зроблена, було усвідомлення про потреби монашества і то не тільки в Україні але також і поза її межами. І тому Синод беручи до уваги те все, що напрацьоване і ті проблеми, які були представлені і, факт, що ті проблеми є також присутні в інших частинах нашої Церкви присвятив три роки на підготовку щоб ще краще, ще докладніше пізнати ситуацію монашества у нашій Церкві в різних країнах існування нашої Церкви і тоді взяти це як тему.

Чому ж якраз монашество? Монашество у християнській Церкві від самих початків це немов би серце християнського життя, це є люди. Хто є ці монахи, монахині? Це є люди, які збов’язуються радикально, дуже серйозно сповняти Божі заповіді і вони тим самим стають взором для других, їхня посвята Богові, посвята ближнього, це є отой елемент, який робить дану Церкву сильною, духовно сильною. І тому Церква мусить звертати велику увагу, власне, на цих людей, яких Господь Бог кличе і які на цей поклик відповідають і в той спосіб прославляють Бога і служать своїм ближнім в дуже-дуже особливий спросіб. Тому Церква мусить на це звернути увагу бо якщо буде сильне, добре, здорове монашество, навіть не мусить бути надзвичайно чисельне, безумовно, чим більше добрих людей тим краще, але сила монашества є в інтенсивності. І якщо є достатнє число таких людей, які то Боже запрошення принимають і здійснюють, настільки Церква є духовно сильна. А сила Церкви є в її духовності, не в багатстві, не скільки майна має, які впливи має, яку політичну ситуацію в країні. Це не є сила Церкви, сила Церкви є у її духовності. Наскільки вона живе Божим Духом, а монашество, воно є в першому ряді цього, це є найкраще здійснення того ідеалу християнського, який другі підхоплюють і разом тоді становлять духовно здорову Церкву.

Підготував отець Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Частина 2

Кор.

Дорогі радіослухачі, у сьогоднішній програмі ми будемо слухати другу частину нашого ексклюзивного інтерв’ю із Блаженнішим Любомиром Главою УГКЦ. В цьому інтерв’ю ми спілкувалися з Блаженнішим Любомиром на тему постанов Патріаршого Синоду єпископів УГКЦ, який відбувався у Львові в Брюховичах від 2 до 9 вересня цього року. Пригадаю теми які були висвітлені та роглянуті у минулій передачі, а це — про особливість цьогорічного Синоду, у чому відмінність синодальних комітетів від відповідних профільних комісій, які існують в УГКЦ та про тему і рік проведення наступної сесії Патріаршого Собору. Тут, до речі пригадаю, що згідно з рішенням Синоду тема 5-ї сесії є монашество і ця сесія буде проведена у 2011 році у Бразилії.

Отож у постановах Синоду читаємо про затвердження статуту Патріаршого катехитичного фонду під назвою Катехизм УГКЦ. Ми запитали Главу УГКЦ яка мета і які завдання цього Фонду?

Блаженніший Любомир

Вже від багатьох років ми працюємо над тим, щоб представити вірним нашої Церкви катехизм — значить пояснення правд віри, беручи під увагу віру Святої Церкви взагалі, але також специфіку нашої власної традиції. Ми належимо до тої візантійської традиції, яка, почавшись з Єрусалиму, перейшла Візантію і, вкінці, опинилась у Києві і наш народ прийняв оцей дар Божої святої віри. Але прийняв його у свій спосіб так як кожний народ, кожна культура це робить. Ці правди святої віри належно пояснені для пересічного члена нашої Церкви, так що кожний може з цього користати, не тільки спеціалісти чи богослови, але кожний віруючий нашої Церкви знайде там пояснення того, у що він вірить як християнин. Над цим проектом працюємо і вже багато тепер зроблено так що ми надіємося у найближчих роках могти цей катехизм, це пояснення правд нашої віри у відповідній друкованій формі передати нашим вірним. Але тут є особливості фінансового характеру — ця праця вимагає співпраці багатьох людей, яким інколи треба фінансово віддячитись щонайменше за їхню подорож, бо це люди з різних частин нашої Церкви, і є певні кошти пов’язані з цим. Ми також мусимо бути свідомі того, що наша Церква існує у різних країнах, на різних континентах де вірні нашої Церкви вже не володіють українською мовою так легко, як, наприклад, ми, які живемо тут в Україні. Ми хочемо їм також передати скарб нашої віри, пояснити те, у що вони вірять, бо вони теж є членами нашої Церкви. То значить що ми будемо змушеі цей катехизм також перекладати в інші мови. А крім того, не тільки задля членів нашої Церкви, але також ми хочемо поділитися з другими тою особливістю нашого сприймання святої віри і нашого способу життя, здійснювання Божої волі в нашому народі, в нашій культурі. Отже це є така служба навіть поза межі нашої Церкви. Це все вимагає певних коштів і ми встановили цей фонд щоб він міг поволі збирати потрібні кошти, щоб могти здійнсювати цей великий проект підготовлення і перекладу на інші мови.

