Блаженніший Любомир Гузар — про політичну ситуацію в Україні, цілування рук священослужителям, целібат, сновидіння та про те, чому люди йдуть в секти.16.10.2008

( розмір 5.91 MB )

Дорогі радіослухачі, декілька тижнів тому у нашому ефірі ми слухали першу половину інтерв’ю Дорогі радіослухачі, декілька тижнів тому у нашому ефірі ми слухали першу половину інтерв’ю Блаженнішого Любомира для УНІАН. Це інтерв’ю на веб-сторінці було опубліковано наприкінці червня. Відтак воно було передруковано на офіційній веб-сторінці УГКЦ (www.ugcc.org.ua) . Заголовок інтерв’ю: «Часто виходимо з церкви якщо не такими самими, то ще гіршими». Розмовляла з Блежннішим Любомиром Оксана Клименчук. Запрошуємо послухати другу половину інтерв’ю.

У сьогоднішній нашій програмі запрошуємо послухати роздуми предстоятеля УГКЦ про політичну ситуацію в Україні, цілування рук священослужителям, одружених і неодружених священиків, сновидіння та про те, чому люди йдуть в секти.

Передусім відповідь на запитання про те, чи звертаються до Блаженнішого наші політики з якимись порадами.

Блаженніший Любомир

Ніхто не приходить, щоб запитати: що думаєти чи щоб порадити. Ніхто так спеціфічно не голоситься щоб прийти з таким наміром. Хіба що часом зустрінемося з кимось при якійсь нагоді, офіційній, звичайно. Хтось принагідно щось запитає але то дуже-дуже рідко. Але так, щоб хтось шукав поради — ні.

Кор.

Як би ви могли оціинти політичну ситуацію в Україні?

Блаженніший Любомир

Вона виглядає досить невиразною. Дуже трудно зрозуміти. Я сьогодні сприймаю, коли мені хтось щось описує, розповідає чи що я по радіо послухаю, чи хтось мені про щось прочитає. Нема якоїсь ясної лінії, якесь воно усе таке дуже розгублене, складає таке непотішаюче враження. Людей, які майже не знають що роблять, або якщо знають то з нами громадянами не діляться. Дуже трудно зрозуміти мотивацію того, що діється. Як воно діється, чому, чому такі зміни, так би мовити, скоки? Моє таке враження, що ми є по дорозі, ми вчимося. Ми не маємо державних мужів, таких людей у нас не бачу. Щоб було би відчутно, що ті люди думають далеко наперед, думають широкими категоріями, думають дуже виразно в користь цілого народу, а не якихось поодиноких угруповань. Не бачу таких постатей. Той процес виборів, то є процес, на мою думку, недосконалий. Вибираємо людей не за їхніми заслугами а за їхніми якимись приналежностями, що не завжди є на користь народу.

Кор.

Навіщо цілувати руку священикові, адже, за словами Оксани Клименчук, багато священиків дозволяють цілувати собі руку. Чому?

Блаженніший Любомир

Це є такий старий звичай. Коли я був ще малим хлопцем, то ми цілували руку батька. Це було цілком прийнятне. Сьогодні не знаю скільки дітей це роблять. Таке поянття було, що все ж таки батько є тим кому я разом з матір’ю завдячую життям. Сьогодні ми від того якось трошки відійшли. Постать батька вже не є така чітка чи важлива, як була тому 70 років бо й більше. Деякі отці чомусь вважають, що їм це належиться. Я вже виховувався в інших культурах, я жив в Австрії, в Америці, Італії де таких звичаїв немає і для мене це вже є чуже. Мені здається що в сьогоднішніх обставинах, сьогоднішньому зрозумінні завдання чи священика чи священослужителя воно вже трохи є перестарене. Таке моє враження. Чи я маю рацію чи ні я не знаю, треба питати більш компетентних людей, які вам передають свою думку.

Кор.

Співрозмовники торкнулись проблем, на які Церква зараз найбільше звертає увагу.

Блаженніший Любомир

Дуже поважна проблема це є мораль, моральна поведінка — поступати згідно з приписами чи з волею Божою. Бо то що ми називаємо християнська мораль, це є засадничо те, що Господь Бог нас вчить. Як ми повинні служити йому, як ми повинні служити один одному. Ми живемо у посткомуністичному світі. Комунізм свідомо старався змінити напрям життя людини, мав певні свої приорітети, щоб людину пригнобити, позбавити свідомості своєї гідності щоб зробити її знаряддям для певних цілей. Нащастя їм не вдалося цьго остаточно зробити, але вонин багато надіяли шкоди. Людей, так би мовити, до великої міри позбавили того зрозуміння людської гідності, яку кожен повинен плекати перш за все у своєму власному житті супроти самого себе, а також супроти ближнього і в той спосіб кожному віддати надлежне право, належне місце під сонцем, як ми кажемо. Це, мені здається, сьогодні є нашою найбільшою проблемою, яка нас переслідує в політиці, в економіці, в культурі. Я думаю ті труднощі, які ми зустрічаємо в політичному житті, якась непослідовність моральної поведінки, труднощі, як ми знаходимо в економічному житті, брак відчуття справедливості, сумлінності, чесності в праці — це є наслідки такого захитання зрозуміння моральних вартостей, морального життя. Тут, під цим оглядом, я ввважаю є дуже важливий елемент де церква повинна дуже попрацювати, щоб людям допомогти жити моральним життям. А це зв’язане з другою справою — освіти. Ми мусимо дуже над тим працювати, щоб людям усвідомити, що значить жити звідно зі своєю вірою, що значить бути християнином в практичному щоденному житті.

Кор.

На вашу думку священикові краще бути одруженим чи ні?

Блаженніший Любомир

Я сам походжу із священичої родини, мій дідуньо був священиком. Що краще — є користь і сюди, є користь і сюди. Найважливішим є те чи дана особа справді має священиче покликання бути священиком. Бо є люди, які одружені, навіть із досить великою сім’єю прекрасно корисно працюють для своєї громади, або сповняють свої які там є особливі завдання. Другі, які не маються родинних зв’язків, неодружені яле не сповняють належно те, що можна б від них сподіватися. Отже не від того одружений чи неодружений, не від того залежить — але чи порядний чи непорядний.

Кор.

Як Церква трактує таке явище як сновидіння?

Блаженніший Любомир

А чому ж би ні. Сни є і, безумовно, як хтось живе за сонником, купує єгипетський сонник і ціле своє життя будує на тому, а що мені приснилося, а що то значить і біжить до сонника і шукає відповіді — безумовно що це є смішне, але є такі люди. Однак сон це є частина нашого життя, наша підсвідомість дає про себе чути, що вона є що там щось всередині є — сон остаточно походить з підсвідомості. Я не є спеціалість з тих речей, але я думаю що сон як частина життя може мати навіть певні і практичні для людського життя значіння. А крім того, знаємо з Святого Письма і з інших джерел, що можуть бути віщі сни. Це значить які інспірує Господь Бог. Можуть бути — це не можна виключати, але мені здається це дуже-дуже рідко трапляється. В кожній громаді знайдете одного чоловіка і жінку, яким здається, що вони і Господа Бога, і Ісуса Христа, і Пресвяту Богородицю і безліч святих у сні бачили, які до них говорили, але це мені здається є чиста уява. Не можна того аж занадто серйозно приймати. Але може бути, не виключаємо цього. Хоча я думаю у сьогоднішніх часах надзвичайно рідко і треба би перевірити чи справді воно так є. Але ж сон є частиною нашого життя який може нам послужити для кращого зрозуміння себе самого. Я вважаю, що нема потреби в тому сумніватись.

Кор.

Наступні два запитання Оксани Клименчук були про те, що Блаженнішому Любомиру не подобається в людях, а що він в людях любить.