Кор.

І минулого і позаминулого року були засновані фонди чи то на підтримку новостворених парафій, як це було на Синоді у 2007 році, чи Андріїв гріш — Фонд для підтримки вірних УГКЦ там, де ще нема сталих структур Церкви. Наскільки ефективні такі рішення і чим покликані?

Блаженніший Любомир

Церква є самобутня установа. Церква, яка не пережила переслідувань, знищення, ліквідації, утисків звичайно з бігом десятиліть чи навіть століть збирає певні засоби, якими може оплачувати свої потреби. Наша Церква знайшлася в цьому столітті в дуже трудному фінансовому положенні, бо всі добра, які Церква мала, які були колись в минувшині подаровані Церкві і з яких Церква могла оплачувати усі свої потреби, вони була забрані і ще досьогодні не повернені нам. Так що одиноким джерелом, яке ми маємо, це є пожертви наших людей, пожерви з доброго серця. То не є якісь відсотки з якихось заробітків, але прямо пожертви з доброго серця багатьох людей. Тепер Церква має потреби ми стараємося ті біжучі, парафіяльні покривати в рамках даної парохії чи є парохії, що назагал вдається. Але є такі які сягають поза межі однієї парохії, чи єпархії чи навіть митрополії, ми тоді звертаємося до вірних нашої Церкви цілого світу щоб допомагали своїми пожертвами. В такий спосіб ми розв’язуємо фінансові потреби нашої Церкви.

Тепер ми не сподіваємося, що всі люди будуть на все давати якісь пожертви. Є, наприклад, люди, які самі пережили еміграцію, які самі пережили дуже трудні початки, які може вже сьогодні розв’язали свої проблеми, мають засоби достатні, але вони дуже добре розуміють, що то значить бути емігрантом, отже вони готові допомогти на ту ціль. Інші може відчувають як то важливе є для Церкви, для народу щоб була християнська еліта, отже вони готові підтримати університет. І так в кожній такій потребі є люди які особливо відчувають у своєму серці бажання допомогти в тій чи іншій ділянці і на це складають. Безумовно, якби ми не мусіли обтяжувати наших вірних, але бачите і в цей спосіб Господь Бог, який дає натхніння людям щоб допомагали Церкві в якийсь спосіб показує нам, що ми в Божих руках, що ми не живемо із зароблених грошей, що ми з трудом мусимо це усе робити, але що при Божій помочі люди спільними силами, відчуваючи це Боже натхніння, допомагають. Ще один такий приклад, дуже виразний сьогодні. Ось ми будуємо храм Христового Воскресіння у Києві. Це не є храм тільки для Києва, це є храм як символ єдності нашої Церкви. Як приємно що збірка на це приходить з Бразилії, з Аргентини, з Канади, з Австралії, з України, з Західної Європи, оці заробітчани, що там поїхали відгукуються, помагають. Одним словом, увесь народ не якимись величезними датками, але, власне, дрібними але щирими — разом будує цей храм. Такий маємо примір, дуже багато людей на таку ініціативу відгукуються. Інші відгукуються на поодинокі потреби, про які я вже згадав.

Кор.

Патріарший Синод вирішив видати загальний шематизм. Ми запитали Блаженнішого Любомира про те, що це за книга і чим важлива?