Блаженніший Любомир

Так є абсолютно, а ітльки що є, то треба вміти використати це. Коли я бачу щось, що мені не подобається, так мене навчили мудрі люди, запитати себе, чи я того самого не роблю. І те, що мені не подобається в других, дуже часто я сам то роблю, але я би того у собі не зауважив, якби не побачив у других. А що я побачив і мені то не подобалося, то я собі з того мушу витягнути заключення: «Ти то саме робиш, то не роби того бо комусь іншому це також не подобається». В такий спосіб ми можемо використовувати поганий приклад других людей як своєрідне дзеркало в якому ми бачимо самих себе і на підставі цього можемо поправитися.

Кор.

Тепер про те, що Глава УГКЦ в людях любить.

Блаженніший Любомир

Щоб були людьми, щоб були собою. Мені дуже подобається простота, безпретензійність — мені це дуже подобається, але щоб бути собою. Це треба пережити людей, зустріти. Мушу сказати що я мав нагоду в житті зустрічати людей, які направду своєю поведінкою, своїм наставленням мені дуже подобалися, такі дуже шдяхотні люди, які справді були дзеркалом чогось такого людського. Зними було дуже приємно спілкуватись. Поспілкувавшись з ними мені здавалось, що я в якийсь спосіб ставав кращим. Маю добрий примір перед собою, можу до якогось піднестися рівня. Хотілось би бачити більше таких людей щоб вони би впливали на наше суспільство і кожний з нас мав би нагоду себе трошки піднести.

Кор.

На завершення нашої програми — про те, чому багато людей йдуть у різні секти, чому їх так легко переманити?

Блаженніший Любомир

Тому що їхня віра слабенька. Вони ходили до церкви, але не знали чому. Але, бачите, секти діють, вони вживають різні соціологічні, психологічні сбособи, щоб людей приманити і вони людей, які не мають твердої віри, які самі не знають, чому вони ходять до церкви чому моляться. Ті люди такі, що їх вітер колише, вони сьогодні тут — завтра там. Людина, яка щиро переконана і знає, чому вона є членом якоїсь церкви, вона не піде, вона і не потребує іти кудись. А люди, які слабо підготовані, але тут ще є вина наших громад. Церква це є спільнота віруюих. То мусить бути жива спільнота, то не мусить бути така формальна спільнота. От ми всі в неділю прийшли до церкви, ніхто нікого не знає, ніхто за нікого не дбає, ніхто не хоче нікоми допомогти. Пішли, відбули своє, так би мовити, ярмо бо мали там годинку відбути у церкві і тепер цілий тиждень вже нічого їх не обходить. Якщо би ми були спільнотами щиро віруючих людей де би ми дбали один за одного, хотіли би допомогти, підтримати чи навіть поспілкуватися то секти би мали далеко менше кандидатів. Я думаю що тут поважна наша вина що ми є занадто формалісти. Чи ти був у неділю у церкві — був. Ну і що з того, яку різницю в твоєму житті це зробило — ніякої. Там побув, відбув, може трошки може спізнився, навіть трошки скорше вийшов — так, був і не був. А це нічого не дало, нічого в людині не змінило, бо кожний раз, коли ми приходимо до церви, ми повинні виходити з церкви кращими. Остаточно ми ж там зустріли Бога в дуже особливий спосіб. Бог є всюди, але в церкві в дуже особливий спосіб, послухали його слова, прийняли Святе Причастя, одним словом — стали кращими. А дуже часто ми виходямо з церкви якщо не такими самими то інколи майже і гіршими. То й не дивно, що люди з таким зрозумінням церкви, що вони шукають чогось, що їм здається більш автентичним. Одну річ, яку секти роблять добре, це вони стараються подбати про людину. Хтось прийде до них то вони питають а хто ти, а що ти, щось тобі потрібно, ми тобі поможемо, одним словом зацікавляться людиною. В наших церквах засадничо цього майже нема. Прийшов, пішов одним словом без сліду.

Підготував отець Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)

Опубліковано у Інтерв’ю Коментарі. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.