Блаженніший Любомир

Кожний знає що ми є в Україні і по цілому світі, і добре знати де ми є, які ми є, де маємо громади, як ми зорганізовані, як ми працюємо, яка структура нашого життя. Це є інформатика, але ця інформатика не є чисто адміністративна, це є образ Церкви, можна сказати. Це дуже практична книга бо там можна знайти усе що потрібно для здійснювання багатьох церковних програм, але це є також образ Церкви. Як Церква розвивається, бо шематизм видається не один раз, він видається періодично, інколи навіть щороку і можна бачити, як Церква розвивається, де є слабі сторінки Церкви, де вона тратить свою силу. Одним словом це є такий статистичний , до великої міри, але також і духовний образ життя Церкви.

Кор.

На Синоді було проголошено Блаженного священомученика Омеляна Ковча покровителем душпастирів УГКЦ. Чому вибрано цього душпастиря для тих, хто знає його життєпис, думаю зрозуміло, але для цього можливо ще є якісь пояснення? А також, яка практична реалізація цього покровительства?

Блаженніший Любомир

Треба зрозуміти на що існують священики. Як є Божий люд, скажімо ціла Церква це є Божий люд. В цьому Божому люді є певні люди покликані Богом щоб служити ближнім, щоб служити в дуже специфічний спосіб, а саме в імені того Божого люду приносити жертву Богові і уділяти Святі Тайни, вчити народ Божої Правди, провадити цей народ до Бога. Вони є на це вибрані, вони вибрані не для освячення самих себе, вони вибрані для служіння громаді. Ми є тільки люди. Дуже часто навіть такі дуже святі речі нам стають буденними і тому треба нам пригадувати, давати приміри людей, які в тому священослужінні, як ми кажемо, визначилися. Візьмемо приклад отця священомученика Омеляна Ковча. Він був парохом в Перемишлянах недуже далеко від міста Львова. Парох. Але він як парох служив людям в дуже взірцевий спосіб, одним словом був добрим парохом. Але він також знайшовся в дуже особливих обставинах, ще будучи на парохії, бо то були часи нацистської окупації, коли гонили і винищували євреїв і він їм помагав, він їх хоронив. Коли їх в жорстокий спосіб хотіли прямо спалити у їхньому храмі, в синагозі, він тих людей рятував в інший спосіб. І за це усе він останній час свого життя знайшовся в концентраційному таборі Майданек біля Любліна на території сьогоднішньої Польщі і там він не переставав служити. І коли навіть була спроба щоб його звільнити з цього табору смерти, він відмовився. Він сказав: «Крім неба мені найкраще бути тут». Значить він хотів служити. Своє життя цілковито віддав другим людям, не шукав нічого для себе, жодної вигоди. Покинув родину свою, свою громаду, знайшовся на території поза межами України, але для нього це все було цілком другорядне. Його найважливіша справа була — бути священиком, служити ближнім навіть в таких жахливих обставинах і, навіть, коштом такої особистої жертви.

Кор.

Тоді Блаженніший Любомир говорив про духоний аспект проголошення блаженного священомученика Омеляна Ковча покровителем священиків УГКЦ.

Блаженніший Любомир

Щоб дати примір священикам, яким духом повинен жити священик, він стає тепер заступником. Бо ми, як священослужителі потребуємо молитви, а він, будучи таким визначним приятелем Божим, вже Церквою визнаним як такий, стає також нашим заступником. Не тільки приміром, він молиться за нас священослужителів, він нам своїми молитвами допомагає, випрошує у Господа благодаті для нас. Тому ми вважали що такий надзвичайний примір священослужіння вже визнаний Церквою варта поставити нам, що так скажу, на духовне скріплення і як примір, як ми повинні поводитися. Знаємо його життя, його примір є дуже драматичний і тим самим дуже потрясаючий. Інколи нам приходиться терпіти, нам приходиться переносити різні труднощі, до нас приходять різні спокуси а тут маємо перед очами людину, яка вміла собі з тим усі дати раду, яка вміла жити для Бога і для ближнього і тому ми хотіли поставити його як примір для нашого духовенства. Надіюся незадовго в якийсь такий більш торжественний спосіб оце наше рішення відсвяткуємо і також будемо робити прощі до того концентраційного табору, що колись був у Майданеку щоб віддати йому належну честь, а з другої сторони просити його заступництва.

Підготував отець Ігор Яців (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.